У Києві знову напали на ромів та спалили їхнє житло. За минулий напад два роки тому нікого не покарали
29 квітня цього року в Києві невідомі напали на ромську сім’ю – їхній намет спалили разом із речами, а самі вони були змушені тікати в спідній білизні. Це не перший напад на ромів у Києві – два роки тому на табір у Голосієві напали члени ультраправої організації «С14» та «Муніципальної варти». Вони спалили намети та тимчасові будинки, а в самих ромів жбурляли камінням та поливали їх сльозогінним газом. Згодом такі самі напади сталися ще в кількох містах України. Журналістка Заборони Альона Вишницька поговорила з очевидцями тих подій та розпитала волонтерів, чому агресія ніяк не допоможе «інтегрувати» когось у суспільство.
«Таких треба тільки ґвалтувати»
29 квітня о 5.30 ранку Наташа (вона не називає своє прізвище), як завжди, вийшла на роботу – вона бездомна та підпрацьовує двірницею. До неї підбігли чоловік та молода вагітна жінка. Незважаючи на прохолодний ранок, вони були лише у спідній білизні, кричали та просили викликати швидку та поліцію.
Нападів на ромів тут не було два роки – відтоді, як «С14» і «Муніципальна варта» спалили ромське поселення та кийками й сльозогінним газом вигнали звідти понад сотню людей. Під час погрому дворічної давнини Наташа теж була поруч. Одна з перших побігла на дим – крім спаленого ромського поселення, тоді заживо згорів і бездомний, який жив у люку за десять метрів від табору. Наташа не встигла буквально на десять хвилин – коли прибігла, він уже помер.
Відтоді роми боялися приїжджати та не оселялися біля Лисогірського провулка великими групами. Торік тут жила лише одна родина. Їх було четверо: чоловік із вагітною дружиною та його батьки, вони приїхали із села в Закарпатській області, працювали в Києві, збираючи металобрухт та здаючи вторсировину зі смітників. У Голосіївському районі вони прожили приблизно рік – облаштували собі щось на кшталт тимчасової хижі з ковдр і металевих опор.
О 5 ранку до них у намет увірвалися двоє хлопців: почали розпилювати сльозогінний газ, бити наймолодшого чоловіка палицею від паркану. Дівчина кричала, що вагітна – на це їй матом відповіли, що «таких, як ти, треба тільки ґвалтувати». Про це Забороні розповідає волонтерка Віта Зіневич з організації «Молодь за мир», яка допомагає бездомним. З цією родиною Віта познайомилась на початку карантину, приїжджала до них тричі на тиждень і привозила їжу – під час карантину роми втратили можливість заробляти.
Наташа, хоча так само була бездомною, теж допомагала – якщо в неї з’являлися зайві речі, віддавала ромській родині. 29 квітня вона стала першою, хто почула крики про допомогу – саме вона подзвонила в поліцію, винесла постраждалим одяг, взуття та ковдру. Нападники спалили житло ромів разом з усім всередині. Крім речей, документів і телефонів, згоріло кошеня. Кілька днів роми ночували неподалік від згарища.
Журналістка Діана Буцко написала пост про напад у фейсбуці і вже після цього, аж 2 травня, на підставі посту поліція відкрила кримінальне провадження. Волонтери намагалися знайти ромську родину за кілька днів після нападу – але ті пішли в невідомому напрямку, боячись повторення ситуації. Де вони зараз, невідомо, а телефон, яким із ними можна було зв’язатися, згорів разом із наметом.
Хороше місто – це не місто однакових
Ще років п’ять тому Київ не так лякав ромів, згадує журналіст та волонтер організації «Молодь за мир» Євген Савватєєв. Він познайомився з ромами на Лисій горі ще у 2013 році – тоді там жило загалом приблизно 150 ромів із купою дітей: «Ти бачиш цих дітей, залишених напризволяще – їх спершу шкода, вони брудні, риються в смітниках, хочеться полегшити їхнє життя. Вони завжди усміхаються попри те, що живуть у жахливих умовах. Парадоксально, але рідко плачуть», – згадує Євген.
Євген та інші волонтери почали допомагати місцевим ромам – організовували для дітей уроки та свята, показували мультфільми та вчили читати. Інколи, щоби вмовити батьків віддати дитину на кілька годин, доводилося довго переконувати. Дітей залучали до роботи – копати метал і збирати вторсировину. Тому відсутність дитини – це відсутність робочих рук.
«Часто спрацьовував аргумент, що крім навчання дитину ще годуватимуть. Нам було важливо говорити з ними та переконувати – бо для дітей уроки та наші приїзди були хоча б якимись спогадами про дитинство, не пов’язаними з роботою чи чимось напряжним», – каже Євген Савватєєв. На уроки приходили не тільки діти – наприклад, одному з ромів було років двадцять, але він не вмів читати та писати. «Після наших уроків він згадав літери та зрозумів, чому вчитись – це все ж важливо. Зараз у нього свої діти, дошкільнята, – і він ставитиметься до навчання, зокрема своїх дітей, інакше», – каже Євген.
За тиждень до погромів у квітні 2018 року Євген із друзями так само приїхали до дітей – робили їм свято та грали з ними у футбол.
19 квітня 2018 року координатор ультраправої організації «С14» Сергій Мазур написав пост, де повідомив, що разом із «Муніципальною вартою» і співробітниками Голосіївської райдержадміністрації висунули ромам ультиматум залишити територію парку до завтра. Цю вимогу частина ромів не виконали, а за два дні з’явився новий пост – мовляв, «після переконливих законних аргументів вони вирішили піти із забороненої території». Пізніше голова Нацполіції Києва Андрій Крищенко назвав ці події «суботником» – за його словами, жодних скарг від ромів на насильство не було, а під час суботника лише спалювали сміття. Роми говорили, що в них жбурляли каміння, били кийками та нападали на них із ножами та балончиками, йшлося навіть про постріли.
«Коли я прочитав пост про суботник від «С14», то зрозумів, що це ніякий не суботник. Я жив неподалік і пішов подивитись: речі та дитячі іграшки були розкидані, якась їжа лишилася в казанках, усе виглядало, ніби люди хаотично тікали від біди», – каже Євген Савватєєв. На місці наметового табору було згарище. Євген додає, що після цього нападу з’явився страх, що це може повторюватись та розповсюджуватися в інших містах. Так і сталося – за київським погромом слідували півдесятка схожих в інших містах. У Тернопільській області жителів ромського поселення облили бензином, намагались побити, спалили кілька наметів, на місці поліція знайшла гільзи. Згодом напали й на табір у Львівській області: вбили одного жителя табору, ще троє отримали ножові поранення.
«Але якщо ціль тих, хто робить погроми, у тому, щоби роми не приїжджали в міста, то це так не працює. Від безвиході вони однаково приїжджатимуть, як би страшно їм не було», – пояснює Євген. На Закарпатті роботи немає, до карантину люди подекуди підпрацьовували на зборах урожаю чи вантажниками в Ужгороді, з початком карантину ці можливості зникли – зараз волонтери періодично дізнаються від самих ромів про те, що їх не пускають навіть у магазини. Більшість здали телефони в ломбард – щоби протягнути до кінця карантину.
«Часто погромники використовують аргумент, що роми не пристосовані до життя. Цим вони виправдовують свою агресію. Але від агресії роми не стають більш інтегрованими, а ромські діти не починають читати», – каже Євген. До того ж, додає, сам факт, що у 21 столітті в Україні використовують слово «погром» свідчить про те, що це «мрак і тьма» – бо це лексика, яку активно вживали століття тому для позначення єврейських погромів у Російській імперії.
Уявлення про те, що хороше місто – це місто, де всі однакові, давно застаріле, пояснює Євген. Для великого міста нормально, що туди приїжджають бідні люди в пошуках кращої долі: «У міста є вибір – що зробити, аби всім було краще? Роми тут займалися тим, що копали та здавали метал, здавали сміття. Чому б місту це не використати на свою користь? Чому б не створити більш людяні умови та не подумати хоча б про те, щоби людям не загрожували такі речі, як погроми й підпали?»
Справи стоять на місці
Розгляд кримінальних справ щодо ромських погромів рухається повільно та закінчується переважно невдало, пояснює в інтерв’ю «Громадському радіо» правозахисник та проектний координатор фонду «Чіріклі» Юліан Кондур: «Ці справи йдуть дуже складно, особливо ті, де залучені посадові особи або представники праворадикальних партій. Існує тенденція, що поліція заводить справу, починає розслідування, інформує, але ми не бачимо справедливих вироків – справи розпадаються».
21 квітня 2020 року мер Івано-Франківська Руслан Марцінків заявив: «Цигани, ні, вірніше, особи ромської статі. Ми вже бус давали, вивезли їх на Закарпаття. Чого вони далі тут? А чого [їх] не запакували? Є поліція. До наступного вівторка маєте вирішити цю проблему». Ці слова викликали обурення серед правозахисників та представників ромських організацій. Омбудсвумен Людмила Денісова на це відреагувала і заявила, що Руслан Марцінків порушив права ромів та дискримінував людей за расовою ознакою, порушивши їхнє право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.
За два роки після погрому на Лисій горі до відповідальності так нікого й не притягнули. За кілька місяців після подій про підозру повідомили Сергію Мазуру, координатору «С14», який після нападу анонсував нові рейди та заявляв про «безпечне спалення» наметів ромів, але заперечував свою участь у погромі. У листопаді 2018 року Голосіївський суд скасував цю підозру через процесуальні порушення. Зараз Сергій Мазур очолює новостворену політичну партію «Суспільство майбутнього», яка планує взяти участь у наступних виборах у Верховну Раду.
