Україна б’ється за прадідів та дітей, що народяться. Чому День Соборності є центральним святом

• Одним зі стовпів української національної ідентичності є Соборність. Вона означає неподільність наших земель: від Грем’яча до Сарича, від Соломонова до Ранньої Зорі.
• Ідея об’єднання України зародилася ще у ХІХ столітті, але реалізувати її вдалося лише після розпаду СРСР.
• Живий ланцюг на День Соборності 1990 року став одним із найбільших у світовій історії, розтягнувшись на близько 700 кілометрів.

22 січня 1919 року у Києві було проголошено Акт Злуки між Українською Народною Республікою (УНР) та Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). Ця подія ознаменувала об’єднання в єдиній самостійній державі українських земель, які протягом століть перебували у складі різних країн.

Заборона розповідає про історичний шлях українців до формування єдиної й неподільної держави.

Об’єднання України: як виникла ідея

Український народ через історичні обставини жив розділено на територіях кількох країн. І постійно прагнув незалежності та об’єднання: бажав вижити під гнітом колоніальних політик Російської та Австрійської імперій та зберегти культурну й історичну ідентичність.

У ХІХ столітті з представників інтелігенції почали формуватися таємні організації. Однією з перших історики вважають легендарне Кирило-Мефодіївське братство, до якого свого часу входили Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко, Микола Гулак та інші. «І встане Україна, і буде непідлеглою Річчю Посполитою [тобто республікою] в союзі слов’янськім», — ідеться у маніфесті братчиків під назвою «Книга буття українського народу».

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало всього трохи більше року (грудень 1845 — березень 1847). Однак ідеї отримали новий поштовх на тлі загальноєвропейської хвилі революцій, яка ввійшла в історію як «Весна народів» 1948-1849 років. Зокрема, Головна Руська Рада, яка стала першою політичною організацією Галичини, у своєму маніфесті від 10 травня 1848 року заявила про єдність 15-мільйонного українського народу та його земель і підтримала національні права інших поневолених народів. 

У другій половині ХІХ століття українська інтелектуальна еліта зосередилася на збереженні своєї культурної ідентичності на тлі більш жорстких утисків з боку імперій. З ініціативи перекладача Олександра Кониського, педагога Дмитра Пильчикова та фінансової підтримки меценатки Єлизавети Милорадович 1873 року у Львові було створено Літературне товариство імені Тараса Шевченка, яке згодом було реорганізоване у наукове. Кілька десятиліть воно було національною академією наук: виховувало інтелігенцію, поширювало знання про культуру та історію українського народу.

Перше видання Записок Наукового Товариства імені Шевченка, 1892 рік. Фото з архіву НТШ

З кінця ХІХ століття соборність та єдність України стала одним з наріжних каменів програмних документів та маніфестів новостворених українських політичних організацій. Зокрема, Народна Рада (1885 рік, Львів) у своїй програмі зазначила про необхідність вільного розвитку українців як самостійного слов’янського народу, конституційної оборони його прав і інтересів, належних умов для греко-католицької церкви та розвитку освіти.

Практично в той самий час на Наддніпрянщині, біля могили Шевченка у Каневі, члени новоствореного Братства тарасівців у своєму політичному маніфесті оголосили, що Україна «була, є і буде завжди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона потребує національної волі для своєї праці й поступу».

«Для нас, свідомих українців, є один український народ. Україна австрійська й Україна російська однаково нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу, і аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї, дух розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течії: вона завжди опиниться у морі, які б перепони не були», — йдеться у документі.

Невдовзі, у 1900 році, публіцист і член Братства тарасівців Микола Міхновський випустив брошуру «Самостійна Україна», в якій подав образ нашої держави як єдиної і нероздільної, від Карпат і до Кавказу. Цей образ зрештою став загальновизнаним національним ідеалом, на якому базувалася фактично будь-яка течія національно-визвольного руху України початку XX століття.

Акт Злуки 1919 року: як це було

На полях Першої світової війни українцям довелося воювати один проти одного в лавах ворожих армій. Імперії охопили нестабільність та революції, це дало надію поневоленим народам на здобуття права на власне самовизначення.

Українська революція, що розпочалася після повалення російського царату, здобула ключове — проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР) 7 листопада 1917 року. Щоправда, спочатку йшлося про автономний статус у складі Росії, однак більшовицьке вторгнення показало, що єдиним шляхом для українців є незалежність. Це й було закріплено IV Універсалом 22 січня 1918 року. В установчому документі чітко прописана соборницька перспектива державної політики: тобто об’єднання всіх українців в кордонах однієї держави.

Це прагнення поділяли й галичани. На тлі «Революції айстр» в Австро-Угорщині 18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада), яку очолив Євген Петрушевич. Організація проголосила створення нової Української Держави на території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, яка згодом була перейменована у Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). 

Утім для галицьких українців пріоритетним завданням було не стільки самостійність етнічних земель колишньої Австро-Угорщини, скільки возз’єднання зі своїми наддніпрянськими братами. Відтак вже 1 грудня 1918 року представники УНРади як законодавчого органу ЗУНР та Директорії УНР уклали у Фастові попередній договір про наміри об’єднати населення і території в одній державі.

«Правительства обох Республік уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю», — зазначалося у спільній декларації.

3 січня 1919 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ) було офіційно затверджено рішення про об’єднання. Тоді ж УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, щоб завершити решту формальностей.

У день першої річниці проголошення IV Універсалу, 22 січня 1919 року, на розширеному засіданні Директорії у присутності галицьких делегатів було підписано спеціальний документ, який увійшов в історію під назвою «Акт Злуки».

«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна… Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду», — зазначено в Універсалі Директорії.

Урочисте проголошення Злуки УНР і ЗУНР відбулося того ж дня на Софійській площі у Києві. За спогадами очевидців, місто було гарно прикрашене стрічками, національними прапорами, гербами, транспарантами та портретами Шевченка, Сковороди, Котляревського.

У Софійському соборі духовенство провело спеціальну церковну службу, після чого священники вийшли на урочисту процесію навколо площі. Згодом представники української політичної еліти (Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Лев Бачинський та Лонгин Цегельський) виголосили свої промови й привселюдно зачитали текст Акту Злуки під гучні оплески десятків тисяч українців.

Завершилася урочиста церемонія возз’єднання народу святковим молебнем і великим військовим парадом легіону Українських січових стрільців під проводом Євгена Коновальця.

День Соборності України: історія і традиції свята

Попри довгоочікуване об’єднання українських земель в єдину соборну державу, перед навалою ворогів зі сходу та заходу її незалежність відстояти не вдалося. Вже у березні 1921 року території УНР були поділені між Польщею (окупувала Галичину та Волинь) та Українською Соціалістичною Радянською Республікою (сателітом більшовицької Росії). Сама ідея продовжувала існувати в пам’яті українців.

Перше офіційне святкування Дня Соборності відбулося 22 січня 1939 року у Хусті, що на Закарпатті. Тоді це місто було столицею Карпатської України, яка вважалася автономною одиницею у складі Чехословаччини. На центральній площі із синьо-жовтими прапорами зібралося близько 30 000 людей, щоб вшанувати 20-річчя об’єднання українських земель.

У вересні того ж року Третій Рейх і Радянський Союз напали на Польщу. За пактом Молотова-Ріббентропа до складу УРСР відійшли землі Східної Галичини та Західної Волині. Так відбулося часткове возз’єднання етнічних українців в межах однієї держави. Однак це не було результатом змови двох тоталітарних режимів, тож боротьба тривала.

30 червня 1941 року Організація українських націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери проголосила у Львові Акт відновлення Української Держави. Поява на мапі незалежної України не входила до планів Адольфа Гітлера, і через 10 днів після проголошення вона була ліквідована, а українські націоналісти — заарештовані.

По закінченню Другої світової та поновлення радянської влади на українських землях головними борцями за національне визволення залишалися воїни УПА. Але і їхня боротьба не увінчалася успіхом.

Комуністична партія всіляко намагалася придушити будь-які прояви української самостійності, а про події 22 січня 1919 року було заборонено згадувати публічно.

У 1990 році на честь Акту Злуки члени Народного руху України організували живий ланцюг між Львовом, Івано-Франківськом та Києвом як символ духовної єдності. Він вважається одним із найбільших у світовій історії: мільйони українців взялися за руки й розтягнулися аж на понад 700 кілометрів. Ця акція стала масштабним поштовхом до розвалу СРСР та відновленням української державності.

Свято відзначалося щороку, статус національного свята День Соборності отримав у 1999 році за указом президента Леоніда Кучми (1994-2005), утім у багатьох містах його публічно відзначали й до того.

Наприкінці 2000-х почала відроджуватися традиція створення живих ланцюгів. З 2008 року таку акцію щорічно проводять у Києві на мосту Патона, символічно об’єднуючи правий та лівий береги Дніпра.

Раніше Заборона розповідала про привітання України з 31-м Днем Незалежності, який держава зустріла в умовах великої війни з Російською Федерацією.