Українська кіноакадемія назвала шорт-лист номінантів на «Оскар»
Український Оскарівський Комітет завершив приймання заявок для участі стрічок у відборі на премію «Оскар». Йдеться про категорію «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» від України.
Спеціальний комітет перевірить кінофільми на відповідність вимогам Американської академії та проведе засідання для визначення кандидата. Це засідання заплановано на 9 вересня. У 2024 році в національному відборі участь братимуть чотири фільми:
- «Будинок «Слово». Нескінчений роман», режисер Тарас Томенко
1927 року у Харкові за наказом Сталіна збудовано особливий будинок. Тут оселилися кращі українські митці — поети, письменники, художники та режисери. Сама лише можливість жити тут вже була для тогочасних творців визнанням. Якось у будинку зʼявляється новенький. Він працює коректором преси та понад усе мріє влитися в когорту провідних письменників. Аби оселитися тут йому дійсно знадобився талант — талант підслуховувати та переповідати все почуте агенту НКВС.
- «Ля Палісіада», режисер Філіп Сотниченко
1996 рік. Україна готується до підписання документу, за яким відмовляється від застосування смертної кари. Судовий психіатр Олександр та його товариш, слідчий Ільгар, розслідують вбивство свого колеги-міліціонера. Трьох чоловіків повʼязувала спільна робота, давня дружба та почуття до однієї жінки. Тепер вона — вдова загиблого.
- «Ми були рекрутами», режисер Любомир Левицький
У центрі сюжету — 19-річний Борис Савенко, рекрут 3-ї окремої штурмової бригади. Його очима показано шлях бійця від перших кроків під час проходження курсу молодого бійця до справжніх дій на лінії бойового зіткнення. На прикладі побратимів, з якими він спілкується, показано наскільки різними є люди, що потрапили до лав війська.
- «Мирні люди», режисерка Оксана Карпович
З початку повномасштабного вторгнення українські спецслужби опублікували сотні перехоплених телефонних дзвінків російських військових. Чи не найбільший інтерес викликають розмови окупантів з їхніми близькими в Росії. Голоси «мирних», цивільних — матерів, дружин і друзів — розкривають світові очі не лише на хід так званої «спецоперації», а й на жахливий внутрішній світ суспільства, яке стоїть за її виконанням. Саме з таких перехоплень складається стрічка, що досліджує природу російського імперіалізму й колоніалізму, роль пропаганди у вторгненні й торкається питання колективної відповідальності росіян і росіянок.
