В Україні нарешті ухвалили закон про воєнних злочинців. Що він передбачає та чи шкодить українській армії

20 травня Верховна Рада України ухвалила законопроєкт про воєнних злочинців №2689. Він адаптує українське законодавство до норм міжнародного кримінального й гуманітарного права щодо переслідування за воєнні злочини. Правозахисники понад п’ять років намагалися «протиснути» цей законопроєкт, але щоразу щось йшло не так. Журналістка Заборони Поліна Вернигор стежила за перебігом подій і пояснює, що зміниться після прийняття цього закону.

Упродовж восьми років війни терористи так званих «ЛДНР» захоплюють у заручники жителів та жительок непідконтрольних Україні територій та тримають їх в імпровізованих в’язницях у підвалах, де жорстоко катують. У Криму силовики переслідують кримських татар, незаконно обшукують їхні домівки та викрадають тих, хто не погоджується з режимом окупантів. Усе це підпадає під визначення воєнних злочинів та злочинів проти людяності. 

Закон про воєнні злочини має адаптувати українське законодавство так, щоби подібні злочини розцінювали та розслідували як міжнародні. Після кількох років спроб правозахисників та ініціаторів його ухвалили 20 травня. 

Що таке воєнні злочини та злочини проти людяності?

Воєнні злочини — це серйозні порушення Женевської конвенції від 1949 року та інші порушення законів та звичаїв, що діють під час міжнародних військових конфліктів у встановлених межах міжнародного права. Під це поняття підпадають злочини, які скоїли військові стосовно поранених, цивільних та військовополонених.

Злочини проти людяності — це свідомо скоєні широкомасштабні або систематичні напади на будь-яких цивільних осіб.

До міжнародних злочинів також відносять геноцид та збройну агресію. Такі злочини підпадають під дію Конвенції ООН про незастосування передбачених законом обмежень до воєнних злочинів та злочинів проти людства.

Українське законодавство фактично не пристосоване до покарань за міжнародні злочини. Частковим розв’язанням цієї проблеми стала б ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду, який Україна підписала у 2000 році. Однак і цього недостатньо, адже документ має низку обмежень: наприклад, Міжнародний кримінальний суд може розглядати лише ті справи, у яких обвинуваченими є фізичні особи. Злочини організацій, інститутів, груп осіб тощо не підлягають його юрисдикції. Тому потрібні ще й зміни до українського законодавства, які б враховували особливості конфлікту на Донбасі та окупації Криму. 

У 2016 році Центр громадянських свобод створив робочу групу з експертів із міжнародного гуманітарного права, адвокатів та правозахисників, які розробили проєкт закону. У грудні 2018 року його зареєстрували як урядовий і проголосували в першому читанні в червні 2019 року. Потім відбулися вибори, склад Верховної Ради змінився і правозахисникам довелося розпочинати роботу наново. Створили новий законопроєкт, подібний до попереднього.

«У війні, яку розпочала Російська Федерація, є багато речей, на які Україна не може вплинути. Ми не можемо зараз закрити «Ізоляцію» [тюрму, яку створили бойовики на підконтрольних їм територіях, щоби катувати полонених] та звільнити всіх в’язнів, яких там утримають. Але що всі ці роки заважало Україні змінити Кримінальний кодекс?» — каже Матвійчук. 

Хіба раніше не карали за катування або вбивства?

Карали, але без урахування умов війни. Стаття 127 Кримінального Кодексу України передбачає від двох до десяти років позбавлення волі. За зґвалтування карають на строк від трьох до п’яти років, за незаконне обмеження волі або викрадення людини — до трьох років. Але тепер усе те, що відбувається в підвалах «ЛДНР», будуть розцінювати інакше. 

Ті самі злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту, вважатимуться воєнними злочинами. Тому покарання за них буде більшим: від семи до п’ятнадцяти років ув’язнення без права на дострокове звільнення або амністію. 

До того ж розслідування таких злочинів, каже Олександра Матвійчук, часто було неефективним. За її словами, слідчі просто не хотіли цим займатися, бо не бачили сенсу, адже засуджених за загальними кримінальними нормами все одно обміняють. Тепер звинувачених у цих злочинах не зможуть видати іншій країні, тож про обміни полоненими у цих випадках не йтиметься.

Що тепер зміниться?

Тисячі людей, які постраждали внаслідок воєнних злочинів в межах військової агресії РФ та терористичних організацій «ЛДНР», тепер мають надію на розслідування та покарання винних.

Воєнні злочини не мають терміну давності: покарати за них можна і через 10, і через 20, і через 50 років. Також це означає, що незалежно від того, де і коли були вчинені ці злочини, вони мають бути розслідувані, і особи, які їх вчинили, мають бути покарані відповідно до закону. 

Притягнути винних до відповідальності за такі злочини можна буде без прив’язки до місця скоєння злочину, громадянства, постійного місця проживання підозрюваного чи потерпілого або шкоди національним інтересам держави.

Чи шкодить закон українській армії?

Ні. Деякі народні обранці не голосували за законопроєкт про воєнних злочинців у попередні рази (а дехто й зараз), оскільки вбачали в ньому загрозу для українських військових. Мовляв, він може стати інструментом у політичних переслідуваннях учасників АТО та ООС. Однак Олександра Матвійчук заперечує цю тезу й говорить, що єдині, проти кого спрямований закон — це воєнні злочинці. Неважливо, на боці якої країни вони воювали.

«Мова не про будь-які злочини чи навіть вбивства, а про міжнародні злочини, іншими словами — звірства. Якщо хтось із військових вчиняв звірства — наприклад, викрадав та гвалтував цивільних — українська держава має прямий обов’язок за це переслідувати та карати», — говорить Матвійчук.

До того ж політичне переслідування будь-кого в Україні можливе й за нинішніх статей Кримінального кодексу. 

«За статтею про умисне вбивство теж можна сфабрикувати справу, але ніхто ж не вимагає скасувати відповідальність за умисне вбивство взагалі», — додає правозахисниця.