Верховна Рада ухвалила закон «Про медіа» — тепер влада може накладати санкції на ЗМІ та регулювати медійну політику. Чи це демократично? Розбір Заборони

13 грудня Верховна рада України ухвалила закон «Про медіа», який уповноважує Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення регулювати медійне середовище, накладати на ЗМІ санкції та притягувати їх до суду за систематичні порушення нових правил закону. Його ухвалення — одна з вимог ЄС. Але представники медійної спільноти наголошують: склад Нацради провладний, а журналістам забороняють висувати власних кандидатів. Заборона поспілкувалась з ініціаторами та противниками закону про його ключові проблеми, те, як виглядатимуть санкції та як він вплине на індустрію.

Шо це за закон?

Законопроєкт «Про медіа» — документ з близько трьохсот сторінок про те, як має функціонувати медіаринок. Загалом це збірка правил для наявних та нових медіа України, яка охоплює процедуру реєстрації, перелік прав та обов’язків всіх типів медіа, перелік заборон та типів санкцій в разі порушень тощо. 

Одним з найважливіших нововведень є створення національного регулятора медіаринку — їм стає Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (Нацрада). За новим законодавством, Нацрада отримала контроль не лише над радіо та телебаченням, а й над друкованими та онлайн-медіа. Відтепер Нацрада має повноваження накладати санкції на медіа та навіть блокувати їх — раніше це можна було зробити тільки через суд. 

Автори законопроєкту розробили спеціальну класифікацію для онлайн-медіа, що вже працюють. Зокрема, онлайн-медіа розділили на три типи: зареєстровані, незареєстровані та анонімні. В розмові з Забороною співавтор законопроєкту та член Нацради Олександр Бурмагін пояснює, що незареєстровані — це ті онлайн-медіа, які не захотіли реєструватися, але в них на сайті є контактні дані та інформація про те, хто здійснює редакційний контроль.

Для незареєстрованих є проміжне рішення про тимчасове блокування на два тижні — це як останнє попередження на випадок, якщо у разі системних і значних порушень медіа не реагує».

Також новий закон передбачає накопичувальну систему порушень для конкретного медіа. За словами голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва, введено механізм приписів. Це означає, що Нацрада інформує медіа про те, що в їхній роботі виявлено порушення, і просить виправити їх. Приписи не записуються в особову справу, але фіксується кількість порушень. 

Якщо говорити про проблемні частини нового закону, то можна згадати й чутки, що закон може призвести до зменшення мовних квот на телебаченні та радіо, однак це не так. Дійсно, новий закон буде містити нові правила стосовно мовних квот, але називати ці квоти «проросійськими» не можна. На телебаченні програми та фільми державною мовою мають займати 90 % ефіру. На радіо закон зобов’язує забезпечувати частку пісень державною мовою не менше ніж 40 % від загального обсягу або не менш ніж 25 %, якщо умовами ліцензії відповідного радіомовника передбачено, що серед поширюваних ним пісень частка офіційними мовами Європейського союзу становить щонайменше 60 % від загального обсягу.

Важливий елемент закону, який особливо зацікавить журналістів–розслідувачів, — обов’язки щодо суб’єктів, які вимагатимуть спростування опублікованої інформації. Наприклад, таким суб’єктом може бути політик, про ймовірні корупційні порушення якого написано статтю-розслідування. Але навіть якщо медіа відмовиться спростовувати інформацію, Нацрада не має права покарати ЗМІ: конфлікт треба розв’язувати у суді (як, по суті, було до введення нового закону).

Чому журналістська спільнота критикує закон?

В розмові з Забороною голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко каже, що попри те, що український медіаринок потребує впорядкування процесів взаємодії медіа з державою та громадянами, ухвалення закону в такій редакції та в умовах війни є поспішним. Джерелом проблем він називає саму Нацраду. Справа у тому, що, за законодавством, членів Нацради обирають за квотою 50 % від президента та 50 % від Верховної Ради — це робить орган політично заангажованим. 

Ще однією з претензій медіаспільноти було те, що фінальний текст закону, за який голосували у другому читанні, так і не був опублікований. Фактично єдиним способом зрозуміти, за що ж проголосували депутати, був аналіз порівняльних таблиць зі внесеними змінами, що не дуже просто зробити. Заборона отримала фінальну версію тексту, що була надіслана в Офіс Президента для підписання.

Чому закон не міг почекати закінчення війни? 

Сергій Томіленко пропонує прийняти директиву Євросоюзу, чого вимагає процес євроінтеграції України, а всі інші пункти імплементувати згодом.

«Закон можна було імплементувати фрагментами чи блоками, — вважає Сергій Томіленко. — Спочатку директива Євросоюзу, а потім вийти на моделі регулювання онлайн-медіа через чесну дискусію зі спільнотою, із залученням гравців онлайн-медіа, взагалі не прив’язуючись до Нацради з питань телебачення та радіомовлення».

Співавтор закону Олександр Бурмагін вважає критику несправедливою та наполягає на тому, що положення про Нацраду було необхідно приймати вже зараз:

«Сергій Томіленко погано читає директиву, — каже Бурмагін в розмові з Забороною. — Я хочу наголосити, що створення регулятора — це окрема вимога ЄС. Візьміть пункт з вимог ЄС і ви прочитаєте: “Створення конституційно спроможного регулятора”». 

Хоча Бурмагін не погоджується з можливими ризиками для медіа, повноваження стосовно регулювання, контролю та блокування медіа фактично передаються органу, який може бути політично заангажованим — особливо коли більшість у Верховній Раді складають депутати президентської фракції від «Слуги народу».

Що кажуть журналісти (та що їм відповідають автори законопроєкту)?

Протягом усього періоду обговорень та підготовки до голосування нового закону «Про медіа» процес супроводжувався непорозумінням між авторами закону, представниками медіаспільноти та політичною опозицією. І якщо опозиційні політики в основному пред’явили претензії до зменшення мовних квот, то медійників хвилювало збільшення повноважень Нацради та структура контролю медіа.

Під час підготовки законопроєкту до голосування неодноразово проводились круглі столи, на яких медійники пропонували своє бачення того, як має виглядати закон.

«Автори [закону] неготові до діалогу: за три роки від моменту презентації драфту ми як спілка журналістів ініціювали круглі столи для обговорення та передавали свої пропозиції — і ми не бачимо діалогу», — говорить голова Спілки журналістів України Сергій Томіленко.

Як зазначає Олександр Бурмагін, прийняти пропозиції Томіленка достатньо складно, адже представники медіа виступали проти надання Нацраді повноважень контролювати онлайн-медіа та друковані ЗМІ, а для авторів закону ця норма була недоторканою. Згідно з інформацією, що була опублікована на офіційному сайті Національної спілки журналістів України, 9 серпня 2022 року в Україні була проведена Всеукраїнська нарада редакторів друкованих ЗМІ з обговорення законопроєкту «Про медіа», що проходила в тому числі за участі представника Нацради Олександра Бурмагіна. За результатами наради, участь у якій взяли понад сто редакторів друкованих медіа, а також за підсумками їхнього опитування, 89 % із них не підтримують законопроєкт «Про медіа», який робить Національну раду з питань телебачення і радіомовлення регулятором друкованої преси. Також під час обговорень було прийнято рішення запропонувати Верховній Раді України такі кроки:

• Зняти законопроєкт із розгляду як непридатний для регулювання сфери друкованих ЗМІ.
• Розробити окремі зміни для осучаснення законодавства щодо друкованих ЗМІ.

«Складно прийняти позицію Сергія та друкованої преси, коли є дизайн і ідея створення одного регулятора, який би працював з усіма медіа. Позиція певних людей полягає в тому, щоб повністю випилити пресу [прибрати її з положення закону]. Потім приходить депутатка [від “Європейської солідарності” Вікторія] Сюмар і каже: “Давайте повністю випилимо онлайн”. Що тоді залишиться від законопроєкту та цієї ідеї?» — говорить Бурмагін.

Також серйозну занепокоєність стосовно прийняття нового закону висловили і в Комітеті захисту журналістів (CPJ). На думку координаторки програм CPJ у Європі та Центральній Азії Гульнози Саїд, законопроєкт загрожує свободі преси в країні, посилюючи державний контроль над інформацією.

Однак і з цим застереженням автори нового закону не погодились та відповіли, що не бачать проблеми:
«Це критика необґрунтована, тому що в заяві не наводиться конкретних речей, — зазначив в розмові із Забороною Олександр Бурмагін. — Закон загрожує чим? Тим, що збільшуються повноваження регулятора? В більшості країн ще сильніші регулятори».

Чого чекати далі?

Після того як нове законодавство набере чинності, медійникам доведеться його вивчати та знати правила, за якими треба працювати. Нацрада залишиться працювати у старому складі. Це також викликає скепсис медійників стосовно конфлікту інтересів, адже автори, що працювали над цим законом та лобіювали його прийняття, ним же наділяють себе повноваженнями редагування медійної політики.

Також не варто сподіватись і на зміни в процедурі формування Нацради як регулятора. За словами співавтора закону Олександра Бурмагіна, зміна законодавства у питаннях Нацради потребує змін до конституції. Такий процес, за його словами, зайняв би декілька років, оскільки необхідно було б отримати висновок Конституційного суду України, який в умовах війни фактично не працює. Щобільше, за словами Олександра, наразі немає розуміння того, хто мав би стати суб’єктом призначення членів Нацради замість Верховної Ради та президента. 

Сергій Томіленко вважає, що потрібно продовжувати дискусії стосовно кінцевого вигляду нового закону та створення незалежного регулятора.
«Ми могли б з чистого листа прописати структуру, яка мала б більшу довіру в журналістському середовищі, або щоб медійна спільнота могла висувати своїх кандидатів, — каже Томіленко. — На прикладі Нацради ми можемо говорити, що декоративно всі члени мають медійний бекграунд. Але вони показують, що їхній зв’язок — з урядом і з політиками, але не з індустрією».