Війна спровокувала численні сварки в родинах українців. Як спілкуватися з близькими про політику та чи варто це робити?

2014 рік свого часу став лакмусом у стосунках близьких людей: через різні погляди на війну та окупацію Криму і частини Донбасу пари розходилися, батьки кричали дітям «ти мені більше не син/донька», а рідні з різних куточків країни, окупованих територій чи з-за кордону ставили крапку в спілкуванні на довгі роки. Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну актуалізувало політичні конфлікти в родинах, і подекуди спроби щось довести стають настільки виснажливими, що люди перестають боротися. Але є й ті, хто до останнього намагається донести до родичів правду і спростувати кремлівські міфи. Спеціально для Заборони журналістка Єлизавета Хорошева поспілкувалася з українцями, в чиїх родинах через напад Росії стався розкол, і розповідає, що варто робити в подібних ситуаціях.

Костянтин живе у Сумах, йому 30 років. Усі ці факти несправжні — хлопець переживає за свою безпеку і просить про анонімність. Його мама зараз в Керчі, де він жив і сам, поки 2008-го не переїхав. До 2014 року вони були найкращими друзями: мати власноруч проколола йому вухо, фарбувала волосся і взагалі могла спілкуватися з сином про будь-що. Після окупації Криму карʼєра жінки була фактично зруйнована, але вона все одно не бачила зв’язку із втручанням Росії в її життя.

24 лютого Алла та Костянтин прокинулися від вибухів. Путін кинув свою армію в наступ, навіть офіційно не оголошуючи війни Україні. Подія, що безповоротно змінила життя мільйонів українців, вплинула на Аллу й Костянтина не лише тут і зараз, а й у стосунках зі, здавалося б, найближчими людьми.

«Сиди у своїй їбаній Україні нацистській і чекай далі ядерного вибуху», — отримала Алла повідомлення від матері в месенджері.

«Це не російська армія вас обстрілює, а бандерівці. Ти маєш повернутися до Криму, а Зеленський — капітулювати», — прилетіло Костянтину з Керчі в телефонній розмові.

По той бік окупації їх обох зовсім не чули.

Що робити, якщо рідні не вірять у реальність війни?

Універсального рецепта бути не може, адже кожна конфліктна ситуація унікальна, пояснює психологиня Слава Орловська.

Втім, швидко порозумітися не вдалося. Кацурін розумів, що сердитися на батька немає сенсу, оскільки в його світогляді насамперед винуватий Кремль і російська пропаганда. Тож він продовжує дзвонити в Росію і закликає українців не припиняти говорити про війну з близькими, бо впевнений, що так можна змінити наявні наративи.

Про це в розмові з Забороною говорить і Слава Орловська — втім, вона акцентує, що велику роль в тому, як сьогодні розмовляти з рідними, відіграє те, які стосунки були в родині до 24 лютого.

«Якщо ці стосунки були цінними до війни, можна було зідзвонитися і «погрітися», а тепер родичів захопила пропаганда, то треба докласти зусиль і спробувати зберегти ці стосунки, — говорить психологиня. — Якщо це інший випадок, і близькості не було, варто вибрати для себе режим економії ресурсів та відмовитися від таких стосунків».

Якщо сьогодні суперечки на тлі політики заважають отримувати родинне тепло і підтримку, варто подумати, звідки тепер його брати, радить Орловська. В такому діалозі з рідними основне — прислухатися до власних почуттів, аби не нашкодити собі ж. Адже крім боротьби з пропагандою треба не забувати і про своє життя. 

«Якщо такі розмови змушують вас відчувати виснаження, розпач і безсилля, то варто прислухатися [до своїх почуттів]. Навіть якщо ви обираєте боротися далі, робіть для себе хоча б якісь паузи, намагайтеся домовлятися з рідними і за можливості обходити ці теми», — додає експертка.

Чому раціональні аргументи не допомагають?

«Ми почали телефонні розмови з мамою десь за 10 днів до повномасштабного вторгнення. Вона мені навалювала все те, що казав Путін: «А ти знаєш, що Ленін створив Україну?» — говорить Костянтин Забороні.

Жінка не вірила в можливість великої війни і казала синові, що це українська пропаганда, а Зеленський накручує населення.

«Їх готували. Телевізор готував до цього», — каже чоловік. 

24 лютого мати сказала, що новини про ракетні удари по території України — це теж пропаганда, і Костянтин не міг повірити в почуте. У ті самі дні він з іншими чоловіками ходив районом і знімав мітки, залишені коригувальниками вогню, а вдома тримав біля себе сокиру — єдиний засіб самозахисту на випадок зустрічі з окупантами.

В Алли напруження у стосунках з рідними зростало вже давно. Років зо п’ять вони не спілкувалися саме через політичні міркування — це прийшло з війною 2014 року. Та дівчина, за власними словами, вирішила переступити через себе і поновити звʼязок.

Коли росіяни почали бомбити Київ, з Луганська Аллі ніхто не подзвонив. Лише наступного дня в інстаграмі від родичів прилетіла інструкція, як діяти при обстрілах місцевості. Алла сприйняла це повідомлення як прояв турботи: мовляв, люди жили під обстрілами 8 років, тож надсилати такі речі для них нормально. Проте родичі дівчини з Казахстану вже зранку 24 лютого розривали телефон питаннями: «Як ти? Чи жива?».

«Весь [наступний] тиждень мама намагалася мене якось смикнути, зачепити якусь політичну тему, — розповідає Алла Забороні. — Я на це не велася, та потім тригером став її коментар на мою сторіз із саркастичним відео про Путіна. Мама відповіла: «Ваш президент — Янукович». У мене все впало і почалося листування».

Коментар у сторіз переріс у сварку, яка швидко наповнилася лайливими образами з боку матері та заявами, що від Тихого океану і до Галичини буде Російська імперія.

Усі подальші розмови Алли і Костянтина з рідними результату не приносили. У відповідь на фото і відео завданих Росією руйнувань приходили не слова співчуття, а контраргументи, дуже схожі на риторику російських федеральних каналів: українці обстрілюють самі себе, а росіяни борються з нацистами та бандерівцями.

Жодні свідоцтва про сьогоднішню війну чи апеляції до історії не допомагали.

Такі ситуації психологиня Слава Орловська називає конфліктами картин світу. До них мають відношення суперечності щодо інтересів, віку і цінностей. Людина, на яку роками впливає пропаганда, зауважує експертка, інакше бачить світ і вважає за цінність зовсім інші речі та концепції. Але варто розуміти, що те, які людина має авторитети, які обирає джерела інформації та як будує своє життя — це її власна відповідальність.

«Багато людей, в яких рідні люди вважають, що «Путін красавчік» або підтримують війну, відчувають глибоку образу: «рідна мати вірить телевізору, а не мені». Цю образу треба прожити. Визнати, що ви її відчуваєте, та розділити з кимось», — каже Орловська.

Крім образи, люди можуть відчувати сором за те, що їхні родичі такі. Їм важко сказати близьким друзям, що вони переживають глибокі та важкі емоції, і тим більше — сказати про причину цього болю.

«Якщо є сором, необхідно — навіть попри страх бути неприйнятим — обрати хоча б одну людину, ризикнути і розповісти про свої почуття. З великою ймовірністю вас зрозуміють, — зауважує психологиня. — Можна так і сказати: «Мені соромно про це казати, але ось так в моєму житті відбулося». Також можливою опорою та підтримкою стане розділення відповідальності, тому що особисто ви не відповідальні за ту картину світу, яку має ваша рідна людина».

Розрив стосунків з рідними — це вихід?

В радянській пропаганді був герой, чиє імʼя вже давно стало називним — Павлік Морозов. За легендою він, сумлінний піонер, написав донос на свого батька-куркуля Трофіма Морозова, і того на 10 років відправили в заслання. В обвинувачувальному висновку проти чоловіка зазначалося, що його син «вів віддану, активну боротьбу з класовим ворогом» і «викривав куркульські витівки».

За донос 13-річного хлопця зарізали — винними у його вбивстві визнали чотирьох людей з родини Морозових (від діда й бабусі Павліка до його хрещеного батька та двоюрідного брата). А слідчий у справі про вбивство хлопця згодом сказав, що доносу не було взагалі: Морозова-старшого арештували через зізнання інших селян, тоді як Павлік лише був свідком на суді і переважно підтакував свідченням матері.

Проте, попри трагедію однієї родини, в СРСР Павлік Морозов став символом класової боротьби, яку не зупинило навіть кровне споріднення. За чотири роки після загибелі хлопцю встановили перший памʼятник, а в наступні десятиліття про нього складали вірші, писали прозу і навіть створили оперу.

Психологиня Слава Орловська звертає увагу на те, що пропаганда зображає Павліка Морозова людиною, яка не має жодних почуттів до власного батька і перебуває в полоні власних упереджень, не піддаючи їх критиці. Саме тому, вважає експертка, в ускладненому війною спілкуванні з рідними варто звертатися до чуттєвої сторони стосунків.

«Людина, уражена пропагандою, так само упереджена сталими заявами, які вона не піддає критиці та логіці. Апелювати варто до почуттів між обома, до спільних спогадів. Емпатія до простих життєвих речей, думаю, може перемогти павліків морозових всередині людей, уражених пропагандою», — зауважує вона.

Втім, Алла й Костянтин після довгих спроб порозумітися вирішили звести свої стосунки з рідними до мінімуму чи розірвати їх взагалі.

Чоловік півтора місяця не спілкувався з матірʼю після того, як дав інтервʼю виданню The Telegraph. Жінка звернула увагу на готичний шрифт, в якому виконаний логотип газети, і назвала його «нацистським». Після цього вони виходили на зв’язок тричі і лише з ініціативи хлопця. 

«Я просто думаю, що це хворі люди і їх не вилікувати. Якщо вони приймуть правду, побачать моїми очима те, що відбувається тут, то просто збожеволіють. Спілкування з мамою — це щось подібне до спілкування з релігійним фанатиком. Це пиздець — як секта, такі самі симптоми, — вважає Костянтин. — Неможливо відмовитись від батьків. Від того, що ти сказав «я від тебе відмовляюся», нічого не змінюється. Ця фраза зовсім нічого не означає крім того, що одна людина хоче зробити боляче іншій, бо не може довести свою думку».

Алла каже, що припинила спілкування з рідними в Луганську назавжди. Приводом став діалог, в якому мати зізналася, що народила її задля матеріального достатку. Дівчина говорить, що їй вдалося спокійніше пережити образливі слова матері після походів до психотерапевта, де їй допомогли сепаруватися від родини та дитячих травм. Проте сьогоднішній конфлікт в родині Алла теж збирається пропрацьовувати зі спеціалістом. 

«Мені шкода, що вони [рідні] в якийсь момент не включили критичне мислення і не запитали: «Може, щось не так?». А чи буде мені їх шкода, якщо вони постраждають від цього, — ні. Кожен має винести досвід, це їхній вибір», — говорить Алла.

Слава Орловська додає, що війна актуалізує конфлікт, який був між рідними і до російського вторгнення. На поверхні це виглядає як суперечки про політику, а за ними стоїть те, що багато років супроводжувало стосунки. Наприклад, знецінення родича як авторитету або знецінення його думки.

«Треба переосмислити цей конфлікт — можливо, він приховує щось інше. Тоді можна перейти до розмов про суть питання: «Слухай, а давай облишимо політику і поговоримо про наші стосунки загалом». Переведення фокуса суперечок про політику на родинні стосунки може переломити весь хід вашого діалогу», — підсумовує експертка.