Вода в Криму закінчується і краще не стане. Розповідаємо, що відбувається на анексованому півострові
В анексованому Росією Криму ситуація із водопостачанням гіршає з кожним днем. Сховища вже наблизилися до позначки «мертвий об’єм», коли води менше 30% від початкового запасу. Найбільші міста півострова, зокрема Сімферополь, Ялта й Бахчисарай, отримують лише холодну воду за графіком: по кілька годин вранці та ввечері. Заборона розповідає, хто в цьому винен і чому агресія дорого коштує.
У 2020 році ситуація з водопостачанням у Криму стала критичною. У Сімферополі, Ялті, Бахчисараї, Алушті та Євпаторії вода подається лише погодинно. Іноді вона має жовтуватий відтінок і тече зі слабким напором, через що багатьом кримчанам не вдається скористатися бойлерами для підігріву.
«У Сімферополі воду дають тільки зранку і вечері, — підтвердив Забороні кримчанин Дмитро. — Людям доводиться повністю підлаштовувати свій графік під розклад подачі води, тому що це питання гігієни, прання і приготування їжі. Адже без води і ні туди, і ні сюди».
Жителі 30 населених пунктів постійно чатують на привезену воду, тому що їхні свердловини й колодязі спустошені. Крим уже півроку викачує воду чи не з кожної калюжі: дійшло до розконсервування свердловин із жорсткою водою, що непридатна для пиття і приготування їжі.
Чому в Криму немає води?
Раніше материкова Україна забезпечувала до 85% потреб Криму в прісній воді завдяки Північно-Кримському каналу, що з’єднує головне русло Дніпра з півостровом. Канал наповнював кримські водосховища, до яких також надходила вода з природних джерел та опадів. Води Дніпра зрощували виноградники, наповнювали рибальські ставки і резервуари заводів. З моменту анексії Криму й Севастополя у 2014 році ця вода стала недоступною для кримчан: Україна перекрила Північно-Кримський канал.
Решту 15% прісної води формували місцеві природні стоки. На питні та побутові потреби населення цього більш ніж достатньо, навіть у роки посухи. А от на промисловість, сільське господарство та військові бази – ні.
Тягар агресії
Тема водопостачання до Криму спекулятивна для українського суспільства. Дехто стверджує, що перекриття Північно-Кримському каналу є негуманним. Аналогічну тезу просувають російські політики та федеральні ЗМІ, які покладають провину за водну кризу на Київ.
Позиція України така: вода Північно-Кримським каналом піде на півострів лише після деокупації. На боці Києва — Четверта Женевська конвенція. Цей міжнародний договір передбачає, що піклуватися про цивільне населення на окупованих територіях має агресор. Зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо. Ці положення стосуються й такого ресурсу, як вода.
«Україна не має робити російську анексію комфортною за свій рахунок, — пояснила Забороні заступниця постійного представника президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева. — Якщо окупанти нездатні забезпечити населення всім необхідним, то мають із цієї території піти».
Ташева розповіла, що перекриття Північно-Кримського каналу не створює екологічної катастрофи або ж ситуації, коли у людей немає що пити. Місцевих водних ресурсів мало б вистачати на ці потреби. Дефіцит виникає через поведінку РФ на півострові: самопроголошена «влада» практично вичерпала запаси питної води, сформовані природними стоками.
За сім років окупації Криму чиновники не забезпечили можливостей отримувати воду, не подбали про модернізацію водогонів, опріснювальні установки. Натомість російська влада вкладала гроші у мілітаризацію півострова, переселення щонайменше півмільйона громадян РФ на півострів і прожерливі військові бази. Зокрема, у січні 2014 року в Криму розміщувалися 22 бойові літаки, а восени 2019-го їх було вже 148. До викривлених пріоритетів додається корупція: чиновники не розв’язують водну проблему, а лише освоюють виділені з російського бюджету гроші.
«Вода з Північно-Кримського каналу піде не на потреби цивільного населення, а на військову машину Росії в Криму, — підкреслила Ташева. — Росії потрібно хоч якось зменшити економічну збитковість утримання окупованого Криму. І вони намагаються вирішити цю проблему за рахунок жертви своєї агресії».
До того ж Північно-Кримський канал — поки єдиний важіль впливу України на Російську Федерацію.
Де тепер кримчани беруть воду?
Запаси води в Криму поповнюють із водосховищ природного стоку й підземних джерел. Наприкінці листопада 2020 року, коли Чорноріченське водосховище вичерпалося, влада Севастополя почала забирати воду із затопленого кар’єру біля Інкерманського монастиря, що існує з давньоримських часів. Через місяць водойма обміліла як мінімум наполовину. Ще одна водойма, з якої Севастополь почав отримувати воду на початку 2021-го — Кадиковський кар’єр. Він має форму серця, тому раніше біля нього любили фотографуватися туристи. Зараз із нього качають по 15 тисяч кубометрів води на добу.
З Аянського водосховища під Сімферополем воду брати перестали зовсім через обміління. Побудований військовими водопровід від Тайганського водосховища на потреби столиці не працює, адже водойма досягла позначки «мертвий об’єм», коли воду вже брати не можна.
У середині листопада 2020 року російські військові побудували ще один водопровід із Баланівського водосховища для жителів селища Перевальне й дислокованої там військової частини Чорноморського флоту. Тут рівень води теж значно знизився, через що окупаційна влада вирішила розконсервувати дві свердловини із жорсткою водою в Білогірському районі.
При цьому екологи звертають увагу на те, що посилена експлуатація підземних джерел призвела до засолення ґрунту на півострові. Окупаційна влада Криму регулярно закликає мешканців півострова економити воду.
Російські політики обіцяють кримчанам опріснювальні установки. Проте експерти їм не вірять: західні та китайські компанії не зайдуть на окупований півострів, а будувати установки своїми силами довго і дорого.
Прогнози й погрози
Професор кафедри екології Києво-Могилянської академії Євген Хлобистов не бачить жодних перспектив покращення ситуації із водою в Криму в 2021-му році. Щоби водосховища наповнювалися через сніги й дощі, потрібен зовсім інший режим зволоження — приблизно такий, як був 15 років тому. Проте через глобальну зміну клімату повернутися до тих умов уже неможливо.
Будівництво водогонів від річок на території Росії експерт вважає нереальним:
«Найближча до Криму російська річка — це Кубань, — розповів Забороні Хлобистов. — Наразі Кубань достатньо маловодна. Її води використовують на потреби місцевого населення. Там немає надлишків, які можна перекидати через Керченську протоку. У нижній течії Дон теж маловодний, і він розбивається на місцеве водоспоживання — там немає такої кількості води, яку можна просто взяти й перекинути. Повноводні річки Росії — це річки Сибіру. Уявіть, який треба зробити водогін, щоби звідти гнати воду в Крим. Абсолютно повноводна річка — Єнісей. Але якщо звідти тягнути водогін до Керченського півострова, то дешевше буде літаками воду в скляних пляшках по 0,33 перевозити в Сімферополь і виливати в тамтешні водосховища».
Погрози російських політиків перекрити Дніпро в Смоленську — пропагандистська страшилка, пояснює Хлобистов. Адже основний водозбір Дніпра припадає на Україну й частково на Білорусь.
