Вийшов шостий сезон «Чорного дзеркала». Заборона попросила філософа технологій подивитися його. Спойлер: серіал нагадує наш світ. І ось чим

15 червня на Netflix вийшов шостий сезон «Чорного дзеркала» від англійського сатирика й шоуранера Чарлі Брукера. На прохання Заборони філософ технологій та автор телеграм-каналу «Чорт ногу сломит» Сергій Жданов переглянув серіал і без спойлерів розповідає, які антиутопічні технології із серіалу вже є в нашому житті й де «Дзеркало» перегукується з повсякденною реальністю.

Альманах техножахів «Чорне дзеркало» вперше вийшов 2011 року та відразу перейняв у «Матриці» першість у категорії «найреалістичніша екранізація майбутнього цифрового пекла». Брукер каже, що в цьому сезоні є найпохмуріші епізоди в усій франшизі й водночас більше гумору, тому що реальність і так нагадує антиутопію. 

Я виділив три основні теми нового сезону:

1) Жахи нової прозорості

Термін «наглядовий капіталізм» вигадала та розробила філософиня Шошана Зубофф. Вона стверджує, що за допомогою смартфонів (на честь яких Брукер назвав серіал «Чорним дзеркалом») технологічні корпорації цілодобово збирають дані про користувачів у реальному й віртуальному світах. На основі цих даних техносектор прораховує поведінку користувачів та продає прогноз моделей поведінки суспільства політикам і бізнесменам.

Зубофф вважає, що на початку нульових наглядовий капіталізм винайшла Google, яка навчилася використовувати аналіз поведінки користувачів у рекламі й заробила на рекламних сервісах сотні мільярдів.

«Знаєте, як буває, коли телефон лежить на столі, а ви на кухні розмовляєте з подругою, ну, наприклад, про освіжувачі взуття? Потім ви йдете до комп’ютера, і що спливає на екрані? Реклама для освіжувачів взуття», — каже юристка героїні епізоду «Джоан жахлива». Брукер стверджує, що комп’ютер знає, чого ми хочемо, тому що підслуховує нас. Але проблема наглядового капіталізму глибша: комп’ютер не просто підслуховує нашу розмову з подругою, а й заздалегідь знає, про що ми говоритимемо. 

За Брукером, за Зубофф, та й за твердженням колективної Кремнієвої долини, машина знає нас краще від нас самих, препаруючи отримані дані з математичною точністю: вона бачить величини ймовірностей того, що ми діятимемо за сценарієм х, у або z.

Нові технології зробили нас прозорими перед бізнесом, державою, іншими людьми — по суті, позбавивши приватності. Якщо в країнах з розвиненою культурою сусідського доносу говорили, що в комуналці стіни мають вуха, то в техносвіті вуха має пристрій у нагрудній кишені. Кожна провина фіксується й чекає на оцінку збоку — чи то людини, чи то машини. 

Новій прозорості присвячені три епізоди: Joan is Awful, Loch Henry та Mazey Day. Чи не найбільше цікавості викликає перший. Він показує футуристичні технології (які, втім, дуже скоро стануть дійсністю) — «квамп’ютер» (квантовий комп’ютер) і потужний генеративний ШІ. Брукер каже, що натхненням для епізоду стала історія Елізабет Голмс — засновниці фейкової диво-компанії Theranos, яка обіцяла за однією краплею крові діагностувати всі поточні й майбутні захворювання людини. Голмс закрутила голову Кремнієвій долині, зібрала сотні мільйонів доларів інвесторів, її називали «Стівом Джобсом у спідниці», але врешті-решт виявилося, що вона всіх обманювала й по суті переконувала, що її пластикова коробка вміє творити чудеса — хоча та залишалася просто пластиковою коробкою. 

Момент між піком слави Елізабет Голмс та її тюремним строком — гарна демонстрація жахів нової прозорості: весь світ стежив за судом над Голмс, торопів від її безпринципності й обурювався шахрайством, тимчасом як вона лише повторювала популярний патерн поведінки.

2) Легітимність не надто етичної політики технокорпорацій 

Перш ніж почати користуватися телефонами та комп’ютерами, ми підписуємо Terms and Conditions (при цьому в кращому разі 1% читає, на що погоджується). Недбалість пояснюється тим, що в суспільній свідомості не накопичилося вдосталь яскравих свідчень про зловживання Terms and Conditions з боку корпорацій. Ми перебуваємо в контрактних відносинах з Google, Apple, Facebook та безліччю інших компаній і нічого не маємо проти підписання угод з ними, бо навіть не розуміємо ні на що погодилися, ні що з цією згодою роблять.

У 2011 творці SouthPark випустили епізод HumancentiPad, у якому Apple, використовуючи механізм Terms and Conditions, легально проводить над одним з героїв експеримент, зшиваючи його в людину-багатоніжку з двома іншими користувачами. 12 років по тому Брукер знову порушує це питання, показуючи механізм крадіжки особистості гламурним відеосервісом: механізмом Terms and Conditions зловживає стримінг Streamberry — алюзія на Netflix, який і продюсував цей серіал.

У цьому сезоні Брукер не став перевантажувати глядачів футуристичним сетингом і натомість помістив героїв трьох із п’яти епізодів в альтернативне минуле, щоб показати, що наші проблеми можна було розгледіти ще позавчора. Монстр з епізоду Demon 79 — на перший погляд, містичний персонаж, але насправді його роль у найближчому майбутньому гратиме персональний ШІ-асистент, який, як і пекельний демон, зможе бачити минуле людей та пророкувати їхнє майбутнє, водночас роздаючи користувачам абсурдні поради, що робити з їхнім життям.

3) Пекло — це інші

У 1944 році французький філософ Жан-Поль Сартр випустив п’єсу «За зачиненими дверима», у якій описав своє бачення пекла: після смерті грішник потрапляє не у вогненне пекло з приладдям для тортур, а в шикарну кімнату з двома іншими грішниками. У цій кімнаті герої швидко розуміють, що приречені на вічну компанію одне одного. «Пекло — це інші люди», — робить висновок персонаж п’єси. 

У новому сезоні «Дзеркала» Брукер показує, що хай які технології потрапили нам до рук, ми залишимося людьми, а отже, продовжимо мучити одне одного. Насильство щодо інших та вбивство як кульмінація цього насильства все ще здається людям легітимним способом розважитися (Loch Henry), відновити справедливість (Beyond the Sea), отримати вигоду (Mazey Day), стати знаменитими (Joan is Awful), урятувати світ (Demon 79) — і ні комп’ютерні, ні соціальні, ні креативні технології не зарадять нашій схильності до насильства. 

«Пекло — це інші» також могло б стати гаслом «Чорного дзеркала» із самого запуску серіалу. У кожній серії нового сезону ви простежуватимете цю думку, але найяскравіша ілюстрація — Beyond the Sea. Стилістично вона нагадує гібрид «Соляріса» Тарковського та «2001: Космічна одіссея» Кубрика. Космос підкреслює самотність людини, а коли дві самотності замкнені в одному приміщенні, починається сартрівське пекло.