Кілька разів вижили дивом: вимушені переселенки з Харківщини та Донеччини свідчать щодо воєнних злочинів РФ

Катерина Лукієнко з Харківщини прожила місяць у російській окупації та вела щоденник війни: робила записи, знімала відео та фото воєнних злочинів росіян у невеликому селі Залиман. Після деокупації жінка виїхала на Чернігівщину, а згодом дізналася, що її дім знищено.

Анастасія Забавина з Маріуполя також втратила свій дім: вона на власні очі бачила обстріли важкою зброєю й авіацією та вбивства місцевих.

Аби розказати світові про злочини російської агресії та відновити справедливість, українки оприлюднили свої історії, які ляжуть в основу міжнародного розслідування. 

Окупована Харківщина: щоденник Катерини Лукієнко

Село Залиман у Балаклійському районі Харківщини, де до великої війни проживало близько 800 людей, майже одразу опинилося під російською окупацією. Ворог практично вщент знищив населений пункт, і нині там майже не лишилося вцілілих будинків, розповідає мешканка села Катерина Лукієнко.

Жінка разом з дітьми та сестрою перебувала в окупації від 24 лютого до 31 березня 2022 року. З перших днів російського вторгнення Катерина вела щоденник і детально документувала все, що відбувалося в населеному пункті: російські обстріли по будинках та цивільних і те, як вона з родиною виживала в нестерпних умовах.

«З перших днів у нас не було звʼязку та інтернету, ми були в інформаційній блокаді. Тому я старалася все знімати на відео та робити фото, писала нотатки, аби потім можна було показати наслідки російської окупації, — поділилася з Забороною Катерина Лукієнко. — Фільмувала зруйновані будинки односельців та записувала кількість російської техніки, яка проїжджає через село. Я знала, що ці відео та фото можуть бути доказом злочинів РФ на Харківщині. Тепер мої свідчення, фото- та відеодокази в Гаазі».

Обстріли РФ та вбивства цивільних у Залимані

Війська РФ постійно патрулювали територію села за допомогою квадрокоптерів. Одного разу ворожий дрон підлетів дуже близько до подвірʼя жінки, де гралися діти.

«Моя племінниця помітила ворожий БПЛА поряд з будинком та покликала мене. Я вибігла надвір і побачила, що над нею кружляє російський безпілотник. Скориставшись тим, що квадрокоптер був доволі низько, я жбурнула поліно та підбила його. Потім ми швидко заховались за стіни будинку: на місце, де ми збили БПЛА, за 30 секунд прилетів російський снаряд», — розповідає Лукієнко. 

Катерина пригадує, що в селі стояли переважно військові з самопроголошених «ДНР»/«ЛНР». Вони взяли в полон її двоюрідного дядька, про долю якого досі нічого не відомо. За словами Катерини, окупаційні війська розстрілювали цивільних мешканців просто на вулицях.

«В перші дні зник 17-річний хлопець — згодом його тіло з вогнепальними пораненнями знайшли в річці Сіверський Донець. Його розстріляли військові РФ. На переправі росіяни вбили місцевого чоловіка, який ішов навідувати сина в сусіднє село. Одна жінка загинула під час артилерійського обстрілу: вночі снаряд потрапив в її будинок. Ще одна мешканка була вбита на власному городі — стався ворожий приліт», — перелічує злочини армії РФ Катерина Лукієнко.

Після звільнення Залиману позиції РФ все ще були дуже близько, тому ворожі війська могли обстрілювати село з балістики й артилерії. Росіяни намагалися оточити та повторно захопити село через його розташування між двома стратегічними містами: Ізюмом і Балаклією. 

Катерина Лукієнко ледь не загинула в одному з масованих ударів. «Це було вже після нашого звільнення, 18 травня. Я йшла невеликою стежкою в центр села за продуктами, які привезли українські волонтери — в нас майже закінчилися запаси, — згадує той день жителька Залимана. — Я почула вибухи та присіла, заховавшись за гілками дерев. Спочатку вибухи були десь далеко, але поступово ставали все ближчими до мене. Я все ще була на стежці, коли підняла голову і побачила прямо над головою російський вертоліт. За якусь мить поряд зі мною, десь за два метри, вибухає снаряд, і мене відкидає в паркан. Далі — другий вибух в будинку позаду мене, і паркан падає на мене. Це був сильний удар по голові, з вуха пішла кров, я відчула гострий біль».

Їй діагностували контузію та черепно-мозкову травму.

За словами жінки, того ж дня військові РФ обстріляли з важкого озброєння чергу людей, які стояли в очікуванні гуманітарної допомоги. Мешканці встигли сховатися, тому, на щастя, загиблих не було. Також ворог обстріляв цивільні будинки мешканців. Будинок Катерини сильно постраждав: був повністю зруйнований дах та димар. 

«В цей момент в будинку була моя сестра Лідія та діти. Близько 11:00 стався приліт, діти сильно злякалися. Їх врятував металевий дах — частина снаряда просто звисала з отвору в стелі на кухні, — згадує пережите пані Катерина. — Після цього обстрілу неможливо було готувати в печі, димар був зруйнований. Коли розпалювати вогонь, весь дим ішов у помешкання. Загалом умови були дуже складні: світла, газу та звʼязку не було взагалі».

Евакуація на Чернігівщину

24 травня 2022 року українські волонтери допомогли Катерині та її родині евакуюватися у Вільшани на Харківщині. Потім жінка разом з дітьми та сестрою переїхала у Городище в Чернігівській області. Там вимушеним переселенцям дали будинок, де родина мешкає дотепер.

«Цей будинок — в аварійному стані, до війни власники планували його зносити. Нам дозволили пожити тут, скільки буде потрібно. Ми змогли трохи покращити умови, зробили косметичний ремонт у двох кімнатах. Зараз чекаємо на державну компенсацію за зруйновану оселю в Залимані. Вже після евакуації я дізналася, що наш дім був повністю зруйнований в результаті обстрілу. Залишилася лише цегла, тому нам немає куди повертатися», — каже Лукієнко.

Початок великої війни у Маріуполі

Анастасія Забавина жила з матірʼю у приватному будинку на околиці Маріуполя. Дівчина не хотіла покидати рідне місто, хоча її дім постраждав в перший день повномасштабного вторгнення: на сусідню вулицю прилетів «Смерч».

«24 лютого о 5-й ранку пролунав потужний вибух, тоді мене скинуло з ліжка. Як ми дізналися потім, снаряд прилетів у будинок неподалік, там загинула родина з маленькою дитиною, — розповідає у розмові з Забороною Анастасія Забавина. — Попри це, у мене не було планів покидати місто, адже ми з мамою, як і більшість людей у Маріуполі, гадали, що загострення триватиме недовго. Ніхто не вірив у те, росіяни візьмуть місто в оточення та окупують його».

Сім’я перебралася до родичів на лівий берег Маріуполя, де ще деякий час були кращі умови.

Анастасія пригадує, як 1 березня в місті зникло світло, а з ним мобільний звʼязок і вода, а через кілька днів припинилося газопостачання. Тому їжу готували на вогнищі, хоча запасів у її родини було обмаль, а воду набирали в міському сховищі, яким раніше користувалися пожежники. Дівчина знайшла у квартирі календар за 2022 рік та почала робити невеликі замітки в ньому, аби не втратити лік часу.

«Перший запис у календарі я зробила 2 березня, коли в наш будинок влучив артилерійський снаряд. Приліт був з іншого боку дому, тому наша квартира не постраждала. Будівля витримала удар і не завалилася, хоча була дуже стара, — розповідає дівчина. — А 8 березня я зробила запис, що жінки перший раз помили голову. Оскільки вода була у великому дефіциті, доводилось економити, але в той день у Маріуполі випало багато снігу і наші чоловіки назбирали його для нас. Це був справжній подарунок».

Воєнні злочини РФ в окупованому місті

Анастасія з жахом згадує, як росіяни з танку прицільно розстрілювали будинок та поцілили у їхню квартиру. Тоді родину врятувало те, що вони спустилися у підвал.

«Російський танк тричі вгатив по нашій квартирі. Снаряд влетів у стелю між третім і другим поверхом, кухня і стеля знищені, — ділиться дівчина. — Над нами третього поверху не було, все звалилося на нашу кухню. Коли трішки вщухли бої, ми почали розбирати завали, щоб дістати хоч якісь речі та врятувати наші продуктові запаси».

У Маріуполі проживало близько пів мільйона людей. Через російську облогу централізованого підвозу ліків, харчів та іншого просто не було. В перші дні родина Анастасії встигла зробити деякі запаси, але це все швидко закінчувалося. Дівчина каже, що їх врятувало те, що у бабусі було багато круп, які люди готували на вогнищі.

Стихійні могили в Маріуполі

З кожним днем російської агресії від ворожих обстрілів та куль снайперів у Маріуполі гинуло все більше людей. Тіла лежали на вулицях просто неба. Жителі почали робити стихійні могили прямо біля будинків. Анастасія пригадує: загиблих було так багато, що ставало страшно.

«Поряд з будинком утворилася вирва від мінометного обстрілу. Спочатку це було невелике заглиблення, але туди постійно прилітали снаряди, тож скоро воно перетворилося на яму діаметром понад два метри. На розі нашого дому під час обстрілу 1 березня загинув чоловік, який проходив повз. Його тіло лежало там до 25 березня, — свідчить дівчина. — Через деякий час на розі будинку зʼявилося ще тіло загиблої жінки, і згодом туди почали зносити й інших вбитих. Наші чоловіки змайстрували зі звичайних дверей ноші й віднесли тіла у цю вирву від міномета. Там ховали вбитих практично з усієї вулиці».

Після окупації лівого берега Маріуполя російські снайпери робили з цивільних живі мішені: «Снайпери дуже любили стріляти по цивільних людях. Кулі пролітали над головою або за кілька сантиметрів від тебе. Коли я виходила, дуже часто чула свист куль зовсім поруч, це відбувалося систематично. Росіяни так намагалися нас залякати. Людей таким чином просто відстрілювали на вулицях міста».

Коли запаси їжі закінчилися, дівчина була змушена піти в Східний мікрорайон до іншої квартири родичів.

«Росіяни цілеспрямовано розстрілювали будинки з гаубиць на околиці міста. Тоді мені вдалося сховатися за стінами шиномонтажу, але я зрозуміла, що будинок, в який ми прямували, був наступним на розстріл, тому потрібно було повертатися, — свідчить Анастасія. — До мене підбіг пес — у місті було дуже багато покинутих домашніх улюбленців. Ми разом з псом побігли у зворотному напрямку. Коли я вийшла за межі району, мене накрив інший обстріл. Я швидко впала на землю. Назустріч мені вийшло літнє подружжя, і в цей момент прилетів снаряд. Їх убило на місці, а я залишилася живою. Цей день я вважаю другим днем народження».

Виїзд з окупації та повернення в Україну

Анастасія Забавина з родиною провела під масованими обстрілами РФ 60 днів. 25 квітня їм вдалося покинути окупований Маріуполь. Єдиний шлях був поїхати в Росію транзитом та повернутися в Україну.

Знайомі допомогли родині виїхати з міста в напрямку Широкиного до населеного пункту Безіменне, яке перебуває в окупації з 2014 року. Звідти автобусом їх відправили до Старобешевого, що неподалік Донецьку, де у фільтраційному таборі перевірили документи та взяли відбитки пальців.

«В Донецький області ми пройшли дві фільтрації. На кордоні з РФ нам потрібно було письмово відповісти, як ми ставимося до так званої спеціальної воєнної операції, президента РФ Володимира Путіна, яке ставлення до президента України Володимира Зеленського та українських військових. Як би ти не відповів, це було неправильно, — згадує жителька Маріуполя. — А якщо будеш казати правду, тебе просто вбʼють. На допиті мене протримали годину. Представник ФСБ РФ чинив психологічний тиск та ставив мені одне й те саме питання: чи знаю я когось з СБУ. Після того, як я сім разів відповіла, що не знаю, мене відпустили. Так я пройшла фільтрацію».

Нині Анастасія мешкає у Києві, але вона зізнається, що адаптуватися до життя в новому місті було важко — вона всюди бачить свій рідний Маріуполь. 

Спеціальний трибунал

Розслідувати численні злочини проти людяності та воєнні злочини РФ Україні допомагають західні країни (Литва, Польща, Латвія, Естонія, Словаччина та Румунія) в рамках спільної слідчої групи, яка була створена навесні 2022 року. Метою групи є сприяння розслідуванню та судовому переслідуванню винних у скоєнні найтяжчих міжнародних злочинів. Серед іншого, країни-учасниці ведуть роботу з українськими громадянами: фіксують показання потерпілих та свідків, які перебувають на їхній території.

Від червня 2024 року до слідчої групи доєдналася Болгарія, аби розслідувати ймовірні убивства військовополонених і цивільних громадян російськими військами на території Луганської та Донецької областей у 2022 році. Державне агентство національної безпеки Болгарії почало розслідування, спираючись на дані про вчинення воєнних злочинів в Україні найманцями російської ПВК «Вагнер».

Правозахисники стверджують, що на основі зібраних фактів та доказів в рамках діяльності спільної слідчої групи вкрай необхідно створити спеціальний міжнародний трибунал. Лише повноцінний судовий процес дозволить зняти імунітет з президента, премʼєр-міністра та глави МЗС РФ та притягнути їх до відповідальності в Гаазі, стверджує у коментарі Забороні експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін.

«Україна з 2022 року наполягає на створенні спеціального трибуналу стосовно злочину агресії. Досі немає консенсусу, яким він буде. Пропонується до процесу залучити Раду Безпеки ООН, але оскільки РФ є постійним членом, ймовірно, буде російське вето, — наголошує правозахисник. — Ще один механізм — аби Генеральна Асамблея ООН дала згоду на створення трибуналу і більшість країн проголосувала за це рішення, але поки що для цього недостатньо голосів. Найбільш реалістичний варіант — трибунал буде створений завдяки міждержавній угоді. Практично всі країни ЄС її готові підписати, і тоді в Гаазі почнеться судовий процес. Торік вже був створений підготовчий офіс, який збирає інформацію від України та держав-партнерів стосовно воєнних злочинів та злочину агресії».

За словами Крапивіна, аби трибунал був легітимним та вагомим у всьому світі, потрібно залучити країни Глобального Півдня. Наразі ведуться перемовини з Бразилією та Індією, також українська сторона хоче залучати й Китай, аби створення трибуналу було рішенням світової спільноти.

За словами експертів, з якими спілкувалася Заборона, саме на Глобальному саміті миру, який пройде 15–16 червня у Швейцарії, Україна матиме можливість долучити потужні держави до деяких пунктів свого мирного плану та розпочати переговори щодо початку судового процесу в Гаазі.

Свідчити щодо воєнних злочинів РФ: як це зробити

Від історій свідків та потерпілих залежить, чи вдасться притягнути російське військове та політичне керівництво до відповідальності. Аби допомогти українським та міжнародними слідчим фіксувати свідчення та потерпілих українців, була створена платформа «Свідок» за ініціативи американської благодійної організації AI for good Foundation («Штучний інтелект для добра»).

Від 2022 року в МКС було передано понад 200 свідчень потерпілих від війни українців. Ще кілька сотень історії наразі обробляють та незабаром відправлять, як докази до міжнародного суду. На сайті svidok.org можна розповісти свою історію конфіденційно або вказати власні дані під публікацією. Однак лише після згоди особи ці свідчення щодо воєнних злочинів РФ надішлють в МКС.

Також можна заповнити онлайн-заявку на сайті warcrimes.gov.ua. Офіс генерального прокурора спільно з міжнародними партнерами створив цей ресурс для належного документування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних російською армією в Україні. На сайті потрібно залишити:

• особисті дані: імʼя, прізвище, номер телефону та електронну пошту;
• інформацію про подію: коли та де стався воєнний злочин;
• обрати вид воєнного злочину; 
• вказати інформацію про інших свідків чи жертв, які постраждали або зазнали поранень; 
• внести наявні персональні дані ворога; 
• додати фото- і відеофайли.

Якщо ви перебуваєте за кордоном, можна звернутися до правоохоронних органів тієї країни. Для цього деякі країни на сайтах своїх держустанов розмістили анкети та інструкції, як поділитися з ними такою інформацією. Також до процесу долучаються й різні громадські організації, які працюють з українськими біженцями: збирають їхні свідчення та передають іноземним компетентним органам.