Не треба часто косити траву та саджати абиякі дерева. Як озеленити місто і не зашкодити
Видання «Хмарочос» нещодавно розiбралося, чому Київ, хоч і хизується сотнями зелених насаджень, влітку задихається, і як не варто реконструювати міські парки. Заборона стисло переказує матеріал колег та пояснює, як дерева можуть врятувати місто в добу кліматичних змін.
Плитка — не зелена зона
Протягом останніх років у Києві постійно щось облагороджують: парки «Наталка», «Перемога», сквер біля кінотеатру «Жовтень». Це могло бути гарною новиною, якби не десятки «але»: оновлені простори не захищають від сонця, шуму, дощу, там висаджують однорічні рослини замість багаторічних і встановлюють псевдоісторичні альтанки. Крім того, зелені зони систематично закладають плиткою, навіть якщо в проєкті передбачені місця для вигулу собак, посаджені злаки, дерева тощо. Так сталося з Вигурівським бульваром на Троєщині — після ремонту там взагалі не лишилося велодоріжки й озеленення.
Інколи дерева справді висаджують, але не ті, як це постійно стається на Хрещатику. У 1998 році там висадили кінський каштан звичайний — а він нестійкий до захворювань і комах. Дерева позасихали. У 2012 році міська влада вирішила засадити вулицю вже іншими — сорту «Бріоті», але з усіх посаджених дерев лише два виявилися цього сорту. Зараз у лунках, де були каштани, росте трава, і дерева вкотре планують повернути туди 2021 року.
Косити траву — погана ідея
Озеленення не має бути естетичним феноменом, яким його вважають у Київзеленбуді, пояснює архітектор і співзасновник ініціативи «Агенти змін» Максим Головко. Київзеленбуд регулярно організовує виставки на кшталт «Квіткова Еллада» чи «Світ солодощів», де з рослинами пропонують зробити оригінальні фото. Натомість зелень — це базова потреба, без якої жити в місті стає неможливо, наголошує експерт. Тож, щоб уникнути екологічного колапсу, Києву варто змінити підхід до озеленення.
«У контексті озеленення – це підтримка біорізноманіття, зменшення використання інвазійних видів, які в Україні доволі поширені (наприклад, акація біла (Robinia pseudoacacia), створення зелених маршрутів і поєднання зелених зон у цілісні системи», – розповідає Оксана Кушніренко, дослідниця публічних просторів, засновниця громадської ініціативи «Студія Перехрестя».
Сквери, парки й міські ліси мають бути поєднані в одну систему — тоді вони стануть стійкішими та витривалішими. Через зелені зони можна прокладати зелені маршрути — доріжки й стежки для прогулянок і велопоїздок. Важливо, щоб йшлося саме про міську мобільність, а не лише туризм — у європейських містах, наприклад, зелені маршрути стимулюють містян менше використовувати авто. Один із таких потенційних маршрутів, пояснює дослідниця, — вздовж річки Либідь. Для цього треба реконструювати береги відкритої частини річки.
Міські ліси потрібно облаштовувати зовсім інакше, ніж парки, мінімально втручаючись у природну екосистему. Тут не варто будувати майданчики з гумовими покриттями, викладати плитку чи встановлювати пластикові дитячі гірки. Проте саме це є в концепції капітального ремонту Голосіївського парку — там забагато бетону, доріжок, конструкцій і розважальних об’єктів. У зелених зонах, які максимально наближені до дикої природи, не варто косити траву чи підрізати кущі, оскільки саме в цих місцях є найбільша ймовірність появи диких тварин. Вадим Манюк, доцент кафедри географії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, пояснює: варто відмовлятися від стереотипних уявлень про красу охайно висаджених клумб.
Некошена трава краще фільтрує повітря, і від скошування вже відмовилися в польських містах. Через спеку і брак поливу трава висихає. Якщо перестати косити її хоча б на рік, це дасть змогу зеленому покриву відновитися. Крім того, через часте скошування рослини не встигають зацвісти, це впливає на життя комах, а вони — на весь ланцюжок. Замість газону можна висівати місцеві дикі трави і створювати з них композицію, міксуючи за кольорами, висотою й іншим.
Більше будинків — менше дерев
У спальних районах і промзонах обмаль зелені — і там найспекотніше. З роками ситуація лише погіршуватиметься. Так, середня літня температура поверхні на Троєщині і Позняках сягає 35–37 °С, і там найменше зелені — менш ніж 10 %. Найпрохолодніше в Голосіївському районі, на Борщагівці, Святошині та Сирці. Температура поверхні в цих районах не перевищує 33 °С, а рівень озеленення становить 20–30 %. Щоправда, не можна висаджувати будь-які дерева — потрібно враховувати вплив зміни клімату і підбирали рослині, які до них готові: потребують менше води чи витримують спеку.
Українські міста не пристосовані до так званих хвиль: коли висока температура тримається кілька днів чи тижнів, а потім кілька днів ллє дощ. Через щільну забудову та брак зелені в містах виникає ефект теплового острова, каналізація не може швидко всотати багато опадів, а асфальт не дає проникнути воді в ґрунт. Тож під час злив вулиці, переходи й підвали будинків затоплює.
До цього можна приготуватися — створювати більше зелених зон, бо вони охолоджують, зволожують, а під час злив стримують воду — вона просочується в ґрунт, а не одразу стікає каналізацією в річку. Зелені зони активно розвивають уже у низці європейських міст. Так, у нідерландському місті Арнем влада вирішила замінити 10 % асфальту травою, щоб вода не затримувалася на дорогах. Крім того, дощову воду можна збирати — наприклад, створити підземні резервуари, звідки вона йтиме на технічні потреби.
