Минуле твоєї бабусі: як шукати інформацію в архівах КДБ
Обсяг архівів радянських спецслужб в Україні — це умовний дев’ятиповерховий будинок, щільно набитий пожовклими від часу документами. Якщо спробуєте розкласти справи КДБ, що зберігаються в київському архіві СБУ в суцільний ряд, то така «книжкова полиця» матиме довжину 7 кілометрів. Після Євромайдану архіви радянських спецслужб розсекречені. Працювати з ними можуть не тільки українці, а й іноземці. Журналіст Заборони Самуїл Проскуряков розповідає, як можна дізнатися про особисте та родинне минуле, подивитись на світ очима спецслужбовця та чому архівам КДБ не місце в СБУ.
Політика доступу до архівів КДБ в Україні — найліберальніша серед країн колишнього Радянського Союзу. Українці та іноземці без проблем можуть досліджувати документи, дізнатися, чи стежили за їхніми родичами агенти радянських спецслужб. Водночас, у Росії левова частка архівів КДБ і досі засекречена, а інформацію про репресованих часто не можуть отримати ані рядові громадяни, ані історики.
На думку директора Інституту національної пам’яті Антона Дробовича, для того щоб тоталітарний режим із його політичними репресіями і переслідуваннями більше не повторювався, його потрібно аналізувати і вивчати. «Найкраща превенція — розповісти правду про всі злочини тоталітарної системи, яскравим доказом яких є справи КДБ», — пояснив Дробович.
Де зберігаються архіви КДБ?
В галузевому державному архіві Служби безпеки України. Директор архіву Андрій Когут розповів Забороні, що тільки у Києві знаходяться майже 224 тисячі томів. Це нормативно-розпорядчі документи ЧК–КГБ, документи секретного та несекретного діловодства, річні плани роботи, звіти тощо. І, власне, політичні справи: ордери на арешт та обшук, анкети заарештованих, протоколи обшуку, відбитки пальців, фотокартки заарештованих, описи вилученого майна, протоколи допитів обвинувачених і свідків, обвинувальні висновки, документи про перебування у виправно-трудових таборах, листи, звернення, скарги обвинувачених та їх рідних, висновки про відсутність підстав для реабілітації або постанови про реабілітацію.
Фото: архів СБУ- Фото: архів СБУ
Чому архіви КДБ зберігає СБУ?
9 вересня 1991 року вийшов указ президії Верховної Ради, за яким матеріали КДБ мали б перейти до державних архівів. Ті отримали майже півтора мільйони «фільтраційних справ» людей, яких у роки Другої світової війни примусово вивезли до Німеччини та інших країн гітлерівської коаліції. Однак передати решту фондів КДБ завадив брак приміщень у державних архівах. Тому вони лишилися у новоствореній Службі національної безпеки України, яка отримала від парламенту матеріально-технічну базу радянської спецслужби, зокрема і приміщення, де зберігали архіви КДБ.
На переконання Андрія Когута, архіви КДБ є токсичними для СБУ. Адже «все, що зберігається у відомстві, співробітники вважають «своїм», частиною своєї історії». Демократизація спецслужб і поліції не може відбутися належним чином, якщо вони продовжуватимуть стерегти документи, що містять інформацію про масові порушення прав людини, і продовжувати використовувати методи з архівів своїх попередників. Передача всіх радянських справ установі, що не пов’язана із силовиками, дозволить розірвати ланцюжок токсичної спадкоємності. Ця ідея вже втілюється як Архів національної пам’яті.
З Андрієм Когутом погоджується Антон Дробович. Каже, що СБУ має зберігати у себе виключно архіви СБУ. «[Архів національної памяті] стане «Меккою» для дослідників радянських спецслужб з усього світу, – розповідає очільник Інституту нацпам’яті. – В Архіві буде зібрана і відкрита для всіх охочих найбільша на сьогодні колекція розсекречених документів радянських репресивних органів. Більший за наш архів справ КДБ є тільки у Росії. Очевидно, що в осяжному майбутньому Москва не буде їх розсекречувати».
Проте доля цього масштабного проєкту під питанням. Цього року внаслідок секвестру понад 99% фінансування на будівництво Архіву спрямували на інші потреби. А в підготовленому урядом бюджеті на 2021 рік на створення Архіву національної пам’яті взагалі не передбачено коштів. Хоча вже є будівля, завершується передача землі, а проєкт будівництва пройшов державну експертизу.
Коли розсекретили архіви КДБ?
Галузевий архів СБУ створили ще в 1994 році. Тодішні закони мали багато недоліків, що дозволяли як відкривати двері до таємниць КДБ, так і закривати їх. Загалом, доступ до архіву не тільки КДБ, а й будь-яких радянських репресивних органів, зокрема і Народного комісаріату внутрішніх справ, залежав від політичної ситуації і бажань глави Укрдержархіву та керівництва силового відомства, під опікою якого перебував той чи інший галузевий архів. Справи КДБ зберігала і продовжує зберігати СБУ, документи НКВС – Міністерство внутрішніх справ, записи розвідорганів Радянської України – Служба зовнішньої розвідки.
Від 2015 року всі документи радянського періоду є відкритими. Діяльність радянських спецслужб і НКВС розсекретив закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Українські громадяни, чиїх рідних репресували у ті часи, отримали змогу розшукати інформацію про них, а історики – досліджувати трагічну епоху.
Багато справ зберегли із тих часів?
На жаль, ми не знаємо. Справа в тому, що багато документів знищили після захоплення в 1989 році архівів Штазі у Східному Берліні. Москва видала наказ №00150, у якому хоч і не було прямої вказівки знищувати документи, але натомість той змінював термін їхнього зберігання. В країнах Балтії архіви постраждали найбільше.
Переважно «чистили» документи, які компрометували працівників спецслужб. Проте чим далі в минуле, тим більше документів зберегли: постраждали архіви 1970-1980 років, адже агенти знищували, перш за все, інформацію про себе.
Те, що знищували, записували у спеціальні зошити-журнали. Але пізніше їх теж почали спалювати. Тож сьогодні неможливо точно з’ясувати масштаби втрат.
Як можна працювати з архівами КДБ?
Фундамент, без якого неможливо здійснити персоналізований пошук — прізвище, ім’я, по батькові, дата й місце народження людини, яка вас цікавить. Розпитайте родичів, друзів, знайомих, сусідів, краєзнавців і старожилів. Дізнайтеся всі можливі варіанти імені та прізвища: вони могли змінюватися, особливо після розпаду імперій, зміни кордонів країн, окупаційних режимів та адміністративно-територіального поділу. Також важливо з’ясувати місце проживання особи на момент арешту, затримання чи репресій.
Якщо йдеться про подію — перегляньте місцеві газети та журнали потрібного періоду часу. Деякі видання вже оцифровані, і їх можна знайти у мережі. Якщо ж ні — потрібно відвідати місцеві бібліотеки. Саме так ми і зробили при підготовці матеріалу «Біжи, або помреш» про підліткові банди Кривого Рогу, знайшовши газети і фотографії другої половини 1980-х.
Іноді старі видання зберігають у своїх колекціях музеї та меморіали. Крім того, у них можуть зберігатися й документи, фотографії, особисті речі.
Багато інформації можна знайти в мережі.
А далі?
Треба написати запит. Це може бути електронний лист, або ж лист звичайною поштою. Зі зразками звернень, контактами та поштою можна ознайомитись тут. Ваші запити реєструють як офіційні листи, після цього у архіву є один місяць для пошуку інформації та відповіді на запит.
Якщо справа є в СБУ, вас запрошують до архіву. Якщо йдеться про регіони, тоді вас направлять до регіонального відділення, назвуть ім’я та контактний телефон працівника архіву, відповідального за ваше звернення.
Далі ви домовляєтесь про час, коли зможете прийти попрацювати зі справою. На вас оформлять перепустку, адже архів розташований у приміщенні СБУ, а після цього ви матимете змогу ознайомитися зі справою. І навіть відзняти її своїм фотоапаратом без спалаху чи відсканувати її — це безкоштовно.
Якщо ви іноземець, або ж вам просто складно приїхати, можете попросити оцифрувати документи і відправити їх на електронною поштою. У випадку, коли обсяг потрібних даних завеликий — оцифрування знадобиться оплатити з власної кишені.
Коли потрібних документів немає в СБУ, архів може порадити, куди ще можна звернутися. Наприклад, документи про депортацію, виселення, розкуркулення, кримінальні справи пов’язані з Голодомором зберігаються в архіві МВС.
Андрій Когут підкреслює, що архіви КДБ — специфічний комплекс документів, який далеко не завжди містить достовірну інформацію про те, чим насправді займалися і як жили підозрювані або репресовані.
