У вересні у Києві та Львові дві групи молодиків знущалися з бездомних. Їх били руками, ногами, палицями, цеглою. Катування кривдники знімали на відео. Подібне трапляється в Україні щороку, хіба зазвичай свої дії нападники не фільмують. Скільки випадків насильства щодо бездомних трапляється насправді, ніхто не знає. Як і того, скільки таких справ закінчуються обвинувальним вироком. Редакторка Заборони Ганна Беловольченко розповідає, чому в Україні нападають на безпритульних людей і як можна змінити ситуацію.
Обсерваторна, 2
5 вересня до київського відділку поліції звернувся 27-річний чоловік. Він розповів, що у закинутому будинку на вулиці Обсерваторній тимчасово живе безпритульний. Цього дня його там побили невідомі. Згодом слідчі з’ясували, що завдали травм не лише йому, подібне трапилося ще з двома бездомними.
15 і 22 серпня до місця, де вони ночували, на тій-таки Обсерваторній, приходили троє чоловіків. Вони діяли за спланованою схемою: спочатку представлялися правоохоронцями, потім — розпиляли в лице бездомним перцевий газ, щоб дезорієнтувати, а далі — били. Руками, ногами, битою чи цеглиною. Бездомні просили їх зупинитися, однак ніхто на це реагував. Катування чоловіки знімали на відео, а потім публікували в телеграм-каналі.
Зараз двоє підозрюваних перебувають під вартою, один — під домашнім арештом. Найстаршому — 42 роки. Іншим — 21 і 22. Все, що про них відомо — раніше вони не були судимі. Чому чоловіки це робили, поки що немає інформації. Однак за тиждень подібне трапилося у Львові.
Хмельницького, 249
Дмитру — 16. Він навчається у львівській школі й товаришує зі старшим на два роки Юрою. Юрій — студент професійного училища технологій та будівництва. У вересні хлопці примітили собі нове заняття. Вони приходять до закинутої будівлі на Хмельницького, 249, де живуть двоє бездомних, і б’ють їх. У хід йдуть металеві труби й ніжки від викинутих меблів. А ще хлопці інколи поливають безпритульних моторним мастилом. Часом обсипають будівельною сумішшю. Все це відбувається у колишньому Центрі соціальної реабілітації молоді.
12 вересня один із безпритульних звернеться до поліції. Потім у звітах прокуратури напишуть, що «в одній з кімнат виявлено труп безхатченка (Особа 1), на тілі якого виявлено численні тілесні ушкодження, в іншій кімнаті виявлено безхатченка (Особа 2) у важкому стані без свідомості». Останнього госпіталізували, втім «19.09.2020 він помер, причина смерті: набряк головного мозку, численні травми голови».
Особа 1 і особа 2 — це, ймовірно, Ігор і Богдана, каже волонтер Юрій Ліфансе, який допомагає безпритульним. Одному 64, іншій — 70. На вулиці вони жили не один рік.
Чутки про подію на Хмельницького розлетілися швидко. На районі це не обговорює хіба ледачий. Діти й підлітки переповідають одне одному страшні подробиці, походження яких невідоме. Дорослі кажуть, що закинутий Центр реабілітації молоді — місце, де «збираються наркомани, підлітки, кримінальні елементи». Тому на те, що там вбивали безхатченків, ніхто не звернув уваги.
Люди без особистості
Поліція щороку фіксує напади на безпритульних. Часто нападники забивають їх до смерті. «Скільки разів насправді з бездомних знущалися, де, коли й хто це робив, ми не знаємо», — каже волонтер організації «Товариство святого Егідія» Юрій Ліфансе. За його словами, поліція не веде точний облік із кількох причин: по-перше, бездомні самі не завжди подають заяву, по-друге, не кожну заяву приймають, по-третє, не кожну справу розслідують. Є й офіційна причина: статистику не ведуть за ознакою безпритульний/небезпритульний.
«Люди хочуть самоствердитися. А зробити це за рахунок слабких дуже легко. Бездомні добре підходять на таку роль, адже вони беззахисні», — пояснює Ліфансе.
Дослідження показують, що люди з найнижчим рівнем соціально-економічного статусу найбільш вразливі. Ліфансе переконаний: якби в безпритульних бачили людей, такої жорстокості щодо них не було б. А оскільки в нас кажуть: «безхатьки, бомжі», у них відбирають особистість.
«Виходить, знущатися над людиною не можна, а над бездомними — дозволено», — каже Ліфансе.
Координаторка руху «Молодь за мир» Ольга Макар, яка допомагає бездомним, наводить у приклад історію з Чернівців, де діти кидали у безпритульних яйцями. Для малечі це була гра. «Їм це здавалося нормальним і смішним. Ці діти — не якісь монстри, просто їм ніхто не розповів, що так не можна, ніхто не передав співчуття до бездомних. Тому дуже важливо працювати з дітьми й підлітками з цього питання», — каже Макар.
Без місця на схованку
Знайти безпечне місце, де безпритульних не чіпатимуть, складно. Міські програми допомоги здебільшого фокусуються на тому, щоб нагодувати, видати новий одяг, облаштувати місце, де можна помитися. Юрій Ліфансе впевнений: якби було більше безпечних місць із пристойними умовами, де бездомні могли б перебувати, це частково розв’язало би проблему насильства.
«Випадок у Львові показав, наскільки стереотипи про бездомних несправжні. Постраждали двоє літніх людей, які жили в закинутому будинку. А вони мають право на захист з будь-якої точки зору. Вони мали б жити в пансіонаті чи притулку, де з них ніхто не зміг би познущатися. Відсутність місць перебування ставить у велику небезпеку бездомних людей», — каже волонтер.
За неточною статистикою, по всій Україні близько 200 тис. безпритульних. У 2016 році лише у Києві фонд «Соціальне партнерство» нарахував близько 20 тис. бездомних, а місць, де вони можуть бодай ночувати — всього 150. Така сама ситуація у Львові — у місті працює лише Центр обліку та нічного перебування на 60 людей. Заступниця голови ради «Спільноти взаємодопомоги «Оселя» Наталя Саноцька каже: цього недостатньо, адже у Львові бездомних набагато більше.
За її словами, важливо, щоб місто інформувало бездомних про те, до кого звернутися. Адже вони не мають доступу до інтернету, більшість не читає газет, а отже, просто не володіє цією інформацією.
Допомога, яка працює в теорії
У травні, коли в Україні ще був жорсткий карантин, Заборона писала, що через пандемію коронавірусу на вулицях опинилося ще більше людей, адже багато хто втратив роботу та житло. А бездомні втратили можливість підпрацьовувати бодай по кілька годин, як звикли це робити.
Зараз ситуація трохи покращилася, адже більшість підприємств знову функціонують. Однак далеко не всі тепер згодні наймати безробітних через страх інфікуватися коронавірусом.
Працюють і Центри зайнятості, які раніше надавали послуги лише дистанційно. У Київському центрі кажуть, що чекають на громадян у будь-якій з міських філій, але безпритульні звертаються до них нечасто. Заклади соціальної опіки сьогодні приймають людей, однак, аби туди потрапити, потрібно надати довідку з лікарні про стан здоров’я.
Волонтери ж наголошують: все це є, але на практиці працює гірше, ніж у теорії, бо ніхто не хоче бачити в бездомних людей, яким потрібне гідне життя.
