Війна спровокувала дефіцит ліків в Україні. Як вдається рятувати поранених і людей з рідкісними хворобами

Російське вторгнення 2022 року спровокувало в Україні чимало соціальних проблем, зокрема гостру нестачу медикаментів у фармацевтичних мережах. У перші дні війни люди масово почали скуповувати всі потенційно необхідні ліки, а фармацевтичні мережі не мали змоги вчасно поповнювати полиці через порушений логістичний ланцюг. Ці та інші проблеми спричинили дефіцит цілої низки медикаментів — як загального користування, так і для лікарень. Заборона поговорила з виконавчою директоркою благодійного фонду «Пацієнти України» Інною Іваненко про те, чи вдалося на сьогодні розв’язати проблеми з медикаментами, що виникли на початку війни.

Чим займається фонд «Пацієнти України» під час війни?

Створений 2011 року благодійний фонд від початку своєї діяльності займався захистом прав та адвокацією інтересів пацієнтів України щодо доступу до лікування. Фонд «Пацієнти України» був одним із тих, на плечі якого лягло чимало завдань після початку повномасштабної війни, адже пацієнти, які втратили доступ до необхідних ліків, одразу почали звертатися до активістів. 

Згодом за ініціативи заступниці міністра охорони здоров’я Марії Карчевич вдалося скоординувати групу, що складалася з надійних благодійних фондів. Цій групі МОЗ надало доступ до Med Data — державної системи, в якій лікарні вказують свої офіційні потреби у забезпеченні медикаментами та іншими медичними товарами. Така ініціатива зняла цілу низку проблемних питань, адже відтепер благодійники змогли в режимі реального часу бачити потреби по всій країні та у співпраці один з одним розподіляти обов’язки з допомоги тій чи іншій лікарні. Також це допомогло розв’язати проблему з дублюванням зусиль, адже волонтери могли бачити, хто і куди направляє допомогу.

Як вдалося розв’язати наявні проблеми?

Проблеми з медичним забезпеченням варто розділяти на дві частини: перша — це забезпечення медикаментами аптек для широкого споживача, друга — забезпечення медикаментами та іншими товарами медичних закладів, де проходить стаціонарне лікування. 

Якщо говорити про забезпечення медикаментами лікарень, то на початку війни ці проблеми були пов’язані насамперед з порушенням логістичних ланцюгів, а також зі стрімким збільшенням пацієнтів з пораненнями, отриманими внаслідок воєнних дій. Крім того, чимало медичних закладів опинилися в зоні бойових дій, що ускладнювало не лише постачання медикаментів, але і загалом функціонування цих закладів.

З фармацевтичними закладами ситуація була дещо іншою. Порушення тієї ж логістики, а також кількаразове зростання попиту на ліки через паніку населення призвело до ситуації, коли з полиць аптек зникла велика кількість найменувань лікарських препаратів. Люди скуповували ліки та медичні засоби на всі випадки життя.

«Якщо говорити про лікарні, то зараз надходить дуже багато гуманітарної допомоги. Наш фонд один з тих, хто забезпечує лікарні всім необхідним, але насамперед задовольняє потреби поранених. Тобто ті лікарні, що розташовані не в гарячих точках, але приймають поранених цивільних та військових, коштом гуманітарної допомоги зараз нормально забезпечені. Всі ми співпрацюємо з міжнародними партнерами, які донатять кошти або самі закуповують все необхідне. Тому все це є і йде зараз постійним потоком в Україну», — говорить директорка фонду.

Окрім благодійних фондів, постачанням гуманітарної допомоги до України зараз займається і Міністерство охорони здоров’я України. Державне відомство контактує безпосередньо зі світовими фармацевтичними виробниками та домовляється про постачання медикаментів до України. За інформацією Іваненко, завдяки такій співпраці нещодавно до України прибуло 16 тонн онкологічних препаратів. 

Що ж стосується аптек та наявності у них ліків, то і тут ситуацію вдалося покращити: «Зараз знаю, що більш-менш відновилося постачання до аптек на підконтрольній Україні території, де не ведуться бойові дії. В принципі, я перестала чути заклики від пацієнтів [звідти] про те, що треба допомогти щось знайти і забезпечити», — зазначає Інна Іваненко.

Які проблеми й досі залишаються на часі?

Попри очевидне покращення загальної ситуації з постачанням медикаментів до лікарень та аптек, все ж в Україні залишається певна категорія пацієнтів з тяжкими захворюваннями, що опинилися у важкому стані через початок війни. За словами Інни Іваненко, найгірша ситуація з забезпеченням медикаментами зараз у людей з чотирма видам діагнозів:

• Ювенільний ревматоїдний артрит — найбільш поширений тип артриту у дітей віком до 16 років. Хвороба спричиняє стійкий біль, набряк і скутість, переважно у великих суглобах. Протягом захворювання можуть розвиватися серйозні ускладнення, зокрема, проблеми затримки росту і запалення очей.
• Хвороба Вільсона-Коновалова — аутосомно-рецесивне захворювання, що супроводжується надлишковим накопиченням міді в організмі — передусім у головному мозку, нирках і рогівці, що призводить до ушкодження цих органів.
• Епілепсія — група неврологічних розладів, для яких характерні судомні напади, від швидкоплинних і майже непомітних, до тривалих.
• Легенева гіпертензія — будь-яке підвищення кров’яного тиску в легеневій артерії.

«Це такі рідкісні і складні захворювання, для яких держава закуповує ліки за державний кошт і доставляє їх. Проте зараз ми бачимо, що державні постачі будуть в середині літа, і з початку війни ці люди залишились без свого життєво необхідного лікування. У них зараз величезна проблема, вони фактично перервали лікування. І ось ці препарати ми намагаємось шукати і просимо фармацевтичні компанії запитувати про них всіх донорів. Ці ліки непросто знайти, і непросто знайти того, хто дасть їх безплатно», — пояснює благодійниця.

Проблеми з лікарськими засобами для рідкісних хвороб пов’язані ще і з тим, що більшість донорів, які допомагають забезпечувати українську медицину, почали працювати за чіткими пріоритетами, де на першому місці майже завжди стоять лікарські засоби для лікування поранених цивільних та військових. Медикаменти ж для рідкісних тяжких хвороб не входять до групи препаратів високої пріоритетності. З цієї причини закрити утворену дірку наразі достатньо проблематично. 

«Коли ми говоримо з донорами про складніші захворювання чи якусь іншу дорогу терапію, що прямо не стосується поранень та їхніх наслідків, то вже важче добиватись, щоб кошти на це були виділені», — зауважує Інна Іваненко.