Не «дешева» робоча сила: як війна зруйнувала стереотип про українських заробітчан у Польщі

До початку повномасштабного вторгнення чимало українців їздило на заробітки за кордон, зокрема до Польщі — збирати полуницю, прибирати, працювати у сфері обслуговування чи на складах та заводах. Однак війна змінила портрет українця, який вирушає за кордон на роботу. Руйнуватися почав і притаманний Польщі стереотип про «дешеву робочу силу» з України. Спеціально для Заборони журналістка Юлія Войнар розібралася, як змінилися умови роботи для українців у Польщі та чому українські підприємці все частіше обирають західного сусіда для розвитку свого бізнесу.

Яким був портрет українських заробітчан до війни?

Ще років 10 тому українці в Польщі працювали переважно на зборі полуниць чи яблук, доглядали за людьми похилого віку або прибирали помешкання. Останні кілька років — влаштовувалися на підприємства (харчової та переробної промисловості, логістичні склади, автозаводи), де потрібно було виконувати просту фізичну роботу, а знання польської мови та досвід необов’язкові. У 2021 році середня зарплата за таку працю становила 2800–4500 злотих (17,1–27,4 тисячі гривень за тодішнім курсом), розповіли Забороні в Міграційній платформі EWL, що працевлаштовує іноземців у країнах ЄС.

За її словами, українці були найбільшою групою закордонних підприємців. Їм належало 25% компаній, відкритих іноземцями в Польщі (такий відсоток зафіксували у 2020–2021 роках). Крім того, за п’ять років до війни українці були лідерами серед іноземців із придбання нерухомості в Польщі. 

За два роки пандемії кількість працевлаштованих українців у Польщі збільшилася майже на 25%. А загалом до повномасштабного російського вторгнення тут жило й працювало приблизно 1,3–1,5 мільйона громадян України.

Як війна змінила ситуацію?

Після 24 лютого 2022 року, за даними EWL, у Польщі працевлаштувалося понад 748 тисяч біженців з України — це 2/3 від загальної кількості переселенців.

«Досі жодній країні в історії не вдавалося забезпечити роботою таку кількість біженців.  Цьому сприяла і спрощена процедура працевлаштування, і відкритість та бажання роботодавців, і прагнення самих українців іти на роботу після короткого адаптаційного періоду в Польщі, — пояснює Кузенко. — Наші дослідження біженців показують: тимчасові переселенці з України прагнуть якнайшвидше стати на ноги й забезпечувати себе самостійно попри те, що держава та місцеві громади гарантують їм соціальну допомогу».

За словами експертки, війна змінила портрет українського заробітчанина. Якщо раніше ядро цієї групи становили чоловіки, то нині абсолютна більшість новоприбулих — жінки (близько 95%), переважно з дітьми (майже 2/3). Понад 80% вимушених переселенців ніколи раніше не працювали в тих країнах, де опинилися, шукаючи прихистку. 

Повернення українських чоловіків на батьківщину й заборона на виїзд за кордон посилили дефіцит працівників у будівельній, транспортній та інших галузях, де було багато так званої чоловічої роботи. Через це деякі польські підприємства не можуть виконувати свої замовлення в повному обсязі. Бракує й висококваліфікованих спеціалістів технічних професій: електриків, зварювальників, столярів, слюсарів, штукатурів тощо. Водночас деякі роботодавці адаптують для жінок вакансії, на які зазвичай брали лише чоловіків.

Платять українцям так само, як і полякам, переконують в агентстві з працевлаштування EWL. З 1 січня мінімальна зарплата в Польщі зросла на 16% порівняно з минулим роком — до 3490 злотих брутто (приблизно 29,5 тисячі гривень), а в липні її мають підвищити ще раз — до 3600 злотих брутто (приблизно 30,4 тисячі гривень). Погодинну ставку з січня збільшили до 22,80 злотого брутто (приблизно 189,47 гривні), а з липня вона зросте до 23,50 злотого (приблизно 195,29 гривні). Окрім того, українці часто отримують навіть більше грошей, ніж поляки, оскільки беруть додаткові години, щоб краще заробити.

Українці підіймають польську економіку

Попри те, що робочої сили стало більше, українці не відбирають хліб у поляків, каже Марія Кузенко: «На польському ринку як до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, так і після 24 лютого 2022 року рівень безробіття залишається одним з найнижчих у Європі. На кінець минулого року він сягав 5,2%. Це означає, що власними ресурсами Польща може не покрити наявної кількості вакансій (а це понад 100 тисяч). Роботодавці мають запити на працю іноземців. У Польщі нині бракує фахівців у багатьох галузях попри те, що в країні тепер перебуває понад мільйон біженців і ще майже півтора мільйона українців, які тут жили до початку війни. Ринок праці [в Польщі] і досі залишається ринком працівника, тобто працівник має більше можливостей вибору серед роботодавців, а не навпаки».

Багато українців тепер відкривають власні компанії в Польщі, виходять на ринок і відомі бренди: наприклад, «Львівські круасани», Makeup, KAPSULA. Ще до повномасштабної війни в Польщі зʼявилася мережа барів «П’яна вишня», кавʼярні Dobro&Dobro, салони краси PIED-DE-POULE та G-Bar. Сьогодні в країні працює понад 24 тисячі українських компаній. Більшість із них — торгові (22%), будівельні (19%), а також транспортно-складські (14%). Крім того, понад 10 тисяч українців дістали статус індивідуального підприємця в Польщі.

Участь трудових мігрантів з України у розвитку польської економіки була помітна і до війни. У 2013–2018 роках вони зменшили проблему дефіциту робітників. Сукупний внесок українських працівників становив 13% приросту ВВП Польщі за цей період, зазначають у Міграційній платформі EWL. Згідно з останніми даними Головного статистичного управління, зростання ВВП у 2022 році сягало 4,9%. Торішній результат піднесення польської економіки значною мірою повʼязаний з напливом переселенців з охопленої війною України.

Цього року польські роботодавці також активно будуть працевлаштовувати громадян України, прогнозують у Міграційній платформі EWL. Як показала і пандемія, і рік повномасштабної війни в Україні, польський ринок праці не може обійтися без робітників з України, так само як і для українців Польща стала не тільки країною прихистку, але й залишається основним напрямком для трудової міграції. Серед причин, зокрема, географічна й культурна близькість.