Рак — можливість самовдосконалення. Як японці створили концепцію «гарної смерті», за якою помирати навіть цікаво (спойлер: ви такого не уявляли)

Японські лікарі змінюють ставлення до раку, дестигматизуючи онкологічні захворювання. Під час роботи з хворими на онкологію лікарі проводили опитування для покращення методів паліативної допомоги, та зрештою вигадали філософську концепцію про рак як можливість самовдосконалитися. Заборона розповідає, що відомо про цю дивну для умовного європейця концепцію гарної смерті від раку.

Як онкологічне захворювання стало концепцією гарної смерті?

У книжці «Щоденник до ліків смерті» японський письменник і філософ Куніо Янагіта переконує: «Замість раптової смерті, краще помріть від раку». На його думку, хоча від спонтанного відходу в засвіти має бути менше болю і страждань, ніж від онкології, рак надає нового сенсу життю і дозволяє закінчити справи. «Якщо я помиратиму від раку і матиму три роки або один місяць, я хочу мати час, щоб підсумувати своє життя», — пояснює японець. 

Цей підхід філософ запозичив у доктора паліативної медицини Хіромі Коно, який разом із професором медичного факультету Токійського університету Масахіро Ійо виклав ці тези у книжці «Смерть від раку: посібник з догляду».

Хіромі Коно народився у 1928 році. Після закінчення Медичного університету Куруме працював в Інституті туберкульозу Університету Кюсю та Інституті досліджень торакальних захворювань Університету Кіото. У 1974 році він написав працю «Клінічна смерть: підтримка вмираючих» і розпочав дослідження в підкомітеті Японського товариства психосоматичної медицини, ставши піонером паліативної допомоги хворим на онкологію в термінальній стадії.

Хіромі Коно у своїх інтерв’ю згадував, що ставлення до людей з діагнозом «рак» і види лікування були жахливими: переважно пацієнтам не говорили про наявність захворювання, піддавали їх важкому опроміненню та вирізали пухлини хірургічно. Через агресивні методи лікування пацієнти швидше помирали. Японці також боялися онкології, бо були змушені помирати, стаючи тягарем для суспільства.

Професор Ііо з відділу радіології лікарні Токійського університету долучився до досліджень Хіромі Коно після того, як спостерігав за пацієнтами, які помирають під час лікування раку — переважно від променевої терапії. 

Хіромі пояснював, що працювати над покращенням умов для онкохворих він почав після смерті власної дочки: «Я не замислювався про те, що відчувають пацієнти, що помирають, та їхні родини. Але 36 років тому я втратив свою 2-річну дівчинку в аварії. Я зрозумів, що смерть дитини — це моя смерть, і смерть пацієнта — моя смерть. Тому я написав книгу “Клінічна смерть: допомога вмираючим”. Я відчував, що маю підтримувати й готувати онкологічних хворих в процесі помирання якісно, роблячи їхній відхід спокійнішим».

Книга Хіромі Коно — це одночасно посібник з лікування раку у термінальній стадії та діалог з пацієнтами, яким лікарі все ж розповіли про їхній онкологічний статус. Хворі діляться своїми переживаннями щодо раку, і хоча перша їхня реакція — розпач, згодом більшість пацієнтів приймають цей факт. Деякі знаходять в собі сили для того, аби розповісти про це родичам, і проводять останні дні в завершенні своїх справ.

Причина, чому японці бояться смерті, переконував Хіромі Коно, полягає в тому, що вони одразу помилково вважають, що смерть — це кінець, а лікарі ніяким чином не готують їх до цього. Японські медики не розголошують поганих новин насамперед через побоювання, що опиняться в ролі «катів», які виносять вирок. На додачу це засмутить пацієнта, який, навіть маючи першу стадію, може стресувати, емоційно переживати та відмовитися від лікування. Однак статистичних даних щодо того, чи живуть пацієнти довше, якщо їм збрехали, так ніколи й не оприлюднили.

Хіромі Коно у своїй книзі пояснює: смерть надає сенсу тому часу, що залишився у людини. Тому рак слід розглядати як надану людям можливість для самовдосконалення або самореалізації в короткі терміни.

Бажання пацієнтів жити повним життям, а іноді й вихід в ремісію в онкології підтвердили й дослідники Норіко Івафуджі та Міцуко Оморія у праці «Емпіричний світ онкохворих, які сподіваються отримати звістку про тривалість власного життя і зустріч зі смертю». Опитавши людей з раком, дослідники виявили: попри те, що японці сприймали свій статус зі страхом, вони відмічали, що сіре життя ставало більш цінним. Деякі з них, дізнавшись про рак, виправляли помилки, налагоджували стосунки з родиною, відкривали бізнес, шукали нові шляхи в житті.

Пацієнт з онкологією, якого в праці позначили як пана «А», підкреслював, що все життя був змушений обирати між роботою і сім’єю, але рак змінив його пріоритети. «Я хотів знати про себе все. Я досі мав обов’язок перед колегами та рідними і хотів знати, скільки часу маю. Життя виявилося коротким, тож я вирішив отримати задоволення — їв свій улюблений рамен з дружиною та дітьми, а іноді і з сестрою, спав, більше не працював. І так по колу. Це було як прогулянка. Я хотів продовжити своє життя до моменту, коли я вже не зможу піклуватися про себе».

Чому в Японії існувало табу на онкологію?

Одна з найважливіших цілей паліативної допомоги — досягнення «хорошої смерті» або «хорошого процесу вмирання». Цей процес охоплює відсутність болю або фізичних/психологічних симптомів, хороші сімейні стосунки, смерть в улюбленому місці/середовищі, добрі стосунки з медичним персоналом. Однак найчастіше японці, дізнавшись про свій статус, боялися стати тягарем для інших, особливо коли тіло перестане функціонувати.

До того ж лише чверть японських лікарів повідомляли пацієнтам про рак — особливо тим, хто мав останні стадії. 50-річній Казуко Макіно сказали, що в неї камені у жовчному міхурі, хоча її лікар підозрював рак. Він порадив операцію, але жінка була медсестрою і вирішила, що їй не потрібна операція з видалення «жовчних каменів».

Рак поширився, і Макіно померла. Її родина подала до суду на лікарню за недбалість, але суд відхилив позов, вирішивши у 1989 році, що лікарям не потрібно повідомляти хворим на рак про їхній справжній стан.

Яка концепція гарної смерті існує у японців?

Наразі в Японії людям більш вільно повідомляють про їхній онкологічний статус. Переважно японці погоджуються, що швидка смерть досі є гарним варіантом. Крім цього, завдяки концепції раку як хорошої смерті виникла додаткова концепція — «Тенджу-ганна», або «рак природного кінця».

Цю концепцію розробили доктори медичних наук Томоюкі Кітагава, Міцуру Хара, Такеші Сано й Такаші Сугімура. Вона полягає у прийнятті факту власної смертності та того, що розвиток раку в літньому віці неминучий. Тож якщо людина похилого віку помирає від нього, попередньо проживши щасливе та здорове життя, вважається, що це призводить до мирної смерті з мінімальними стражданнями.

Смерть старших людей за «Тенджу-ганн» сприймається більш позитивно, ніж інші варіанти піти в засвіти. Вважається, що краще померти протягом кількох місяців або року, аніж бути тягарем для родини й суспільства через деменцію, параліч і супутні вікові захворювання.

Фактично дослідники повторюють тезу Хіромі Коно про те, що людина, яка помирає від раку, має право на покращення того життя, яке їй залишилося, замість медичного втручання.