Цьогоріч у Литві знесли найбільше ромське поселення в країнах Балтії – табір у Кіртімай, де проживали трохи більш ніж чверть литовських ромів. Рішення про знесення поселення актуалізувало питання расизму та дискримінації ромів – проблему, яку багато хто продовжує ігнорувати або применшувати. Публікуємо матеріал Нової Газети.
Табір
Роми в Литві найчастіше асоціюються з табором. Протягом 60 років у районі Кіртімай стояв табір – з 1940-х років тут жили котляри – етнічна група ромів, що сформувалася на території Румунії. У 1950-х тут облаштувалися також роми з Литви та Польщі. Постанова Верховної ради СРСР від 1956 року забороняла ромам пересуватися територією країни – від них вимагали обов’язкового прийняття на роботу та реєстрації. Тоді територія вільнюського табору належала колгоспу. Його голова дозволив ромам залишитися, зареєстрував їх у колгоспі – так почало формуватися ромське поселення. У незалежній Литві почався процес інтеграції ромів. Населення табору скорочувалося через кілька причин: еміграція, переселення в приватне або соціальне житло.
У 2020-му році найбільше поселення ромів у країнах Балтії було ліквідовано. Самоврядування планує зберегти на частині території державний ліс, інша частина відійде під склади та логістичні центри – зовсім неподалік розташований аеропорт Вільнюса.
Табір вважався «червоною зоною» й офіційно розглядався поліцією як територія підвищеного ризику – у ЗМІ з’являлися замітки про те, що тут процвітають наркоторгівля і кримінал.
Роми досі найнебажаніша для литовців національність. У 2019 компанія Baltijos tyrimai провела опитування про ставлення жителів Литви до ромів.
39% учасників опитування не хочуть працювати разом із ромами, ще 65% не стали б винаймати житло разом із ними.
За 14 років позиція жителів Литви щодо ромів змінилася несуттєво – в 2005 році про небажання жити поруч із ромами заявили 77 % респондентів.
Судити про ромів лише за табором неправильно: ромська громада Литви – це понад дві тисячі осіб. У таборі жили трохи більш ніж чверть із них – 560 людей.
Розселення табору
Процес розселення табору та спроб знесення тривав понад 10 років. Формальна причина – незаконність будівель. Директорка «Ромського громадського центру» Світлана Новопольська розповідає, що процес переговорів із владою був тривалим – організація наполягала на тому, щоб спершу жителям табору надали житло, і лише потім зносили їхні будинки.
«Ми воювали за те, щоб спочатку ромам дали місце, куди вони можуть виїхати, а потім зносили. І нібито всі були згодні – ми дійшли до Сейму, Комітету із захисту прав людини. І в кабінетах усі погоджувалися. А наступного дня до табору приїжджала поліція і банально лякала:
Це було жахливо, жодні наші спроби ні до чого не призводили. Ми нічого не змогли вдіяти – бульдозери виявилися сильнішими за нас.
Доходило до анекдотів. Я писала знову в усі інстанції: ми ж домовлялися, спочатку житло, а потім знесення. На це мені відповідали, що не плануються жодні роботи зі знесення. А я прикріплюю фотографію бульдозера в таборі: а це що? Чотири місяці з’ясовували, чий він – будівельна інспекція каже: це не наш, а, напевно, самоврядування. Самоврядування відповідає: це не наш бульдозер. Так і не знайшли, чия це була техніка. Але ми не змогли її зупинити…».
Директорка «Ромського громадського центру» уточнює, що постанова про незаконність будівель уже викликала питання.
«Ніхто не цікавився, за яким правом споруди були визнані нелегальними. Це питання ніхто не порушував. Річ у тім, що відповідну постанову про «незаконне будівництво» ухвалили після того, як табір уже стояв. Табір уже був! У нашому розумінні нелегальна споруда – це коли діє закон, і людина будує щось, порушуючи його. Але якщо будинки стоять по 50 років…», – пояснює Світлана Новопольська.
Протягом майже 20 років, з 2001-го, «Ромський громадський центр» містився безпосередньо в таборі. Директорка центру розповідає, що поліція поводилася нахабно стосовно місцевих жителів.
«Останнім часом умови життя в таборі були надто важкими. Не фізичні, а моральні. Як поводилася поліція… Роми були готові тікати. У таборі для них було страшніше й небезпечніше, ніж деінде. Поліція нахабно розмовляла з місцевими, обіцяючи знайти «квартиру», натякаючи на в’язницю. Постійно звучали фрази на кшталт: «не хочеш по-доброму – буде по-поганому». Вони поводилися зухвало: могли вночі заїхати у двір, відчинити двері машини й увімкнути музику», – розповідає жінка.
Проте частина мешканців табору все одно не хотіла їхати. Там ромам велося просторіше, ніж у місті. Там жили чотири генерації, і роми з сімей, які поколіннями жили в таборі, не хотіли переїжджати, адже в місті вони почувалися в небезпеці.
Куди розселили ромів?
За даними самоврядування, соціальне і муніципальне житло здали в оренду 24 сім’ям ромів. Ще 23 родини отримали компенсації на орендне житло. Ромів переселили в різні райони Вільнюса – Шешкіне, Антакальнис, Науїнінкай, Науяместіс та інші. При цьому представники самоврядування Вільнюса в деяких випадках передають правоохоронним органам інформацію про житло, в яке переселяють ромів.
Після переселення на ромів почали надходити скарги від нових сусідів. «Ми вжили всіх заходів, щоб і роми, й їхні сусіди жили в дружньому середовищі, і щоб скарги не повторювалися», – відзначають у самоврядуванні.
«Ромський громадський центр» домігся ухвалення програми інтеграції ромів. Центру вдалося вибити кілька переваг для колишніх жителів табору. Тепер список знесених будинків та їхніх мешканців формує сам центр.
«Ми знаємо ромів, деякі з них неграмотні й не мають соціальних навичок. У цьому списку – номери будинків та імена жителів із зазначенням неповнолітніх, де сім’я перебуває зараз і чи отримує компенсацію. У списку близько 300 осіб. Тепер ми точно знаємо, що ніхто не забутий, ніщо не забуте», – пояснює директорка центру.
Організація також домоглася, щоб роми, що проживають у Вільнюському районі, отримували таку саму компенсацію, як у столиці. Це втричі більше. У Вільнюському районі – €25 на місяць, у Вільнюсі – €90. Ці гроші самоврядування платить безпосередньо орендодавцю, якщо роми винаймають квартиру. Так, сім’я з 4 осіб одержує €360 – за ці гроші можна винайняти житло. При цьому сума компенсації не перевищує суму оренди. Якщо ромів п’ятеро, їм належить компенсація в €450. Якщо вони винаймуть квартиру за €350, то самоврядування компенсує рівно цю суму. Ці компенсації виплачуватимуть доти, доки роми не отримають соціальне житло.
Найпевніше, процес буде тривалим. Деякі з ромів у черзі на житло опиняються на тисячних позиціях. Житлову компенсацію отримують усі жителі Вільнюса, що стоять в черзі на соціальне житло – не тільки роми. Станом на вересень цього року в черзі на соціальне житло у всій Литві стоять близько 10 тис. людей, лише у Вільнюсі – понад 1800 осіб. Таке житло набагато дешевше – орендарі платять близько 85 євроцентів за квадратний метр, тоді як середня орендна вартість за метр у Вільнюсі становить близько €10.
Нині у Вільнюському самоврядуванні налічується орієнтовно 1000 об’єктів соціального житла, зайнятих орендарями. Торік муніципалітет придбав близько 40 нових будинків, цьогоріч планують купити ще 60, 20 з яких мають бути адаптовані для осіб із особливими потребами.
Попри компенсації, знайти житло для ромів – практично неможливо. Відвідувачі центру скаржаться: на нас подивляться – і відмовляють. Глава сім’ї з трьома доньками розповідає: «Мене бачать, і відразу «до побачення», не проходжу фейс-контроль». Саме тому організація домагалася зрівняння виплат у Вільнюсі та Вільнюському районі – в передмісті ромам простіше винайняти житло.
Серед колишніх жителів табору є ті, хто вже отримав соціальне житло. Здебільшого це гуртожитки.
«М’яко кажучи, це житло соціально не надто безпечне. Там одна кухня на поверсі, зручності у дворі. А що робити? Щоправда, є й пристойніші гуртожитки. Багатодітні сім’ї одержали двокімнатні квартири. Одна з родин отримала двокімнатну на шість осіб. Тут треба розуміти й ромські звичаї: наприклад, знаю одну сім’ю: матір і п’ять дітей. Один хлопчик і чотири дочки. Хлопець живе один у кімнаті, мама з чотирма дівчатами – в інший», – розповідає директорка «Ромського громадського центру».
Табір і наркотики
За минулий рік лише друге управління поліції Вільнюса відкрило в районі, де розташовувалося поселення, 101 справу за статтею про зберігання наркотиків. Для порівняння, в інших районах Вільнюса таких справ було 14.
«Ми збирали статистику і виявили, що в деякі дні через табір проходили до 2 тис. наркоманів. Місцеві жителі, зокрема й діти, бачили це. Таке враження, що там нічого доброго не відбувається – лише погане. Я думаю, що розселення полегшить інтеграцію ромів у суспільство – вони побачать інше життя», – каже глава відділення поліції Ерік Яловик.
Криміналізація так званих гетто – районів, населених представниками національних меншин із поганими соціальними умовами – це глобальна проблема. Колишній співробітник французької зовнішньої розвідки і директор Європейського стратегічного центру розвідки і безпеки в одному з інтерв’ю назвав джентрифікацію таких районів метою багатьох європейських країн, і перший пріоритет – це безпека. Наприклад, у Бельгії після терактів 2015–2016 років був введений план «Канал», що передбачав обов’язкову реєстрацію всіх жителів і посилену увага з боку поліції.
У Вільнюсі під час розселення ромського поселення поліція отримала нові адреси деяких колишніх жителів табору – тільки тих, хто входив до групи ризику раніше.
«Для поліції розселення – теж перевага. Працювати в закритому середовищі складно: член громади ніколи не повідомить у поліцію, умовно, що його сусід торгує наркотиками. У місті все-таки громадський контроль працює краще, суспільство просто не дозволяє такого. З моменту розселення табору ми отримали кілька скарг від нових сусідів деяких ромів – вони підозрювали, що ведеться торгівля наркотиками. У низці випадків ці підозри підтвердилися», – розповів глава другого управління поліції Вільнюса.
Наркотики залишили глибокий слід і на самій громаді ромів – були розірвані соціальні зв’язки, припинилися деякі традиції.
«Я не буду приховувати: наркотики в таборі були, безумовно. Вони наклали невитравний відбиток на всій громаді, на внутрішніх зв’язках ромів. Це трагедія для такої маленької громади. Скільки вони поховали молодих людей на наших очах, скільки смертей, скільки дітей-сиріт. Наркотики зламали традиції ромів. Наприклад, збиратися біля вогнища, влаштовувати чаювання. Це все припинилося тому, що люди перестали одне одному довіряти», – пояснює глава «Ромського громадського центру» Світлана Новопольська.
Один із співробітників центру був старостою табору. За його словами, наркотики стали трагедією і для громади ромів.
На питання про те, чи не перенесе розселення табору наркоторгівлю безпосередньо в місто, директорка «Ромського громадського центру» закликає не бути наївними, адже боротьба з наркотиками – це справа поліції.
«Це і так відбувається в місті. І не потрібно ніякого табору. Там була кінцева точка тих, хто вже доходив до ручки. Не слід бути наївними: і в місті люди знають, де торгують. Не треба ромів. Табір дуже ізольований, люди, які жили там, не знають міста – вони рідко виїжджали далі найближчого магазину. Адже їм хтось привозив ці наркотики. Вони самі їх не робили, героїнових фабрик не було, анашу не вирощували. Їм постачали, хтось через кордон перевозив. І скільки часу це тривало? 20 років на наших очах. Стояло 115 будиночків два десятиліття, і поліція ніяк не могла зрозуміти, де ж торгують? Потім 30 будиночків стояло, і знову не могли знайти. Це просто смішно», – каже Світлана Новопольська.
Бути ромом
Роми – це національна меншина. За даними 2011 року, 93 % литовських ромів мали громадянство Литви. Ромська громада в Литві нечисленна – їх близько двох тисяч осіб. Це не йде в порівняння з деякими іншими країнами ЄС, де ромські громади набагато більші.
«Але, що цікаво, проблеми ті самі. Мабуть, річ не в кількості ромів, а у відсутності політичної волі цю проблему розв’язувати», – каже Світлана Новопольська.
Організація «Ромський громадський центр» була створена в 2001 році. Її засновниками виступило об’єднання ромів «Циганське багаття», Дитячий фонд, самоврядування Вільнюса і Департамент у справах національних меншин.
«Роми – це національна меншина зі своїми життєвими засадами. Вони часто не хочуть асимілюватися. Це пов’язано з їхньою недовірою до суспільства. І це відбувається не тільки з ромами – наприклад, росіяни в Литві теж бережуть свою мову та культуру. Але при цьому є суспільство, й є його закони. У випадку з ромами під інтеграцією ми розуміємо просту схему: є суспільство, і, якщо ти хочеш щось від нього отримувати, потрібно віддавати. Наша мета в тому, щоб роми відчували себе комфортно в соціумі: могли знайти роботу, наприклад», – розповідає директорка центру.
Знайти роботу
Із 2004 року в Литві постійно діють програми перекваліфікації та працевлаштування ромів. Є стереотип, що роми – ледачі та не хочуть працювати. На практиці виявляється, що за сформованої системи винагород ромам вигідніше не працювати, а неповоротка бюрократична система часто не дає їм змоги освоїти нову професію формально – тут на допомогу приходить неформальна освіта.
«Не треба думати, що роми тупіші за всіх. Вони не погані. Багатодітна сім’я, яка отримує допомогу, абсолютно не зацікавлена в тому, щоб працювати. Якщо один із членів сім’ї працевлаштовується, вони втрачають усю соціальну допомогу та пільги і сідають на одну зарплату – і це половина від того, що вони отримують як підтримку. Мінімальна зарплата – це десь €400 на руки. Якщо у сім’ї четверо дітей і двоє дорослих, соцдопомога вийде близько €800+пільги: безкоштовне харчування в школі, знижка на опалення. Не варто ромів тримати за дурнів, у такій ситуації, звісно, вони не працюватимуть. Я б теж не працювала в такому разі», – пояснює директорка центру.
«Ромський центр» співпрацює з установами освіти, готовими надавати неформальні курси для ромів. Проблема в тому, що у частини ромів немає документів про закінчення школи. Часто це стає перешкодою для здобуття навіть нескладного фаху.
«Для того, щоб отримати таку «велику професію», як манікюрниця, потрібно 12 класів освіти. Інакше не зможеш нігті підпиляти. Тому ми беремо неформальну освіту – яка до формальної не прирівнюється. Я вважаю, що стати манікюрницею можна і після неформального навчання. Одна дівчина закінчила в Паневежисі курси і каже: «А у мене не прийняли диплом». Я їй пояснила – це тебе не прийняли, дурненька, а не диплом. Такий самий випадок із кондитером – потрібно 12 класів», – розповідає Новопольська.
Водночас ромів охоче беруть працювати на кухню, де бракує рук. У магазинах Maxima працюють жінки-роми, а недавно в Вільнюсі відкрився ресторан ромської кухні. Глава центру пояснює, що роми переважно йдуть працювати, коли виростають діти і припиняється соціальна допомога.
Освіта
Дані опитувань показують, що роми – найнебажаніша в Литві національна група. З дискримінацією стикаються діти-роми, які відвідують школи.
Світлана Новопольська пояснює, що для багатьох шкіл учні-роми стають баластом, а під час зустрічей з неурядовими організаціями школи показують тільки тих із них, які відвідують уроки і освоюють навчальну програму. Водночас якість освіти ромів залишає бажати кращого.
«В одній зі шкіл був навіть клас Č (Čigonų – з литовської – «циганський» – ред.). Це повна сегрегація. У цьому класі діти були різного віку – просто зібрали всіх ромів і відправили в один клас. Із цими дітьми ми поїхали в Палангу в табір. Я там працювала буквально кілька днів. Ми мали там самі готувати їжу. До мене підійшли дві дівчинки і запитали, як варити макарони – в холодну або в гарячу воду їх опускати. Я відповідаю: «Так ось, на пачці написано». А мені кажуть: «А ми не вміємо читати». Це був 2001 рік. У цьому класі Č було тільки дві-три людини, які вміли читати. Але вони ходили до школи», – розповідає очільниця «Ромського громадського центру».
Анварас – литовський ром, йому 16 років. Він поміняв школу через цькування з боку однолітків і вважає, що суспільство схильне звинувачувати у всіх негараздах ромів.
«Я вчився в школі в Науінінкай. Там мене називали «циганом», чорношкірим. Згодом до цього звикаєш і перестаєш звертати увагу. Я пішов до іншої школи. Чи образливе слово «циган»? Часом люди говорять це жартома або через незнання, але без злості. А іноді хочуть образити. Якби я міг вибирати, я б обрав слово «рома», – каже підліток.
Ромофобія
Одна з найбільших правозахисних литовських ініціатив Romu platforma (Платформа ромів) так визначає ромофобію: форма расизму, спрямована проти ромів, сінті, кочівників і всіх, кого суспільство звикло називати «циганами». Наслідком ромофобії стає зашкалювальний рівень соціальної ізоляції.
Ромофобія виникає з уявлень про ромів, коріння яких заглиблене в історію. При цьому дискримінаційні настанови мають як негативний характер, так і позитивний, ідеалізований. Ромофобія класифікується як почуття страху чи ненависті, спрямованої на ромів. Такі погляди базуються на поділі «ми» і «вони» – це збільшує роздробленість суспільства.
Romu platforma закликає переглянути місцеві та міжнародні заходи моніторингу, щоб ефективніше виявляти випадки ромофобії. Остання проявляється на кількох рівнях: це особисті упередження щодо ромів, поведінкові патерни стосовно них, а також інституційна дискримінація, спрямована проти ромів. Під час опитування 2011 року 91% жителів Литви заявили, що не відчуватимуть себе безпечно, живучи в ромському районі. Кожен другий рома сказав про те, що наражався на дискримінацію щонайменше один раз за останній рік.
У 2019 творці гри gangsteriai.lt запустили рекламу в соціальній мережі Facebook: на ній зображений табір у Вільнюсі, на жителів якого спрямовано зброю. Голова громади ромів підтвердив, що творці реклами використовували фото реальних людей. Творці гри попросили вибачення.
Співробітниця Литовського центру етнічних досліджень Віта Контвайне зазначає, що негативне суспільне ставлення до ромів в Литві багато в чому зумовлено саме ЗМІ – досить довго у медіа про ромів говорили тільки в зв’язку з табором у Кіртімай і наркоторгівлею.
«Роми в литовських ЗМІ тривалий час згадуються в принизливому контексті. Це форма етичної ненависті та дискримінації в ЗМІ. Нещодавно ця ситуація почала змінюватися – подивимося, як інше висвітлення ромів у медіа вплине на суспільне ставлення до них», – додає дослідниця.
Грубе слово «циган»
Слово «циган» – образливе. «Роми» та «романи» – це самоназва цієї національності в Європі. Ще є сінті – люди, які прийшли в міжвоєнний період. Ті, хто прийшли пізніше – роми.
У 1971 році в Лондоні пройшов перший Всесвітній циганський конгрес: на ньому затвердили прапор, гімн. Тоді роми звернулися до світової громадськості з проханням називати їх саме ромами – слово «цигани» образливе для представників громади. Вони заявили, що ця назва приносить їм біди та приниження. Втім, офіційно низка країн, де є національність, це не прийняла. У Литві в реєстрі національностей досі зазначено Čigonas – циган. Але на рівні спілкування і комунікації заведено говорити роми.
Водночас у фольклорі та в культурі слово «циган» прижилося.
Наприклад, є відомий литовський поп-артист Раджі. Він ром. І він виконує таку пісню: Čigonu meile («Циганська любов»). Це сучасна пісня, все її знають і співають. При цьому, коли співак представляється на концертах, він каже: «Скучили за своїм циганчиком Раджі?»
«Якщо роми просять не називати їх циганами, звісно, краще не називати. Але вважати слово «циган» образою теж не зовсім правильно. Нещодавно у Вільнюсі відкрився ресторан циганської кухні. Як його назвали? Gypsy Longe and Grill. Нікого це «Gypsy» не образило. Але якщо комусь це не до вподоби, краще назвати «рома», – пояснює глава «Ромського громадського центру».
Вона додає, що литовському суспільству ще дуже далеко до толерантності, а деякі стереотипи застрягли на рівні підкірки. Серед топ-3 стереотипів Світлана Новопольська називає такі: роми – брудні, ледачі і крадуть.
«Брудні – це неправда. Роми вельми охайні, жінки дуже стежать за чистотою, їх житла часто просто блищать. Не хочуть працювати. Це теж неправда. Якщо роми отримають розумну винагороду за працю, вони це робитимуть. Роми згодні були б працювати. Вони займаються продажем машин, наприклад. Це реальні гроші. Але заради ста євро роми не працюватимуть. Вони по-іншому ставляться до винагороди за працю.
Злодії. Це не ознака національності. Є багато злодіїв інших національностей. У нас сторожами протягом 20 років працювали роми, і ніколи не було проблем», – каже глава ромського центру.
За підтримки медіамережі
