«Вільна Україна та вільний Крим — така була його мотивація». Яким був Геннадій Афанасьєв — кримський активіст, що загинув на війні

18 грудня в бою на Луганщині загинув Геннадій Афанасьєв — активіст з Сімферополя та колишній політвʼязень. 2014 року його імʼя дізналася вся Україна — разом з Олегом Сенцовим, Олександром Кольченком та Олексієм Чирнієм він став фігурантом так званої «справи кримських терористів», коли кримчан звинуватили в підготовці низки диверсій на окупованому півострові. В Росії Афанасьєва засудили на 7 років тюрми, але 2016-го звільнили в межах обміну. В Україні він від початку повномасштабного вторгнення служив в лавах ЗСУ. Допоки не загинув.

30 грудня, в переддень Нового року, в Києві пройшла церемонія прощання з Геннадієм Афанасьєвим. Журналістка Заборони Поліна Вернигор побувала на похованні кримчанина та розповідає про його життя.

Прощальна служба

За чверть одинадцята. На площі біля Михайлівського Золотоверхого собору в Києві збираються люди. Більшість з них одягнені в чорне, дехто тримає в руках квіти. Серед натовпу виділяються люди у військовій формі — їх тут кілька десятків точно. Це і колеги по службі, і просто друзі Геннадія Афанасьєва — колишнього політвʼязня, а нині покійного захисника України.

За пʼятнадцять хвилин натовп заходить у храм. На вході молоді чоловік та жінка роздають усім церковні свічки та бавовняні хустки, щоб віск не обпікав руки. Всередині — стіл із труною. Люди обступають його з обох сторін, запалюють від церковних лампад свічки. Починається прощальна служба.

Всередині храму багато журналістів. Це не дивно, адже Афанасьєв був доволі відомою людиною. До 2014 року він жив у Сімферополі, вчився на юриста, працював турагентом, займався фотографією — про якусь громадську діяльність навіть не думав. У лютому 2014-го він випадково потрапив до Києва, де якраз тривав Євромайдан. Тоді, говорив Геннадій в одному з інтервʼю, він зрозумів, що йдеться не про якийсь черговий протест, а про кардинальні зміни в країні. Коли Росія анексувала його рідний Крим, чоловік активно показував свою проукраїнську позицію.

Сергій зараз теж воює, проте поховання товариша пропустити не зміг. Так само як і Павло Гриб — 24-річний киянин, який провів два роки у російських вʼязницях за сфабрикованою справою про підготовку теракту. Сьогодні він теж прийшов у пікселі, та в коментарях журналістам небагатослівний: «Він був доброю людиною. Я сподіваюся, що недарма це все було, є і буде».

Позиція, заборонена окупаційним режимом

Павло Гриб, як і більшість присутніх, дізналися про Геннадія Афанасьєва після 9 травня 2014 року. Тоді, під час урочистостей до Дня перемоги, Геннадія побили, одягли йому на голову мішок, посадили до автівки та повезли до відділку ФСБ. 

За пару тижнів російські спецслужби оголосили, що Афанасьєв разом із кінорежисером Олегом Сенцовим, лівим активістом Олександром Кольченком та істориком Олексієм Чирнієм нібито готували теракти в Криму у складі «Правого сектора». 

У тому, що це було політичне переслідування, сумнівів не виникало. Повернувшись наприкінці лютого 2014 року з Києва, Геннадій Афанасьєв знайшов професійних медиків та організував курси першої допомоги для місцевих. Крім цього він з однодумцями допомагав українським військовим та журналістам, які приїжджали висвітлювати події. 

Після так званого «референдуму» Геннадій з однодумцями малювали синьою і жовтою фарбами проукраїнські гасла на будівлях. Російські силовики якийсь час стежили за ним, навіть дзвонили його матері на роботу і погрожували «організувати проблеми сину», через неї кликали його на «бесіду». 

Вже заарештований Афанасьєв став фігурантом так званої «справи кримських терористів». Окупаційна влада стверджувала, що разом з Сенцовим, Кольченком та Чирнієм він був причетний до підпалу офісів «Єдиної Росії» та «Російської спільноти Криму».

«Зізнання»

На першому допиті Афанасьєва звинуватили у тому, що він збирався закласти вибухівку біля Вічного вогню в Сімферополі. Коли він став відкидати звинувачення, його побили. Приблизно за таким самим сценарієм Афанасьєв жив наступні десять днів: його возили з ізолятора до ФСБ, допитували, били, везли назад. На десятий день після побиття йому одягли на голову протигаз та пустили всередину якусь речовину — Афанасьєв почав блювати. Зрештою Геннадій не витримав тортур і підписав зізнання в інкримінованих злочинах.

Згодом до нього в камеру тимчасового утримання знову прийшли кілька людей у формі і наказали підписати свідчення проти Сенцова та Кольченка. Коли Геннадій відмовився, його били струмом по статевих органах та погрожували зґвалтувати. Афанасьєв підписав все, що від нього хотіли фсбшники.

За кілька місяців його засудили до семи років колонії суворого режиму. Та коли в липні 2015 року його привезли до Ростова-на-Дону свідчити проти Сенцова й Кольченка, Афанасьєв заявив, що всі попередні свідчення дав під тиском та тортурами.

«Я дізнався про Геннадія ще у 2015 році. Побачив по телебаченню його виступ на суді в Москві, коли він не побоявся, встав і сказав, що його катували та примусили дати свідчення проти Сенцова. Я тоді запамʼятав його як сміливу людину», — розповідає Забороні колишній політвʼязень та герой України Володимир Жемчугов.

Свобода

Виступ у суді обернувся для Афанасьєва етапом до експериментальної колонії з суворими умовами утримання в Республіці Комі. Наприкінці травня 2016 року він звернувся з проханням про помилування до Володимира Путіна. Потім він пояснював, що перед цим радився зі своїм адвокатом і дійшов думки, що це лише формальність. Йому хотілося спробувати всі можливі способи звільнитися.

За пару тижнів, 14 червня, Афанасьєва зі ще одним політвʼязнем Юрієм Солошенком вислали за обміном до України. Повернувшись до Києва, Геннадій звернувся до Європейського суду з прав людини з позовом про тортури, яких він зазнав у російських вʼязницях.

Достеменно невідомо, чому Росія тоді вирішила віддати саме Афанасьєва та Солошенка. Але сам Геннадій вважав, що причиною були його проблеми зі здоровʼям: росіянам було невигідно, щоб хтось із політвʼязнів помер за ґратами.

Місія завдовжки в життя

Одразу після визволення МЗС України призначило Геннадія Афанасьєва спецпредставником з питань звільнення полонених. У цій ролі він організовував заходи на підтримку бранців Кремля, а також зустрічався з міжнародними лідерами, щоби привернути увагу до теми політвʼязнів. Весь свій досвід увʼязнення Афанасьєв виклав у книжці «Піднятися після падіння».

«Це був майбутній мер якогось міста у звільненому Криму. Вільна людина, яка була променем світла, добра і правди», — говорить Сергій Вікарчук. 

Згодом Геннадій почав вивчати IT, на якийсь час переїхав до США. Одружився з коханою Людмилою, 2021-го став батьком доньки Квітослави. З початком повномасштабної війни Афанасьєв вирішив піти на фронт.

У складі 130-го батальйону 241-ї бригади територіальної оборони він захищав спочатку Київську область, потім Харківщину. Згодом його з побратимами перекинули на Луганщину. 18 грудня Геннадій Афанасьєв загинув у боях під Білогорівкою — за яких саме умов, невідомо.

За словами друзів Геннадія, у приватних розмовах він зізнавався, що його лякає війна, багато тривожився і переживав. 

«Він приїхав у маленьку відпустку, ми зустрілися у його матері вдома. Спілкувалися про війну — ми більше слухали його, — розповідає Володимир Жемчугов. — Як я зрозумів, його мотивація — встановлення справедливості, щоб Україні повернули Крим, щоб він міг повернутися на батьківщину, щоб Росія повернула нам всі території. Він дуже поважав Україну, і для нього український Крим та Україна — це було мотивацією». 

***

Прощальна служба в Михайлівському соборі добігає кінця. Священник виходить до іконостаса та виголошує проповідь: «Бог послав найкращих із нас захищати Україну. Та війна жорстока і не обирає, кого забрати. Найкращі сини України гинуть за нашу свободу. Вічна памʼять рабу божому Геннадію».

З храму більшість людей виходять у сльозах. Дехто мовчить, дехто обʼєднується в невеликі групи, щоби поділитися спогадами. Тіло Геннадія у труні виносять, всі присутні у внутрішньому дворику стають на коліна. Вже за годину Афанасьєва поховають на цвинтарі у Вишневому. А тим часом до воріт Михайлівського собору підʼїжджає чорний катафалк. Кілька чоловіків з повʼязками на руках дістають з нього наступну труну з тілом військового.