За рік війни курс геополітики змінився не тільки в Європі, а й в усьому світі. Ось 9 пунктів, які пояснюють, як саме

Рівно рік тому Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну — поділивши геополітичну ситуацію на «до» і «після» не тільки в регіоні та Європі, але й в усьому світі. Політологиня Єлизавета Павленко підбила підсумки року і виділила 9 рис, які означилися в геополітиці після 24 лютого.

1. Імперії не впали

Здавалося, що імперії як політичний інститут, який свого часу поступився національним державам, лишилися на сторінках підручників з історії. Повномасштабне вторгнення показало, що імперські амбіції нікуди не зникали. Росія мріє повернути аналог СРСР: пропагандисти доводять це щодня в прямому ефірі державних каналів, а білборди з написами «Кордони Росії ніде не закінчуються» свідчать не тільки про відсутність здорового глузду, а й про експансіоністський зовнішньополітичний курс.

Китай також не відмовляється від амбіцій наново стати Піднебесною Імперією. Авторитарний лідер КНР Сі Цзіньпін посилює міжнародний вплив, в тому числі через політику «один пояс, один шлях», яка є сучасним варіантом Шовкового шляху та втілює ідеологію сіноцентричної міжнародної торгівлі. Безперечно, Китай є лідером азійського регіону. Разом з тим, Сі подвоїв ставки, оголосивши про намір повернути Тайвань — через високий коефіцієнт непрогнозованості важко сказати, чи наважиться Китай на воєнну кампанію, побачивши консолідацію Заходу. 

Імперські амбіції відчуваються і в Європі. Від Угорщини чути агресивну євроскептичну риторику стосовно країн, чиї території колись входили до складу Австро-Угорської імперії. Проросійський прем’єр-міністр Віктор Орбан з’явився на футбольному матчі збірної Угорщини з шарфом, на якому зображена мапа «Великої Угорщини» з частинами сусідніх держав у її складі. Наміри поновити імперію він підтверджує діями: достатньо згадати видачу угорських паспортів мешканцям українського Закарпаття, а також підозри у домовленості з Росією щодо передачі цього регіону Угорщині в разі його окупації. Втім, ці підозри залишаються на рівні чуток.

2. Свобода не дається без крові

Незалежність України далася відносно безболісно — звісно, якщо не зважати на багатовікову боротьбу за свободу. Розпад Радянського Союзу став логічним процесом, який звільнив Україну та ще 10 країн радянського табору. На жаль, міжнародне визнання суверенності не є достатнім аргументом для Росії, яка, до слова, також визнає кордони своїх колишніх колоній. Та це не заважає їй розпочинати на їхніх територіях війни (як у Грузії чи Україні) або втручатися у внутрішні справи (Україна, Білорусь, Казахстан). 

Велика війна в Україні стала уроком для всіх пострадянських країн та республік, які досі перебувають у складі РФ. Свобода — а саме свобода від Росії — не дається без крові. Якщо поразка Росії не призведе до розпаду «по краях» її території, поневоленим націям доведеться виборювати свою незалежність. Стосується це і Білорусі, що фактично окупована російським урядом (а її повне поглинання до 2030 року, за заявами журналістів, що знайшли секретні документи Кремля, входить в плани РФ).

3. Ресурси — не зброя

Росія зробила ресурси інструментом війни, маніпулюючи цінами на газ та нафту. Війна підкреслила важливість енергетичної безпеки в Європі та показала ризики, пов’язані із залежністю від російського природного газу. Кремль сподівався, що дешеві енергоресурси змусять західних партнерів поступитися своїми цінностями і закрити очі на війну та геноцид. 

Але є й плюси: по-перше, країни ЄС майже повністю відмовилися від російського газу в рекордні строки; по-друге, це прискорило перехід на відновлювальні ресурси, які завдають менше шкоди екології. Це допоможе зменшити залежність від зовнішніх ресурсів, інвестуючи не тільки в зелене майбутнє, а й у стабільність (адже більшість експортерів нафти й газу — політично нестабільні країни). Російська агресія дала розуміння політичних переваг сонячної енергії, водню та інших альтернатив. Звучить безглуздо, але Росія зробила свій внесок у запобігання кліматичній кризі.

4. Криза інституцій

Сучасна система міжнародного права та інституцій не змогла запобігти війні або знайти мирне рішення. НАТО проявила слабкість та нерішучість, а безпекова організація ОБСЄ довела свою неефективність в умовах реальної війни. ООН та Міжнародна Організація Червоного Хреста не змогли надати необхідну допомогу та були багаторазово звинувачені в бездіяльності. Війна в Україні довела: інститути, створені після Першої та Другої світової війни, виявилися недієвими. 

Недієвим виявився і міжнародний правопорядок. Він полягає в тому, що одна країна не може вторгнутися в іншу та проголосити її своєю територію, як це робить Росія. На відновлення правопорядку підуть десятиліття.

5. Нормалізація війни

Є думка, що війна в Україні — це лише розминка перед Третьою світовою. «Українська криза, в якій ми зараз перебуваємо, — це лише розігрів», — вважає адмірал ВМС Чарльз Річард, глава Стратегічного командування США. Йдеться про імовірне майбутнє протистояння з Китаєм: «Наближається велика [криза]. І не мине багато часу, перш ніж нас випробують так, як не випробовували протягом тривалого часу». 

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало суттєвим порушенням міжнародного права, і викликало занепокоєння щодо нормалізації військового втручання у справи інших країн. Сталося це тому, що західний світ не звернув достатньо уваги на анексію Криму та введення російських військ на Донбас у 2014 році, тим самим легітимізувавши ці дії агресора. Так само були проігноровані інші військові кампанії РФ.

Постійні сутички на кордоні Сербії та Косова відтепер сприймаються серйозно, адже трапляються після 24 лютого; як і все більш рішучі наміри Китаю щодо повернення острова Тайвань. Загострення тривалих збройних конфліктів у Нагірному Карабасі, Палестині, Киргизстані викликають набагато глибші, ніж раніше, занепокоєння західного світу.

Війна стала реальною загрозою, а гонка озброєнь — реакцією на можливу російську (і не тільки) агресію. Польща активно оновлює армію сучасним озброєнням з Південної Кореї, Франція планує збільшити військові витрати на третину до 2030 року. Німеччина відмовилася від своєї заборони на постачання зброї, відправивши в Україну танки. Швеція позбулася 200-річного нейтралітету та вирішила вступити до НАТО. 

6. Зростання ядерних амбіцій

У 2022-му ядерний шантаж Путіна вперше з часів холодної війни поновив побоювання Заходу щодо застосування ядерної зброї. Ситуацію ускладнює вихід Росії з Договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО) — угоди зі США, яка обмежувала кількість розгорнутих стратегічних ядерних боєзарядів з 2010 року. 

Світ може забути про безпеку та передбачуваність. Особливо на тлі новин, що Іран збагатив уран до 84%: всього на 6% менше, ніж необхідно для створення ядерної зброї. Єдиний спосіб захисту від ядерного агресора — мати засоби для удару у відповідь. У разі поразки України ядерна гонка поновилася б повною мірою. У разі перемоги ймовірність сценарію ядерної війни зводиться до нуля.

7. Проєкт мирної Європи

Європейську Економічну Асоціацію, яку сьогодні ми знаємо як Європейську Унію, створили після Другої світової війни. Ідея полягала в тому, щоб об’єднати економіки країн, щоб воювати одна з одною було не вигідно. Проєкт мирної Європи вдався, змусивши забути, що впродовж багатьох століть на континенті точилися криваві війни. Економічні інтереси та здоровий глузд поклали цьому край. Тема оборони й безпеки для Європи довгий час була чутливою через болісні спогади Другої світової. Ідея створення єдиної армії ЄС провалилася, а спільна оборона залишалася больовою точкою. Саме тому Європі не вдалося врегулювати Балканську війну 1990-х, а численні російські вторгнення лишалися поза увагою. 

З 2022 року роль Європейської Унії у військових конфліктах змінюється. Війна в Україні змусила ЄС активніше брати участь у зовнішній політиці та питаннях безпеки, особливо щодо своїх східних сусідів. За словами історика Тімоті Снайдера, перемога України необхідна для того, аби захистити європейський мирний проєкт. «Війна Росії спрямована не лише проти України, а проти ширшої ідеї, що європейські держави можуть мирно співіснувати. Якщо імперія переважає, інтеграція провалюється», — уточнює він. Війна як ніколи об’єднала Європу, і, здається, Європа готова скласти фінальний тест на мир.

8. Єднання перед обличчям агресії

Єдність українців є вирішальним чинником у протистоянні російській агресії. Вона зміцнила не лише Україну, а й Європу. За всю історію Європейської Унії держави-члени не були такими одностайними, як у питанні допомоги Україні. Введення жорстких економічних санкцій, відмова від російських енергоресурсів та дипломатичне вигнання Росії — рішучі кроки, на які 27 країн пішли разом заради порятунку демократії. Навіть прохолодні відносини з Британією потеплішали, попри нещодавній Брекзит. НАТО поповнилася двома членами — Швецією та Фінляндією, яка межує з Росією та пережила два зіткнення з нею лише минулого століття. Війна зміцнила північноатлантичний альянс та нагадала про мету його існування: захищатись від потенційної агресії росіян.

9. Нова холодна війна

Війна в Україні ще більше підсвітила демаркацію світу на два табори. Один підтримує свободу та демократію, інший — поневолення та авторитаризм. Повномасштабне вторгнення призвело до поновлення риторики часів холодної війни між Заходом і Росією. До останньої приєдналися міжнародні вигнанці: Північна Корея та Іран. Малоймовірно, що ця коаліція поповниться Китаєм. Сі Цзіньпін, хоч і зміцнив економічні зв’язки з Росією, навряд наважиться стати на боці Путіна. Підтримка війни з боку Китаю виглядатиме як схвалення сепаратизму, а для Китаю, який має низку територіальних питань, така позиція не піде на користь. Китай утримується від критики Росії, хоч і наголошує на важливості ​​поваги суверенітету та територіальної цілісності всіх країн. Імовірно, війна поділить біполярний світ на три полюси.