Заборона подивилася воєнну драму «Хто ти, Філіпе?» разом з психологинею. Ось як вона пояснює поведінку героїв, які стають свідками геноциду

В українському прокаті йде воєнна драма польського режисера Міхала Квечинського «Хто ти, Філіпе?», що здобула «Срібних левів» на кінофестивалі в Ґдині та головний приз фестивалю «Миколайчук OPEN» у Чернівцях. Титульний герой стрічки Філіп — єврей з варшавського гетто, який тікає від Голокосту до Німеччини й видає себе за француза. Втім, тікає він не лише від розправи, а й від самого себе, приховуючи свій біль за хаотичними сексуальними звʼязками та виснажливими фізичними навантаженнями. Разом з психологинею Крістіною Муляр Заборона розібралася, що криється за поведінкою Філіпа й інших героїв драми (обережно — в тексті є спойлери).

Про що стрічка «Хто ти, Філіпе?»

Франкфурт, 1943 рік. Молодий чоловік Філіп працює офіціантом у розкішному готелі, де зупиняється вся еліта Третього Рейху. Втім, колеги Філіпа — як один остарбайтери з різних країн Європи — за лаштунками готелю не шукають гарних епітетів для своїх клієнтів і за традицією плюють у каву кожному поважному гостеві.

Філіп — не виняток, тим паче йому є за що мститися: у Франкфурті він видає себе за француза, насправді ж це польський єврей, який утік з варшавського гетто два роки тому. Тоді ж, під час нацистської облави, розстріляли всю його родину, а заразом і наречену Філіпа, якій той освідчився за кілька хвилин до погрому.

На перший погляд, Філіп не горює. Він має розважливе життя: пʼє дороге вино, вкрадене з кухні ресторану, відвідує одну німкеню за іншою, поки їхні чоловіки на фронті, та ходить по вечірках, де виглядає куди краще за кожного хлопця, пошматованого війною.

Однак зустріч з молодою німкенею, яка ніяк не схожа на всіх його попередніх жінок, і підготовка до весільного бенкету в готелі, куди зʼїдуться сотні нацистів, розбурхує в памʼяті Філіпа те, що він роками намагався забути. Перед ним одночасно постануть кілька запитань: чи хоче він і далі мати таке життя, як раніше, та хто він такий — навічна жертва війни чи господар власного життя?

Психотравма та ПТСР: чому Філіп тікає від свого минулого?

В основі стрічки — частково автобіографічний роман «Філіп» польського письменника єврейського походження Леопольда Тирманда. Режисер Міхал Квечинський каже, що взявся за екранізацію, щоби дослідити самотність людини, яка емоційно застигла в травмі. Головний герой у виконанні Еріка Кульма — молодшого може здатися безжальним, цинічним та асоціальним. Однак усе це — маска, що приховує тендітну й надчутливу особистість.

Ось що говорить про Філіпа психологиня Крістіна Муляр: «Перш за все, у Філіпа є психотравма — він постійно має існувати у світі [Третього Рейху], що забрав у нього найближчих людей. Про психотравму говорить і спроба уникнення спогадів про минуле, відмова від того, де він був раніше, чим він займався, що взагалі було в його житті. Так само, як і відмова прийняття смерті його родини.

Його головна мета — вижити.

Зазвичай у людей є мотивація до хорошого життя, а в нього є мотивація уникати поганого життя. Він вибудовує можливість дожити до кінця цього “лайна” [так Філіп характеризує життя в умовах Другої світової війни]. І це теж дуже сильно давить на його психіку. Він міг не втрачати свою ідентичність, міг залишитися в Польщі, але обрав життя. І це, з точки зору психології, дуже важливо: він не просто обрав жити, він обрав насолоджуватися тим життям».

Філіп — не лише втілення трагедії єврейського народу, він стає спільним образом людей, що втратили свій дім, родину, ідентичність та самих себе у війні. Головний герой постає перед моральними дилемами, які не в змозі розв’язати, і щоразу діє за обставинами, щоби вижити в спотвореному війною світі. Хаотична активність і неможливість зупинитися штовхає Філіпа на вчинки, що в мирному житті були б немислимі.

«Емоції часто беруть верх над Філіпом, — зауважує психологиня. — Серед ознак ПТСР є неадекватні емоційні реакції та сильні збудження. Він сублімує свій біль, як ми бачимо, у спорт [Філіп зачиняється в залі готелю й виснажує себе бігом по колу та спортивними вправами]. Фізична активність досі вважається одним з найкращих способів переживати великі емоційні гойдалки. І коли у Філіпа починаються напівпанічні напади, він бігає». 

Щоби підготуватися до ролі Філіпа, Ерік Кульм — молодший протягом року не лише відшліфовував розмову кількома мовами (у фільмі він говорить польською, французькою і німецькою), а й набрав 10 кілограмів ваги та навчався боксувати й танцювати чечітку.

«Актор у своєму виконанні вдало передав тривожний розлад головного героя. Він завжди напоготові. Ніби спокійний, але за всіма стежить. Це теж великий стрес жити в таких умовах. Ніколи не бути впевненим, що буде завтра», — пояснює Муляр.

Від романтичної натури до бунтарки: які жінки оточують Філіпа на екрані?

Філіпа оточують такі ж розгублені люди, як і він сам. Вони втратили чимало — від репутації до бажання жити. Війна, наче збільшувальне скло, допомагає їм побачити справжні обличчя друзів та ворогів. Крім того, Філіп майстерно зваблює жінок. Він красивий, світський, дотепний і використовує всі прийоми спокушання, щоби затягти в ліжко одну жінку за іншою.

Утім, основні акценти в стрічці спрямовані на двох героїнь. Перша — німкеня Бланка у виконанні Зої Штрауб. Вона не підтримує нацистський режим і зневажливо ставиться до законів воєнного часу. Один з них — заборона на сексуальні звʼязки з іноземцями, адже Третій Рейх вимагає чистоти арійської раси. Та Бланці начхати, допоки закон не добирається до неї самої.

Ось як характеризує героїню Крістіна Муляр: «Бланка складна. Вона йде проти системи: зустрічалася з іноземцями, не виходила на роботу, спала з найкращим другом закоханого в неї хлопця. Жива, енергійна, вона живе кожен день, як останній, і не готова підкорюватися нацистській Німеччині. Проте нічого глобального проти системи вона зробити не може, хоч і вносить свою частинку спротиву. Як сказав про неї Філіп: “Після війни це матиме значення”».

Інша героїня — студентка з родини німецького пілота Ліза, яку на екрані зобразила Каролін Гартіґ. Дівчина стає головним любовним інтересом Філіпа: протягом фільму вони проходять крізь типовий кінематографічний троп — від ворогів до коханців.

«Ліза — класична дівчинка з хорошої сімʼї. І хоча її родина дотримується принципів нацизму, донька війну не підтримує. Романтична, наївна, юна, вона готова хоч зараз їхати на край світу за своїм коханням. А це свідчить, що всередині вона все ще дитина, яка не думає про наслідки своїх дій», — говорить про героїню психологиня.

Що після перегляду стрічки може винести для себе український глядач? Відповідає Крістіна Муляр

Головне, що Філіп був правий і вся ця війна має колись закінчитися. Потрібно тільки чекати. Сьогодні я дуже часто кажу людям: те, що ми адаптувалися [до життя під час війни], — це непогано, адаптація і дає нам можливість усе пережити. Інше питання, що це стресова адаптація. Тобто від неї нам не буде краще, але ми зможемо протриматися певний період.

Уміння адаптуватися — найкраще, що може зробити для нас психіка, навіть коли здається, що це неправильно. Ми можемо не звикнути до війни, але ми адаптувалися й підлаштувалися. Коли війна закінчиться нашою перемогою, на нас чекатимуть нові адаптації та труднощі. У нас знову зміниться реальність. Але цього разу вона зміниться на краще. 

Дуже актуальне в цьому фільму питання ПТСР. Його переживають не всі, але він нікуди не дівається. Це відбувається і буде відбуватися з нами. Варто бути уважними й обережними — як до себе, так і до інших (детальніше про те, як проявляється та лікується посттравматичний стресовий розлад, Заборона писала тут і тут). 

Окрема тема — питання еміграції. Вона стосується не всіх людей в Україні, але є й супутні до біженства проблеми. Українці змушені адаптуватися під нові умови, щоби вижити, проте це не робить їх зрадниками — і це також можна побачити у фільмі.