Здається, республіканці виграють вибори в Палату представників. Дехто з них вже говорить про зменшення допомоги Україні. Чи треба готуватися до найгіршого — відповідає політологиня

8 листопада 2022 року в США відбудуться проміжні вибори в Палату представників. З 2018 року контроль над Палатою перейшов до демократів, але, згідно з опитуваннями, їм навряд чи вдасться його утримати — за прогнозами політологів, переможе Республіканська партія. Деякі члени партії, зокрема лідер республіканської меншості у Палаті і трампіст Кевін Маккарті, висловлюють намір зменшити підтримку України. Це популістська передвиборча риторика чи серйозні наміри? Розповідає політологиня Єлизавета Павленко.

Уявіть: ви пересічний американець з середнім доходом, тисячами доларів кредиту за навчання та без жодних соціальних гарантій. Якість життя у США за більшістю соціальних характеристик — як-от доступ до освіти, медицини, ціни на житло, їжу і транспорт — дорівнює показникам країн третього світу. Про це говорять самі американці, які платять від 10 до 37 % податків від доходу, взамін не отримуючи нічого, окрім рівних доріг.

Тепер уявіть, що ви — політик з Республіканської партії. Що ви можете запропонувати виборцям в умовах глобальної економічної та безпекової кризи? Як варіанти: ізоляціонізм, робота над провалами Демократичної партії та припинення «надмірної» військової підтримки України, яку в тому числі оплачують податками американців. Певні політики використовують війну в Україні для пояснення внутрішньополітичних проблем. Візьмемо, наприклад, твіт сенатора штату Міссурі Джоша Хоулі: «Витрачати $40 мільярдів на допомогу Україні, що втричі більше, ніж витратила вся Європа разом, — не в інтересах Америки. Це нехтування пріоритетами вдома, дозвіл Європі розслабитися, зміна критичних інтересів за кордоном і брак суттєвого контролю».

Мільйони доларів, які щомісяця виділяють на допомогу Україні, деякі республіканці — Кевін Маккарті та вищезгаданий Хоулі — пропонують віддати «простим американцям». Згідно з цією популістською риторикою, Україна стає економічним придатком США та тягарем для пересічного американця. Такий наратив характерний для прибічників ізоляціоністського курсу Дональда Трампа, який за часів свого президентства мав теплі стосунки з Путіним і російською олігархією.

До чого тут Трамп?

Республіканці-трампісти можуть отримати більшість у Палаті представників США на проміжних виборах. Дональд Трамп ось-ось оголосить про свій намір знову балотуватися на пост президента США у 2024 році. Навіть після численних скандалів — починаючи з його сексистських коментарів та ухилення від сплати податків і закінчуючи причетністю до штурму Капітолія з метою підробити результати президентських виборів, — частина американців досі бачить в ньому гідного політика. Інша ж частина сприймає його приблизно так само, як українці — Віктора Януковича.

Ставлення Трампа до України добре відоме. На початку вторгнення він назвав путінську агресію «геніальною», «розумною» та «неймовірною», а у своїх промовах неодноразово пропонував припинити допомогу Україні. Трамп пам’ятає дзвінок Зеленському у 2019 році, який став причиною початку процедури імпічменту. У відповідь на прохання Зеленського купити «Джавеліни» Трамп попросив Україну зробити йому послугу: розслідувати діяльність Хантера Байдена. Син Джо Байдена, конкурента Трампа на президентських виборах, був членом правління української газової компанії Burisma. Інформація про його діяльність була необхідна для кампанії дискредитації Байдена, яка забезпечила б Трампу додаткові голоси.
Можливо, справа не в особистій неприязні Трампа до України. Згадуючи зовнішньополітичну стратегію America First, якої дотримувався експрезидент США, можна зрозуміти: ніхто, крім Америки, йому не подобається. Він пропонує сконцентруватися на внутрішніх проблемах країни і проводити зовнішню політику невтручання (що було характерно для США до Другої світової війни). Частина членів Республіканської партії поділяють його погляди, що загрожує Україні зменшенням воєнної допомоги після проміжних виборів.

Що кажуть цифри?

Звісно, ніхто не забирає гроші з кишень американців на військову допомогу Україні. Ці кошти виділяються з оборонного бюджету США, який становить $778 мільярдів на 2022 рік. З початку повномасштабного вторгнення на Україну витратили $17,6 мільярда — всього 2,26 % бюджету (станом на жовтень 2022 року). Допомога на суму $40 мільярдів буде передана в рамках ленд-лізу.

Ці кошти жодним чином не опинилися б, скажімо, в медичній чи освітній системі США. Імовірно, їх витратили б на врегулювання інших зовнішньополітичних конфліктів або посилення власної обороноздатності.

Питання припинення підтримки України — скоріше передвиборча риторика, аніж серйозний намір. Чи працює ця риторика — інше питання. Згідно з нещодавнім опитуванням, 68 % американців скоріше підтримають кандидата, який продовжить військову допомогу Україні, а 72 % з більшою ймовірністю підтримають того, хто допомагає українським біженцям. Тому політики з антиукраїнським наративом залишаються в меншості.

Сенатори проти конгресменів

Можливо, саме такі дані стали причиною візиту до України голови республіканської меншості в Сенаті Мітча Макконнелла. «Адміністрація Байдена надто повільно надає [допомогу]. Її необхідно прискорити», — сказав він. Макконнелл закликає збільшити допомогу Україні, але водночас його однопартійці не можуть знайти консенсус в цьому питанні. Кевін Маккарті, лідер республіканської меншості в Палаті представників, висловив сумнів щодо обсягів майбутньої підтримки в разі перемоги його партії на проміжних виборах. «Люди житимуть в умовах [економічної] рецесії, і вони не збираються виписувати чек Україні. Вони просто не будуть цього робити. Це не безплатний чек», — каже Маккарті.

Якщо республіканці-сенатори загалом показують єдність з демократами в українському питанні, то республіканці з Палати представників мають певні антиукраїнські настрої. Пакети допомоги мають прийняти обидві палати Конгресу — такою є обов’язкова процедура. Після цього їх передають на підписання президенту. Джо Байден вже висловив свою стурбованість тим, що фінансування України може скоротитися.

На проміжних виборах, де переоберуть третину Сенату та повний склад Палати представників, президентська партія зазвичай втрачає більшість принаймні в одній з палат Конгресу. Очікується, що так станеться і 8 листопада.

Лишається сподіватися, що двопартійна підтримка збережеться. Як показує практика, спершу неприхильні до України політики, як-от новообраний прем’єр Великобританії Ріші Сунак та прем’єрка Італії Джорджа Мелоні, з часом висловлюють свою беззаперечну підтримку. Чекаємо, коли їхні слова конвертуються в дієву допомогу Україні, ставши прикладом для республіканців-скептиків. 

Китайська загроза

Неочікуваною причиною зменшення підтримки американських союзників можуть стати не вибори, напруженість між США та Китаєм, що зростає. Якщо всі ці місяці ви жили з відчуттям, що ось-ось може розпочатися Третя світова — ви не помилялись. І ось два факти, які про це свідчать:

1. Китай впевнено налаштований повернути Тайвань військовим шляхом. Це навіть прописано у спеціальному Законі проти сецесії: 8 стаття дозволяє КНР примусити Тайвань відмовитись від незалежності, вдаючись до військових методів.
2. Армія США в разі військової агресії Китаю готова захищати Тайвань. Острів постачає електронні компоненти, необхідні для американських технологічних компаній, які експортують свою продукцію по всьому світу та є важливою складовою економіки США.
   

Візит Ненсі Пелосі на Тайвань був лише початком нового етапу протистояння США та Китаю, яке посилилось у 2019 році через економічну війну Трампа з КНР. Тепер, коли китайський лідер Сі Цзіньпін здобув абсолютну владу, він може бути готовий до рішучих дій. «Ми продовжуємо прагнути мирного возз’єднання з найбільшою щирістю та максимальними зусиллями, але ми ніколи не пообіцяємо відмовитися від застосування сили», — сказав Сі на ювілейному XX з’їзді Комуністичної Партії Китаю. Якщо конфлікт не буде врегульований дипломатичним шляхом, зовсім скоро ми побачимо зіткнення двох глобальних лідерів — війну демократії проти авторитаризму.

Чи зменшаться при цьому поставки зброї в Україну? Очевидно, що так, якщо Америка матиме свій фронт в Азії. Американська розвідка заявляє про готовність Китаю атакувати Тайвань на початку 2024 року, після проведення виборів на острові. Армія та оборонна промисловість КНР буде приведена в повну бойову готовність до 2027 року.

Але навіть якщо цього не станеться, українці мають пам’ятати: США сприймають російсько-українську війну як безпекову загрозу для європейського континенту, а роль найбільшого союзника України передають ЄС. Серед російської та китайської загроз вони більш готові протистояти останній — особливо після поразок «другої армії світу».

Ленд-ліз як план Б

Мабуть, американських політиків дивує, як сильно українці чекають на ленд-ліз.

Механізм ленд-лізу був розроблений як план Б: він запрацює в тому разі, якщо Конгрес США вирішить перестати надавати допомогу Україні.

Військова підтримка, яку наразі отримує Україна від США, є безоплатною. За зброю, поставлену в рамках ленд-лізу, українцям доведеться платити (хоч і на пільгових умовах). 

Загроз для повного зупинення військового постачання поки немає. Набагато більше чинників, які обіцяють продовження постачання зброї:

1. Бюджет США на 2023 рік вже затвердили — зменшення військової підтримки України в ньому не передбачається.
2. Росія — давній ворог США, тому підтримка України є для США питанням національної безпеки.
3. Незадовго до повномасштабного вторгнення Росії американські конгресмени, в тому числі республіканці, персонально інвестували в оборонну промисловість США, знаючи, що обсяги виробництва зброї суттєво зростуть (як і цифри на їхніх банківських рахунках). В їхніх інтересах постачати Україні зброю.
4. А в інтересах США — посилити свій вплив на міжнародній арені та продемонструвати Китаю міць американського оборонпрому. Ефективність цієї зброї ЗСУ щодня доводять на полі бою. 
5. Найбільшою гарантією допомоги з Заходу є український контрнаступ. Саме успіхи ЗСУ на фронті спростовують тези республіканців про неефективність допомоги Україні. Звільнення більшої частини Харківщини за 6 днів — достатній аргумент для продовження постачання зброї.