Виховання дітей або стосунки з партнером — це складні види взаємин, у яких потрібно бути делікатним. Але часто виникають ситуації, де батьки, які хвилюються за дитину, починають опікувати кожен її крок або й керувати нею. Або коли людина в близьких стосунках нав’язує партнерові думку, що він нічого не може і його точка зору хибна. Через історії героїв, які попросили залишитися анонімними, розповідаємо про прояви надмірної опіки та її можливі наслідки.
Стосунки з батьками
23-річна Марія з дитинства та протягом підліткового віку постійно стикалася з надмірним опікуванням з боку матері. Вона розповідає, що зараз важко згадати, чи завжди стосунки були негативними, але від складного світу її ніхто не захищав. Навпаки, вона працювала, допомагаючи родині ще з юного віку. Однак, пояснює, надмірна опіка проявлялася в її житті через постійний контроль: від вибору одягу до рішення, де і з ким гуляти.
«Починаючи років з 15-16, коли я вже могла постояти за себе, гіперопіка трохи ослабилася. Однак раніше, коли, наприклад, разом ішли купувати одяг, мама завжди вибирала для мене те, що сама вважала за потрібне. Коли я показувала на якусь кофтинку, що мені сподобалась, у відповідь чула: куди ти це будеш носити, нащо воно тобі?» — каже дівчина.
Марія розповідає, що такі випадки контролю перетинали особисті кордони. Наприклад, мати змушувала піднімати слухавку з першого гудка, інакше — сварка. Перевіряла кишені та сумку, вимагала відчитуватися про кожну мить особистого життя. І навіть коли дівчині виповнилося 18, мати все одно контролювала її, встановлюючи комендантську годину.
@di.arapova Гиперопека➡️тотальный контроль = ты без меня не справишься, я знаю лучше, ты не способен выжить без меня! #психологическоеконсультирование #психолог
♬ mother knows best reprise – aleena ( ˘ ³˘)♥︎ (uh-lee-nuh)
«Я постійно повторювала, що не хочу звітувати перед нею за свої дії. Вона, зі свого боку, аргументувала: «Я ж твоя мати! Хіба складно просто зателефонувати або написати, що я там-то, з такими-то людьми, ось їхні номери телефонів, робитимемо оце й оце, буду вдома о такій-то годині?» — розповідає Марія.
З часом цей контроль не зник, а тільки набув інших розмірів. Дівчина розповіла недавню історію, коли мала робити щеплення проти ковіду. Ще до процедури кілька днів сварилася з матір’ю, яка була проти: вона начиталася коментарів у соцмережах і вважала, що вакцинація начебто зашкодить здоров’ю її дитини.
Марія все ж таки вирішила зробити щеплення попри заборону мами. Її відпустили за умови, що телефонуватиме матері кожної години, повідомляючи, що з нею все гаразд. Того ж дня дівчина пішла гуляти з друзями, про що сказала заздалегідь. Ввечері вона помітила безліч сповіщень від мами: та лаялася і питала, чому донька негайно їй не відповідала.
«У месенджері була купа повідомлень від неї. Коли запитала, що трапилося, мама почала істерику, чому я не відповідала їй кожні дві хвилини. Сварка тривала нібито через те, що її хвилювало моє здоров’я. Зараз просто розумію, що вона користується цим, аби під виглядом інформації про моє самопочуття вивідати, де я, з ким та що роблю. Це був дуже неприємний конфлікт, тим більше, що я вже давно не дитина», — говорить дівчина.
Фото: Robin Worrall / Unsplash
Марія каже, що тепер може побачити деякі прояви надмірного піклування та контролю в тому, як вона знаходить спільну мову з іншими та реагує на тиск. Розповідає, що стала емоційнішою, коли йдеться про її свободу. «Агресивно реагую, коли вказують, що робити, намагаються керувати мною. Це трапляється навіть в елементарному побуті, коли тобі пояснюють, що і як треба мити, різати, прибирати, чи за будь-якої можливості наголошують, що краще зробити так, як каже дорослий».
Мене люблять у стосунках чи це гіперпіклування?
Коли надто опікувана дитина виростає, у дорослому житті вона зазвичай намагається відтворити найпершу відому їй модель стосунків, тобто стосунків з батьками. Оскільки дитині говорили, що люблять її, і любили гіперболізуючи, тепер вона вважатиме, що гіперопіка в стосунках — це нормально. Тепер вона сприймає цю модель існування як відому, зручну та безпечну.
«Такі люди, навіть перебуваючи на рівних умовах з партнером, можуть не розпізнати, любов це чи надмірне опікування. Пізніше навіть шукатимуть такого партнера, який вирішуватиме за них, що робити чи як одягнутися. І людина сприйматиме це як турботу і любов, тому що так само робили її батьки», — говорить гештальт-терапевтка та дитяча психологиня Олександра Чиркова.
Олександра Чиркова
Порушення особистого психологічного простору й особистих кордонів — це головні ознаки того, що вас надмірно опікують. У таких випадках батьки або людина, яка перебуває в цій позиції, намагаються контролювати іншого, навіть коли це непотрібно. Крім цього, в таких стосунках головним є не надмірне піклування, а результат — низька самооцінка: людина виявляється непристосованою до життя і залежить від думки батьків, коханого та оточення.
Олені двадцять чотири, вона понад рік була у стосунках, де партнер надміру піклувався про неї. Розповідає, що, з одного боку, це було схоже на кохання. Думала, що хлопець так проявляв увагу, але в якусь мить усе вийшло з-під контролю. Спочатку гіпертурбота проявлялася в дрібницях. Наприклад, партнер не довіряв їй робити звичайні справи: прибирати, готувати, планувати день.
Фото: Callum Shaw / Unsplash
Потім це перетнуло межу: хлопець контролював, де вона, з ким і що робить, приділяв дівчині стільки уваги, ніби в його житті не було нічого, крім неї. «Є речі, з якими хлопець може допомогти дівчині, наприклад, піднести щось важке. Але контролювати місцеперебування або надягати на людину взуття щоразу, наче вона безпорадна, — це вже не схоже на залицяння. Це ніби невпевненість, що партнер може впоратися з повсякденними речами, ставлення не як до рівного, а як до підопічного», — пояснює дівчина.
Олена говорить, що це було схоже на нездорову поведінку: хлопець був поруч так часто, що дівчина перестала бачитися з друзями, ніби він намагався бути єдиним у центрі її уваги. Навіть коли вона хотіла побути на самоті, то вже була позбавлена цього простору для самої себе.
«Він завжди забирав мене з роботи і не давав можливості хоч іноді поїхати додому наодинці. Іноді це доходило до абсурду і контролювання кожного мого кроку. Ми працювали в одному місці, але в різних офісах. Вдень я могла зняти сторіз зі свого офісу в якомусь конкретному місці, і він приходив забирати мене саме туди, коли я навіть не говорила, де я. І таких дрібниць було багато, проте минув час і важко пригадати все. Однак було відчуття, неначе думають за мене», — говорить Олена.
Фото: Dynamic Wang / Unsplash
Вона розповідає, що кілька разів звертала увагу хлопця на те, що їхні стосунки виглядають сумнівно. Але з часом їй і самій стало здаватися, що така поведінка є нормальною. Адже хлопець завжди відповідав, що це просто прояв його кохання. Пізніше через усе це стосунки погіршились, і пара звернулася до психологів. Психолог Олени відразу сказав, що таке ставлення — ненормальне, однак психолог хлопця був іншої думки.
«Психолог мого партнера сказав то́му, що це в нього такий спосіб вираження почуттів, а його партнерка цього не цінує. І коли це вже перейшло всі межі, я обурилася, що це занадто. Виявилося, що людина знала, що вона робила, і робила це навмисно.
Може, це і була любов, але якась гіпертрофована», — наголошує Олена.
Що робити з надмірною опікою?
У бажанні кращого для своїх дітей батьки перебільшують і можуть забороняти брати на себе будь-які ризики та відповідальність за вчинки. Нібито це може нашкодити емоційному або фізичному здоров’ю. «Гіперопіка — це один зі способів тотального всеохопного контролю. Батьки не зважають на можливості дитини й перешкоджають її досвіду. Тому в дитини виникає викривлене сприйняття себе як нерозумної людини, яка нічого не вміє або робить усе не так», — пояснює гештальт-терапевтка та дитяча психологиня Олександра Чиркова.
Батькам потрібно цікавитися, чого хоче дитина, щоб розуміти її потреби. Також важливо дізнаватися можливості, давати їй пробувати зробити щось самостійно. На думку лікарки, люди, які в дитинстві пройшли через надмірне піклування, в дорослому віці не можуть розібратися, чого хочуть, тому що звикли виконувати те, що кажуть інші. «Альтернатива гіперопіці — це навчання, дослідження, де дитина вчиться на помилках. І батькам потрібно змиритися з тим, що дитина не може робити так, як їм хотілося б. Все, що вони можуть, — це показати, як потрібно, і спробувати зробити щось удвох з дитиною», — каже Олександра.
@ulnslmtv гиперопека да спасибо, можно сразу две? 🥵🥵🥵 #рек #хочуврек #рекомендации
♬ Side to Captain Hook – sound remixes
Лікарка вважає, що людині, яка усвідомлює, що в дитинстві мала досвід гіперпіклування, потрібно запитувати себе, що вона відчуває, хоче та чи комфортно їй. В дорослому віці визначити надмірну опіку у стосунках складно. Тому лікарка радить передусім розібратися, тисне на вас партнер чи ні. «Якщо доросла людина відчуває несвободу, незадоволеність, постійно потребує схвалення від свого партнера та вирішення проблем замість неї, тоді обов’язково необхідна консультація з психологом», — пояснила фахівчиня.
