Зрештою кохання все перемагає: 5 історій камінг-аутів українців та українок

5 липня на сцені фестивалю Atlas Weekend український співак Melovin зробив публічний камінг-аут як бісексуал. Серед українських зірок такі зізнання поки що не дуже популярні — ймовірно, багато хто боїться хейту та втрати аудиторій. Однак у США подібні історії стали нормою. Разом із можливими негативними наслідками людина, яка зважилася відкритися, почувається вільною, позбавляється сорому за себе та страху, що її «викриють»: у неї з’являється можливість бути собою. Журналістка Заборони Поліна Вернигор поспілкувалася з п’ятьма українцями та українками з різних регіонів, які одного разу вирішили не ховати своєї ідентичності. Розповідаємо їхні історії.

Юра Двіжон, 28 років

режисер та кліпмейкер, співзасновник ГО “UKRAINEPRIDE” Київ 

Це було у 2018 році. Тоді зробити камінг-аут було важче, ніж зараз. Я тоді зустрічався з хлопцем із Каліфорнії. Упродовж наших стосунків я тривалий час жив із ним у США й бачив, як там ставляться до цієї теми — мене приймали його батьки, бабуся, друзі. Мені стало образливо за себе, що я не можу своїм батькам розповісти, що живу з хлопцем. 

Пам’ятаю, на сцені одного з телевізійних шоу з’явилася Зіанджа (трансгендерна співачка, раніше відома під псевдонімом Борис Апрєль), під виступом якої на ютубі було багато гнівних коментарів. У той період Ірина Білик скинула мені свою пісню «Не ховай очей» та запропонувала зробити кліп. Пісня в принципі не про ЛГБТ, але одного дня я прокинувся зранку і, прокручуючи слова «не ховай очей» в голові, зрозумів, що ця фраза може бути і про те, що ти ховаєш очі через сором за свою орієнтацію. Ми зняли кліп, де показуємо десятьох героїв, які відкрито говорять про свою гендерну ідентичність та орієнтацію. Я сам знявся у цьому кліпі — це і був мій перший камінг-аут, хоча моє оточення про це і так знало. Але це стало першою заявою для батьків і моєї родини. 

Все сталося дуже легко й приємно. Через два роки мама прийшла зі мною на Марш Рівності в Києві. Зараз всі в сім’ї приймають мене, і навіть коли я приїжджаю в село до родичів, мені ніхто не скаже «Ти позориш нашу сім’ю» чи «Що скажуть сусіди?» Після камінг-ауту моє життя змінилося в кращу сторону: тепер у мене немає страху бути собою. Я знаю, що найближчі люди мене приймають, що я такий самий, як інші українці.

Я знав, що я гей, здається, все життя. В дитинстві у мене були думки про самогубство. Я впевнений, що такі думки є у ЛГБТ-молоді й зараз, бо вони бояться, що їх не приймуть батьки та гомофобне оточення. Це велика проблема, але, мені здається, зараз Україна рухається в бік толерантності. До США нам, звісно, ще далеко, але прогрес є.

Станіслава Петлиця, 25 років

правозахисниця у PrideHub, Харків

Я почала робити камінг-аути близько семи років тому. Я готувала тих, кому хотіла відкритися: питала, як вони ставляться до ЛГБТ-людей та як би вони відреагували, якби в їхньому оточенні були такі люди. З мамою я розмовляла напередодні декілька місяців — питала, що б вона робила, якби в неї був син-гей. Мама на такі питання відповідала жартами та переводила тему.

Одного дня я збиралася йти гуляти і спитала у мами, чи вважає вона, що батьки мають знати все про своїх дітей. Мама сказала, що якщо це пов’язане зі здоров’ям та безпекою, то мають, і спитала, чи пов’язане це питання з тим, що я іду гуляти. Я відповіла, що пов’язане. Вона перепитала, чи пов’язане це із тим, з ким саме я іду. Я відповіла, що йду гуляти зі своєю дівчиною Машею і Маша в цьому не винна. Я розуміла, що вона почне говорити про те, що Маша на мене якось впливає, хоча це було не так. 

Згодом мама почала проявляти до мене пасивну агресію, але тривалий час заперечувала, що це пов’язане із моєю орієнтацією. Через кілька років ми поговорили про це і вона зізналася, що це було через мій камінг-аут. В університеті на той момент всі вже знали про мою ідентичність, бо я просто не приховувала стосунків із дівчатами. Одногрупники часто пліткували про мене за спиною — це було сенсацією для них. Один викладач навіть невдало пожартував про це при всіх. Мені було неприємно, бо це означало, що мене і мою орієнтацію постійно обговорюють.

Зараз камінг-аути проходять легше — я не готуюсь до цього і говорю про свою орієнтацію тоді, коли є нагода. Я не боюся негативної реакції і не чекаю на позитивну, а просто ставлю людину до відома.

Дзвенислава Щерба, 21 рік

активістка та правозахисниця, Київ

Я не можу сказати, що якось готувалася до камінг-ауту. У мене тривалий час був страх, що всі дізнаються і зі мною перестануть спілкуватися — якась внутрішня гомофобія. Я тривалий час чекала на момент, коли не зважатиму на умовності, відкриюся своєму оточенню, зможу будувати стосунки та бути собою. У мене була ідеальна картинка в голові: я переїду, житиму сама, у мене буде хороша робота, я забезпечуватиму себе і тоді вже всім скажу. 

Перша людина, якій я про себе розповіла, була моя сестра. Вона сама здогадалася, що я ходжу гуляти з дівчатами — я постійно вигадувала якісь історії про те, куди йду. Сестра сама розпочала цю розмову і я підтвердила, що я «по дівчатах». Вона сприйняла це суперлегко. Далі я вирішила сказати про це одногрупникам в університеті. Я організовувала захід про протидію дискримінації ЛГБТ-людей.

Подію запостили у студентських чатах. Декілька моїх гомофобних одногрупників почали про це жартувати та говорити, що обов’язково прийдуть на захід. Мене це сильно вибісило і я почала відповідати. Зав’язалася перепалка і мені поставили пряме питання, чи я лесбійка — я сказала, що так. Дехто ставив питання, чи я не бісексуалка, дехто жартував чи ображав мене. Наступного дня, коли я прийшла, одна дівчина підійшла до мене і сказала, що я дуже сильна. Увечері я зібрала в гуртожитку своїх друзів та зробила камінг-аут — ті мене підтримали.

Найболючіший момент був всередині сім’ї — мої батьки релігійні й навіть були проти мого активізму. У мене було постійне відчуття, що я роблю боляче своїм близьким тим, що я є. Мама також одного разу поставила пряме питання — була дуже емоційна розмова. З часом батьки почали сприймати мене й мою партнерку. Зрештою, як то кажуть, любов перемагає.

Тимур Левчук, 27 років

правозахисник «Точки опори», Київ

Це сталося давно — десь у 2009 році. Я тоді навчався в школі. Одного разу я зізнався друзям у тому, що я — гей. Хтось з них розніс цю інформацію по школі й коли хтось з однокласників прямо спитав у мене, я відверто відповів. Здебільшого всі відреагували більш-менш спокійно. Було декілька людей, які відреагували негативно — я просто від них ізолювався. Були проблеми з деякими батьками однокласників, бо вони вважали, що якщо їхні чада спілкуватимуться зі мною, то обов’язково стануть ЛГБТ. Деякі вчителі також дивно реагували: коли мене не було на уроці, одна вчителька вирішила розповісти, як одностатеві шлюби руйнують «традиційну українську сім’ю», хоча це не було темою предмету. Моя класна керівниця проводила зі мною розмови й намагалася запевнити, що все це пройде і що мені здається. За декілька років після того, як я випустився зі школи, вона вибачилася. Мені здається, деяким людям просто потрібно більше часу.

Після ситуації в школі новина про те, що у нас в закладі навчається гей, поширилася районом. Пам’ятаю, одного разу до нас із друзями підійшли агресивно налаштовані хлопці й спитали, хто з нашої школи гей. Ми сказали, що не знаємо, а як дізнаємося — обов’язково їм повідомимо. 

Коли я зробив камінг-аут, мені відкрилися ще четверо людей з моєї школи. Я подумав, що якщо нас у школі аж четверо, то скільки ж тоді на районі, у місті? Я усвідомив, що такі самі люди є навколо мене, і це допомогло мені почуватися вільно.

Батьки дізналися про мою орієнтацію, коли я був на першому курсі університету. Я давав публічне інтерв’ю й вони цей матеріал прочитали. Але мама завжди була ЛГБТ-френдлі. Вона працює лікаркою і завжди каже, що геї, які приходять до неї на прийом — дуже приємні й хороші люди. Коли я почав відкриватися більш далеким родичам, все також проходило більш-менш нормально. Поступово це взагалі стало для них якоюсь буденністю — ми з партнером ходимо на родинні свята, їздимо у відпустку, гуляємо разом. А коли в нас було весілля, родичі святкували його з нами.

Ксеня Термасіна, 26 років

активістка та блогерка, Львів

Свою сексуальність я усвідомила років у 19-20 і на той момент була вже глибоко в активізмі. Я навчалася в університеті й це був зручний період, щоби змінити оточення: люди, чиї цінності не збігалися з моїми, поступово відсіювалися. Навколо стало більше прогресивних людей. Коли я зрозуміла, що я лесбійка, у мене не було потреби робити «кіношний» камінг-аут, коли ти садиш людину навпроти себе і кажеш: «Ох, що я тобі зараз повідаю». Я просто почала чесно відповідати на питання про особисте життя. Ті, у кого виникали якісь гомофобні питання чи репліки, поступово «відвалилися» від мого оточення. Але здебільшого всі підтримували мене. Завдяки активістському оточенню я зовсім не відчувала страху чи сорому за свою ідентичність — в цьому мій великий привілей. 

Моя мама завжди була прогресивною: із дитинства вона мені розповідала про те, що є різні люди, і гомофобія — це не окей, а гомосексуальність — це не про збочення, а про різноманіття. Коли я сказала мамі, що закохана у дівчину, її реакція мене здивувала. Вона сказала, що так, лесбійки — це нормально, але я точно не лесбійка, бо вона мене не так виховувала й вона точно знає, що мені подобаються хлопці. З часом вона все більше усвідомлювала, що це не жарт і не максималізм. Останні два роки вона підтримує мене і навіть дає поради про стосунки.

У мене камінг-аути не викликають страху. Але це про мою привілейованість: я живу у великому місті, працюю в галузі прав людини, у мене прогресивне оточення, я можу собі дозволити психотерапевтку і можу переїхати в інше житло, якщо моя орендодавиця виявиться гомофобкою. Камінг-аут водночас і спростив моє життя, і ускладнив: багато ультраконсервативних людей стежать за моєю діяльністю і я час від часу стикаюся з травлею й погрозами. Мені дуже страшно, що це може нашкодити моїй дівчині.

Мені здається, що відкритий камінг-аут робить мене вразливою, але відчуття гармонії між своїми внутрішніми відчуттями та зовнішньою поведінкою дає стільки ресурсу й сил, що їх вистачає на боротьбу за власні права.