«1899» — громіздкий і багатошаровий серіал від авторів «Пітьми». Рецензія Заборони

Maria Pedorenko

На Netflix вийшов «1899» — довгоочікуване повернення творчого й родинного тандему Барана бо Одара та Янтьє Фрізе, що кілька років тому подарували глядачам трисезонну головоломку «Пітьма». Нова історія німецьких шоуранерів не поступається попереднику ані за розмахом, ані за кількістю загадок. Однак, на відміну від «Пітьми», «1899» з усіма своїми перевагами має кілька суттєвих проблем. Детальніше про них — у спойлерній рецензії від редакторки Заборони Марії Педоренко. 


Про що це взагалі?

Кремезне судно розсікає хвилі Атлантичного океану. Воно зветься «Цербер» і прямує з Європи до Нью-Йорка. Надворі 1899 рік, а на борту судна понад півтори тисячі пасажирів. Для багатьох з них ця кількаденна подорож символічна не лише прощанням із попереднім сторіччям, це — прощання з минулим життям та можливість почати нове на своїх умовах і нерідко з вигаданою біографією.

Публіка на кораблі вельми різношерста. Є молоде подружжя з Франції, що разом явно не через кохання, і є пасажир без квитка, який має спільне минуле з одним із них. Є донька й мати з Китаю, що видають себе за гейшу й самурая, і є поважна британська пані, що хоче заробити грошей на тілі молодшої з них. Є двоє іспаномовних братів — аристократ і священник, та брати вони лише на словах, а єднають їх пристрасть і ревнощі. Є родина з Данії — мама, тато і троє дітей — з Богом у серці одної та кризою віри в головах усіх інших. Є поляк Олєк, що невпинно піддає жару в машинному відділенні й живе думками про адресанта листівки з Нью-Йорка в його кишені. Є капітан — зі шрамами на обличчі, чекушкою в кишені та портретом родини на столі, ніхто з якої його більше не чекає на суші. І є Мора — чи то лікарка, чи то пацієнтка — із синцями на запʼястках та зниклим братом. 

16 персонажів — 16 головних фігур на масштабній шахівниці «1899». Інші півтори тисячі — лише пішаки, що великою мірою спостерігають: як «Цербер» зійде з курсу, щоби врятувати зниклий чотири місяці тому корабель, як із тисячі пасажирів іншого судна на борту знайдуть тільки двох і як після цієї доленосної зустрічі суден головні герої серіалу почнуть переживати події, далекі від реального життя. Мовчазний хлопчик із загадковою пірамідою в руках, десятки мертвих людей без жодних ознак насильницької смерті, потаємні ходи на кораблі, що ведуть чи то в минуле, чи то в паралельний світ — ось лише кілька загадок, у яких глядачі мають розібратися протягом восьми серій.

Чому це взагалі цікаво?

«1899» — новий проєкт німецького подружжя Барана бо Одара та Янтьє Фрізе, режисера й сценаристки.

Пʼять років тому на Netflix відбулася премʼєра їхнього серіалу «Пітьма» (Dark) — сімейної саги з подорожами в часі й трагедіями давньогрецьких масштабів. Після першого сезону його очікувано почали порівнювати з «Дивними дивами»: і там, і там фігурують 80-ті, маленьке містечко та купа підлітків, на плечі яких падає завдання врятувати світ. Та що далі розгорталася «Пітьма», то зрозуміліше ставало: це цілком унікальна історія, серіальна головоломка з безліччю парадоксів квантової фізики, які неможливо вкласти в голові без сторонньої допомоги (під час промоції третього й завершального сезону навіть запустили окремий сайт, де можна було розібратися в таймлайнах і надскладних родинних звʼязках героїв).

«Пітьма» стала серіальним гітом Netflix, а подружжя шоуранерів отримало від стримінгу солідний контракт. На хвилі успіху наступні три роки бо Одар і Фрізе створювали новий серіал, від якого, вочевидь, очікували не меншого розмаху. І великою мірою авторам це вдалося.

«1899» поступається попереднику в кількості персонажів, але робить це зі своїм твістом: герої розмовляють різними мовами й не завжди розуміють одне одного. Зокрема, на екрані, крім рідної авторам німецької, можна почути іспанську, польську, англійську, данську, японську і мандаринський діалект китайської.

Так і що зрештою вийшло?

(Обережно, далі — спойлерами)

«1899» — серіал-обманка. Він перестає відповідати очікуванням глядача, щойно той починає звикати до заданих сюжетом правил. На старті автори малюють драму на кшталт «Титаніка»: судно — це суспільство в мініатюрі, з класовою нерівністю та несправедливими правилами, які диктує незрозуміло хто. Та вже у першому ж епізоді нам натякають, що з пасажирами корабля щось не так — чого б це за сніданком вони усі одномоментно наче роботи за командою підіймали горнятка і робили маленький ковток? 

Що далі рухатиметься історія, то сильніше жанрово видозмінюватиметься серіал — насамперед завдяки різноплановості персонажів. Кожен із головних героїв тікає до Штатів зі своєї причини, тож і сюжет коливається від мелодрами до детектива чи історії про помсту. Вистрілює й очевидна паралель із «Титаніком»: фінал «Пітьми» показав, що бо Одар і Фрізе катартично руйнують усе, що так довго будували, — так і тут «1899» у певний момент стає серіалом-катастрофою. Та зрештою верх над усіма бере вже типова для творчого подружжя похмура головоломка. І ось тут у серіалу починаються проблеми.

Скажімо одразу: всесвіт «1899» — це симуляція. Довгий час глядачеві розповідають історію про науковця-лиходія, що раз за разом проводить один і той самий експеримент: наражає життя своїх підлеглих на смертельну загрозу й розчаровано дивиться, як емоції та любов до своїх близьких знов і знов призводять до загибелі кожного. Науковець досліджує людський мозок і хоче викоренити з дихотомії раціонального та емоційного останній елемент, бо саме він, на його думку, — причина всіх людських проблем. Цей сюжет провокує цікаву етичну дилему: чи мають персонажі страждати задля сатисфакції автора? Свого часу це питання намагався дослідити японський режисер і манґака Сатоші Кон — у графічному романі «Опус» його протагоніст стає персонажем власної манґи та разом із головною героїнею намагається врятуватися від негараздів, що власноруч вигадав для своєї історії.

Кон так і не закінчив своєї історії — забракло коштів, тому й дилема стосунків автора та героя зосталася невирішеною. Полишили її і бо Одар з Фрізе, адже наприкінці сезону всесвіт «1899» виявився — сюрприз-сюрприз — симуляцією в симуляції. Про неї майже нічого не відомо — всі головні відповіді автори традиційно залишили на наступні сезони. З кількох вкинутих у вуста персонажів фраз стало зрозуміло одне: вони вибрали жити в симуляції, щоби забути трагедії реального життя. Проте чому вони позбавляються власного болю, раз за разом переживаючи вигадані для них страждання, глядач так і не дізнається. Принаймні поки.

Проблема історій із симуляціями в тому, що їх — банально — дуже багато. «Чорне дзеркало» підняло планку, і не кожна подібна історія має сили її досягти (сумний приклад — Don’t Worry Darling Олівії Вайлд, що виглядає як недолугий менший брат епізоду USS Callister з «Чорного дзеркала»). «1899» точно має потенціал перевершити попередників, але звичка авторів не розкривати всі карти одразу грає проти них.

Вторинною виглядає і лінія втечі від власного болю. Кінематограф (іронічно — один із найкращих інструментів ескапізму) нерідко вчить, що тікати від своїх проблем — такий собі план. Цьогоріч дуже гарно про це розповіли автори серіалу Severance від Apple TV+, що грає на тому ж полі, але витонченіше за громіздкий «1899». Герої Severance працюють у корпорації, де головна умова працевлаштування — хірургічним шляхом розділити спогади працівників про особисте життя й роботу. Так вони будуть повністю сконцентровані на робочому процесі та не зможуть винести секрети фірми за межі офісу. Для головного героя такі умови праці — можливість на пів дня забути про загибель дружини. Ключове слово — «забути». Не пережити. На ті самі граблі наступають і персонажі «1899», втім, що саме намагаються забути вони — за вісім епізодів глядач так і не розуміє.

Не йдуть на користь серіалу і звинувачення в плагіаті. Бразильська коміксистка Мері Каґнін розповіла у Twiter, що дивилася «1899» зі слізьми, адже історія на екрані детально повторює сюжет і елементи її графічного роману «Чорна тиша» (2016). Ані Netflix, ані бо Одар чи Фрізе на це досі ніяк не відповіли. Цікавить у цьому випадку саме думка сценаристки, яка в минулому дуже жваво реагувала на коментарі про сюжетні діри в «Пітьмі». А в історії «1899», крім звинувачень у плагіаті, вистачає поворотів, які весь сезон працювали на обман глядача та не отримали жодного такого властивого бо Одару та Фрізе катартичного вихлопу.

У фінальні хвилини «1899» закидає вудку на другий сезон і паралельно підсовує все нові загадки, що мають дістати відповіді в продовженні. Втім, позаду історії залишається чимало невирішених хвостів, і є побоювання, що в майбутньому вони або кануть у Лету, або обтяжуватимуть і без того складний масив сюжету.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору