Молодість без молодості: юні кияни під час війни в фотоесеї Фабіана Ріттера 
Фотограф Фабіан Ріттер з німецького колективу документальних фотографів DOCKS Collective відвідав столицю України, аби провести три тижні з молоддю: що роблять рейвери, музиканти і студенти, коли кілька разів на тиждень чутно повітряну тривогу, а в столицю летять ракети? Ріттер дізнався, як змінився їхній світогляд, та задокументував «найкращі роки», які зжирає війна. З дозволу автора Заборона публікує його фотоесей.
Фабіан Ріттер приїхав в Україну в березні цього року, де разом з колегою Ігмаром Нольтінгом почав фотографувати повоєнний Львів та область. Ріттер жалкує, що йому не вдалося побачити мирну країну, але навіть попри війну фотограф бачить «весь потенціал, що має країна та її народ».
«Я завжди уявляв, що Україна схожа на Польщу, а також на Грузію. Все, що я бачив у Києві, мене вразило: дуже багато гарних вулиць і парків, цікава архітектура — на кожній вулиці центральної частини міста відчувалась українська культура. Часто Київ нагадував мені Прагу, Лейпциг чи Краків, і також можна помітити, що місто орієнтоване на Захід».
Макс, вуличний музикант на вулицях Києва, грає на традиційному українському інструменті — бандурі. Він радий, що так багато людей повертається до столиці, але водночас йому важко знайти постійну роботу через економічну ситуацію. Київ, 29 травня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
У Києві працюють ресторани та кафе, деякі культурні заклади теж відчинили свої двері для відвідувачів. Але нещодавно російські ракети знову вдарили по українській столиці. Звичайно ж, ніхто насправді не налаштований на вечірку: майже кожен тут знає когось, хто воює або іншим чином постраждав від війни. У багатьох члени сім’ї залишились у небезпечних районах та не хочуть залишати свої домівки. Щодня засоби масової інформації транслюють новини про вторгнення. І хоча Київ іноді може пробуджувати у пам’яті звичне минуле життя, загроза російських ракет завжди поряд.
Молодь тусується на терасі мистецького та культурного артцентру Pink Punk Art Studio. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Працюючи над проєктом, Ріттер познайомився з багатьма молодими людьми столиці — від працівників нічних клубів і музикантів до майбутніх студентів, що нещодавно закінчили школу. «Всю молодь, — каже Фабіан, — можу охарактеризувати як людей із сильною волею і міцним моральним духом. Думаю, протягом небагатьох тижнів усі вони стали набагато дорослішими. Війна, звичайно, забирає у них легкість їхньої молодості, вони мусять ставити серйозні запитання, щотижня ментально переробляти погані новини».
Денис вивчає театральне мистецтво в Києві, одночасно підробляє в креативному промоагентстві. Вважає, що сьогодні йому пощастило, адже наразі ніхто з рідних не загинув і не пішов воювати на передову. Київ, 31 травня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective У перші тижні війни Саша разом із сім’єю жив у селищі Димер на північ від Києва під російською окупацією. Він радий, що цей період жахів закінчився і тепер може ділити квартиру з багатьма молодими людьми в центрі міста. Київ, 3 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Сашко, абітурієнт, який прожив під російською окупацією перші тижні війни, розповідає, яким абсурдним здається розсилання резюме та документів до університетів, коли майбутнє взагалі неможливо передбачити: «Ті відчуття небезпеки й невизначеності, які панували під час окупації Київщини, для мене ще дуже близькі. Це був час без електрики, водопроводу, інтернету та впевненості, що друзі й родина виживуть. Зараз будувати плани далеко вперед, коли раніше в дні окупації йшлося лише про виживання, — це величезна різниця, з якою важко впоратися».
Після артаукціону на користь українських військових креативна молодь зібралася в маленькому парку в центрі міста. Київ, 1 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Співак гурту «Скинь Кеди» Нік повідомляє, що видалив усі свої пісні російською мовою, хоче співати лише українською: «Моя головна мета — не допустити зникнення нашої мови, нашої музики та нашої культури». Наприклад, Ксенія каже: «Як ніколи важливо зберегти українську культуру; тому я приєдналася до танцювального колективу, який святкував ювілей Києва».
Інші молоді митці відчувають, що творчість поставлена на паузу, і якщо вони щось створюють, то це має бути принаймні корисним для їхньої країни. По всьому місту можна натрапити на ініціативи солідарності, спрямовані на виживання та перемогу України.
Остання джем-сесія в культурному артцентрі Pink Punk Art Studio, популярному субкультурному київському місці, яке тимчасово закривається, оскільки одній біженці потрібна квартира з терасою на даху. Київ, 23 травня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Ксенія позує для фото в парку Шевченка. Вона вдячна, що все ще може жити в столиці. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective Марина позує для фото на Подолі. Вона навчається на другому курсі кінематографії, а зараз працює над проєктом про подругу, яка дістала важку травму під час військової служби в перші дні війни. Київ, 31 травня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
У центрі Києва тривають тренування для поліцейських і військових собак. Багато молодих хлопців і дівчат готуються до своєї професії на держслужбі з великою дисципліною на випадок нових нападів Росії. Київ, 3 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Мабуть, понад усе у своїх героях Ріттера вражає жага робити все можливе на користь країни. «Через російські повітряні атаки на Київ, незрозумілу ситуацію в Білорусі вони збагнули, що більше немає повноцінної безпеки, — каже фотограф. — І попри усвідомлення небезпеки виконують свою роботу й завдання, і це мене дуже вражає».
Навіть відомий альтернативний техно-клуб збирає гроші на протитанкові рушниці. Всім зрозуміло, що вони зможуть святкувати тільки тоді, коли зроблять свою важливу справу. Співробітник клубу Артем каже: «Зараз не час для рейв-вечірок, як у нас було раніше. Наші воїни щодня гинуть за волю України. Колись Київ з його рейв-вечірками вважався майже новим Берліном; але це більше не має значення».
Гриша (ліворуч) і Борис (праворуч), двоє найкращих друзів, позують для фото поблизу Ірпеня. Гриша живе в Ірпені, Борис — з Бучі. Гриша виїхав з Ірпеня якраз за пів години до того, як росіяни зайняли вулицю, де він живе з сім’єю. На знімкові знято, як хлопці вперше цьогоріч прийшли на озеро купатися. Київська область, 6 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Багато молодих людей розповідають про труднощі, з якими вони стикаються, знаходячи нову роботу замість тієї, яку втратили з початком війни. Антон каже: «Індустрії розваг, де я працював останні роки, більше немає. Зараз я проводжу свої дні, займаючись волонтерством, але не знаю, що принесе мені гроші в довгостроковій перспективі».
На Дмитра війна справила руйнівний вплив. «Телефоную дідусеві щодня. Він живе під Краматорськом, має там господарство. У нього на подвір’ї вже впало дві російські ракети. Проте він хоче залишитися і підтримувати українських військових: їжею, водою, газом — усім, що в його силах. Він може померти в будь-який день, і я дуже цього боюся».
Джун з Одеси зараз живе як біженка в Києві і має владнати багато паперових питань. Вона хотіла б змінити стать у паспорті, де все ще значиться як чоловік, що наразі не дає їй змоги виїхати з України. Бюрократія, ймовірно, займе тижні, хоча вона оптимістично налаштована, що все буде схвалено. Київ, Україна, 12 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective Дімар і Кеті позують для фото у своїй квартирі у західній частині Києва. Вони втекли з міста в перші дні війни. Коли прямували на залізничний вокзал, стали свідками вуличного бою між українськими та російськими силами. Коли українці перемогли, їм нарешті в останню хвилину вдалося дістатися до евакуаційного автобуса. Вдруге тікати не будуть — чинитимуть активний опір. Київ, 2 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Після місяців серйозного стресу багато молодих мешканців міста шукають нагод, щоб відволіктися, моментів звичайного життя та безпеки в країні, де такої безпеки, ймовірно, не буде протягом наступних місяців. Дімар каже: «Ми зазвичай дивимося новини в телеграм-групах та інших соціальних мережах щогодини, ми не можемо відволіктися від долі нашої країни».
У їхньому емоційному світі, який встиг похитнутися, вдячність за підтримку з-за кордону змішується з відчуттям, що допомоги з деяких країн надходить просто недостатньо. Житель міста Георгій каже: «Нашим солдатам доводиться воювати однією артилерійською зброєю проти десяти. Як вони можуть виграти цю війну в довгостроковій перспективі?» Допомога має прийти ззовні; Україна не може організувати це самотужки.
Ірпінський міст став імпровізованим місцем пам’яті всіх загиблих мирних жителів, військових та представників преси. Київська область, 27 травня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва готується до відкриття. На сцені основного залу знову монтують тканинні фони. Київ, 3 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective Молоді скейтбордисти вправляються біля Київської опери, яка відновила роботу приблизно тиждень тому. Пам’ятник на задньому плані досі захищений мішками з піском і панелями від можливих повітряних атак. Київ, 26 травня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective Бородянка, де повністю зруйновано численні цивільні житлові будинки. Діти досі іноді приходять на цей майданчик на задньому дворі знесеного житлового кварталу. Київська область, 24 травня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Герої Ріттера різні, але разом з тим дуже подібні. «Думаю, молодих людей об’єднує надія на перемогу України і те, що всі вони від початку вторгнення стали більш патріотичними. Багато хто з них виїхав із Києва у перші дні війни. Але кажуть, що другий раз з міста не виїдуть».
Молодь Ірпеня та Бучі возз’єднується в улюбленому місці для купання, більшість з них тут уперше з початку війни проти України. Київська область, 6 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective
Про автора:
Фабіан Ріттер народився в Оффенбах-на-Майні, де, як він зізнається, виріс між маленьким франконським містечком, австрійськими гірськими ландшафтами та так званими no-go areas — районами з високою кримінальною активністю. Сьогодні фотограф працює над документальними та артфотопроєктами. Ріттер здобув бакалавра мистецтв з фотографії Дортмундського університету та наразі працює фриланс-фотографом.
