Злий сторожовий пес, який під час війни став добрим, розпродаж гуманітарної допомоги заради купівлі корму для хом’яків, покатухи на мопеді серед напівзруйнованих будівель — це сюжети фотографій, які зробили діти з деокупованих і постраждалих від війни селищ. Заборона поговорила з авторами проєкту Behind Blue Eyes— серії фотографій, зроблених маленькими свідками війни — про те, як вони вирішили роздати дітям фотоапарати та що з цього вийшло.
У підвалі піцерії
Перший тиждень повномасштабної війни Дмитро Зубков та Артем Скороходько просиділи в підвалі київської піцерії, яку заснував Дмитро. Разом з ними в бомбосховищі опинилися люди, які прийшли туди в пошуках безпечного від обстрілів місця. Коли шок спав, прийшла ідея: нагорі, над підвалом, був величезний цех з потужностями, яких вистачило б на 5 тисяч піц на день.
У підвалі піцерії не виявилося професійних кухарів. Попри це, команда з маркетологів, перекладачів та двох собак (останні здебільшого дегустували) почала готувати їжу для тих, хто її потребував.
З часом Зубков та Скороходько стали отримувати більше запитів: люди просили медикаменти, спорядження для Тероборони та військових. Так за місяць з благодійної кухні приміщення піцерії Артема перетворилося на повноцінний волонтерський штаб.
Як тільки Чернігівщину звільнили від окупантів, Артем з Дмитром вирішили, що мають їхати туди: людям у звільнених селах та містечках була потрібна їжа. Населені пункти обирали випадково: військові повідомили, що ввечері відкриється траса на Чернігівську область. Хлопці загуглили найбільші села і вирішили, що в пріоритеті Ягідне, а далі — Слобода та Лукашівка.
Діти села Лукашівка тримають одноразові плівкові фотоапарати разом з Дмитром Зубковим та Артемом Скороходьком. Фото надане Behind Blue Eyes
«Попри те, що люди пережили дуже важкі часи, вони дуже круто трималися. До мене підійшла бабуся років 80 і каже: «Синочку, не треба їжі. Їжа є. Привезіть мило, шампунь, мийний засіб, серветки вологі, батарейки, ліхтарики, свічки. У нас немає світла, немає води. Нам ось це потрібно». І ти такий дивишся — половини села реально нема. Друга половина в руїнах. А люди просять рукавички, бо треба все це лайно прибирати, а у них уже посівна», — згадує Дмитро.
Так Зубков та Скороходько почали регулярно їздити у села Чернігівщини та покривати запити місцевих.
Ідея
«У мене є нотатки в телефоні. Коли мені приходить якась ідея, я її записую. Мені дуже подобається фотографія, хоч сам я не фотограф. Це така крута штука. Вона дуже атмосферна, тактильна. Ми планували роздати фотоапарати нашим друзям на все літо, [щоб документувати їхній воєнний побут у різних містах]. Потім ми зробили б невеличку виставку у різних точках нашої піцерії», — розповідає Дмитро.
Зубков не відкривав нотатки на телефоні пʼять місяців. А коли подивився, знайшов покинуту ідею з фотопроєктом. Спочатку хлопці хотіли роздати фотоапарати мешканцям сіл.
«Я згадав таке дивне парадоксальне почуття. Покидаючи село, ми щоразу переживали якісь емоції, несумісні з тим, що бачили очима. Навколо розруха, а у тебе такі емоції позитивні. З’являється віра, що все буде добре; таке піднесення. Здебільшого ми це відчували завдяки дітям, з якими ми спілкувалися [в селах під час волонтерської діяльності]. Я почав думати про те, як можна зафіксувати цю емоцію й передати мешканцям інших населених пунктів десь в Україні, де люди, може, перебувають у депресії», — пояснює Артем.
Село Лукашівка, Чернігівська область. Фото надане Behind Blue Eyes
«Я згадав цю дитячу безпосередність. Як вони на фоні спаленої машини буцають м’яч. Я думав: «Блін, це неймовірно». Але не хотів документувати зі сторони, тому що тоді транслював би свої емоції. Подумав, що, можливо, вони самі можуть це зробити. Ми вирішили спробувати, — згадує Артем. — Мені здається, коли дивишся ці фото, розумієш, що діти сприймають все інакше. Там нема трагедії — вони справляються з нею. Особисто мене це змушує переосмислити своє бачення і ставлення до деяких речей. Саме це хотілося б передавати далі».
Хлопці довго думали над назвою. Хотілося чогось метафоричного, але зрозумілого. На думку спадали «Очима дітей», «Дитячий погляд». Але ці назви здавалися недолугими.
Настя, 15 років Список бажань Насті
«Мама и ее работники везут молоко».
– Настя, 15 років
«Это Вика и Паша. Они мои друзья и они не встречаются. Гитару послушать немного людей собирается».
– Настя, 15 років
Назва
Фраза «behind blue eyes» зʼявилася сама собою. Артем загуглив: окрім того, що це назва пісні американського нью-метал гурту Limp Bizkit, це ще й ідіома в англійській мові. Вона означає стан людини, за якого вона переживає страждання чи негативні емоції, проте ти не можеш їх побачити за її фізичним станом. Хлопцям здалося, що це саме про дітей в деокупованих селах.
Андрій, 12 років Список бажань Андрія
«К нам пришел комбат и спрашивал, где квадроцикл. Он забрал его у соседей, но через несколько метров заглох, встал и расстрелял квадрик».
– Андрій, 12 років
«На память. Рядом мы часто гуляли раньше».
– Андрій, 12 років
«Я впевнений, що цей досвід залишив на них вагомий відбиток. Можливо, зараз ми цього не побачимо, але з часом будуть наслідки. Діти три тижні сиділи в погребі, вони бачили смерть, вони когось втратили. Проте зараз по них не скажеш, що це діти війни, діти окупації. Це звичайні дітлахи, які живуть звичайним життям. Тому ця фраза дає максимально стислий опис того, що ми бачимо в цих дітях», — пояснює Артем.
Водночас blue eyes — блакитні очі — це метафора дитинства. В англійській є окрема ідіома «blue eyes» — так описують інфантильність, дитячість і наївність.
Діана, 12 років Список бажань Діани
«Це свічка. До церкви часто приїжджали волонтери, одного разу нас вчили робити свічки».
– Діана, 12 років
«Граф».
– Діана, 12 років
Втілення
Дітям роздали фотоапарати. Зубков та Скороходько проводили невеликі інтервʼю з маленькими фотографами. Питання перетікали в обговорення мрій та бажань дітлахів. Діти склали список побажань на день народження: хтось замовляв «Ламборгіні», хтось — айфон.
Діти сприйняли пропозицію хлопців радше як цікаву активність, ніж рефлексію. Молодші діти фокусувалися на тваринах та квітах, старші — на документації руїн. Останні були більш замкнуті. Ті, у кого були свинки, собачки, квіточки, котики, — більш балакучі.
Артем з Дмитром привезли фотоапарати та запропонували дітям взяти участь у проєкті. Дехто одразу не зацікавився, дехто спробував і зрозумів, що йому не подобається фотографувати. Зараз у проєкті «behind blue eyes» представлені роботи девʼятьох дітей.
Таня, 15 років Список бажань Тані
«Так виглядає наш майданчик після рускіх. Раніше ми часто тут гуляли. Та і зараз продовжуємо — залишився домік, ми в ньому в телефонах сидимо».
– Таня, 15 років
«Це мій дім».
– Таня, 15 років
Виставка
Хлопці називають себе у цьому проєкті кураторами інстаграму. В інстаграмі, каже Артем, набагато простіше реалізувати проєкт, щоб він мав цілісний вигляд. А 23–24 липня у столичній галереї Avangarden відбулася виставка фотографій дітей.
З усіх відзнятих плівок знимки автори проєкту обирають самостійно. Немає хороших чи поганих фото — просто деякі нагадують попередні, тому дубльовані світлини відфільтровуються. Дуже багато засвітлених і розфокусованих кадрів. Але там теж є ідея, автор_ка теж щось побачи_ла.
«Мене кожна фотка змушує уявляти, як це було. Цікаво зрозуміти, що дитина собі думала, як це все сталося. Для мене суть проєкту саме в цих роздумах. Не просто прийти й оцінити фотографії за технікою, за автентичністю. Дитина так сфотографувала через те, що в неї немає надивленості, вона нікого не копіює», — пояснює Артем.
Саша, 13 років Список бажать Саші
«Сфоткал на память — что такая была церковь».
– Саша, 13 років
«Это рядом с моим домом в Чернигове. Когда в новостях показывали многоэтажки, я боялся за наш дом и за моего друга. Но все уцелели».
– Саша, 13 років
Моменти
Улюблене фото хлопців — фото букета кульбабок 11-річної Валі. У ньому, говорить Артем, дуже багато інформації.
«Там синій і жовтий. Що вона хотіла цим сказати? Чому вона так це зробила? Це блакитне небо дає якесь відчуття полегшення, спокою. Прикол цієї фотки в тому, що ти навіть не можеш пояснити, чому вона тебе чіпляє», — пояснює куратор.
Валя, 11 років Список бажань Валі
«Мій брат Олєг з другом чистять картошку в три часа ночі. Будуть жарить».
– Валя, 11 років
«Це ми з братом клеїли наклейки. Брату хтось їх дав. З «Правого сектора».
– Валя, 11 років
Ще один особливий для Артема кадр — фото з розпродажу, яке зробила 10-річна Маша. Дівчинка забрала з гуманітарки кросівки, мило, станок для гоління та запальничку, знайшла на городі капусту та вирішила продавати, щоб заробити гроші. Хлопці думають, що їй були потрібні гроші, аби купити тирсу та корм для хомʼячків. Мама купила капусту, дідусь запальничку, а тато кросівки — її батьку не було що взути, бо росіяни вкрали взуття.
Маша, 10 років Список бажань Маші
«Це я позбирала гуманітарку і потім продавала у дворі. Мама купила капусту, дід купив зажигалку. Папа купив кросовки, тому що рускіє все позабирали — не було що носить. Заробила гривень 250».
– Маша, 10 років
«Це наша церква. Сфоткала, коли їхала на мопеді з дідом».
– Маша, 10 років
Дмитру подобається світлина 13-річного Богдана, де зображений великий чорний пес Дік. До війни він сидів на прив’язі у вольєрі, був злим сторожевим собакою, який на всіх лаяв. Потім, коли почалася війна, він зірвався з ланцюга й кудись утік. Його не було тиждень. Згодом Дік прибіг назад і хазяї знову закрили його у вольєрі. Почався обстріл, його контузило. Пес знову утік. А потім прибіг і став добрим.
«Дуже-дуже цікава історія. Собака абсолютно ручний став. Він підходить, ми його пестимо. Його хазяйка Ніна каже: «Боже, ви б його бачили ще три місяці тому. Це був собака, до якого я боялася підійти», — розповідає Дмитро.
Богдан, 13 років Список бажать Богдана
«Колись ми знайшли три гранати — дві лімонки стирчали з кільцями, а одна без чеки, отак тупо лежала. Я ще на неї наступив, коли ішов. Ну його. А ця ракета лежить в лісі, про неї тоді ніхто не знав, та і досі, мабуть, не знає».
– Богдан, 13 років
«Це — Дік. Він був злий пес, але під час окупації його контузило і він став дуже добрим. Зараз він загубився».
– Богдан, 13 років
Плани
Зараз Дмитро з Артемом планують розширювати проєкт — як мінімум відвідати по одному селу з кожного постраждалого від війни регіону.
«Насправді це не так легко зробити: не так, що ти приїхав, дав камери й поїхав. Гадаю, що важливу роль відіграв контакт, який ми встигли налагодити [з дітьми]. Ми розуміємо, що в нас є ресурс поїхати і зробити це знову. Дуже хочеться отримати цілісний зліпок цієї історії вздовж фронту, і врешті-решт, після закінчення війни, зробити фотокнигу», — говорить Артем.
Артем, 7 років Список бажань Артема
«А эти свалили через блокпост! Я просто сидел на дереве…»
– Артем, 7 років
«Вот наши ворота. Наш двор разбомбили, и сарай. Мы были в погребе, вот там».
– Артем, 7 років
Після публікації проєкту в соцмережах багато українців відгукнулися та вирішили подарувати дітям щось із їхніх віш-листів. Хтось пише, що хоче подарувати шиншилу, хтось фотоапарати, хтось — блокноти для малювання. Вже дуже скоро хлопці планують поїхати до Лукашівки, щоб подарувати дітям те, про що вони мріяли.
