Головним арт’ярмарком Австрії володів російський мільйонер. Через війну в Україні його попросили піти. Ось що відбулося далі

Анексія Криму і війна на Донбасі не викликали рішучих засуджувальних дій так званого колективного Заходу — м’які санкції торкнулися російського бізнесу, але не сприяли розриву бізнес-стосунків і бойкоту російської присутності в Європі. У 2022 році все змінилося: небажаними персонами стали не тільки російські дипломати та бізнесмени, а й митці, письменники і культурні діячі. Серед них були й російські художники та галеристи, яких попросили не брати участь в австрійському арт’ярмарку Vienna Contemporary. Цього року організатори також попросили російського олігарха залишити посаду власника та надали більше стендів для українського мистецтва. Хто зараз курує Vienna Contemporary, чому російські галеристи бояться виступати проти війни та чи чекати на бум українського арту — читайте в матеріалі головної редакторки Заборони Катерини Сергацкової. 

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну європейські країни були наповнені російськими культурними проєктами. Європою гастролювали трупи «Большого театру», на книжкових ярмарках стояли величезні стенди російських видавництв, а у ключових музеях і галереях виставлялися російські художники. Попри анексію Криму і війну на Донбасі, яку Росія вела через свої проксі-війська з 2014 року, культурна арена залишалася поза політикою та санкціями. Вторгнення, яке почалося 24 лютого, змінило все. 

Міжнародний ярмарок мистецтва Vienna Contemporary, одна з важливих осінніх культурних подій у центральній і Східній Європі, з 2012 року належав російському мультимільйонеру, власнику девелоперської компанії RDI Group Дмитру Аксенову. В інтерв’ю російському Forbes у 2019 році він пояснював, що вкладає гроші в арт’ярмарок, бо «людям потрібна впевненість і орієнтири в хмарі інформаційного сміття, що нас оточує, і культура виступає в ролі певного маяка, який допомагає зрозуміти, що добре, а що погано». 

Також мільйонер говорив, що обрав саме Відень, тому що «культурний контент цього [східноєвропейського] регіону недооцінений ані в економічному, ані в культурологічному плані з об’єктивних причин: ми тривалий час були відірвані від глобальної еволюції». Але виходячи з того, як себе позиціює корпорація RDI Group на власному сайті, інвестиції в мистецтво — це інструмент створення позитивного бренду компанії, в тому числі для успішної присутності на західних ринках. 

Але не тільки. Велика частина галерей, що брали участь в ярмарку, були саме російськими, і їм часто виділяли найкращі місця. Поки глядачі роздивлялися мистецтво, російські політики та бізнесмени обговорювали справи в кулуарах артподій. За ярмарковою традицією, Vienna Contemporary використовувалась ними в тому числі як фон для бізнес-перемовин. 

На початку вторгнення з Дмитром Аксеновим у Відні зустрівся його давній товариш, директор Vienna Contemporary Маркус Хубер. Він повідомив, що арт’ярмарок більше не може мати російського мільйонера як власника. В розмові з Забороною Хубер сказав, що Аксенов відреагував «з розумінням», хоч і був «фрустрований» тим, що відбувалося в Україні. З цього почалася «деолігархізація» Vienna Contemporary. 

«У нас завжди була відданість Україні, — каже директор Vienna Contemporary Маркус Хубер. — Ще торік ми задумались над тим, щоб виключити одноосібну власність ярмарку і включити у склад співвласників австрійців. І коли почалася війна, ми швидко зреагували та зробили публічну заяву [яка засуджувала дії Росії], що зробив небагато хто з культурних інституцій у Відні». 

За словами Хубера, керівництво арт’ярмарку провело розмову з численними російськими галереями, які раніше були представлені на події, про те, що вони не зможуть взяти участь у ярмарку цього року, якщо публічно не зроблять заяви проти наступу на Україну. 

«Я знаю, що дехто з них проти війни, але цього недостатньо. Я звернувся до них і сказав, що розумію, що це складно зробити в Росії, але це нескладно зробити, якщо ви приїдете в Австрію», — каже директор арт’ярмарку.

Хубер додає, що ніхто з російських галеристів так і не зробив заяви з засудженням дій власної країни, проте під час розмов їхні куратори «більше говорили про проблеми, з якими вони стикаються в Росії, і жодного разу не згадали Україну».

На початку вторгнення, у лютому, голова департаменту культури Київської міської адміністрації Яна Барінова разом з 13-річною донькою евакуювалася з Києва через небезпеку захоплення столиці російськими військами. Через це мер міста Віталій Кличко звільнив її — вона подала на нього до суду (і виграла). Невдовзі її запросили стати програмною директоркою Vienna Contemporary і фонду з підтримки митців ERSTE Foundation, який саме розглядав можливість профінансувати частину активностей арт’ярмарку. Разом з директором ярмарку Маркусом Хубером Барінова має зайнятися процесом «реструктуризації» Vienna Contemporary після виключення російського мільйонера зі складу власників. 

Напередодні офіційного відкриття арт’ярмарку з’явився документ, з якого видно, що новими власниками Vienna Contemporary рівною мірою стали чотири чоловіки, з яких троє — бізнесмени з Відня, а один — підприємець, зареєстрований в Гібралтарі. Директор Маркус каже, що сподівається, що тепер «українські наративи [в Австрії] будуть почуті».

«Навіть я не знав, що Казимир Малевич мав українське коріння, — каже Маркус Хубер. — Тому що був наратив, що він росіянин. Але тепер ця [українська] історія має бути розказана».

За останні місяці українські митці, культурні менеджери і дипломати неодноразово публічно говорили про те, що через вторгнення потрібно бойкотувати російську культуру в Європі. Український кінорежисер і критик Олексій Радинський висловлював думку, що «російська культура заслуговує на більше покарання, ніж бойкот — вона заслуговує на деконструкцію». Деякі європейські політики з цим не погоджуються, проте присутність російських, навіть опозиційних, артистів і організацій на європейських подіях створює напругу.

Тривалий час російська культура підживлювалася великими грошима від спонсорів-олігархів, які використовували свої артактиви задля відмивання брудного іміджу, який стояв за їхнім капіталом. Українська культурна менеджерка, кураторка фестивалю Culturescapes (Швейцарія) Катерина Ботанова в розмові з Забороною каже, що мистецтво в Росії певною мірою відбиває відносини з великим капіталом, на відміну від українського мистецтва, яке, втративши після 2014 року багато зв’язків з Москвою — і, відповідно, з капіталом, — почало розвиватися в абсолютно іншому напряму. Митці, що були відрізані від великих ресурсів, мали зосередитися на прийнятті більш винахідливих рішень, сфокусувалися на рефлексії, осмисленні локальних і глобальних процесів, у яких опинилися. 

«Австрія буде стояти за Україну і підтримувати українську культуру», — сказав Маркус Хубер на відкритті Vienna Contemporary.

Вперше за багато років у Відні представлено більше українських художників і культурних діячів, ніж російських. Павло Маков, Анатолій Белов, Кіндер Альбум, Лія і Андрій Достлєви — можливо, нові для багатьох у європейській артспільноті імена. У найближчі роки в Європі має статися бум українського мистецтва і досліджень, присвячених українській культурі і російській культурній колонізаційній політиці, як це сталося з мистецтвом країн Балканського півострова після війни в Югославії. 

«Артринок — це дивна конструкція, яка є тактичною, — каже директор Vienna Contemporary Маркус Хубер. — Марина Абрамович та інші стали знаменитими, коли географія [Балкан] стала предметом суспільного інтересу. Таким чином артринок капіталізує мистецтво. Так само буде і з Україною». 

«Деолігархізація» віденського ярмарку може стати непоганим початком розмови про деконструкцію російської культури.