Окупанти вже вісім місяців утримують під контролем Херсон. Ось як виглядають найзнаковіші будівлі міста на Дніпрі

До початку повномасштабної війни Росії проти України дослідник архітектури Семен Широчин спеціально для Заборони розповідав про архітектурні багатства промислових міст України, які стереотипно не сприймали як туристичні. Сьогодні ці міста опинилися в епіцентрі бойових дій: в Шостці росіяни обстріляли підприємства з багатовіковою історією, Запоріжжя майже щодня потерпає від ворожих атак, а Маріуполь понад три місяці був в облозі, після чого його захопили окупанти — тепер місто виглядає так. Герой нового матеріалу — окупований Херсон, який сьогодні став одним з ключових напрямків українського контрнаступу. 

Історія та структура

Херсон виник 1778 року з назвою, отриманою на честь античного міста Херсонес. В ті часи князю Григорію Потьомкіну потрібна була фортеця на шляху до взяття Очакова, який після російсько-османської війни 1735–1739 років перетворився на головну базу турецького флоту на північних берегах Чорного моря. Херсон міг виникнути і в іншому місці: розглядалися території сучасних міст Гола Пристань та Кізомис на Херсонщині. Та зрештою місто заснували трохи вище по Дніпру, поряд з укріпленням Олександр-Шанц. Таке розташування мало переваги саме з військової точки зору.

Крім укріплення, була необхідність і у вдалому місці для будування верфі та річкового порту. Останній виник разом із містом, оскільки з верхів’їв Дніпра сюди приходили перші вантажі для тих, хто будував фортецю та верф. 1802 року Херсон став повітовим містом Миколаївської губернії, а 1803-го — адміністративним центром Херсонської губернії, що сприяло розвитку міста та порту.

Вже тоді Херсон став важливим центром суднобудування. Першими тут зʼявилися 66-гарматний лінкор «Слава Катерини» та 50-гарматний фрегат із гучною назвою «Георгій Побідоносець», які спустили зі стапелів адміралтейської верфі в 1783 році. Спостерігати за цим власною персоною приїхала імператриця Катерина II та її колега з Австрії, імператор Священної Римської Імперії Йосип II.

Портовий і суднобудівний характер міста значною мірою вплинули на його розвиток і визначили майбутні проблеми, насамперед — відірваність міста від води. На початку існування Херсону місцевість вздовж узбережжя була заболоченою. У першій половині XIX століття болота засипали та забудували всю прибережну лінію пристанями. В радянські часи тут створили єдиний річковий порт — закриту територію, що відрізала центр міста від річки.

Цю проблему розуміли: пропозиції містобудівників перенести порт лунали ще з 1930-х років. Про це говорили і восени 2021 року, під час роботи над генпланом міста — проте на початку 2022-го начальник порту знов передумав. 

На сьогодні справедливим буде стверджувати, що Херсон «втратив» Дніпро. Міська набережна доступна для прогулянок лише на трьох невеликих ділянках. Окрім річково-морського вокзалу, до води можна вийти лише від парку Слави (набережна «Арестанка») та від площі Тутушкіна (набережна «Фрегат»). Остання — єдине місце, де в Херсоні пропонують прогулянки Дніпром.

Структурно початковим центром міста була фортеця. Потім на захід від неї утворили Купецький форштадт, де й досі зосереджена більшість цікавих будівель імперської доби. Пізніше місто розросталося в різні боки, з’являлися нові житлові райони. Частину з них споруджували на значній відстані від центру, оскільки райони приватної забудови збереглися майже не реконструйованими. Через це частина житлових районів відділена від центру залізницею.

Фортеця

Укріплення Олександр-Шанц, що визначило розташування майбутнього Херсону, стало основою фортеці, яка на початку відігравала найважливішу містобудівну роль. Ансамбль Херсонської фортеці склався наприкінці XVIII століття — це типовий взірець архітектури раннього класицизму, тісно пов’язаний з попередньою добою бароко.

В центрі Херсонської фортеці стояв палац генерал-губернатора Новоросійського краю, князя Григорія Потьомкіна. Його фасад прикрашало рустування, центральний ризаліт завершував фронтон, а третій поверх мав арочну лоджію.

Після приходу до влади в Російській імперії Павла I в фортеці розмістили головну гауптвахту [караульне приміщення], комендантське управління та ордонансгауз [споруда воєнно-адміністративного управління], а стайні та допоміжні будівлі переобладнали під військовий шпиталь. Зазнала змін і архітектура палацу: арочну лоджію замінили трьома стандартними вікнами складного профілю, спростили форму даху, а у фронтон помістили напівкругле слухове вікно. У 1911 році у палаці Потьомкіна розмістився офіцерський клуб. У 1920-х верхні поверхи палацу розібрали на дрова, а нижні, своєю чергою, поступово зруйнувалися.

Після Другої світової війни на території фортеці облаштували парк, тому руїни палацу вирішили не відновлювати. Проте від фортеці залишилась низка споруд, зокрема Московська (Північна) та Очаківська арочні брами кінця XVIII століття. Від плац-парадної площі залишилася кріпосна криниця, споруджена в 1785 році фортифікаційним інженером Миколою Корсаковим. Спочатку її глибина становила 80 метрів при діаметрі ствола 4 метри. Сьогодні ж глибина колодязя сягає близько 30 метрів, і облицьований він інгулецьким каменем.

На протилежному від парку боці вулиці зберігся прикрашений монументальною колонадою Перекопський арсенал — одна з найперших і найбільших споруд фортеці. Його побудували у 1784–1788 роках за проєктом інженера Івана Струговщикова для зберігання зброї та артилерії. Головний вхід прикрашав чотириколонний портик, який після перебудови 1812 року став шестиколонним. Трохи пізніше будівлю перепланували під арештантську виправну установу. 

На території фортеці у 1781–1786 роках спорудили собор Святої Катерини Олександрійської. Світла будівля з пісковику має рустовані стіни і портик тосканського ордера. У 1800–1806 роках до собору прибудували дзвіницю, та за кілька років у місті стався землетрус і будівлю розібрали. Після того від дзвіниці залишався тільки перший ярус, на якому вже в наш час здійснили непропорційну надбудову.

Купецький форштадт

Після взяття Очакова (1788) фортеця Херсону досить швидко втратила своє військове значення, і у ХІХ столітті центром міста став купецький форштадт, розташований на захід від фортеці і наближений до порту. До появи у 1907 році залізничного сполучення Дніпро був найважливішою дорогою до Херсона — сухопутні ж шляхи були другорядними. Вигляд міста з води був його головним фасадом. Тож неподалік порту почали будувати високі споруди: міську думу, художній музей, готель «Європейський» — найвищі будівлі тодішнього переважно одно-двоповерхового міста.

Найвиразнішою спорудою імперської доби у Херсоні став побудований у 1905 році художній музей (Соборна, 34). Його зводили для Херсонської міської думи в межах архітектурного конкурсу, переможцем якого став відомий одеський архітектор Адольф Мінкус. Його проєкт доробляв місцевий архітектор Антон Сварік.

Будівля має наріжну вежу, що відсилає до ратушних веж європейських міст. Південний фасад має глибокий ризаліт з ренесансним фронтоном та кам’яною балюстрадою на даху. Фасади будинку виконані у стилі флорентійського ренесансу: крім рустованих поверхонь, тут є рустовані колони. У ренесансному дусі вирішені також інтер’єри будинку, багато оздоблені ліпниною. З 1978 року тут функціонує художній музей імені Шовкуненка — видатного херсонського художника. 

Поруч з художнім музеєм розташована виразна споруда краєзнавчого музею (Соборна, 9). Її спорудили 1894 року за проєктом архітектора Владислава Домбровського для Окружного суду. Музей має складний симетричний план з двома внутрішніми прямокутними дворами. Головний фасад з боку вулиці Воронцовської акцентує подвійний ризаліт, прикрашений скульптурами з півциркульними нішами та трикутним фронтоном на два вікна по кутах фасаду. На вході — розірваний криволінійний фронтон, який підтримують кронштейни.

Привертає до себе увагу міська клінічна лікарня імені Карабелеша (Ушакова, 22). Ампірна триповерхова споруда 1914 року досі зберігає свій початковий вигляд. Центральний ризаліт прикрашають численні фестони та дві іонічні напівколони. Бічні ризаліти також декоровані фестонами і завершуються фронтоном з широкою аркою вікна на рівні технічного поверху.

Заслуговує на увагу і двоповерхова класицистична споруда ЗАГСУ, побудована 1897 року для громадської бібліотеки (Торгова, 24). Головний фасад споруди оформлений чотириколонним портиком з фронтоном, стилізованим під античну Грецію. На старих фото помітна башточка з куполом і стилізованим кугелем, які сьогодні не збереглися.

Є у місті й гарні приклади садибної забудови. На вулиці Суворова, 8 збереглася садиба Куликовських, також відома як «будинок з атлантами». 

У 1889 році в Херсоні відкрили міський театр, споруджений за проєктом архітектора Владислава Домбровського, який, за його словами, взяв за основу приміщення Одеського оперного театру. Триповерхова ренесансна споруда була домінантою простору, але 1944 року під час звільнення міста від нацистів її було зруйновано. 

В Херсоні царської доби також діяли кінотеатри. У 1915 році в окремій будівлі початку XX століття на Театральній, 17 місцевий бізнесмен Ішая Спектр відкрив кінотеатр «Ампір» — один з перших в місті. Саме тут у 1930 році херсонці вперше побачили кіно зі звуком. Наприкінці 1990-х кінотеатр пережив підпал, після чого його закрили. Нині він у запустінні та продовжує поступово руйнуватися.

1920–1950-ті роки

Утворену у 1803 році Херсонську губернію ліквідували 1922 року, і до появи Херсонської області 1944 року пріоритети та обсяги будівництва тут були значно меншими, ніж в обласних центрах. Саме тому в Херсоні так мало архітектурної спадщини конструктивізму. На вулиці Марії Фортус на західній околиці міста (Нафтогавань) зберігся цікавий будинок кінця 1920-х, який поєднує в собі інерційну архітектуру 1920-х і протоконструктивістську естетику. Симетричний фасад будівлі має суцільне скління сходових клітин, фронтони центрального і бічних ризалітів та вертикально витягнуті вікна. Таке поєднання трапляється лише наприкінці 1920-х та є досить рідкісним, оскільки тоді будували не дуже багато.

Доба конструктивізму залишила Херсону дуже цікавий комплекс портового елеватора. Його будували в 1930–1932 роках за проєктом радянської філії американської проєктної фірми Albert Kahn Associates (Детройт), що отримала назву «Держпроектбуд». Очолював організацію брат засновника фірми Моріс Кан, який приїхав до СРСР з 25 інженерами. 66-метрова головна вежа елеватора робить його найвищою спорудою міста. Крім безпосередньо промислової архітектури, в комплексі елеватора спорудили двосекційний житловий будинок адміністрації, фасад якого оформлений з характерним для конструктивізму суцільним склінням сходової клітини. 

У 1944 році з утворенням області Херсон знову став адміністративним центром, що підвищило його ієрархічне значення, а також пріоритет у фінансуванні будівництва. Зʼявилися місцеві проєктні організації («Херсонпроект», «Херсонкоммунпроект»), де місцеві архітектори, інженери і конструктори розробляли проєкти будівництва та відновлення пошкоджених будинків. Авторам доводилося обмежуватися місцевими будівельними матеріалами та уникати дефіцитних металу та деревини. Тому значну частину будинків у 1940–1950-х роках споруджували з місцевого каменю — буту та черепашнику. 

Чимало будівельних проєктів тієї доби зазнали пошкоджень під час Другої світової війни. Відновлювали їх з використанням оригінальних фундаментів і стін, а в окремих випадках — зі збереженням вцілілого фасаду. Деякі з них навіть номінували на конкурси.

Так, наприклад, гуртожиток курсантів Херсонського Мореходного училища відновили у 1949 році за проєктом архітектора Георгія Сколозубова та інженера Василя Пєшкова. Фасад будівлі мав надзвичайно гарний стан, тож авторам доручили зберегти не лише об’ємне, а й композиційне рішення. У єдиному дусі з фасадом оформили торцеві стіни будівлі, які не встигли закінчити до війни. При цьому внутрішнє планування гуртожитку змінили.

Ще однією відновленою спорудою стала поліклініка водників на проспекті Ушакова, 19А. Її відновили з використанням збережених фундаменту та стін за проєктом архітектора Івана Клушкіна та інженера Павла Гаценка. Споруда поєднує властиві 1930-м об’ємно-просторові рішення та ширину вікон з повоєнною декоративністю фасаду.

Забудову 1950-х спрямували на створення узгоджених архітектурних ансамблів, що зʼявлялися як у нових кварталах, так і серед наявної забудови. Найважливішою в архітектурній ієрархії магістраллю міста є проспект Ушакова, що з’єднує набережну з залізничним вокзалом. Тут зосереджені видатні архітектурні споруди різних епох. Особливу роль відіграє перетин проспекту з вулицею Суворова — ключовим міським променадом.

На одному з боків перехрестя розташований парк Шевченка, вхід до якого облаштували парадною колонадою. Ще один ріг перехрестя займає візуальна домінанта — 4–5-поверховий будинок на проспекті Ушакова, 8. Його звели 1950 року за проєктом архітекторів Григорія Трудлера та Юдифі Золотаревської для співробітників суднобудівного заводу. 4-поверховий будинок має підвищену наріжну 5-поверхову частину, увінчану баштою-ротондою.

Ще одна цікава домінанта — 3-поверховий житловий будинок на Суворова, 32-34, споруджений у 1949–1950 роках для суднобудівного заводу № 873. Автором проєкту був архітектор Євген Александров. Будівля займає наріжну частину кварталу і вписана в наявну суцільну забудову. Головна композиційна вісь будівлі розташована з боку вулиці Суворова, що підкреслює ризаліт з фронтоном та архітектурною обробкою входу. Урівноважує його наріжна вісь з баштою у формі легкої ротонди. Початково башту вінчали декоративний шпиль і обеліски. Згодом шпиль було втрачено. Фасад будинку потинькований. Рельєф лиштв, рустування наріжних частин та карнизу дають сильну світлотінь на гладкій поверхні стіни.

У повоєнний час відбудовували і втрачену інфраструктуру. Замість зруйнованої у 1944 році споруди драматичного театру у 1962 році побудували обласний академічний музично-драматичний театр ім. Миколи Куліша. Проєкт був розроблений архітекторами Олегом Малишенком та Олександрою Криловою з київського Діпроміста. Крім Херсону, його використали ще й у Полтаві, Маріуполі, Рівному та Чернігові. Попри боротьбу з надмірностями, що розпочалася ще 1955 року, фасад херсонського театру схожий на полтавський прототип, проте тут наріжні пілони позбавлені капітелей, колони портика виглядають важчими, а фронтон позбавлений будь-яких скульптур.

Особливу увагу при реконструкції міст у 1950-ті приділяли ансамблям центральних площ. Херсону в цьому плані не поталанило: ансамбль на площі Свободи встигли збудувати лише частково, а через боротьбу з надмірностями більшість споруд площі є хрущовками. Найбільш виразні в ансамблі — будівля міськради (площа Свободи, 1), адміністративний будинок (Ушакова, 47) і кінотеатр «Україна» (Ушакова, 45).

Чотириповерхова будівля міськради, що займає домінуюче положення в ансамблі, має два бічні ризаліти, а центральна частина фасаду прикрашена десятьма пілястрами. Перед входом в будівлю розташовані монументальні ліхтарі з національним флористичним орнаментом, зроблені на початку 1950-х. Такий самий дизайн ліхтарів присутній у найважливіших ділянках деяких інших міст: біля міськради Миколаєва, у Києві у Маріїнському парку, біля будинку № 25 на Хрещатику тощо. Херсонські ліхтарі відрізняються від київських наявністю гранітних опор, що робить їх ще більш вартісними.

Найцікавішою в ансамблі є історія кінотеатру «Україна» навпроти міськради. Його спорудили у 1950-х в характерному для доби вигляді — головний фасад мав портик з чотирьох парних колон. У такому вигляді кінотеатр проіснував до середини 1960-х, після чого фронтон замінили на плаский антаблемент по висоті споруди, а колони набули вигляду прямокутних стовпів, що спростило архітектуру будівлі.

У 2012 році кінотеатр вирішили реконструювати, для чого значною мірою знесли. В результаті споруді повернули чотири спарені колони (з іншою формою капітелей), а над центральною частиною фасаду наростили непропорційну башточку зі шпилем. Загальний об’єм споруди збільшився — по краях вона отримала скляні фасади, що погано поєднуються з початковою класицистичною стилістикою будівлі. Крім центральної частини міста, ансамблі споруджували і біля ключових підприємств, зокрема поряд з Бавовняно-паперовим комбінатом на вулиці Перекопській. У 1952–1954 роках на Перекопській, 153 побудували чотириповерховий будинок на 48 квартир за проєктом архітектора Євгена Александрова та конструктора С. Литвака. Тут вже простежується тенденція середини 1950-х — замість тинькування фасад обличкували силікатною цеглою, а міжповерхові перекриття зробили зі збірного залізобетону. Залізобетонними є й декоративні матеріали — карнизи, лиштви, кронштейни та перемички.

Під час російсько-української війни окупанти захопили Херсон без бою, проте обстріли по окупаційній адміністрації призводять до руйнувань архітектурної спадщини, обсяги яких будуть зрозумілі лише після визволення міста.

28 вересня 2022 року внаслідок обстрілу на вулиці Університетський було зруйновано ошатний триповерховий будинок з мансардами, споруджений за проєктом Людмили Шкаруби. Також відомо про руйнування, завдані ударами по будівлі міськради.

Доба модернізму

У 1960-х–1980-х місто активно розросталося. Нові житлові райони споруджували переважно на вільних ділянках околиць міста, через що зʼявилася проблема великих відстаней: між центром і новими житловими районами багатоповерхівок розташовані великі площі приватної забудови з мережею вузьких вулиць. Розвитку міста та транспортному сполученню заважали залізниця, портова гілка й балка, через яку сьогодні проходить лише один міст.Найбільшим серед нових районів став житловий масив Бавовняно-паперового комбінату (ХБК) у східній частині міста. 2015 року тут проживало близько 42 тисяч мешканців. Забудова тут переважно типова — пʼятиповерхівки-хрущовки.

У західній частині міста протягом 1930-х–1950-х почали забудовувати Житлоселище. Його мешканцями в той час були переважно робітники двох місцевих індустріальних гігантів — заводів карданних валів та напівпровідників. Забудова тут змішана 5-поверхова і 9-поверхова, споруджено чимало панельних будинків.

Але місто зростало й далі. Подальші житлові райони споруджували вже за залізницею. Так, у 1970-х зʼявився Західний житловий масив (також відомий як Шуменський). У північній частині міста, також за залізницею, виникли Таврійські мікрорайони — перший, другий, третій і четвертий — забудова яких межує з приватним сектором та пустирями. Мікрорайон Таврійський-2 відомий також найдовшим будинком Херсону завдовжки 841 метр по прямій і 1535 загалом. Дім має 5 різних адрес і є третім за довжиною в Україні після Луцька і Києва.

Найпізніше в Херсоні побудували масив «Корабел», що складається з двох мікрорайонів. Він унікальний, зокрема, своїм розташуванням — це єдиний житловий комплекс, споруджений на Карантинному острові. Тут присутня переважно 9–10-поверхова забудова 1980–1990-х років.Крім масового серійного житла, доба модернізму залишила місту низку знакових і архітектурно цінних споруд. Однією з візитівок міста став кіноконцертний зал «Ювілейний», побудований у 1970 році за повторно застосованим проєктом Харківської кіноконцертної зали «Україна». Зал має упізнавану геометрію даху і ефектно виглядає на площі перед фортецею. Назва «Ювілейний» повʼязана зі сторіччям від дня народження Леніна, яке припало на 1970-й — рік закінчення будівництва залу. На сьогодні тут два кінозали, причому більший вміщує 1500 людей.

Ще однією виразною спорудою доби став річково-морський вокзал, побудований на місці неокласичної споруди, що мала ошатну башточку і колонаду з боку води. В єдиному ансамблі зі старим вокзалом була споруджена і навколишня площа. Нова споруда поєднує в собі річково-морський вокзал, ресторан та готель «Меридіан». Силует будівлі нагадує корабель, а кількість поверхів поступово зростає ближче до західної частини.Прийом стилізації модерністської будівлі під корабель застосували у ще одній візитівці міста — готелі «Фрегат» на проспекті Ушакова, 2. Проєкт 11-поверхового готелю 1979 року розробили архітектори Марченко й Михайленко та інженер Фертман. Але будівництво готелю завершили лише у 1989-му. Ефект кораблеподібності будівлі забезпечує витягнутий в довжину силует з вертикальним об’ємом ліфтів та цікавими надбудовами, схожими на палуби лайнера. Кімнати нагадують структуру кают, а довершують все це круглі вікна-ілюмінатори технічних поверхів та торцевої стіни.

Готель спорудили з двома ресторанами, барами, перукарнею, сауною і гаражем. Ззовні будівля обличкована гранітом, туфом, інкерманським каменем, алюмінієвим профілем та декоративним тинькуванням. Підлоги в інтер’єрі зроблені з граніту, мармурових плит, художнього паркету, керамічної плитки, мозаїки та лінолеуму. У 1990 році готель було номіновано на конкурс найкращих споруд року.