Читаєте зараз
Запоріжжя три місяці потерпає від бомб. Подивіться на знакові будівлі промислового міста, що опинилися під загрозою руйнування

Запоріжжя три місяці потерпає від бомб. Подивіться на знакові будівлі промислового міста, що опинилися під загрозою руйнування

Semen Shirochin
Запоріжжя та війна: архітектура міста, яке межує з окупованою територією

До початку повномасштабної війни Росії проти України дослідник архітектури Семен Широчин спеціально для Заборони розповідав про архітектурні багатства промислових міст України, які стереотипно не сприймали як туристичні. Сьогодні ці міста опинилися в епіцентрі бойових дій: в Шостці росіяни обстріляли підприємства з багатовіковою історією, Нова Каховка тимчасово окупована, в Краматорську ракетою поцілили в залізничний вокзал, з якого евакуювалися люди, а Маріуполь понад три місяці був в облозі, після чого його захопили окупанти — тепер місто виглядає так. Герой нового матеріалу, Запоріжжя, межує з окупованими територіями: частину Запорізької області тримають під контролем росіяни і вже збираються проводити там «референдум» про приєднання до РФ.


Запоріжжя — одне з найбільших промислових міст України та одне з найцікавіших з погляду архітектури та містобудування. Воно складається з кількох від початку окремих житлових структур, тому запитання «де центр Запоріжжя?» не має однозначної відповіді.

Запоріжжя позбавлене «цибулинної» структури, коли є певний центр, де зосереджені найстаріші будівлі, а з віддаленням від нього у бік периферії забудова стає молодшою. Центральна вісь Запоріжжя, проспект Соборності, має одразу кілька точок концентрації історичної архітектури. Масштаб забудови створює враження, що центром Запоріжжя є Вознесенка та Соцмісто, з чого логічно очікувати омолодження забудови в міру віддалення від цього центру. Але якщо проїхати до Олександрівська, то час забудови закрутиться назад — аж до імперської доби.

Схоже явище можна спостерігати в сербському Белграді, де модерністські мікрорайони Нового Белграда раптово переходять в історичну забудову австрійського міста Земун, яке столиця колишньої Югославії поглинула у другій половині XX століття. У Запоріжжі цей контраст набагато менший, при цьому місто виросло з Олександрівська, який тепер розташований на периферії.

Олександрівськ та селище «Мотор Січ»

Олександрівськ — єдина частина Запоріжжя, що існувала ще за імперських часів. Тут можна знайти найстаріші будинки в місті. Крім дуже цікавої фонової дво-триповерхової житлової забудови, тут є кілька особливо визначних споруд.

Найвідоміша з них — колишня будівля Земської управи (вулиця Троїцька, 29), зведена у 1913–1915 роках за проєктом архітектора Слов’янова. Зараз там розташований Запорізький обласний краєзнавчий музей, а сама будівля набула статусу пам’ятки архітектури національного значення.

Неподалік (вулиця Поштова, 73) розташована перша в місті електростанція, побудована 1910 року в стилі модерн з елементами псевдоготики.

Олександрівськ цікавий і забудовою 1920-х, яка старша за Соцмісто і якої, наприклад, у Києві практично немає. Тут можна зустріти представників раннього конструктивізму, які поступово набувають характерної для цього стилю форми. Є тут і цікаві натяки на архітектурний стиль ар-деко. Все це перемішано: поруч можуть стояти будівлі імперської епохи, конструктивізму, сталінського ампіру та модернізму.

1953 року в експлуатацію ввели одну з найяскравіших будівель Олександрівська — музично-драматичний театр. Виконаний він у класицизмі: портик, колони, фронтон, скульптури та барельєфи. Тематика скульптур індустріальна: барельєф у фронтоні зображає промислові підприємства та греблю ДніпроГЕСу. Навпроти театру — площа, яка дає змогу сприйняти його архітектуру з належної відстані.

У зеленому сквері Соборної площі стоїть знаменита скульптурна композиція — колишній піонерський фонтан. Показово, що 2020 року скульптури в поганому стані замінили на їхні 3D-копії. Попри неточності у відтворенні, це важливий прецедент у поводженні зі скульптурною спадщиною 1950-х, яка часто перебуває в аварійному стані.

Неподалік від старого Олександрівська розташований завод «Мотор Січ», заснований ще за царських часів. При заводі є своє невелике селище з будинками у стилі конструктивізму та постконструктивізму. Деякі з них зберегли оригінальне скління, інші не оштукатурені, що дає змогу побачити оригінальну кладку з різних типів цегли: жовта чергується з червоною, задаючи геометрію великих ліній, імітацію стрічкового скління.

На проспекті Моторобудівників розташований собор Андрія Первозванного, історія якого розпочалася ще у 1950-х. Церков тоді, як відомо, не будували. Споруду спочатку задумували як кінотеатр імені Шевченка, а вже за пострадянських часів перебудували в собор.

Селище «Мотор Січ» має свої вертикальні домінанти. Будинок на розі проспекту Моторобудівників та вулиці Іванова підкреслений декоративною вежею, яка виходить на безіменну площу. Він міг стати частиною ансамблю, але залишився самотнім представником своєї епохи серед хрущовок, що прийшли їй на зміну.

Соцмісто

Соцмісто, воно ж 6-те селище Дніпробуду, будували разом із ДніпроГЕСом у першу п’ятирічку з 1928-го до 1932 року. Воно стало втіленням нових архітектурних, містобудівних та соціальних ідей. Тут споруджували житло та різноманітну інфраструктуру. Новою була не лише естетика, а й функціональність: через концепцію соцміста просували ідеї колективного побуту. Унікальність та цінність цього комплексу в Україні лише починають усвідомлювати, але вже тривають розмови про його включення до списку ЮНЕСКО.

Одна з найвідоміших у Соцмісті будівель — лікарня, споруджена 1932 року. Вона має характерні для конструктивізму асиметричний силует, суцільне скління сходів у апсиді, протяжні, майже стрічкові вікна. У приміщення операційної, висунутого в апсиду, майже суцільний віконний ряд, який переривається лише невеликими перемичками. Зазвичай конструктивістські будівлі більш аскетичні, але фасад цієї лікарні облицювали вірменським туфом [пориста гірська порода].

У значної частини кварталів Соцміста рядова забудова: будинки стоять перпендикулярно до вулиці. Але вже в середині 1930-х плани змінюються: на сцену виходить архітектура сталінської епохи, урочиста та ансамблева. На зміну рядовій забудові приходить периметральна, а в наявну структуру додають акценти, утворюючи ансамблі. Так, наприклад, на Дружному проїзді за проєктом архітектора Лаврова спорудили будинки-пропілеї з низкою круглих ніш на фасаді — це омаж на знамениту могилу пекаря Марка Вергілія Еврісака в Римі. Поруч із ними розташована відома в місті кругла будівля, зведена у вигляді підкови 1938 року.

Спочатку конструктивістські будівлі зберігали свій початковий вигляд. Але коли їх відновлювали після Другої світової війни, багатьом надали нових рис. Так, наприклад, клуб-їдальню, побудовану архітектором Масліхом, перебудували в стилі класицизму. Схожу долю мали й багато житлових будинків.

У повоєнний час у всьому Запоріжжі створювали систему вертикальних домінант. Серед них — 7-поверхова вежа архітектора Козлінера, збудована 1950 року на розі проспектів Металургів та Соборності. Будинок запроєктували з башточкою та шпилем, але врешті спорудили без них. Кажуть, що через погану геологію будівля почала кренитися, але 1999 року під неї закачали рідке скло і крен вирівняли. Башточка була надбудована і зайняла своє гідне місце.

Ще одна домінанта — вежа будинку Коксохіму, побудована 1951 року тим же Козлінером. Це найвища вежа Запоріжжя (майже 50 метрів). Силует вежі запозичили з дзвонів і ратуш Західної Європи — щось подібне можна зустріти насамперед в Іспанії.

Вертикальні акценти неминуче просилися й із боку ДніпроГЕСу. Ще в середині 1930-х архітектори Орлов, Лавров та Варенцов розробили проєкт монументального ансамблю з колонадою та величезним пам’ятником Леніну. У 1950-х ідея вертикального акценту повернулася: два найближчі до електростанції будинки архітектор Вегман спроєктував із вежами, але через боротьбу з надмірностями в архітектурі їх так і не побудували. Поза тим ці будинки вдалося реалізувати з усіма задуманими декораціями.

Вознесенка

Село Вознесенка розташовувалося між Олександрівськом та Соцмістом. Уже в першу п’ятирічку почали говорити про Велике Запоріжжя, зрощене з цих двох поселень. Його центр планувався на місці Вознесенки.

У період конструктивізму тут проєктували рядову забудову і функціоналістські домінанти. Але зі зміною стилю змінилися і плани: у 1941 році архітектори Аль, Лебединський та Мороз розробили новий проєкт — з боку Соцміста ансамбль відкривали дві 7-поверхові вежі; фасади будинків збиралися декорувати майолікою, а дах — встелити черепицею. До забудови взялися лише наприкінці 1940-х. Будинки з вежами стали 8-поверховими, їхній вигляд змінився. Змінилася і структура кварталів — незмінним залишився ансамблевий підхід до містобудування.

На початку 1950-х на Вознесенці будували найбільш монументальні будівлі, деякі з них завдовжки в цілий квартал. Будинки ці оформлені в єдиному стилі, їхні фасади збагачені декораціями та облицьовані керамічною плиткою. Цікавою особливістю стало брендування: на фасадах деяких житлових будинків є назви підприємств, виконані римським шрифтом. Серед ліпного декору були й назви вулиць: ніхто не передбачав, що їх колись перейменовуватимуть.

Будинок на Соборному проспекті, 153 особливо цікавий — і не лише двома бічними вежами та ансамблевою постановкою, а й тим, що цей проєкт архітектора Вегмана використовували чотири рази, з них тричі — у Запоріжжі. Всі три будинки спорудили з незначними відмінностями, але фасад кожного впізнаваний за вдалим групуванням еркерів. Один такий будинок розташований на Вознесенці, другий — у Соцмісті, третій — в Олександрівську, а четвертий звели у Харкові для заводу «Турбоатом».

Житлову забудову Вознесенки чергували з громадською. Дитсадки зазвичай ховали всередину кварталу, як і школи, які не виводили на гучні магістралі. Водночас більші навчальні та адміністративні будівлі розміщували саме на магістралях, орієнтуючи їх або по осі кварталу, або в тупику навпроти вулиці — все підкорялося правилам композиції ансамблів.

Правий берег

Історично місто Олександрівськ розташовувалося на лівому березі Дніпра. Як лівий берег у Києві, так і правий берег у Запоріжжі стали повноцінною частиною міст лише за радянських часів. Велику роль у цьому відіграло будівництво ДніпроГЕСу — електростанція не лише пов’язала дамбою береги, а й зумовила появу міського простору. Одним з перших збудували американське селище, де жили запрошені зі Сполучених Штатів фахівці, — донині воно не збереглося. Але залишилася низка інших будівель, серед яких Управління Дніпровської електроенергетичної системи. Спочатку його спорудили в стилі конструктивізму, але в повоєнний час архітектор Орлов переробив будівлю в дусі сталінської неокласики з кутовою вежею.

Поруч стоїть монументальна адміністративна будівля ДніпроГЕСу, обкладена тим же вірменським туфом, що й поліклініка у Соцмісті. З іншого боку — Будинок культури енергетиків, зведений за проєктом архітекторів Орлової та Алфьорова. Усе це споруджували як частину інфраструктури при ГЕС.

Починаючи з 1930-х на правому березі Дніпра йшло активне житлове будівництво: у 1930–1950-х споруджували Четверте селище та селище трансформаторного заводу. Головною магістраллю Четвертого селища став бульвар Вінтера. Бульвару як такого тут немає, і з огляду на рельєф вулиця забудована лише з одного боку — з іншого є тільки зелені насадження. Одностороння забудова створила перспективу для сприйняття будівель здалеку, тому тут споруджували парадні будинки з вежами.

На захід від Четвертого селища розташоване селище трансформаторного заводу. Його проєктування та будівництво розпочалися 1947 року, одночасно із самим заводом. Першими збудували котеджі, за якими вже йшли багатоквартирні будинки. Оскільки все селище було розплановане заздалегідь, дороги та підземні комунікації проклали ще до будівництва, що значно полегшило перебіг робіт.

Майже все селище збудовано за типовими проєктами, але при цьому архітекторам вдалося продумати ансамблі та перспективи. Наприклад, перспективу вулиці Мінської завершує будівля школи № 58, спорудженої за ще довоєнним проєктом архітектора Вавіровського. Домінантну роль школи у просторі підкреслює вежа зі шпилем — зовсім не характерними для школи елементами, але затребуваними з огляду на положення будівлі у просторі.

Щоб швидше отримати тінисту крону, селище озеленювали не саджанцями, а зміцнілими деревами 4–6 років. Для транспортування та висаджування дорослих дерев використовували спеціальні розсувні кошики, а садили їх за допомогою кранів.

Єдина будівля селища, споруджена не за типовим проєктом, — будівля Гідротехнікуму. Звичайному середньому навчальному закладу надали вигляду палацу з парадними сходами, монументальними ліхтарями, потужним шестиколонним портиком і фронтоном, прикрашеним гербом технікуму. Найвиразніший елемент будівлі — вертикальний акцент у вигляді вежі, що споріднює технікум з американськими університетами початку XX століття.

Масиви

Починаючи з кінця 1950-х у радянських містах забудову вели масивами: багатоповерхові будинки зводили одразу у великій кількості, щоб розселити десятки, а іноді й сотні тисяч людей. Запоріжжя у цьому питанні не стало винятком, але розташування масивів у місті має свої особливості.

Центральна частина міста значною мірою затиснута між Дніпром, садибною забудовою та великими промзонами. Мікрорайонну структуру тут можна побачити хіба що у південно-східній частині Вознесенки (старіша 5-поверхова забудова 1960-х з 9-поверховими акцентами) та вздовж Набережного шосе (новіша 9-поверхова забудова з 16-поверховими акцентами). Нові масиви та мікрорайони в основному будували на значній відстані від центру. Деякі з них виникали замість садибної забудови, деякі — буквально у чистому полі. Об’єднувало їх прагнення віддалити концентрацію житлової забудови від шкідливих для здоров’я металургійних підприємств.

У східній частині міста, на місці колишнього розсадника «Зеленбуду», вклинюючись в обмежену залізницею селищну зону, споруджували мікрорайони Шевченківського масиву (архітектори Шестопал та Бірюков). Витягнуті вздовж залізниці та приватного сектору, вони являють собою змішану 5–9-поверхову забудову.

У південній частині міста збудували два масиви — Космічний та Південний. Космічний масив розташований на самому краю міста і частково побудований замість приватного сектору. Це типовий радянський масив зі змішаною 5–9-поверховою забудовою у старіших мікрорайонах та 9–16-поверховою — у новіших. У центрі масиву розташований парк із низкою інфраструктурних об’єктів.

Південний масив Запоріжжя — єдиний у місті район, побудований на намивній території, що виділяє його як на супутникових знімках, так і наживо: тут дуже мало озеленення, а намивний ґрунт утворений з піску (в народі мікрорайон так і називають — Піски). Масив почали будувати 1984 року, використовуючи 9-поверхові панельні та 16-поверхові цегляні проєкти. Планувалося побудувати 8 мікрорайонів на 170 тисяч жителів, але до 2007 року вдалося звести лише 5 мікрорайонів, з яких частину не було завершено. Не реалізували і більшість загальнорайонної інфраструктури.

Виникли масиви і на правому березі Запоріжжя. У північній частині міста замість садибної забудови звели переважно 9-поверховий масив Бородінський. У північно-західній частині — масив Осипенківський зі змішаною 5–9-поверховою забудовою.

На правому березі Запоріжжя розташований і найбільший міський масив — Хортицький, також відомий як Бабурка (назва сусіднього села). Побудований серед степу, він максимально віддалений від металургійних підприємств. Забудова масиву розпочалася 1969 року (архітектори Булахов, Шестопал та інші). Південна та частково центральна частина масиву являє собою змішану 5–9-поверхову забудову. У мікрорайонів № 3 та № 5 у центральній частині трапляються цікаві композиційні прийоми. У мікрорайоні № 5 є низка досить довгих багатопід’їздних будинків, у яких секції поставлені зі зсувом або під кутом одна до одної, що створює певні геометричні композиції. Ще краще цей прийом розвинений у мікрорайоні № 3: вздовж вулиці Воронезької стоять дугоподібні будинки, які повторюють поворот вулиці, а в глибині мікрорайону в трьох місцях три Г-подібні дев’ятиповерхові будинки з різних боків прилягають до 14-поверхового, утворюючи таким чином єдину і майже свастикоподібну композицію. У північно-західній частині масиву збудовано мікрорайони № 15,16,17 та 18, що складаються з 9-поверхової забудови з рідкісним вкрапленням вертикальних 14–16-поверхових акцентів.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій