«Святий» Патрік та його клініка на колесах. Репортаж з села на Донеччині, де мешканці вперше за кілька років (а дехто й за все життя) відвідали лікаря

Щоб потрапити на прийом до лікаря, мешканцям сіл та селищ міського типу треба виїжджати в сусідні міста. Війна ускладнила ситуацію в прифронтових містах, зламавши звичну логістику. Внаслідок постійних обстрілів або окупації в деяких містах немає навіть медпункту. Журналістка Заборони Поліна Вернигор та фотограф Іван Чернічкін поїхали у місію мобільної клініки організації BASE.UA та розповідають, як працює медичний огляд на колесах.

«Святий» Патрік 

Село Торське розташоване за 13 кілометрів від найближчого міста — Дружківки. Саме село — це, по суті, три вулиці, на яких живе кількасот людей. Ми заїжджаємо сюди на початку серпня. Війна в Торське не дійшла — будинки виглядають цілими, тільки час від часу чутно вибухи десь у полях.

Сьогодні у місцевих свято — приїхала мобільна клініка. Це одна з небагатьох можливостей для селян відвідати лікаря. Спеціально обладнана під клініку машина організації BASE.UA зупиняється біля сільради. Тут на медиків уже чекає з десяток бабусь. Деякі з них, не витримуючи спеки, заходять всередину сільради.

Організацію BASE.UA на початку повномасштабного вторгнення заснували українець Антон Яремчук (Заборона публікувала інтервʼю з ним тут) і його друзі-іноземці. Спочатку команда займалася переважно евакуаціями та гуманітарною допомогою, проте за півтора року війни напрями діяльності розширилися — так зʼявився проєкт мобільної клініки. Один зі співзасновників організації, Патрік, їздить з медичною командою. Його завдання сьогодні — вимірювати людям тиск та рівень цукру в крові.

До того, як приїхати в Україну, Патрік працював в організації, яка займалася прихистком біженців з Афганістану, Білорусі, Боснії та інших країн. Коли почалась повномасштабна війна, він захотів допомогти українцям.

«Мене надихнуло і змотивувало те, як українці борються та підтримують фронт. На початку ми допомагали біженцям перетнути кордон. Я бачив, як сімʼї розриваються — чоловіки лишаються по один бік кордону, а жінки з дітьми евакуюються, і незрозуміло, коли вони побачаться. Це було для мене дуже емоційним моментом», — згадує Патрік. 

Пересувна клініка не має змоги їздити у міста та села, де тривають бої або щільні обстріли. Зазвичай приїзд волонтерів збирає в одному місці багато цивільних, а це могло б бути потенційною мішенню для російської армії. Географія проєкту охоплює Донецьку та частину Харківської області — здебільшого це деокуповані території або населені пункти, де немає безперервного доступу до медичної допомоги.

Люди на місцях, каже Патрік, дуже потребують уваги й підтримки. Адже навіть за умови, що село розташоване відносно недалеко від великого міста, місцеві часто не мають можливості регулярно купляти ліки та їздити до лікарів. Утім, і лікарі часто не мають часу на цивільних, адже перевантажені роботою з постраждалими від війни військовими. 

До проєкту пересувної клініки більшість волонтерів не мали медичного досвіду. На початку вторгнення члени організації проходили базовий тренінг з тактичної медицини, але на евакуаціях із Сєвєродонецька стало зрозуміло, що цих навичок недостатньо, адже там траплялися важко поранені люди, які потребували допомоги тут і зараз. Тоді команда пройшла кілька поглиблених курсів від німецьких інструкторів. Лікарі, які приїжджають працювати у мобільну клініку, також навчають команду нових вмінь.

«Звісно, в нас немає спеціальної професійної освіти, але ми вчимося в процесі. Зараз є університет на Мальті, де можна рік проходити навчання онлайн саме на парамедика. Ми намагаємося вступити туди — вони б уже могли нам рахувати в години практики ці наші виїзди», — пояснює Патрік.

«Дякую, що інсулін безплатно дають, а то я б уже здохла»

На лавці у затінку сидять дві пані. Вони прийшли сюди одними з перших, щоб зайняти чергу. Одній з них, Людмилі Панасівні, 67 років. Вона вдягнута у синій квітчастий сарафан і закриті капці, в руках у неї палиця. 

«Ми уже у віці, але нікуди не звертаємось. Я ледве ходжу. А це приїхали, слава Богу. У нас в селі бабульки позалишались. Деякі повиїжджали, а потім повернулися, тому що звикли ми вже до своєї хати і боїмося кудись їхати», — пояснює жінка.

У селі лікарні немає. Щоб потрапити до лікаря, треба їхати в інше село, а це для Людмили Панасівни дуже важко, бо болять ноги. Сімейна лікарка консультує пенсіонерку телефоном, але у деяких її сусідок телефону немає, тому вони взагалі не звертаються по допомогу.

Сьогодні жінка прийшла на прийом, бо має проблеми зі щитоподібною залозою. Вона приймає ліки і сподівається, що отримає їх безплатно. Також зробить кардіограму, тому що в неї сильно набрякають ноги. 

«Я у 2015 році їздила в місто, сказали, що в мене міжхребцева грижа, хотіли робити операцію, але не зробили через проблеми з серцем. Лікар сказав, що я не витримаю операції. Відтоді я п’ю знеболювальні. А оце почали ноги пухнути — взагалі не можу ходити», — скаржиться жінка.

Подругу Людмили Панасівни звати Світлана Миколаївна. Вона має цукровий діабет і вимушена тричі на день робити інʼєкції інсуліну і пити по шість таблеток.

«Верхній тиск 200 з хвостиком, і 100 нижній. Нема здоров’я. Аби хоч не цукор. Дякую, що хоч інсулін безплатно видають, так би вже здохла», — зітхає пані. 

Починається прийом. Сьогодні в команді волонтерів дві лікарки і пʼятеро помічників. Одна з медикинь — Трейсі з Канади, друга — Олена з Краматорська. Трейсі працює на волонтерських засадах, натомість Олена отримує зарплату за кожен виїзд. Іноді волонтери співпрацюють з лікарями онлайн: помічники на місці вимірюють тиск та роблять кардіограму, а потім долучають медпрацівників через відеозвʼязок. Це новий досвід для пацієнтів, адже вони можуть за допомогою перекладача говорити з лікарями з інших країн. 

Лікарі, які працюють в мобільній клініці — універсальні спеціалісти, але є багато запитів від людей, які покрити непросто. Найчастіше питають про стоматологів, офтальмологів та гінекологів. І якщо гінеколога час від часу команда може привезти, то офтальмолога і стоматолога поки що немає.

Лікаркам виділили кімнати в сільраді, де можна приймати пацієнтів. У черзі починають шепотітися: всім хочеться потрапити саме до Трейсі, бо вона аж з самої Канади приїхала.

Лікарка Трейсі

Уперше Трейсі приїхала в Україну у квітні 2022 року. Тоді вона співпрацювала з колегою з України, проте ніколи з нею не бачилася офлайн. На початку вторгнення чоловік співробітниці долучився до Тероборони і там навчав людей тактичної медицини. 

Коли Трейсі почула цю історію, то зрозуміла, що її досвід буде тут корисним. Жінка сконтактувала з волонтерами та приїхала до Львова. 

«Все починалося з навчання і продовжувалося менторством, тому що дуже важливо не просто провести тренінг, а відчути себе на місці людей, які безпосередньо тут працюють і лікують інших. Тому потім я менторила і спостерігала, як працюють люди, які були у мене на тренінгу», — згадує лікарка.

У команді BASE.UA Трейсі виконує все, що від неї попросять. Вранці їздить як терапевтка з мобільною клінікою, ввечері може допомогти місцевим із їхніми запитами, а коли виїздів немає, вона разом із волонтерами фасує ліки. 

«Ми часто спостерігаємо, що люди, усвідомлюючи нестачу медикаментів у своїх громадах, починають приймати половинні дози або перестають приймати ліки взагалі, що потенційно небезпечно для їхнього здоров’я і може мати негативні наслідки. Ми свідомі цього. Але також потрібно розуміти, що наші ресурси обмежені, тому ми намагаємося давати їм місячний курс препаратів», — пояснює Трейсі.

Проте така допомога не в усіх випадках ефективна. Трапляються пацієнти, які в Канаді класифікувалися б як «екстремальні випадки» і потребували б термінової госпіталізації. Здебільшого йдеться про дуже високий тиск або проблеми з диханням. Таким пацієнтам потрібен щонайменше регулярний медичний контроль. Тому проєкт мобільної клініки планувався як регулярні поїздки по селах, де немає доступу до медицини — так лікарі зможуть відстежувати стан пацієнтів у динаміці.

Та є й інша проблема: люди в селах не завжди усвідомлюють серйозність своїх діагнозів та станів. Траплялися випадки, коли пацієнти не розуміли, що перенесли серцевий напад — лікар це побачить на кардіограмі. 

«У моїх подорожах в Україну багато емоцій. Очевидно, мертві люди, поламані тіла викликають сильний жаль і біль, але так само можна виокремити моменти емпатії, коли бабуся 80 років приходить до мене зі станом, небезпечним для життя, а після моїх зусиль вона дякує, обіймає, розціловує. В такі моменти я розумію обставини, через які їй довелося пройти. Це все несправедливо і викликає багато жалю», — говорить лікарка.

Перша лікарка в житті

Перед тим як потрапити до лікарки, пацієнти мають пройти через мікроавтобус з волонтерами. Зовні машина виглядає як трохи збільшена карета швидкої допомоги. Всередині ж умістилася купа потрібного для роботи клініки. Стіни увішані шухлядами з ліками. Кожен відсік підписаний: там лежить конкретний препарат. Тут є засоби майже на всі потреби: проти тиску, застуди, діабету, мігреней, розладів шлунку, знеболювальні та навіть антидепресанти.

«Багато людей, які залишились у громадах, вже пережили безліч стресу, зокрема постійні обстріли, для декого це окупація або смерті близьких. І виписуючи якісь антидепресанти, ми розуміємо, що це не покращить ситуацію в корені, але це може поліпшити їхній стан бодай на якийсь час. Тому ми намагаємося ставитися до цього відповідально, давати їм препарати, які у нас є, і таким чином підтримувати їхній психологічний стан», — коментує Трейсі моє зацікавлення написами на ящиках. 

Крім пігулок, всередині є маленький рукомийник, тумба для фасування ліків, маленький столик, ще один більший стіл, три стільці і койка. Над койкою висить апарат для ЕКГ та пристрої для вимірювання тиску і рівню цукру в крові. 

Всередині координаторка проєкту Світлана створює охочим медкарту — заносить дані пацієнтів у планшет та прописує у спеціальному бланку. Далі відвідувачам вимірюють тиск і пульс та роблять кардіограму. 

Серед натовпу бабусь виділяється жінка років 40 з маленьким хлопчиком. Вони одними з перших заходять у пересувну клініку.

«А що ви оце йому робите?» — питає жінка у співзасновника BASE.UA Патріка, який одягає на тоненьку руку хлопчика рукав для вимірювання тиску. Рукав виявляється завеликим. Жінці пояснюють, що лише поміряють дитині тиск та зроблять кардіограму. Тоді вона уточнює, чи буде це боляче для нього. «Я не знаю, чи є у нього проблеми з серцем. Коли я його народжувала, ніби лікар щось про це казав, але я була не в тому стані, щоб запамʼятати», — розповідає вона волонтерам. Сьогодні її син вперше за вісім років свого життя потрапить до лікаря. Скарг у нього як таких немає, каже жінка, але перевірити не завадить.

Далі всі процедури проробляють і з мамою. Жінка забирає обидві медичні карти і йде у сільраду на прийом до лікарки. За нею заходить Людмила Панасівна. Вона лякається, що койка зависока і вона може не залізти, але волонтери допомагають їй і все проходить за планом.

Всі, хто виходить з кабінетів лікарок, виглядають задоволеними. Там пацієнтам видають папірець із виписаними ліками — їх можна отримати у волонтерів у медичному бусі.

Поплакати у лікаря і видихнути

Проєкт мобільної клініки BASE.UA створений за підтримки німецької неприбуткової організації Cadus. Німці спроєктували та виготовили машину, з якою їздять волонтери, провели тренінги з тактичної медицини та навчили волонтерів користуватися технікою, якою укомплектована клініка.

Зараз мобільну клініку фінансує міжнародна благодійна організація MedGlobal. Ці гроші покривають зарплатню лікарів і кількох працівників команди, пальне, ремонт машини та медикаменти. Проте, каже Світлана, ліків завжди недостатньо.

«Після кожного виїзду я їду в аптеку і докуповую на кілька тисяч гривень. Це мінімальний набір препаратів, який мені потрібно мати на наступний день. Закладеного бюджету не вистачає. Ми викручуємося, намагаємося залучати донати або спонсорів», — говорить Світлана.

Такі випадки як восьмирічна дитина, яка вперше потрапила до лікаря, Світлану вже не вражають. Дівчина раніше працювала на евакуаціях цивільних з Бахмута, Сіверська, Соледара тощо. Там, згадує волонтерка, було стільки щемких емоційних історій, що подібний досвід став чимось буденним і звичним. 

«Ти розумієш, що загалом це все катастрофа, але на такі вже поодинокі випадки реагувати не вистачає внутрішнього ресурсу. Ти це не контролюєш — це просто мозок так працює, захищає тебе від того, щоб не поїхати дахом. Якби ми реагували зараз так, як на початку вторгнення, ніхто не зміг би цим займатися тривалий час», — пояснює Світлана.

Проєкт мобільної клініки працює три місяці. На початку Світлана займалася ним просто тому, що так було потрібно — у мріях було евакуйовувати поранених військових. Перші тижні вона сильно переживала, адже відчувала велику відповідальність за здоровʼя підопічних. Але потім побачила вдячність пацієнтів і зрозуміла, що все йде за планом. 

«Нерідко люди починають емоційно, зі сльозами розповідати про свої проблеми. В кінці, коли вони виходять від лікаря, відчувають полегшення просто через те, що поговорили з кимось. Це теж важлива складова. І загалом цілий день, проведений з новими людьми, вносить різноманіття в їхній побут», — розповідає координаторка.

На виїздах всередині мобільної клініки працює по 3 волонтери. Періодично вони змінюють одне одного на позиціях. Тобто якщо сьогодні Світлана заповнює медкарти та реєструє пацієнтів у системі, то наступного разу вона може видавати ліки або робити кардіограму.

«Був період, коли я робила тільки ЕКГ: 12 електродів, які треба почепити не тільки на руки-ноги, а ще й на грудну клітку. Історично склалося, що в основному пацієнтки — це жінки. Люди всі дуже різні, різного віку, різної форми. У звичайному житті дехто з них, може, й був би грубим, неввічливим, але тут, коли людина роздягається, вона стає як дитина — беззахисна, тендітна і дуже довіряє тобі в цьому процесі. Це такий сильний інсайт, тому що немає масок. Я зрозуміла, що немає негарних форм чи якихось стандартів краси. Воно все гарне, тому що справжнє. І зникає страх про “а якщо мені буде 70, в мене там груди будуть обвислі”», — пояснює Світлана.

За один виїзд волонтери обслуговують кількадесят людей. Прийом лікаря може тривати довго, оскільки спеціалістки спочатку прискіпливо оглядають пацієнта, вислуховують всі скарги, а потім пояснюють встановлені діагнози та розтлумачують схему лікування. Сьогодні прийом у селі Торське триватиме аж до восьмої години вечора. Волонтери повернуться на базу впритул до комендантської години, а завтра фасуватимуть медикаменти, щоб наступного дня знову поїхати допомагати мешканцям Донеччини.