Бо кожен день може стати останнім: як в Україні просувається дозвіл на ЛГБТК-шлюби та цивільні партнерства

Одна за одною країни світу легалізовують одностатеві шлюби. На початку 2024 року таке право отримали громадяни Естонії та Греції. При цьому остання стала першою православною державою, яка дозволила одружуватися одностатевим парам.

В Україні питання легалізації одностатевих шлюбів здобуло ще один важливий аргумент з початком повномасштабної війни з Росією. Чимало людей з ЛГБТК-спільноти воюють на передовій, але у разі кризової ситуації їхні партнери не матимуть ніяких прав — просто тому, що їхні стосунки не визнаються державою.

Громадські діячі, правозахисники та деякі законодавці, аби подолати спротив протилежного табору, запропонували запровадити цивільні партнерства, які включають і захист прав всіх громадян.

Шлюбів для ЛГБТК+ не буде…

…принаймні поки йде війна. У серпні 2022 року Володимир Зеленський відповів на петицію щодо необхідності дати «людям однієї статі можливість створити сім’ю й мати офіційний документ, що підтвердить це».

Президент зазначив, що «за Конституцією України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка (стаття 51). В умовах воєнного чи надзвичайного стану Конституція України не може бути змінена (стаття 157)».

Та він додав, що раніше уряд напрацьовував варіанти рішень щодо легалізації в Україні зареєстрованого громадянського партнерства. «Звернувся до прем’єр-міністра України із проханням розглянути поставлене в електронній петиції питання та поінформувати про відповідні результати», — заявив Зеленський.

Проте на цьому все й затихло, допоки у березні 2023 року до Верховної Ради не внесли законопроєкт «Про інститут реєстрованих партнерств». Відповідно до нього, реєстроване партнерство — це зареєстрований у визначеному порядку добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб, однієї чи різної статі. Тобто право на цивільне партнерство стосуватиметься і ЛГБТК-спільноти, і пар чоловіка та жінки, які з певних причин не уклали офіційний шлюб. 

Проєктом закону визначається правовий статус, права та обов’язки партнерів, правовий режим їхнього майна, соціальний захист, спадкування, права у разі смерті чи зникнення партнерів, і безпосередньо питання реєстрації та розірвання реєстрованого партнерства. Загалом все те, що мають одружені різностатеві пари, але за єдиним винятком: цивільні партнери не зможуть усиновлювати чи брати під опіку дітей. 

Цивільні партнерства: коли узаконять в Україні

Законопроєкт вже рік як лежить на розгляді профільного комітету Ради, і невідомо, коли він може бути винесений на голосування. Та його авторка, народна депутатка від фракції «Голос» Інна Совсун, і не сподівалася, що все буде швидко. В коментарі Забороні вона розповіла, що розв’язання цього питання просувалося повільно в усіх країнах, де зараз діє цивільне партнерство. Але проблема не лише у цьому. 

«Це потребує не лише часу, а й найвищої політичної волі, яка, мушу визнати, наразі відсутня», — пояснює народна депутатка.

Варто зазначити, що ставлення народних депутатів та усвідомлення важливості питання відчутно змінилося. Але дуже важливою залишається позиція Офісу президента і самого глави держави.

«Офіс президента радше приймає популярні рішення, які мають підтримку в суспільстві. Там не дуже фокусують увагу на цьому питанні, і без великого суспільного запиту малоймовірно, що вони будуть ворушитися. Хоча тут теж є певні зміни, бо робота з Офісом президента ведеться. Насамперед ми хочемо донести, що більшість суспільства таке рішення підтримує. Так, є активна меншість, вона буде крикливою, але це меншість. Соціологія ж показує, що суспільство це підтримує, і це буде рухатися лише в сторону розширення підтримки ЛГБТ-людей в майбутньому», — каже Совсун.

Поки що меседжі повільно доходять до керівництва Офісу, та разом зі своєю командою народна депутатка робить все, аби законопроєкт все ж був винесений на голосування. І в дечому успіхи очікуються вже незабаром. «Можливо, найближчим часом вже будуть хороші новини. Та поки не можу розкрити всі секрети», — сказала вона.

Церква проти ЛГБТК-шлюбів

Незабаром після реєстрації законопроєкту Священний Синод Православної церкви України прийняв заяву, в якій підкреслив недопустимість його ухвалення. У ПЦУ вважають документ таким, «що суперечить природному, Богом встановленому закону, порушує норми Конституції України щодо визначення шлюбу як союзу одного чоловіка і однієї жінки, несе загрозу для суспільної моралі, зокрема для морального і психологічного здоров’я дітей та їхнього права на виховання в сім’ї, створеній на підставі шлюбу чоловіка і жінки, та погіршуватиме демографічну ситуацію в Україні».

Щоправда, більше схоже на те, що церковники навіть не читали текст законопроєкту. Адже в документі взагалі не йдеться про дозвіл одностатевим парам укладати шлюб, а також про можливість усиновлювати дітей. Тож ані норми Конституції, ані права дітей та людей там не порушуються.

«Я рідко коментую дії церкви. Та, на мою думку, ця певна консервативність усіх церков та релігійних організацій в Україні стратегічно дуже дивна. Адже тим самим вони втрачають більшість вірян, які не поділяють ці погляди. В той час як на Заході церкви стають більш ліберальними та відкритими, працюють над тим, щоби стати більш сучасними, наша церква робить протилежне. Але їхня незгода не змінить думку більшості. Так само було і з ратифікацією Стамбульської конвенції, проти якої також виступала Рада церков. Але вона була прийнята. І мені здається, що церква навпаки програла, займаючи таку консервативну позицію. Тут так само», — вважає Інна Совсун.

Випадково дізнаються про смерть партнера та брешуть лікарям

ЛГБТК-пари можуть роками жити разом і вести спільний побут, та перед державою вони залишаються чужими людьми. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну актуалізувало необхідність узаконення стосунків для усіх пар, які не зареєстрували шлюб. У часи війни, коли є постійна загроза життю та здоров’ю як на фронті, так і в тилу, якщо ви просто партнер\партнерка\партнери, вас не пустять до реанімації, не повідомлять про загибель, зникнення безвісти чи полон найближчої людини.

Член моніторингової мережі правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ» Віталій Царюк розповів про ситуацію, коли він сам випадково повідомив про смерть військового його партнеру, який кілька місяців нічого не знав про його долю.

«2023 року, коли я працював з ЛГБТ-військовими, я дізнався про загибель одного з учасників спільноти. А через декілька місяців я спілкувався з його партнером, але тоді я не знав, що вони були у стосунках. Та от він почав розповідати, що його партнер вже декілька місяців йому не відповідає. Коли я почув його ім’я, зрозумів, що от я вже декілька місяців знаю, що він загинув. А його партнер лише зараз випадково про це дізнається. А що йому робити далі? Куди звертатися? Як дізнатися, де і коли було поховання, і чи було взагалі? І таких випадків зараз дуже багато. Це те, з чим доводиться стикатися ЛГБТ-людям», — розповів він.

Часто партнерам доводиться брехати, називаючи себе братом чи сестрою, щоби потрапити до коханої людини у лікарню чи хоча б дізнатися про її стан. Буває, що і правду кажуть. І тут все залежить від людини, яка нічого не знає ані про вас, ані про ваші стосунки. Тобто абсолютно незнайома людина ухвалює етичне рішення.

Цих проблем можна було б уникнути, якби одностатевим парам дозволили одружуватися. І першим кроком до легалізації одностатевих шлюбів може стати саме запровадження інституту реєстрованого партнерства. 

«Поки під час війни не можна змінювати Конституцію, цивільні партнерства стануть хорошою альтернативою. Це буде початком, від якого будуть відштовхуватися у прийнятті рішення про легалізацію одностатевих шлюбів. Багато європейських країн йшли саме таким шляхом», — підкреслив Віталій Царюк.