В Україні ратифікували Стамбульську конвенцію. Хто і навіщо 11 років заважав цьому процесу?

Стамбульська конвенція та антигендерні рухи в Україні

20 червня Верховна Рада України ратифікувала Стамбульську конвенцію, що захищає права жінок та впроваджує інструменти боротьби проти насильства, зокрема й домашнього. Україна підписала конвенцію ще 2011 року, але ратифікувати до цього дня з різних причин не могла. Одна з найголовніших — антигендерні рухи, які вбачали у конвенції загрозу сімейним цінностям. Журналістка Заборони Поліна Вернигор розповідає про найактивніших учасників антигендерного руху в Україні і тих, хто за ними стоїть.


Матеріал підготовлений за підтримки Інституту розвитку регіональної преси. Він мав вийти 24 лютого, проте через початок війни ми вирішили відкласти публікацію на більш вдалий час. Ратифікація Стамбульської конвенції — саме той момент. Деякі герої розслідування нині служать у ЗСУ та боронять Україну від окупантів. 

Відповідь на лібералізацію

Усе почалося з абортів. У 1994 році відбулася Міжнародна конференція ООН з питань народонаселення та розвитку, а у 1995-му — Всесвітня конференція щодо становища жінок у суспільстві. Після цих двох заходів ООН почала визнавати сексуальні та репродуктивні права. Католицькій церкві ця ідея не сподобалася — там вирішили, що термін «гендер», який почав лунати дедалі частіше, може легалізувати аборти як право людини та «нормалізувати» гомосексуальність.

Зародження антигендерних рухів припало на 2003 рік, але перші масові протести у більшості європейських країн відбулися приблизно у 2012–2013 роках. І хоча ці рухи здебільшого просуває церква, їхні ідеї жваво підхопили ультраправі угруповання.

Зараз антигендери — міжнародний рух противників поняття гендеру або, як часто люблять висловлюватися представники цієї спільноти, «гендерної теорії». «Гендерна теорія», за їхнім визначенням, — це щось на кшталт теорії змови, оскільки в основі її лежить віра у те, що десь у світі існує певна спільнота, яка хоче зруйнувати «сімейні цінності» та віру в бога.

Водночас антигендерів можна назвати таким собі рухом опору лібералізації суспільства. Зазвичай їхні нападки спрямовані на ЛГБТ-активістів, фем-спільноту, лівих та ліберальних політиків і політикинь. Також дістається дослідницям/кам гендеру, екоактивісткам/там та чиновницям/кам, чия професійна діяльність пов’язана з правами людини. Такий широкий спектр ідей та ідеологій, проти яких борються антигендерні рухи, допомагає їм знаходити більше однодумців та розширювати свої ряди.

«Проблема в тому, що за красивим формулюванням «підтримка сім’ї» стоять речі, спрямовані проти прав жінок і ЛГБТ-спільноти, — говорить Забороні урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко. — Ті групи, які зараз просувають антигендерну ідеологію, у 2010–2012 роках чітко повторювали однакові тексти в Україні, Грузії, Вірменії, Молдові. Ці країни об’єднує те, що вони на момент появи цих антигендерних рухів заявляли про свій курс на євроінтеграцію. Усі ці тексти були російською мовою, бо за цим стояли російські структури, Російська православна церква та певні організації з РФ».

Антигендерний ренесанс в Україні

Акції проти ЛГБТ-спільноти в Україні відбуваються щонайменше з 2003 року. А перші фізичні напади на ЛГБТ та феміністичні заходи сталися у 2009 році, коли у київській «Я Галереї» проводили презентацію квір-літератури «120 сторінок Содому». Ввечері після презентації у галереї потрощили вікна, а за кілька днів приміщення підпалили, залишивши на стіні напис «Ні содомії. ОУН». ОУН («Організація Українських Націоналістів») відхрестилася від підпалу та заявила про осуд «варварського проступку, який не має нічого спільного із захистом традиційних цінностей». Однак організатори впевнені, що підпал був пов’язаний із діяльністю ультраправих.

Минали роки, в Україні виникало дедалі більше ультраправих угруповань. Після Революції гідності та початку війни на сході України такі організації, прикриваючись патріотизмом та захистом сімейних цінностей, ніби легалізувалися в українському суспільстві. Тепер це були не просто колишні футбольні хулігани, а учасники Майдану та військові ветерани — це надавало їм ваги у суспільстві. 

Феміністичних та ЛГБТ-ініціатив також з’являлося більше, спільнота ставала помітнішою. Просвітницькі заходи теж почали проводити більш публічно, а отже, і зривати їх почали частіше. Наприклад, з першого Маршу рівності 2013 року на нього регулярно нападають ультраправі. 

Тільки 2021 року ЛГБТ-прайд відбувся більш-менш мирно, але це радше пов’язано з посиленням охорони учасників ходи. Тепер ці марші проводять за подвійним щільним кордоном поліції, а територію вздовж маршруту огороджують. Крім зірваних заходів, ультраправі не цураються нападати і на окремих людей — феміністок, представників ЛГБТ-спільноти тощо. Кількість нападів збільшилася через те, що поліція не реагує на них та не розслідує справи про напади на ґрунті ненависті.

Прикриваючись патріотизмом

Найбільш яскраві представники антигендерного руху серед ультраправих організацій — «Традиція і порядок», «Карпатська Січ», «Фрайкор», «Національний спротив», «Правий сектор», «Основа майбутнього» (колишня С14). У доковідний час організацій, які обирали антигендерний наратив головним напрямом діяльності, було більше, напади ставалися частіше. Певний спад активності у цьому питанні дослідниця українських ультраправих рухів Анна Гриценко пов’язує саме із пандемією.

«Під час ковіду публічні заходи, які вони раніше активно зривали, проводили значно рідше. Напади все одно траплялися, але їх було набагато менше. Були випадки, коли вони вривалися у конференції в зумі, але це не так підживлює їх, як фізичні напади. У Європі такі рухи перемкнулися на антивакцинаторську тему, але нашим це не дуже цікаво», — пояснює вона Забороні.

Якщо поглянути на моніторинговий звіт правозахисної ЛГБТ-організації «Наш світ» за 2020 рік, можна простежити одну закономірність. Чимало описаних організованих нападів відбувалися за певною схемою. ЛГБТ-люди знайомилися із майбутнім нападником на сайті знайомств для ЛГБТ-спільноти, домовлялися про побачення, а під час зустрічі на них чекала група молодиків, які нападали та іноді грабували. 

Ця схема дуже схожа на те, чим свого часу займався російський неонацист Максим «Тесак» Марцинкевич [помер у російській тюрмі 2020 року] і його рух «Окупай-педофіляй». Учасники групи нападали на геїв і записували це на відео, яке потім викладали в інтернет. Поплічники та наслідувачі «Тесака» сьогодні тісно пов’язані з ультраправим рухом в Україні. Ми вже розповідали про Сергія Коротких («Боцман», «Малюта») — російського неонациста, близького соратника «Тесака» — та його ймовірний зв’язок з українськими ультраправими та російськими спецслужбами

Традиція і безлад

Якщо ви хоча б раз були на маршах рівності або масових феміністичних акціях, то точно бачили хлопців з прапорами та банерами, де зображена рука з булавою. Це емблема консервативного руху «Традиція і порядок» (ТіП) — найяскравішого та наймасовішого організатора акцій проти ЛГБТ-спільноти та феміністок у різних містах України.

У вересні 2021 року сайт організації закрили, а в соцмережах з’явилося повідомлення про те, що ТіП переформатовується у політичну партію. Натомість офіційно партія не зареєстрована — її немає у реєстрах. Згодом у соцмережах з’явилися сторінки «Консервативної партії», а за ними й перша публічна акція, присвячена «захисту інтересів держави». 28 грудня 2021 року члени «Консервативної партії» пікетували Офіс президента. 

Усе почалося з тероризму

Нову партію очолює Богдан Ходаковський — він же раніше був керівником громадської організації «Традиція і порядок». До цього Ходаковський входив до радикального руху «Реванш», членів якого (зокрема й Ходаковського) у 2015 році затримала СБУ за підозрою у кількох підпалах, штурмі Верховної Ради та обстрілах білбордів з рекламою підрозділу Нацполіції «Київ-1». Тоді під час обшуків в офісі «Реваншу» знайшли п’ять гранат, чотири електродетонатори та дві тротилові шашки.

На момент затримання Богдану Ходаковському було 19 років. Що сталося потім з цією справою, невідомо. Але невдовзі колишні члени «Реваншу» на чолі з Ходаковським започаткували консервативний рух «Традиція і порядок». Від заснування організацію постійно супроводжували різноманітні кримінальні історії.

Наприклад, двох колишніх членів «Традиції і порядку» Юрія Ткаченка та Юсупа Абуєва пов’язують з убивством трирічного сина підприємця і депутата Київської обласної ради В’ячеслава Соболєва у Києві. Ймовірний кілер Андрій Лаврега мав поцілити у чоловіка, який їхав з родиною у своєму Range Rover. Натомість влучив у дитину.

Ще одного ексучасника «Традиції і порядку», Крістіана Ударова, кілька разів заарештовували за рекет та погрози забудовникам. 4 лютого 2022 року Шевченківський суд Києві відправив Ударова на два місяці у СІЗО із можливістю застави в розмірі 99 тисяч гривень. Його підозрюють у хуліганстві через напади на обмінники валют. 

За понад п’ять років організація зайняла почесне місце у «вуличному» крилі українських антигендерних рухів та відзначилася численними гомофобними акціями та нападами на активістів/ок.

На відміну від багатьох ультраправих організацій, які припинили активність в антигендерній тематиці, «Традиція і порядок» регулярно нагадувала про себе. На думку дослідниці Анни Гриценко, це сталося через те, що ТіП були організованіші за своєю структурою.

Звідки гроші?

Останнім часом ТіП працювала щонайменше в 11 містах України. Точна кількість учасників організації невідома. На запитання, хто фінансував «Традицію і порядок», Ходаковський говорив, що усі витрати покривали внески «небайдужих». 

«Є люди, які не можуть приділяти велику кількість свого часу участі в нашій діяльності через те, що працюють або мають бізнес (середній чи дрібний, більш або менш успішний), але вони поділяють наші погляди. Ці люди роблять внески в діяльність громадської організації. Якась людина вносить 200 гривень, якась — 1000 доларів», — говорив він в інтерв’ю 2021 року.

Реальних доказів того, що в організацію регулярно «вливає» гроші хтось конкретний, немає. Анна Гриценко говорить, що антигендерний напрям у діяльності організації може бути іміджевою історією, а ще — інструментом для залучення нових членів та прихильників.

«У 15–16 років розумієш, подобаються тобі дівчатка чи хлопчики (й іноді лячно зізнатися у виборі самому собі) — і починаєш ставити питання про гендер. Якщо ти переживаєш булінг у школі чи домашнє насильство, то стаєш ідеальним кандидатом для ультраправих рухів. Це можливість виплеснути агресію, зайняти себе чимось, здобути авторитет серед однолітків. ТіП користується цим і пропонує їм усе це втілити під егідою переконань, які здаються цим дітям правильними. Далі цей контингент можуть використовувати і в інших напрямах», — пояснює дослідниця.

Таке практикує не тільки «Традиція і порядок». Наприклад, у листопаді 2021 року на Подолі затримали групу хлопців, які напали на бар «Хвильовий». Більшість із затриманих були неповнолітніми. 

Тиск на забудовників

Ультраправі нерідко вдаються до альтернативних способів заробітку. Один із найвідоміших — тиск на забудовників. Схема проста: спочатку група молодиків нападає на офіси девелоперів, блокує будівництво або взагалі захоплює ділянки, де тривають роботи. Потім забудовнику пропонують заплатити, щоб це припинилося. У деяких випадках забудовник може навпаки «найняти» нападників охороняти об’єкт — тоді молодики починають нападати на активістів, які пікетують протиправну забудову. 

Під час підготовки матеріалу до Заборони звернулася компанія Really Building, яка розповіла, що їхній відділ продажів уже третій місяць поспіль тероризують ультраправі. Щодня під офісом збираються кілька молодиків із плакатами. За словами комерційної директорки Really Building Анни Мірошниченко, ці люди вже кілька разів трощили меблі в приміщенні та побили співробітника. Компанія написала заяви до поліції.

Усі акції біля об’єкта Really Building висвітлює «Всесвітньо-Броварське телебачення». Це організація Дмитра Корчинського, давнього товариша Ходаковського. До «Реваншу» Богдан Ходаковський був активним учасником організації «Братство Дмитра Корчинського». На відео з акцій під офісом продажів можна помітити кількох колишніх учасників/иць ТіП: Крістіана Ударова, Віталія Чорного, Віту Заверуху.

Акції відбуваються під приводом нібито незаконності будівництва. Однак дозвіл на будівництво компанія має. У коментарі Забороні Мірошниченко розповіла, що «активісти» через посередників пропонували відкупитися, щоб акції протесту припинилися. Ціна питання — сума, еквівалентна двом квартирам. Заборона відправила кілька інформаційних запитів і продовжує перевіряти інформацію — про результати нашої роботи розкажемо окремо.

На користь версії про такі альтернативні заробітки ультраправих організацій свідчить і зимове інтерв’ю лідера руху «Гонор» та колишнього керівника київського осередку організації «Цивільний корпус «Азов» та партії «Національний корпус» Сергія Філімонова. Він розповів виданню LB.ua, що така діяльність давно стала для певних людей бізнесом, адже забудовники в подібних ситуаціях можуть заплатити від 50 тисяч до мільйона доларів, щоб акції протесту припинилися.

Водночас, припускає Анна Гриценко, за «Традицією і порядком» можуть стояти спецслужби. Ця версія ґрунтується на тому, що справу, за якою затримували Ходаковського й інших учасників «Реваншу» у 2015 році, швидко зам’яли.

«Там були дуже серйозні звинувачення. Просто так із такими звинуваченнями не відпускають. Там навіть офіційного виправдання ніби не було. Мені здається, що його тоді могли притиснути до стінки і сказати, що він тепер працює на них», — говорить Гриценко.

На ймовірний зв’язок із правоохоронними органами вказує і той факт, що перша адреса, на яку зареєстрували «Традицію і порядок», значиться як місце проживання Євгена Шморгуна — станом на листопад 2019 року, слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генпрокуратури. У грудні 2020 року адресу змінили.

Це не єдині зміни в історії організації. У грудні 2021 року, вже після оголошення про створення політичної партії, «Традиція і порядок» раптом змінила реєстраційну назву на «Легіонерський рух». Згідно з даними аналітичної системи YouControl, приблизно в той самий час з’явилася нова організація «Традиція і порядок», керівником якої записаний Сергій Комзюк. 

Про Комзюка відомо небагато: сам він з Волині, вивчав у Черкасах німецьку філологію, а потім пішов в АТО. 4 лютого, коли ексучаснику «Традиції і порядку» Крістіану Ударову обирали запобіжний захід, Комзюк запропонував узяти Ударова на поруки — це перша згадка про нього як про керівника ТіП. Про нову організацію також чутно мало — хіба що у грудні 2021-го у телеграм-каналі «Авангард культурна спілка» з’явилося повідомлення, де «Традиція і порядок» згадується як «реформована». 

Нові форми, стара суть

Перша акція «Консервативної партії» в грудні 2021-го мала здебільшого політичні вимоги: підготуватися до ймовірного вторгнення Росії, припинити «енергетичний шантаж», ув’язнити проросійських політиків тощо. Проте у риториці нової партії залишилися старі-добрі «захист сімейних цінностей», «протистояння гендерній ідеології», «вирішення демографічної кризи» тощо. 

Ходаковський у своєму телеграм-каналі опублікував анонс контракції 8 березня. Вимоги цього разу були «доросліші», ніж на торішній акції, коли члени «Традиції і порядку» хотіли сватати феміністок за «нормальних хлопців». Усі вони були пов’язані з протидією ратифікації Стамбульської конвенції. Ходаковський вимагав не вносити у законодавство поняття «гендер» та не класифікувати побутове насильство, оскільки, на його думку, це втручання у приватне життя. Через початок війни ця контракція, як і сам Марш жінок, так і не відбулася.

Стамбульська конвенція — міжнародний документ, який впроваджує комплексний захист жінок від усіх форм насильства. Станом на лютий 2022 року її підписали 46 країн та Європейський союз. Серед цих країн і Україна — її підписали 2011 року, однак досі не ратифікували. Стамбульська конвенція стала каменем спотикання для антигендерних рухів — серед іншого їх не влаштовує, що у законодавство можуть внести поняття гендеру.

«Стамбульська конвенція — частина євроінтеграції. З точки зору цивілізаційного протистояння, яке розв’язує Росія, протидія ратифікації — один з інструментів, який допомагає ідентифікувати, хто «свої» — ті, хто проти Стамбульської конвенції. В Україні цей розподіл значно ширший, оскільки якщо 2010 року дискурс був виключно російськомовним, то зараз серед противників конвенції чимало патріотичних організацій», — пояснює Катерина Левченко.

«Несімейні» цінності

Значущу роль в українському антигендерному русі відіграє релігія. Нею прикриваються як ультраправі, так і представники інших гомофобних та антифеміністичних організацій і об’єднань. Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій, куди входять найбільші та найвпливовіші церкви, регулярно пропагує мову ненависті у бік ЛГБТ-спільноти та жінок. 

Наприклад, у вересні 2021 року ця рада на засіданні вкотре ухвалила резолюцію «щодо необхідності розробки державної сімейної політики». Чому у світській державі Рада церков намагається диктувати свої умови — незрозуміло. Але сам документ переповнений маніпуляціями на кшталт «обмеження у правах більшості заради захисту інтересів меншості» або «нав’язування гендерної ідеології вдається до толерування мови ненависті на адресу релігійних діячів і прихильників традиційних сімейних цінностей, заохочує силове свавілля щодо учасників просімейних мітингів і активістів». 

Крім Ради церков, проти «гомосексуалізму» виступають релігійні організації «Любов проти гомосексуалізму», «Всі разом!», «Батьківський комітет України» та «Спілка молодих християн України». Представники цих організацій нерідко влаштовують контракції поблизу проведення публічних ЛГБТ або феміністичних заходів, а також організовують власні акції, спрямовані на «захист сімейних цінностей».

Любов, «гомосексуалізм», пропагандисти та пастори 

У вересні 2021 року польський інститут Ordo Iuris, який адвокатував заборону абортів у Польщі, повідомив, що відкриває свою філію в Україні. Її партнером став український християнський рух «Всі разом!» — також частий гість на контрмітингах поблизу прайдів або фем-акцій. Однак ця організація має дещо інший характер.

«Всі разом!» створив Руслан Кухарчук. На своєму сайті він називає себе журналістом, медіаменеджером, громадським діячем та проповідником. 11 років Кухарчук був головним редактором протестантської газети «КАМЕНЬ Краеугольный», паралельно займаючись антигендерною діяльністю. 

У 2003 році він організував у Києві рух «Любов проти гомосексуалізму» (ЛПГ), проте офіційно його зареєстрували тільки 2009-го. Все починалося з вуличних акцій в різних містах України. До Кухарчука почали долучатися однодумці — так і виникла організація. На старому сайті ЛПГ досі є маніфест, в якому говориться, що гомофобії не існує, а натомість є гетерофобія, адже «ЛГБТ-тусовка не заспокоїться, поки не встановить тоталітарний режим». Водночас в організації зазначали, що вони категорично проти застосування фізичного насильства до представників ЛГБТ або тих, хто їх підтримує.

Активним учасником цієї організації свого часу був проросійський пропагандист Анатолій Шарій. Він писав гомофобні статті на сайт організації і паралельно на сайт «Обозревателя», де на той час працював. Разом з іншим учасником, Юрієм Шмуляром, у 2008 році Шарій виступав на телеканалі «Інтер» з палкою промовою про наступ «гомодиктатури».

До речі, напарник Шарія по гомофобній діяльності Юрій Шмуляр — пастор церкви «Нове покоління». Тієї самої, учасників та очільників якої неодноразово ловили на торгівлі людьми. Ось, наприклад, у розслідуванні Суспільного є кілька історій про «реабілітаційні» центри «Нового покоління» для алко- та наркозалежних і бездомних. Там били людей, знущалися з них, забирали пенсію або соціальні виплати та змушували їх працювати у нелюдських умовах. Дехто не витримував та помирав. 

Кухарчук стверджує, що ані Шарій, ані Шмуляр не були в комітеті організації, а просто кілька разів приходили на її акції. Але чому тоді Шарій представляв організацію в ефірі одного з найпопулярніших на той час каналів країни, Руслан Кухарчук Забороні не пояснив. 

З 2003 року «Любов проти гомосексуалізму» провела багато гомофобних акцій. Остання новина на сайті організації була опублікована у 2019 році — тоді ЛПГ анонсувала акцію «Всеукраїнська варта на захист сімей і дітей». Учасники зібралися біля території, де проводили Марш рівності, до них долучилися інші релігійні організації та ультраправі — вже згадана «Традиція і порядок» і «Правий сектор». Після цього про ЛПГ нічого не чутно, однак, згідно з держреєстрами, офіційно її не закривали.

Руслан Кухарчук пояснює Забороні, що зараз організація існує як інформаційний майданчик та організатор вуличних акцій протесту. Усі витрати на агітаційні матеріали та банери, за його словами, лягають на учасників організації.

Гомодиктатура, антивакцинатори та американські гроші

Ще одну організацію — «Всі разом!» — Кухарчук заснував у 2010 році. У жовтні того року «Всі разом!» організувала фестиваль за сімейні цінності, який досі проводять щороку в різних містах України. Це захід із концертом та розважальною програмою для дітей. За словами Кухарчука, в доковідний 2019 рік такі заходи відбулися у 65 містах, у 2021 році — у 36 містах.

Хоча проведення щорічного фестивалю в Києві офіційно підтримує Київська міська держадміністрація, усі витрати лягають на «Всі разом!». Організація навіть пропонує інвентар, юридичний, інформаційний супровід та по чотири тисячі гривень тим, хто захоче зробити подібний сімейний захід в інших містах. На сайті часто виходять матеріали та відео, зняті у професійній студії, а соцмережі регулярно оновлюються. В організації працює ціла команда, якій мають чимось платити.

Гендер і тендер

То звідки гроші? У держреєстрах за організацією закріплений один тендер — у листопаді 2021 року «Всі разом!» виграла тендер Управління освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради на проведення фестивалю. Сума тендеру — 40 тисяч гривень. За умовами, організація мала провести захід у період від листопада до грудня того ж року. Фестиваль дійсно відбувся — щоправда, у травні, за пів року до тендеру. Заборона надіслала журналістський запит про порушення умов тендеру до Костопільської міськради.

Але 40 тисяч гривень — це далеко не вартість організації такої кількості заходів та утримання цілої команди. Ми поцікавилися в Кухарчука, скільки людей отримають зарплатню в організації. Він перепитав, чому нас це цікавить, і не відповів по суті:

«Нашу роботу підтримують небайдужі люди», — говорить Кухарчук.

Фестивалі сім’ї дійсно відвідує чимало людей — за даними організаторів, у 2021 році в Києві на фестиваль прийшли кілька тисяч родин. У пресрелізі заходу вказано, що спонсорами фестивалю стали місцеві бізнеси — Saturn, «Житомирські ласощі», «Євразія», Pepsi, «Біокон» тощо. Один із постійних спонсорів заходів «Всі разом!» — компанія «НоваБудова». Це будівельно-інвестиційна компанія, генеральний директор якої брав участь у щорічному Національному молитовному сніданку в США.

У 2018 році openDemocracy писав, що деякі заходи «Всі разом!» також фінансує американська євангелістська теле- та радіокомпанія CBN, яку пов’язують з колишнім президентом США Дональдом Трампом. Українська філія CBN загалом активно бере участь в антигендерній діяльності в Україні. Вона працює через «Асоціацію милосердя «Еммануїл», яку очолює американець Стів Вебер. Сам керівник казав, що 90% фінансування CBN в Україні йде зі США. Зараз CBN працює в Україні радше як громадська організація, ніж повноцінне медіа. Вебер проживає в США, натомість у держреєстрі він є засновником або бенефіціаром щонайменше 18 благодійних та громадських організацій, товариств з обмеженою відповідальністю та інших компаній в Україні.

Головний ворог — гендер

Організація веде доволі активну антигендерну діяльність — здебільшого інформаційну та політичну. Наприклад, там створили список «Дискваліфіковані», куди заносять усіх політиків та посадовців, які підтримують ЛГБТ та права жінок. «Всі разом!» регулярно писали звернення до різних держорганів: проти ратифікації Стамбульської конвенції і сексуального виховання в школах та за різні законопроєкти проти «пропаганди гомосексуалізму». 

Інформаційний порядок денний «Всі разом!» давно вийшов за межі питань гендеру. Організація публікує на сайті свої інтерв’ю з запрошеними «експертами» про проблему бездомних, філософські течії, легалізацію канабісу, мовні норми (зокрема про фемінітиви), медіа, «порушення прав людини» під час карантину, шкоду від вакцин, небезпеку ліберальних цінностей, культуру скасування тощо. Усі ці питання висвітлюються однобічно — наприклад, частими гостями таких матеріалів є учасники/ці громадської організації «Асоціація сексологів та сексотерапевтів України». Їх неодноразово звинувачували в антинауковій діяльності та некомпетентності.

У 2015 році «Всі разом!» очолила масштабну кампанію проти ЛГБТ. Тоді десятки органів місцевого самоврядування надіслали до Верховної Ради, Кабміну та президента звернення з вимогою «підтримати традиційну сім’ю» та завадити «пропаганді ЛГБТ». Місцеві правозахисники здебільшого такі заяви проігнорували, проте у Чернівцях через це подали на місцеву облраду до суду.

Правозахисна організація «Ми — є» побачила в офіційній заяві чернівецьких чиновників порушення рівноправності. Судовий процес тривав два роки: Кухарчук і «Всі разом!» висвітлювали кожен крок, а на засідання регулярно приходили ультраправі — зокрема й члени «Традиції і порядку». У підсумку дії Чернівецької облради визнали дискримінаційними, але не протиправними. 

У жовтні 2019 року голова «Ми — є» Володимир Косенко опублікував квитанції Чернівецької облради на оплату судових витрат. Виявилося, що їх жодного разу не оплачували з офіційних рахунків облради. В одній з квитанцій як платник вказана громада церкви «Еммануїл», зареєстрована у Лисичанську Луганської області.

Руслан Кухарчук пояснює, що релігійних організацій, які використовують у назві слово «Еммануїл», багато і не всі вони пов’язані між собою. Нам дійсно не вдалося знайти зв’язків лисичанської релігійної організації зі Стівом Вебером. Сам Кухарчук, який активно підтримував Чернівецьку облраду у цьому процесі, стверджує, що місцевій владі тоді допомагали багато різних релігійних організацій, а адвокат, який захищав Чернівецьку ОДА, робив це на волонтерських засадах і не отримував платні. Перевірити це, на жаль, неможливо, адже офіційно на цей процес Чернівецька ОДА не витратила жодної копійки. 

Політично-неполітичний «Собор»

Стів Вебер разом із Русланом Кухарчуком та ще кількома релігійними консервативними лідерами розбудовував громадську спілку «Альянс «Україна за сім’ю». Альянс регулярно організовує доволі масштабні заходи за участі релігійних лідерів та топполітиків країни. Наприклад, у 2019 році на Всеукраїнський форум сім’ї, який організовував альянс, прийшов тодішній президент України Петро Порошенко.

Того ж року Всеукраїнський форум сім’ї підтримала релігійно-консервативна організація «Собор», координатором якої є Олександр Турчинов — тодішній голова Ради нацбезпеки та оборони України, а нині політичний соратник Петра Порошенка. «Собор» — об’єднання протестантських церков України. Воно позиціює себе як неполітичне, натомість регулярно розробляє проєкти звернень для місцевих рад або інших держорганів з проханням ввести в шкільну програму курс з «Основ сім’ї» або впровадити читання молитви «Отче наш» на засіданнях місцевих рад.

Однією з цілей своєї діяльності в організації називають «рішучу протидію нав’язуванню українському суспільству гендерної та ЛГБТ-ідеології». Як «Собор», так і сам Турчинов активно виступали проти ратифікації Стамбульської конвенції та будь-яких антидискримінаційних нововведень у законодавстві.

«Навколо Стамбульської конвенції відбувається радикалізація суспільства. І Російська Федерація досягає своєї цілі, бо їм потрібно розділити та володарювати. Це один з інструментів разом із протистоянням вступу до НАТО, євроінтеграції, створенню української церкви та мовним питанням», — говорить Катерина Левченко.

У 2018 році спалахнув скандал за участі Турчинова навколо ратифікації Стамбульської конвенції. Почалося все зі звернення депутатів Івано-Франківської облради до парламенту, Кабінету Міністрів, президента та РНБО. Вони вимагали не допускати легалізації одностатевих партнерств, заборонити «пропаганду гомосексуалізму» та прибрати із законодавства згадки про гендер та сексуальну орієнтацію. 

На це звернення відреагувала уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко. Вона побачила ознаки дискримінації, а також звернулася до СБУ, щоб ті перевірили, хто стоїть за десятками ідентичних звернень та за антигендерною діяльністю загалом. У відповідь Олександр Турчинов офіційно підтримав депутатів облради та назвав позицію Левченко «неадекватною та агресивною». 

У статті Турчинова, опублікованій на його сайті, він називає рух за права жінок та ЛГБТ-спільноти неомарксистською течією та порівнює його із «нашим комуністичним майбутнім». Також чиновник наголошує, що Дональд Трамп переміг на виборах завдяки підтримці протестантів, адже кандидат у президенти США пропонував «зупинити неомарксистський атеїстичний наступ на справжні цінності» та «повернути до шкіл Біблію». 

Цікаво, що вся ця кампанія відбувалася за кілька днів після виступу президента Порошенка на Українському жіночому конгресі, де він закликав ратифікувати Стамбульську конвенцію якомога скоріше. Однак на гомофобну статтю Турчинова Порошенко ніяк не відреагував. Попри його виступи за ратифікацію Стамбульської конвенції, за каденції Порошенка цього так і не сталося.

«Партія «Європейська солідарність» умовно поділяється на два крила: [Ірина] Геращенко, яка ліберальніша, і [Олександр] Турчинов, який консервативний. І останнє нині перемагає: партія стає більш консервативною в питаннях прав жінок та ЛГБТ-спільноти, — говорить Забороні правозахисниця Олена Шевченко. — Загалом усі фракції [у Верховній Раді] не мають чітко прописаної ідеології. Але депутатам здається, що суспільство більше підтримує консервативні ідеї. Цю думку їм нав’язує Рада церков».

Володимир Зеленський також неодноразово наголошував на важливості ратифікації Стамбульської конвенції. Петицію про ратифікацію вже двічі підписали понад 25 тисяч українців/ок. У грудні 2021 року в Офісі президента заявили, що готують законопроєкт, який розв’яже це питання.

Втім, і противників «стамбулки» серед нардепів також вистачає. На початку 2020 року у Верховній Раді створили міжфракційне депутатське об’єднання «Цінності. Гідність. Сім’я». Туди увійшли 307 нардепів з усіх партій та фракцій, представлених у парламенті. 

«Багато депутатів, які потрапили до цього об’єднання, не дуже розбиралися, що це таке. Бо дискурс «за все хороше і проти всього поганого» дуже приваблює. Депутати, які під цим підписувалися, не розбиралися в ідеологічних аспектах: їм сказали, що є цікаве об’єднання, яке буде підтримувати багато депутатів, — вони й пішли туди. Але це не значить, що всі вони голосуватимуть однаково. Наприклад, законопроєкти про «заборону пропаганди гомосексуалізму» не проходять голосування», — пояснює Шевченко.

Ініціатор об’єднання Святослав Юраш від «Слуги народу» написав, що мета об’єднання — «захист вічних цінностей українського суспільства і протидія спробам знищити фундаментальне природне право в ім’я політичної моди; підготовка і прийняття законів, які сприятимуть зміцненню сімейних цінностей, принципів гідного суспільства і вихованню на основі сімейних цінностей дітей і молоді; а також популяризація і донесення широкого спектра світової консервативної думки в українську інтелектуальну спільноту». 

Міжфракційне об’єднання регулярно проводить зустрічі з релігійними організаціями, посадовцями та пише звернення у різні інстанції. На цих зустрічах та у зверненнях зокрема порушувалося питання Стамбульської конвенції. «Традиціоналісти» не хотіли, щоб її ратифікували. 

У січні 2022 року, коли цей матеріал готувався, правозахисниця Олена Шевченко висловлювала непевність в тому, що президентський законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції потрапить у Верховну Раду цього року. Бо щоразу, коли влада наближалася до моменту подання законопроєкту, виходили якісь заяви про неможливість це зробити. 

Після початку повномасштабної війни на одній із феміністичних зустрічей у Львові Олена Шевченко, відповідаючи на питання журналістки Заборони, сказала, що зараз про ратифікацію Стамбульської конвенції можна тільки мріяти. Мовляв, після закінчення війни ультраправі рухи стануть впливовішими у суспільстві, через що ця боротьба може розтягнутися ще на кілька років.

Однак 18 червня президент України Володимир Зеленський неочікувано вніс до Верховної Ради законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції. Неочікувано — бо за чотири місяці війни ані він, ані представники Офісу президента жодного разу не згадували про це. 20 червня за президентський законопроєкт проголосували. Серед восьми депутат/ок, які виступили проти, був і Святослав Юраш — єдиний з партії влади, хто натиснув на червону кнопку.

Того ж вечора Зеленський у своєму щоденному зверненні зауважив, що ратифікацію «стамбулки» в Україні десятки років «збивали», і подякував депутатам за схвальне рішення, яким вони підтримали євроінтеграцію України.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору