Перемога Трампа на виборах у США здається все більш реальною. Не найкращий варіант для України, але ми любимо шукати оптимізм

Події останніх кількох місяців в охоплених передвиборчими перегонами Сполучених Штатах зіграли важливу роль для кандидата-республіканця Дональда Трампа.

Спершу дебати двох президентів (чинного та попередника), де Джо Байден проявив себе не найкращим чином та отримав цунамі критики. Потім замах на Трампа, що збільшив його популярність. І нарешті рішення Байдена вийти з кампанії, яке, хоч і було очікуваним, додає демократам головного болю за лічені місяці до виборів.

2016 року ми бачили, як упевненість у перемозі Гілларі Клінтон розбивається о дані екзит-полів на користь Трампа, і цілком імовірно, що лідер нинішніх опитувань повернеться в Білий дім. То як здобути прихильність тих, хто не на боці України? Про це з експертами поговорила редакторка Заборони Світлана Гудкова.

Криза демократів чи шанс на зліт?

Під тиском лідерів Демократичної партії Джо Байден оголосив про вихід з перегонів, підтримавши кандидатуру віцепрезидентки Камали Гарріс. Тепер, найімовірніше, саме вона стане кандидаткою у президенти США від демократів. Принаймні за даними CNN, у першому голосуванні Гарріс підтримали більш ніж 2500 делегатів, що означає, що вона вже перетнула поріг необхідної підтримки у 1976 голосів. До того ж віцепрезидентка зібрала рекордний за всю історію президентських виборів у США 81 млн доларів пожертв за першу добу після заяви Байдена. Очікується, що делегати проголосують за затвердження Гарріс як кандидатки у президенти до 7 серпня.

Загалом експерти вітають рішення Байдена все ж залишити кампанію, хоч воно й було ухвалене із запізненням. «Після дебатів стало очевидно, що він не у гарній формі, щоб працювати ще чотири роки. Проте той факт, що демократи змогли замінити свого кандидата, — насправді хороший сигнал для демократії. Це свідчить про те, що партія бачить президента не як рятівника, а просто як смертного посланця для своїх політичних цілей. Це здоровий спосіб дивитися на наших лідерів», — вважає виконавчий директор американського фонду RDI Уріель Епштейн.

Камала Гарріс має свої переваги та недоліки, додає політолог. З одного боку, вона не виграла праймеріз, коли балотувалася в президенти у 2020 році, та точно не має стільки прихильників, як Трамп. Але, з іншого боку, кампанія республіканця ставила на боротьбу проти Байдена з усіма його віковими недоліками, а зараз виходить, що саме Трамп є найстарішим кандидатом на пост президента. 

«Гарріс також виграє від того, що вона — не Трамп і не Байден. Багато опитувань показали, що американці втомилися від них обох. І вона чотири роки обіймала посаду віцепрезидентки, що додасть їй впізнаваності у порівнянні з 2020 роком. І хоча Гарріс не має такої первинної популярності, як Байден, вона все ж таки була обрана віцепрезиденткою у 2020 році. А ця роль полягає у тому, щоб замінити президента, коли він не може виконувати свою роботу», — сказав Епштейн.

Згідно з різними опитуваннями, зараз розрив між Трампом та Гарріс складає від 1% до 3%. Це начебто й небагато, але у виборчій системі США вагу має не загальнонаціональний відсоток, а рейтинг у кількох ключових або так званих хитких штатах, які й визначають переможця на виборах.

Мова йде про такі штати:

• Аризона;
• Джорджія;
• Мічиган;
• Невада;
• Північна Кароліна;
• Пенсильванія;
• Вісконсин.

Якщо демократи зможуть мобілізувати виборців у цих семи штатах, у Гарріс ще є шанси перемогти Трампа.

«Якщо демократи побудують якісну кампанію — з хорошими інформаційними приводами, підберуть команду, оберуть сильного віцепрезидента, і, нарешті, якомога швидше офіційно затвердять кандидатуру на пост президента, — вони ще можуть поборотися за перемогу», — вважає експерт-міжнародник Максим Несвітайлов.

Трамп — президент. Чого чекати Україні

Звісно, на результати виборів, які мають відбутися у листопаді, може вплинути ще багато чого. Та поки що перевага за Трампом, і, на думку Уріеля Епштейна, його перемога не провіщає Україні нічого хорошого.

«Трамп сказав, що він дозволить Путіну робити все що йому заманеться з нашими союзниками по НАТО. А це країни, перед якими ми [США] маємо тверді договірні зобов’язання. Ми не маємо таких же формальних зобов’язань перед Україною. Спорідненість Трампа з Путіним і його рішучість щодо досягнення “угоди” можуть призвести до того, що він буде наполягати на серйозних поступках з боку України», — каже експерт.

Раніше риторику Трампа про відступ Америки з Європи можна було виправдати тим, що він хотів спонукати європейських союзників серйозніше поставитися до безпеки — своєї та своїх сусідів. Але враховуючи, що Німеччина скорочує свою допомогу Україні вдвічі, це не те, на що може покластися Україна, додає Епштейн.

На політику Трампа щодо України також можуть вплинути й настрої виборців-республіканців, 49% з яких вважають, що Америка забагато допомагає Україні. Серед виборців Демократичної партії таких лише 16%.

«Це почуття знаходить відбиток не лише в поглядах і заявах президента Трампа та сенатора Венса, а й у складі спікерів на Національному з’їзді Республіканської партії. Там був сумнозвісний проросійський ведучий Такер Карлсон, який брав інтерв’ю у Путіна всього кілька місяців тому. Й інвестор Девід Сакс, який виступив із промовою на RNC, в якій критикував розширення НАТО та заявив, що Сполучені Штати спровокували Росію на вторгнення в Україну», — зазначає Епштейн.

Лідери України мають бути реалістами. Але місце для оптимізму є

Звісно, з боку українського уряду буде цілком розумним підтримувати зв’язок із будь-ким, хто може опинитися у Білому домі. Але лідери мають бути реалістами та враховувати відповідні заяви Трампа та Венса, каже Уріель Епштейн.

«Трамп говорив про швидке припинення війни, маючи на увазі капітуляцію на умовах Росії. Бувши президентом, він використовував виділену Конгресом допомогу Україні, щоб переслідувати свого політичного опонента Джо Байдена. А Венс заявив, що йому байдуже те, що відбувається в Україні», — зазначив експерт.

Однак Максим Несвітайлов вважає, що не варто занадто серйозно сприймати передвиборчі заяви Трампа, адже його дії на посаді президента можуть розходитись зі словами.

«Легше перерахувати ті випадки, коли передвиборчі слова політиків збігалися з їхніми діями після обрання. Зазвичай заяви перед виборами кардинально відрізняються від того, що політик робить після них. І це саме стосується Трампа», — звертає увагу експерт-міжнародник.

Несвітайлов описує Трампа як непередбачувану й емоційну людину, якій важливий особистісний зв’язок і товариські, лояльні до нього відносини. І судячи з нещодавньої телефонної розмови з українським президентом Володимиром Зеленським, комунікація між ними налагоджується.

«Як на мене, то посмак від цієї розмови був оптимістичним. Якщо між ними побудується цей зв’язок, гадаю, серйозних неприємностей для нас не буде», — вважає експерт.

Можуть допомогти спільні друзі, як-от колишній прем’єр Великої Британії Борис Джонсон. Саме після його зустрічі з Трампом і відбулася вищезгадана телефонна розмова.

Тож якщо контакт буде знайдено й українська влада з західними партнерами зможуть переконати Трампа стати на бік України, проблеми з підтримкою республіканців не буде.

Що має зробити Україна?

Які ж завдання стоять перед українською владою? Насамперед, на думку голови «Інституту Американістики», аналітика «Інтерньюз-Україна» Владислава Фарапонова, Київ має не лише систематично доносити свою позицію до Трампа та його адміністрації, а й запросити його разом з командою до України, щоб вони побачили реальний стан речей.

«Сумніваюся, що без наочного розуміння ситуації трапиться диво і Трамп зрозуміє, що ми не можемо просто так сісти й домовитися з Росією про припинення вогню та заморозку конфлікту. Трамп досі мислить категоріями угод — тобто кого з ким можна помирити, щоб усім було добре. І треба пояснити йому, що таке неможливо. Завдання нашої дипломатії — змусити його зрозуміти, що ми стоїмо на стороні добра і боремося з реальним злом, яке ще й співпрацює з іншим злом, проти якого бореться США, — КНДР, Іран та Китай. Ми можемо доносити ситуацію через різні призми, наприклад, релігійну, до чого близький спікер Майк Джонсон. Або ж комерційну — що йде атака на величезні запаси корисних копалин, що відгукнеться у самого Трампа», — вважає експерт.

На чому можуть зіграти Україна та Європа? Трамп хотів би стати лідером, який зміг запобігти Третій світовій війні. Але проблема в тому, що Америка визнає як загрозу номер один Китай, а не Росію. І США зголосилися не допустити вторгнення КНР до Тайваню. 

«Важливо змінити цей вектор. Бо якщо Трамп бачить загрозу лише в Китаї, але не в російсько-китайських відносинах і співпраці РФ з КНДР та Іраном, то треба намагатися наочно показати, як саме співробітництво цих країн впливає на безпекову, соціальну й економічну ситуацію в Європі та США. Показати, що світ програє від тривалої російсько-української війни. Тоді, можливо, Трамп змінить свою думку», — говорить Фарапонов.

Є ще один аспект, який може схилити головного республіканця допомогти врегулювати конфлікт на умовах проукраїнської коаліції. Після перемоги над росіянами Європа разом з Україною сформує певний безпековий альянс, який дозволить Штатам вкладати менше зусиль та коштів у безпеку європейських країн.

«Ось ідея Бориса Джонсона, що після перемоги українські військові можуть замінити певну частину американського військового контингенту в країнах Європи. Це може бути вигідно Трампу, адже він виведе своїх людей, на утримання яких йшли кошти з американського бюджету, — зазначає американіст. — До того ж виборці Трампа виступають за зменшення допомоги та присутності Америки в російсько-українській війні. Вони хочуть, щоб інші держави брали більшу участь у допомозі Україні, а також підвищували свою обороноздатність. Бо частина республіканців вважає, що це США годує та захищає всю Європу».

І насамкінець, Україна має будувати позитивний імідж навколо себе. Адже команда Трампа просуває меседжі, що Україна є однією з найкорумпованіших країн світу. «Нам потрібно показувати свою прозорість і звітність перед американським народом за допомогу, яку нам надають. Треба показувати роботу правоохоронних та судових інституцій, демонструвати ефективне розслідування корупційних справ», — резюмує Владислав Фарапонов.