Мотивація, яку українцям точно не треба пояснювати: на прикладі «Ворона» психологиня розбирає, чому ми любимо фільми про помсту

22 серпня 2024 року в українському прокаті стартує «Ворон» — нова екранізація однойменного культового графічного роману Джеймса О’Барра про кохання і помсту, що сильніші за смерть.

Психологиня, психотерапевтка в методі транзакційного аналізу Анна Давидова пояснює, чим приваблюють глядачів кіноісторії про справедливу помсту. А також аналізує силу гніву як психологічного ресурсу та різницю мотивацій головного героя нового «Ворона» і цього ж персонажу з коміксу та з першої екранізації 1994 року.

«Ворон»: про що стрічка та чому це саме нова екранізація, а не рімейк

В основі нового «Ворона» режисера Руперта Сандерса («Білосніжка та Мисливець», «Привид у броні», серіал «Фундація»), так само як і в основі однойменного фільму Алекса Прояса 1994 року, лежить графічний роман Джеймса О’Барра, що вийшов 1989 року і розійшовся світом накладом у понад 750 тис. примірників.

Комікс, який, до речі, до прем’єри вперше буде офіційно виданий українською мовою, розповідає про пару закоханих — музиканта Еріка Дрейвена та його наречену Шеллі Вебстер, яких заради розваги жорстоко вбиває банда покидьків-наркоділків. Рік по тому Ерік завдяки магічній силі провідника-ворона повстає з мертвих, щоб помститися за кохану.

Фанат коміксу Алекс Прояс («Я, робот», «Темне місто», «Боги Єгипту») у своїй екранізації наслідував оригінал ледь не покадрово, дозволивши собі лише невеличкі зміни локацій і сюжету. Наприклад, він переніс час дії з літа у переддень Гелловіну, певно, щоб підсилити містичну складову.

Головну роль у першій екранізації виконав син Брюса Лі Брендон Лі, для якого ця робота стала останньою: наприкінці знімань актор трагічно загинув на майданчику через випадковий справжній, а не бутафорський, постріл револьвера. Овіяний містикою, стильний, майже чорно-білий (як оригінальний комікс) фільм із саундтреком, до якого долучилися топові «темні» гурти того часу — The Cure, Nine Inch Nails, Rage Against The Machine, Stone Temple Pilots, Pantera тощо, — одразу став культовим.

«Перший фільм запалив вогонь у молоді 1990-х, яка виросла на важкому альтернативному році, панку і металі, — каже режисер сучасного “Ворона”. — Те покоління відображене в естетиці фільму — його задимлених, залитих дощем вулицях, готичних декораціях, образі героя, затягнутого в чорний шкіряний одяг… Цей фільм зображав свій час у дуже специфічному, музично залюбленому баченні, яке зверталося саме до молодої аудиторії у спосіб, у який з нею раніше не говорили». Тож прагненням Сандерса було теж зробити потужне кіно, але для сучасної аудиторії: її мовою та зі зрозумілими їй героями. Відтак новий «Ворон» — не рімейк, а саме абсолютно нова інтерпретація оригінального коміксу.

На головні ролі режисер запросив Білла Скашґорда («Воно») і співачку FKA Twigs. Саму історію він разом зі сценаристом Зако Бейліном («Крід III: Спадок Роккі Бальбоа») переніс у наш час і, зберігши основну сюжетну тему, додав до неї нові важливі акценти. Зокрема, антигерої тепер — не вуличні покидьки, а не менш жорстокі та цинічні сильні світу цього.

Але головне те, що абсолютно нового забарвлення набула мотивація головного героя. Що у коміксі, що у першому фільмі рушієм для Еріка було виключно бажання помститися за смерть коханої та свою власну. Натомість у новому фільмі головним героєм рухає вже не лише помста, але й сила кохання: прагнення за будь-яку ціну магічним чином повернути Шеллі до життя. Тож як така зміна мотивації змінює саму історію? І чому нас, глядачів, так захоплюють фільми про помсту?

Чому помста заради помсти не дає полегшення

«Ця мотиваційна зміна справді дуже важлива й показова, — погоджується психологиня Анна Давидова. — Завдяки їй ми отримуємо зовсім іншу відповідь на питання про те, чому Ерік-Ворон робить те, що робить. Навіть не чому, а, точніше, заради чого. І в коміксі, і в першому фільмі його шлях — це помста заради помсти, смерть за смерть. А тепер це вже зовсім інша історія — смерть заради життя».

Психологиня підкреслює, що ці шляхи рівноправні, проте мають зовсім різні напрямки. Перший — постійне повернення думками до травмівної події, підживлення нею свого бажання помститися, — це шлях до поглиблення травми.

Власне, про це свідчить і особистий досвід автора коміксу «Ворон». Для Джеймса О’Барра ця історія дуже особиста. 1978 року його наречену на смерть збив п’яний водій. У цій трагедії чоловік відчував і власну провину, адже в той роковий момент дівчина опинилася на вулиці тому, що якраз збиралася за ним заїхати. Аби знайти новий сенс у житті, Джеймс став до лав морської піхоти та відправився із місією до Берліна. Там О’Барр ілюстрував бойові посібники для військових, а паралельно почав роботу над «Вороном», на сюжет якого його надихнули як власні переживання, так і прочитана в газеті історія про вбивство молодої пари через обручку за $20. Джеймс сподівався, що коли виплесне свій біль на папір, йому стане легше. Але вийшло навпаки: «Кожна сторінка, що я її малював, робила мене ще більш саморуйнівним… На кожній сторінці тут є чистий гнів», — зізнавався він.

«Те, що Джеймс О’Барр робив зі своїм болем, — це насправді інтуїтивне використання наративних психологічних технік роботи з травмівною подією, — каже психологиня. — Але не зовсім коректне, тому й не дало бажаного результату. Хоч як ми намагаємося, ми не можемо змінити минуле. Але ми можемо його прийняти. І прийняти себе — такими, якими ми стали внаслідок травмівної події. Для цього треба перепрожити її — у безпечному середовищі, з підтримкою, — та інтегрувати у власну картину світу не як досвід, що нескінченно й нестерпно болить, але як досвід, що з нами відбувся. Це, грубо кажучи, дозволяє не дати травмівній події стати психологічною травмою». 

Анна Давидова зазначає, що для проживання травми дуже важливо дати простір своїй печалі й гніву — що й робив Джеймс, а з ним і його герой. «Та водночас мета такої роботи — дати їм відзвучати на повну і в природний спосіб, стати тихішими, прийнятнішими, такими, з якими можна жити. Натомість автор раз по раз посилював гучність своїх емоцій, — підкреслює психологиня. — Гнів, про який каже О’Барр, — це насправді дуже сильний психологічний ресурс. Питання в тому, як його використовувати. Згадка про гнів в одній логічній зв’язці із саморуйнацією — це фактично зізнання в тому, що гнів цей першою чергою був спрямований на самого себе. Така своєрідна помста самому собі за вину без вини. І це шлях в нікуди».

Передісторія Еріка та Шеллі: зцілення травм через контакт і прийняття

Натомість вибір, який робить герой нового «Ворона» — не просто мститися заради помсти, а вкласти весь свій гнів у те, щоб виправити несправедливість і повернути втрачене. Це, на думку психологині, можна розглядати як своєрідну метафору другого шляху — перепроживання травми та повернення собі вкраденої нею сили.

«Дуже важливо, що у новому фільмі нам показують передісторію Еріка та Шеллі — те, чого не було ані у коміксі, ані у першому фільмі, — акцентує Анна Давидова. — Ми бачимо двох травмованих життям молодих людей, які зцілюються в стосунках одне з одним. У сучасній психологічній теорії — зокрема, в реляційному транзакційному аналізі, — вже сам по собі досвід щирого людського контакту, прийняття і підтримки розглядається як потужна протидія впливу травми. Можна зробити припущення, що саме тому гнів Еріка настільки сильний, що здатен навіть повернути людину з потойбіччя. Адже Ерік втратив не лише кохану людину — він втратив єдину людину, що за все життя справді його прийняла».

Психологиня згадує каламбур, що звучить у сцені знайомства Шеллі та Еріка. На жаль, цей жарт, заснований на римі англійських слів, дуже складно адекватно перекласти українською. Але суть його зрозуміла. Отже: «What kind of tea is hard to drink? Reality».

«Саме контакт, підтримка, наявність прийняття і відсутність засудження з боку інших людей допомагають нам проковтнути та переварити реальність, хоч яку гірку, — пояснює пані Анна. — Подібний досвід щирого контакту водночас може навчити нас контакту з самими собою, з травмованими, відкинутими, забутими, “не такими” частинами власної психіки. А це і є шлях до внутрішньої інтеграції та зцілення».

Чому ми любимо фільми про помсту?

По-перше, каже фахівчиня, це дає нам простір для безпечного вивільнення власного гніву. Для багатьох людей гнів — заборонена емоція. Але він нікуди не зникає лише через те, що з якихось причин свідомо чи несвідомо вважається неприйнятним. Це може бути гнів на будь-що й на будь-кого. Як фільми жахів і горори дають можливість безпечно доторкнутися до власного страху, дослідити його і зрештою краще контролювати, так і фільми про помсту дозволяють дослідити, відчути й безпечно вивільнити свій гнів.

Окрім того, є ще аспект переписування історії та повернення собі втраченої сили. «Повторюся: минуле змінити неможливо. Але натомість можна змінити свій погляд на нього, переграти ролі, вийти з позиції жертви», — зауважує Анна Давидова.

Як приклад вона наводить два фільми про помсту, що переписують історію в такий спосіб, причому обидва зняв Квентін Тарантіно. Перший — «Безславні виродки», де у часи Другої світової євреї з жертв нацистів перетворюються на їхніх безжальних і неймовірно ефективних переслідувачів. Другий — «Одного разу в… Голлівуді», де в абсолютно фантастичний спосіб переграється історія вбивства сектантами Чарльза Менсона вагітної дружини режисера Романа Поланського, акторки Шерон Тейт, з її гостями.

«Коли ми дивимося ці стрічки, то прекрасно усвідомлюємо, якою була історія насправді. Та водночас переживаючи її, відчуваємо не розпач, біль і неспроможність щось зробити, а, власне, чистий вивільнений гнів — і закладену в ньому величезну життєдайну силу», — каже Анна Давидова.

«Ворон» — легендарна історія кохання, відродження й помсти. І ця історія зараз більш ніж актуальна для України. «Образ Еріка у новому фільмі — це образ месника-переможця, котрий живиться силою власного справедливого гніву. Того справедливого гніву, що відомий зараз кожному з нас, — резюмує психологиня. — Але Ерік не просто руйнує. Руйнуючи, він рятує: Шеллі, себе, свій світ. Він бореться за те, за що справді треба боротися. І це мотивація, яку нам, українцям, точно не треба пояснювати».