Розуміти себе та іншого: як герої фільму «Час жити» можуть навчити будувати здорові стосунки
31 жовтня в українських кінотеатрах стартує фільм з Ендрю Ґарфілдом і Флоренс П’ю «Час жити» — стрічка, що претендує стати новою класикою романтичних драм поруч із такими зразками жанру, як «Солодкий листопад» і «Один день».
Ця щемка та життєва історія розповідає про те, як справжнє кохання здатне звести разом дуже різних людей і допомогти їм відкрити нові грані самих себе. Ми поговорили з психологинею, психотерапевткою в методі транзакційного аналізу Анною Давидовою про те, чому ми полюбляємо романтичні драми та як такі фільми, як «Час жити», можуть допомогти побудувати здорові стосунки.
«Час жити»: про що стрічка та хто її автори
«Час жити» — це історія кохання інтровертного, чутливого і на початку доволі невпевненого у собі торгівельного представника Тобіаса (Ендрю Ґарфілд) та Алмут (Флоренс П’ю), успішної і неймовірно енергійної шеф-кухарки, для якої кар’єра завжди була на першому місці.
Цих двох абсолютно різних людей зводить разом випадок: де-юре — нещасний, де-факто — щасливий. Машина Алмут збиває Тобіаса, коли він в одному готельному халаті на голе тіло вибіг у магазин за ручкою, щоб підписати папери про розлучення. Доправивши знепритомнілого чоловіка до лікарні, Алмут залишається із ним. І так починається їхня спільна історія: із багатьма смішними, складними, незручними й щирими моментами.
Історію написав Нік Пейн, один зі сценаристів серіалу «Корона», поставив режисер Джон Кроулі («Щиголь» і номінована на «Оскар» драма «Бруклін»), а спродюсували — Бенедикт Камбербетч і Роберт Ааронсон (в титрах Деніел Бацек), відомий своєю роботою з режисером Йоргосом Лантімосом над його стрічками «Вбивство священного оленя» та оскароносними «Бідолашними створіннями».
Випустила фільм компанія StudioCanal, у каталозі якої улюблені мільйонами глядачів «Реальне кохання», «Гордість та упередження», «Бріджит Джонс» та інші культові романтичні фільми, до яких глядачі повертаються знову і знову, навіть якщо дивилися їх вже безліч разів. Цілком можливо, що «Час жити» долучиться до цього списку, адже стрічка викликала справжнє захоплення критиків і перших глядачів. На IMDb у стрічки оцінка 7,3, а на Rotten Tomatoes вона має 77% «свіжості» від критиків, і аж 87% — від звичайних глядачів.
«Час жити» — це абсолютно глядацьке кіно, захоплива і чесна історія, здатна викликати і сміх, і сльози. Класична романтична драма — у самісіньке серце.
Романтичні драми: чому ми їх любимо?
«Романтичні драми викликають сильні емоції та змушують замислюватися про природу любові та стосунків. З психологічного погляду, такі фільми служать своєрідним тренажером для побудови відносин, адже глядачі спостерігають за розвитком взаємин на екрані і — свідомо чи ні — співставляють ці сценарії із власним життям. Розмірковують, як би вони вчинили в певній ситуації, який би вибір зробили, що б при цьому відчули, — пояснює психологиня Анна Давидова. — У романтичних драмах часто відображаються ідеальні моменти любові, що може слугувати натхненням для людей, які прагнуть покращити власні стосунки».
На відміну від багатьох інших жанрів кіно, романтичні драми дуже легко транспонувати на власне життя, зауважує психологиня. Адже мало хто в реальності розслідував заплутані вбивства, рятував світ чи літав у космос. Та натомість фактично всі в той чи інший спосіб будували стосунки, проживаючи ті самі етапи їхньої побудови, стикаючись із подібними проблемами та відчуваючи схожі емоції.
Занурення у життя інших людей дозволяє відчути себе частиною цих історій і прожити емоції героїв без ризику і розчарувань, характерних для реальних відносин. Такий емоційний досвід часто задовольняє потребу у співпереживанні та полегшує розуміння власних емоційних переживань.
«У «стрічці є дуже проникливий момент — перший ранок Тобіаса та Алмут після їхньої першої ночі разом. І мені здається, що саме в цей момент глядачі починають дійсно відчувати спорідненість з героями, — каже психологиня. — Ця сцена знята дуже зворушливо — з усією цією незграбністю та невизначеністю перших ранків. Що робити: тихенько піти чи залишитися поснідати разом? Чого хоче партнер? Чого хочу я? Що це взагалі було: просто одна ніч разом чи початок чогось справжнього і важливого? Всі колись були у подібній ситуації та всі ставили собі подібні питання. Реагувати тут можна дуже по-різному. І Тобіас та Алмут демонструють одне з можливих рішень дорослих людей: вони долають цю незручність і невизначеність, проговорюючи одне одному бажання продовжити — і подивитися, що з цього вийде».
Побудова зрілих стосунків
Анна Давидова акцентує, що фільм «Час жити» показує, наскільки важливою для побудови здорових зрілих стосунків є пряма і чесна комунікація у парі.
І як приклад цього буквально дослівно наводить сцену зі стрічки, де між закоханими, котрі вже кілька місяців разом, відбувається дуже важливий і непростий діалог, який згодом визначить майбутнє їхньої пари.
У цій сцені Тобіас питає Алмут, чи хоче вона взагалі колись мати дітей. Алмут, зосереджена на кар’єрі успішна шеф-кухарка, власниця ресторану після невеличкої паузи відповідає йому: «Мабуть, у цьому світі діти — трохи не моя фішка». Минає ще кілька тижнів і Тобіас пригадує у розмові з нею цю бесіду: він каже, що довго обмірковував її слова і нарешті має, що відповісти. «Не хотіти дітей — це нормально, — говорить Тобіас. — Але діти можуть бути… діти є моєю фішкою». Алмут жорстко просить його припинити цю незручну і недоречну для неї розмову, але Тобіас каже: «Мені здається, що краще мати незручну розмову зараз, ніж абсолютно деструктивну через 5-10 років». Алмут заводиться ще сильніше: «По-перше, мені 34, а не 55, тому треба припинити нести цю хвору маячню з біологічним годинником. А по-друге, якась гівняна ця розмова. І пригальмуй трохи коней. Навіщо так поспішати?». І тоді Тобіас просто і чесно відповідає: «Бо існує цілком вірогідна ймовірність того, що я ось-ось у тебе закохаюсь».
«Зараз багато говорять про пріоритетність себе і своїх бажань, про турботу про себе, про відстоювання особистих кордонів тощо. Та, на жаль, це часто сприймається як заклик до агресії, а не до діалогу з іншим. А ця сцена наочно показує, як можна робити це екологічно — із повагою і до себе, і до партнера», — пояснює психологиня.
Навички комунікації
За її словами, стосунки — романтичні, професійні, відносини між дорослими дітьми та їхніми батьками, — це та тема, з якою до неї клієнти звертаються чи не найчастіше. І дуже часто в основі проблем у цій сфері лежить саме брак якісної комунікації, котрий компенсується психологічними іграми та маніпуляціями. «Часто все, що треба, — це навчитися відкрито і чесно говорити про свої питання і потреби: просто словами крізь рот, — радить Анна Давидова. — А ще — не домислювати, не перекручувати, а справді чути що вам кажуть у відповідь. Приймати це як факт і даність — і вже від цього робити подальші рішення».
Психологиня також зауважує, що навички якісної комунікації закладаються ще в дитинстві. «У фільмі не просто так акцентовані теплі та щирі взаємини Тобіаса з його батьком, Алмут — з її великою родиною. Адже саме ці взаємини зробили їх такими, якими вони є зараз, — акцентує пані Анна. — Та, на жаль, не всім пощастило народитися й вирости у сім’ї, сповненій справжньої душевної близькості та підтримки. Тож часто психотерапія дорослих фактично зводиться до того, щоб вони навчилися бути турботливими, люблячими батьками для самих себе. І коли це нарешті стається — тоді і з’являється реальна можливість до побудови глибоких здорових дорослих стосунків».
Не всі романтичні драми однаково корисні
Однак кіно і реальність — все ж різні речі. І в цьому криється певна небезпека, пов’язана з надмірним захопленням романтичними драмами. Психологиня зазначає, що, по-перше, романтичні фільми часто створюють нереалістичні очікування від любові та стосунків. Глядачі можуть почати шукати у своєму партнері або потенційних стосунках ті ідеальні риси, які вони бачили на екрані, що в реальному житті є неможливим і часто призводить до розчарувань. Це може викликати проблеми у спілкуванні, де партнери намагаються досягти ідеалу, який насправді не існує.
А ще одна небезпека полягає в тому, що іноді фільми про кохання романтизують нездорові або навіть токсичні стосунки. Глядачі, які сприймають такі сценарії як норму, ризикують побудувати власні стосунки за токсичними моделями, що можуть бути шкідливими для їхнього психологічного добробуту. Надмірна ідеалізація може призвести до неправильного розуміння меж у взаєминах, де контроль, ревнощі чи маніпуляції сприймаються як прояви любові.
Ну і, нарешті, романтичні драми можуть також викликати ефект «емоційної залежності» від ідеалізованих почуттів. Наполегливе бажання відтворити ефектні сцени з фільмів у своєму житті може призвести до того, що реальні відносини здаватимуться менш захоплюючими або недостатньо романтичними. І тоді людина може неусвідомлено шукати й провокувати конфлікти, драми або надмірні прояви пристрасті — щоб виправдати своє уявлення про справжнє кохання.
«Романтичні драми можуть як допомагати, так і шкодити — залежно від того, як глядачі сприймають і засвоюють побачене на екрані. Важливо розуміти, що реальні стосунки далеко не завжди такі, як у фільмах. Усвідомлення цього допомагає зберігати баланс між фантазією та реальністю у побудові здорових, стійких взаємин», — каже пані Анна.
Віднайдення віри в кохання
«Люди просто скучили за хорошими історіями про здорові стосунки», — резюмує психологиня. І як доказ цієї думки на додачу до кіноуспіху «Часу жити» згадує новий романтичний серіал Netflix «Ніхто цього не хоче», котрий без будь-якої реклами буквально злетів на платформі, очоливши жовтневі рейтинг популярності стримінгу — включно з Україною (зараз він займає третю сходинку популярності серіалів на українському сегменті платформи).
«Ці дві історії дуже різні — і за форматом, і за сюжетом. І, звісно, за напруженістю драми: адже якщо у “Ніхто цього не хоче” парі треба подолати суспільне упередження, то у “Часі жити” Тобіас та Алмут зрештою стикаються з набагато серйознішими питаннями життя та смерті. Але попри всі розбіжності, ці історії об’єднує те, що закохані тут ставляться одне до одного зі справжньою повагою та турботою, вміють і прагнуть чесно проговорювати найскладніші проблеми і вбачають справжню цінність одне в одному і в своїх стосунках», — каже Анна Давидова.
І наостанок вона згадує про ще одну важливу функцію романтичних драм — відновлення або віднайдення віри в кохання. Психологиня зазначає, що коли в житті все йде не за планом, такі фільми можуть надати відчуття надії. І особливо важливі вони можуть бути для тих, хто переживає період самотності або розчарування в особистому житті, адже дають емоційний ресурс для продовження пошуку щастя.
