На виборах у Грузії перемогла керівна партія: чи може опозиція щось змінити (таке вже було)

• Парламентські вибори в країні пройшли 26 жовтня. Партія «Грузинська мрія», за офіційними результатами, набрала 54% голосів.
• Усі опозиційні лідери заявили, що вважають їх сфальсифікованими, не визнають результати і розпочинають акції непокори.
• Ситуацію порівнюють із попередніми виборами — восени 2020 року, але є ще один прецедент у 2003 році. 

Однією з головних відмінностей ситуації від 2003 року є відсутність сильного опозиційного лідера. Ще одна проблема — опозиція надто розрізнена і роз’єднана. Багато в чому це сталося завдяки багаторічній пропаганді.

Медіамережа розповідає про результати виборчого процесу в країні.

Вибори в Грузії: які результати та що вони означають

Згідно з офіційними результатами парламентських виборів, що відбулися в 26 жовтня, керівна партія «Грузинська мрія» набрала 54% голосів.

Крім неї до парламенту пройшли ще три опозиційні альянси та одна партія. На виборах, які і в Грузії, і за її межами вважали за фактичний референдум, який мав визначити подальшу геополітичну спрямованість країни, ці опозиційні сили виступали за безумовну інтеграцію із Заходом. Їхні виборці сподівалися, що опозиції вдасться сумарно набрати більше голосів, ніж керівній партії, сформувати коаліційну більшість у парламенті, скасувати «погані» закони, які встигла прийняти проросійська «Мрія» та помиритися із Заходом.

Якщо опиратися на офіційні цифри, цей план провалився. Але приводи для оптимізму у прихильників прозахідного розвитку країни наразі є. 

Коаліція за зміни, Сильна Грузія, Єдність: чи може бойкот на щось вплинути

За даними грузинського ЦВК, до парламенту пройшли: «Коаліція за зміни», альянс «Єдність — Національний рух», альянс «Сильна Грузія» та партія «За Грузію» (дізнатися про них можна з цього матеріалу незалежного ресурсу JAMnews).

Усі опозиційні лідери заявили, що вважають вибори сфальшованими, не визнають їх результати і розпочинають акції непокори. За попередніми даними, у новому скликанні парламенту керівна партія матиме 88 місць, опозиція — 62. 

Зараз у суспільстві активно обговорюють, чи справді відмова опозиціонерів від своїх мандатів ставить під питання легітимність парламенту, і чи може президент країни перешкодити новому парламенту зібратися.

Влада вже заявила, що парламент почне працювати в зазначені законом терміни і, швидше за все, вони скористаються нечіткістю формулювань конституції, в якій хоч і зазначено, що перше засідання парламенту призначається президентом, але не визначається, як саме це має відбуватися. 

Попередні вибори у Грузії: що спільного з 2024 роком 

Поки що важко сказати, як саме розгорнеться ситуація, її часто порівнюють із попередніми виборами — восени 2020 року опозиція теж на знак протесту відмовлялася від своїх мандатів, але врешті-решт погодилася увійти до парламенту в результаті посередництва заходу.

Але є ще один прецедент — парламентські вибори далекого 2003 року. Тоді опозиція теж заявила про безпрецедентний масштаб фальсифікацій та порушень та закликала народ до протесту. Результатом стала оксамитова Революція троянд, яка змінила корумпований режим Едуарда Шеварднадзе на команду молодих реформаторів на чолі із Михаїлом Саакашвілі. 

І хоча скептики вказують на те, що ситуація зараз дуже відрізняється від політичної обстановки 20-річної давності, оптимісти не готові списати цю паралель із рахунків.  

Однією з головних відмінностей нинішньої кризи від ситуації 2003 року вважається відсутність сильного опозиційного лідера. Михаїл Саакашвілі продовжує сидіти у в’язниці, політична вага його партії помітно впала після безперервної роботи держпропаганди, яка роками розповідає електорату про кровожерливість колишньої влади та підступність будь-яких інших опонентів «Грузинської мрії».

Багато в чому завдяки пропаганді опозиція розрізнена і роз’єднана, політикам насилу вдається домовитися один з одним і зовсім не вдається вести за собою народ. І хоча середньостатистичному виборцю давно перестала подобатися «Мрія», знайти когось у протилежному таборі все ніяк не вдається. Саме з цієї причини останніми роками наймасовішими та резонанснішими ставали акції протесту, які очолювали не політики, а студенти, журналісти чи співробітники НУО. 

Саломе Зурабішвілі: у чому роль президентки

Сама президентка Саломе Зурабішвілі чітко підтримує опозицію та прозахідний курс країни. Вона була надзвичайно активна під час протесту проти закону «Про іноземний вплив», який у Грузії називають списаним з російського «Про іноагентів».

Твереза ​​прозахідна риторика Зурабішвілі дуже відрізняється від «нейтральних» заяв лідерів партії влади, які регулярно змушують грузинських громадян червоніти від сорому. Зурабішвілі сильно не люблять у «Мрії», але поважають на Заході. А головне — схоже, вона стає лідером, здатним повести за собою і політиків, та їхніх виборців.

Зурабішвілі назвала вибори повністю сфальшованими, заявивши, що влада використовувала «сучасні технології для обілення шахрайства» і що Грузія стала жертвою «російської спецоперації гібридної війни». Важливо, що саме Зурабішвілі, а не хтось із опозиціонерів, закликала народ вийти на акцію протесту ввечері 28 жовтня. 

Грузинська мрія: хто за неї голосував

За даними екзитполів, замовлених незалежними телекомпаніями, за керівну партію проголосували близько 40 відсотків виборців. Опоненти влади стверджують, що цієї цифри неможливо було досягти, якби не:

• варварське використання адмінресурсу
• підкуп;
• залякування.

Крім того, важливо розуміти, що в країні неймовірно роздуті виборчі списки, до яких включено сотні тисяч мертвих душ. Виборцями у Грузії вважаються 95% від усього населення, що дає широкі можливості для фальсифікації — реально в країні набагато менше виборців, ніж офіційно заявлено.

Але все одно прихильників «Мрії» в країні чимало, і, мабуть, кожен опозиційно налаштований грузин визнає, що в його оточенні повно виборців правлячої партії. Звичайно, чималу кількість підштовхнув до цього адміністративний ресурс. Так, обводили на бюлетенях цифру 41 співробітники держустанов, іноді через страх бути звільненими, а іноді просто тому, що бояться змін після нескінченних 12 років правління «Мрії».

Серед логічного електорату цієї партії і соціально незахищені люди, життя яких повністю залежить від мізерної допомоги, і чиновники, які звикли до щедрих премій та комфортних відряджень. Традиційними виборцями «Мрії» вважають у Грузії бенефіціарів так званої «метадонової програми» — тобто людей із наркозалежністю, які отримують замісну терапію. Чимало серед електорату та пробаціонерів — засуджених, яким дозволили жити у суспільстві під чітким контролем влади.

Але якщо попередні категорії можуть демонструвати лояльність владі вимушено, то є й ті, хто підтримує цю партію цілком щиро. Наприклад, через обіцянку на цих виборах — відсутність війни з Росією.

У Грузії гаряче та щиро співчувають Україні, не забуваючи про власну війну у 2008 році. Тому так звана «політика нейтралітету», якою тицяє в ніс «Грузинська мрія», у деяких викликає сором’язливе задоволення.

Ну і нарешті ще одна категорія ідеологічних підтримок — легковірні гомофоби, яких роками лякають розповідями про європейський ЛГБТ-шабаш. Незадовго до виборів ідейний натхненник ‘мрійників’, мільярдер Бідзіна Іванішвілі присвятив цій темі окремий виступ, сказавши, зокрема, що європейський лібералізм зайшов так далеко, що там, мовляв, навіть чоловіки годують дітей грудьми нарівні з жінками (чи навіть замість них). Більшість користувачів грузинського Фейсбуку цей виступ дуже розвеселив, але були й ті, хто обурювався і засуджував ‘страшних’ європейців.  

Раніше Заборона розповідала про результати виборчого процесу в Республіці Молдова, яка є кандидаткою на вступ в Європейський Союз.