Революції троянд — 20 років: що тепер думають грузинські політики, які її робили

20 років тому, 23 листопада 2003 року, у Грузії почалася Революція троянд, яка поклала край 11-річному правлінню президента Едуарда Шеварднадзе і дала підтримку майбутній Помаранчевій революції в Києві рік по тому. Нинішній грузинський уряд не відзначає річниці мирного перевороту. Голова владної команди «Грузинська мрія» Іраклій Кобахідзе вважає, що святкування річниці революції є «нахабством», і що «Революція троянд принесла до країни тортури». Однак згідно з дослідженням, проведеним Національним демократичним інститутом у 2019 році, більшість населення Грузії (74% опитаних) оцінювали Революцію троянд як позитивну подію; такої ж думки навіть 68% виборців «Грузинської мрії». 

Журналісти грузинського видання JAMnews спитали у колишніх соратників одного з лідерів протестного руху Міхеіла Саакашвілі, які безпосередньо брали участь у тих процесах або активно їх підтримували: у чому було головне досягнення та головна невдача революції? З дозволу колег Заборона публікує матеріал зі скороченнями.

Революція троянд: що відбувалося в Тбілісі в листопаді 2003 року

Причиною безкровного державного перевороту стали парламентські вибори, що відбулися 2 листопада 2003 року. У той час як партія Міхеіла Саакашвілі «Національний рух» посіла перше місце за результатами екзитполів, Центральний виборчий комітет оголосив переможцем блок «Нова Грузія». Саакашвілі та інші опоненти уряду Шеварднадзе заявили, що результати виборів були сфальсифіковані — те саме підтвердили й закордонні спостерігачі, і це розділила більшість населення.

Перша демонстрація відбулася 4 листопада — тисячі людей вийшли на вулиці Тбілісі. На чолі протесту стояли троє політичних лідерів: Саакашвілі, Зураб Жванія та Ніно Бурджанадзе. Попри народні протести, уряд визнав вибори дійсними та призначив перше засідання новообраного парламенту на 22 листопада. Того дня біля парламенту зібралися учасники майже місячного безперервного протесту. Коли президент Едуард Шеварднадзе звертався до новообраного парламенту, до будівлі увірвалася частина протестувальників на чолі з Саакашвілі. Він тримав у руці троянду на знак того, що люди беззбройні та мають мирні наміри. Охорона вивела Шеварнадзе з зали засідання, а Саакашвілі зайняв його місце на трибуні й допив залишений ним чай. Він переміг на президентських виборах 4 січня 2004 року, а партія «Національний рух» отримала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах 28 березня.

Віра в Грузію як державу: Тіна Хідашелі

Тіна Хідашелі, голова НДО «Громадянська ідея», соратниця Саакашвілі під час Революції троянд

На мій погляд, головним досягненням Революції троянд були не конкретні результати, які проявились чи не проявились у реформах, а докорінна зміна настроїв, привнесена цією революцією. У людей з’явився оптимізм, віра у власну державність, впевненість у собі. Це головне досягнення Революції троянд, якого не вистачає, наприклад, у сьогоднішній Грузії.

Саме тому пізніші репресивні кроки уряду здалися суворими. Виявилося, що влада не лише вийшла за рамки демократії, а й зрадила ту велику справу, яка стала основою майбутньої перспективи країни. Це було величезне розчарування та розгубленість, що, своєю чергою, призвело до песимістичних настроїв. Основна претензія до Міхеіла Саакашвілі полягає не в тому, що він мав зробити більше, а в тому, що він не мав робити того, що зробив. […] Репресивні механізми були приведені в дію попри те, що Революція троянд була керована ідеєю повної свободи людей.

Ментальна революція: Гіга Бокерія

Гіга Бокерія, лідер партії «Європейська Грузія»

Я думаю, що Революція троянд була і є виявом дуже ясної волі грузинського суспільства — волі до того, щоб стати сучасною, вільною державою західного типу. Це було повстання проти шкідливих кліше, радянських чи пострадянських стереотипів про те, що ми талановиті у спорті, мистецтві тощо, але не можемо керувати країною, що у нас не може бути країни без злочинності, корупції, дисфункції тощо. 

Відповіддю на це і стала Резолюція Троянд, «ментальна революція», як назвав її один хороший рецензент. І нинішня ситуація є доказом того, що Революція троянд ще не закінчилась. Вона закінчиться, коли відбудеться повне перетворення нашої країни на республіку, що повертається на своє природне місце у західній цивілізації.

Грузинські реформи: Давид Зурабішвілі

Давид Зурабішвілі, політолог, був депутатом парламенту у 2004–2008 роках

З сьогоднішнього погляду я не розглядаю Революцію троянд як якийсь епохальний поворотний момент. Проте цілком можливо, що саме так воно і було. Революція троянд мала шанс покласти край пострадянській епосі та стати датою народження нової, демократичної Грузії. З’явився шанс реально рухатись до формування цивілізованої держави європейського типу. На жаль, це було реалізовано лише частково. Так, дещо в цьому напрямі було зроблено, але не більше.

Головним досягненням я вважаю те, що найменше відзначають. А те, що вважають за великий успіх, я взагалі успіхом не вважаю. Насправді це був великий успіх — організувати платіжну систему, налагодити держпослуги.

Основна проблема полягала в тому, що уряд, який виник у результаті Революції троянд, вважав за краще консолідувати свою владу та відкласти демократичні реформи на невизначений термін. Вони сказали: давайте спочатку зміцнимо владу, сконцентруємо її максимально у вузькому колі. Усі вирішували 4–5, може, навіть 2–3 особи.

Ця концентрація влади призвела до авторитаризму. Жодні демократичні зміни не почалися і не могли розпочатися. Вони боялися, що стара номенклатура все ще сильна і мститиме. Хоча насправді не було ніякої небезпеки помсти, бо уряд мав величезну моральну перевагу, досягти якої повторно дуже складно.

Територіальна цілісність Грузії: Гія Нодія

Гія Нодія, політолог, був міністром освіти та науки Грузії у 2008 році 

Основне значення Революції троянд полягало в тому, що вона практично створила нову грузинську державу. Так, формально на той момент ми мали незалежність уже 12 років. Але було відчуття, що Грузія — це провальний проєкт. А в результаті Революції троянд сформувалася функціональна держава. Грузія — країна, яка є на карті. Можливо, не дуже центральна і важлива, але має свій імідж, репутацію, відносно міцну політичну орієнтацію тощо.

Були очікування та надії, на мій погляд, не дуже обґрунтовані, що проблему територіальної цілісності буде вирішено. Ця надія не виправдалася, і, як на мене, не було жодних шансів на те, що вона виправдається. Проте треба сказати, що у цьому напрямі зроблено значні кроки — встановлено межі держави. До цього ми навіть до ладу не знали, чи є Аджарія частиною Грузії, чи ні. Тепер це питання вирішено.

Крім того, де-факто кордони було встановлено у 2008 році. Цей процес супроводжувався розчаруванням, тому що території, які за міжнародним правом є нашими, до цих кордонів не увійшли — лише 80% увійшли, а 20% залишилися за межами.

Контрреволюція «Грузинської мрії»: Зураб Чіаберашвілі

Зураб Чіаберашвілі, політик, професор в Університеті Іллі Чавчавадзе, був мером Тбілісі у 2004–2005 роках

Сьогодні ми не змогли б говорити про європейську перспективу Грузії та вступ до Європейського Союзу, якби не Революція троянд. Тому що всі важливі реформи, які зрештою дозволили нам твердо стояти на цьому шляху, були реалізовані після тієї революції. Це перше її досягнення. Друге — те, що країна дивилася вперед, а не назад.Третє досягнення — в тому, що 2012 року уряд віддав владу за підсумками виборів. Якби «Грузинська мрія» продовжила ту саму традицію і не розпочала б політичних переслідувань, ми сьогодні були б набагато попереду в усіх напрямах.

Слід зазначити, що насправді прихід до влади «Грузинської мрії» у 2012 році був контрреволюцією. «Грузинська мрія» перебуває при владі вже 11 років, і їхня програма досі протилежна тій, що мала Революція троянд. Їхня ксенофобія, ненависть, антизахідна пропаганда, переслідування меншин, економічна політика та решта… Це не уряд як такий, а контрреволюція.

Я ніколи не стверджую, що люди, які прийшли до влади у результаті Революції троянд, були ангелами. Але враховую, які тоді були вихідні умови і які були вихідні умови в тих, хто організував «контрреволюцію». Це мої критерії оцінки. Загалом ті події стали важливим кроком уперед щодо консолідації ліберальної демократії у Грузії. Хоча, звісно, ​​це була ще недосконала та неповноцінна демократія.