Покарання за домашнє насильство — пробація, а не в’язниця? Як та чи працює це в Молдові

Випадки насильства в Молдові відбуваються як мінімум в 65% сімей, і в 95% це роблять чоловіки. Їх жертви — це здебільшого дружини, співмешканки. Більшість актів насильства, які чинять жінки-агресорки — це насильство щодо дітей. Три матері із десяти вдаються до фізичного покарання при вихованні.

Деякі випадки настільки шокують молдовське суспільство, що звучать вимоги посилити покарання. Проте чи можна усіх аб’юзерів запроторити до в’язниці? Можливо, комусь потрібна психологічна допомога? Про це — в матеріалі ZDG.

Випробувальний термін для відновлення

«Пару разів ударив її прутами по попі», — такими словами Александр описує насильство, застосоване щодо колишньої співмешканки. Проте, за словами прокурорів, чоловік упродовж кількох років застосовував фізичне та словесне насильство щодо жінки. Після останнього конфлікту вона заявила на нього поліцію. 

Чоловіка засудили до позбавлення волі з умовною відстрочкою покарання на випробувальний термін у два роки. Крім того, він зобов’язаний відвідувати консультації щодо зниження агресивної поведінки.

Майже всі, хто засуджений до умовного покарання за домашнє насильство, зобов’язані відвідувати консультації в системі пробації або в Центрі допомоги та консультацій для домашніх агресорів «Артеміда».

«Майже всі засуджені домашні агресори в системі пробації отримують консультативну допомогу. Від деяких суд вимагає проходження спеціальної консультації щодо зменшення агресивної поведінки. Для інших у вироку цей обов’язок не прописаний, але система пробації спонукає їх пройти цю випробувальну програму», — зазначає голова відділу Хинчештського бюро пробації Єлена Андронік.

Програма передбачає як індивідуальні, так і групові заняття, під час яких консультант і агресор разом намагаються не тільки зрозуміти причину, а й виявити способи боротьби з нападами агресії.

Психологічні травми в дитинстві

«Мої батьки розлучилися, коли я ще не ходив до школи. Я був маленьким. А потім мене відвезли до інтернату, і я провчився там до третього класу. А потім втік звідти і приїхав до села, — розповідає Александр свою історію. — Мама мала співмешканця. Вони били один одного, як у „боях без правил”. Вони билися, сильно билися. У неї були синці під очима та в інших місцях. Старша сестра дбала про нас… Вона була як мама. Але я не слухався, і тоді вона щипала мене».

На думку психологів, дитина, яка була свідком або об’єктом насильства або  у майбутньому ризикує стати або жертвою, або агресором, як у випадку з Александром. Адже дитина іншого досвіду не має і здобуває його на тому. що бачить.

«Пережите в дитинстві насильство впливає на психіку та її подальший розвиток, із ще більш серйозними наслідками у разі повторення. Існує ризик запозичити цю модель і вже помінятися ролями: людина, яка зазнала насильства, бере на себе цю поведінку і стає, своєю чергою, носієм таких поведінкових моделей», — пояснює психологиня Оксана Шевченко. Вона є кураторкою у Національному центрі із запобігання насильству над дітьми.

Агресивна поведінка в чоловіків та жінок: чи є відмінності?

Чоловіки-агресори і жінки-агресорки по-різному усвідомлюють як свої власні агресивні пориви, так і агресію, якій вони піддавалися або були свідками в дитинстві.

За словами Єлени Андронік, чоловікам важче усвідомити свою агресивну поведінку, яку вони виявляють або з якою стикалися в минулому. Жінки легше визнають та приймають своє минуле, в якому вони були жертвами, а також те, як вони перетворилися на агресорів.

«З мого досвіду, жоден агресор-чоловік у нашій програмі не зізнається, що стикався з насильством у дитинстві. І не усвідомлює, що агресивна поведінка насправді є злочином або дійсно жорстокою поведінкою щодо його сім’ї», — акцентує фахівчиня.

Одним із таких прикладів є 45-річний Пьотр, ​​який застосував фізичне насильство до своєї дружини. Його засудили до двох років умовно із зобов’язанням відвідувати консультації бюро пробації. Проте він представляє ситуацію як просту сварку, під час якої він дав дружині «пару ляпасів».

«Вона була у сусідки, випила вина, почала сварку, сказала мені кілька брудних слів — за це я її вдарив. Усе почалося зі склянки вина… Ми вже випивали по склянці вина, але такої сварки не було, а тоді трапилася сварка. Ми вже 20 з гаком років разом. Я думаю, що якби за 20 із чимось років були такі побої, то ми б давно розлучилися», — вважає чоловік.

Хоча він лише частково визнає свою провину, каже, що консультації йому допомагають і певною мірою заспокоюють.

Чи передається агресія з покоління в покоління?

Марія протягом багатьох років зазнавала вербального та фізичного насильства з боку свого співмешканця. Використовуючи погрози та інші види, він змушував її в тому числі вживати алкоголь. Родичі та сусіди знали про те, що відбувається, і переконували її покинути його.

«Він мене бив. Я дзвонила в поліцію, але поліція нічого не могла вдіяти. Одного разу, я прокинулася від того, що він потягнув мене за волосся. Я взяла ніж і вдарила його. У якийсь момент, чесно вам скажу, я навіть не зрозуміла. Хоч і зробила цю дурість, але не знаю, який у мене був на той момент стан — ніби нічого не боялася, але й здавалося, що так і треба», — згадує жінка.

Суд засудив Марію до п’яти років позбавлення волі з відбуванням покарання у пенітенціарному закладі напівзакритого типу для жінок. Вирок згодом змінили на умовне з випробувальним терміном в чотири роки. Вона має відвідувати консультації щодо зниження агресивної поведінки.

Марія пішла від чоловіка. Заняття допомогли їй переглянути своє життя: «Я стала радісна і щаслива, я ніби зміцнилася. Але найбільше я боюся за дітей, щоб вони не повторили мою долю. Я часто говорю дітям: „Ніколи в житті не робіть того, що ви бачили у нас вдома”».

Психологиня і кураторка у молдовському Національному центрі щодо запобігання жорстокому поводженню з дітьми Оксана Шевченко, визнає, що у суспільстві насильство часто передається з одного покоління до іншого.

Пробація та зміна поведінки

У 2012 році у місті Дрокія було створено Центр допомоги та консультацій для домашніх агресорів «Артеміда». Він працює на основі програми партнерів із Дулута, штат Міннесота. Пізніше було створено ще три таких центри, але їм не вдалося знайти фінансування на подальше існування. 

У 2024 році у програмі, яка триває від чотирьох до шести місяців, взяли участь понад 140 правопорушників. «Близько 70% учасників більше не здійснюють актів насильства. Не змінюються ті, хто має психічні розлади або вживає наркотики, — пояснює директор «Артеміди» Сіміон Сирбу. — Є тип людей, які ніколи не зміняться, незалежно від того, прийдуть вони на програму чи ні. І тоді для них єдиний варіант — відправитися до в’язниці».

На основі досвіду цього центру на національному рівні в Молдові діють 38 бюро пробації, які підпорядковуються Національному інспекторату пробації. 

Якщо суд вирішує, що домашній агресор зобов’язаний пройти випробувальну програму, людина має зробити «все можливе, щоб бути присутнім на цих сеансах». Якщо суб’єкт пробації не має коштів для відвідування сеансів і живе десь у передмісті, то він може отримати допомогу від державних органів.

Але якщо агресор не ходить на сеанси, радник із пробації подає до суду позов про скасування умовного вироку та клопотання про призначення покарання у вигляді позбавлення волі.

Матеріал створено та опубліковано за підтримки Медіамережі