Наприкінці грудня редакція Заборони отримала документ від дослідницької громадської організації — міжнародної асоціації «Інститут національної політики». Це досьє на ультраправого діяча й політика Сергія Коротких, також відомого як «Малюта» й «Боцман». Він навчався в школі білоруського КДБ, воював у Чечні й товаришував із російським неонацистом Максимом «Тесаком» Марцинкевичем. Дружина загиблого за підозрілих обставин юриста та ідеолога «Азова» Ярослава Бабича вважає, що її чоловіка вбив саме Боцман. Нещодавно одного з авторів досьє викрали та жорстоко побили. Постраждалий стверджує, що нападники — люди Боцмана. 8 січня автори опублікували документ, Заборона переказує найважливіше.
Обережно, публікація містить сцени насилля.
Фігура екскомандира розвідроти полку «Азов» Сергія «Боцмана» Коротких серед українських праворадикалів зловісна: його бояться. Співрозмовники Заборони, пов’язані з «Азовом» і парамілітарною організацією «Національні дружини», уникають розмов про нього й кажуть, що це «небезпечно для здоров’я». У них є підстави для остраху: біографія Сергія Коротких тісно переплітається з білоруським КДБ, російською ФСБ, вбивствами, викраденнями та великими грошима.
Один з авторів досьє — співзасновник організації «Інститут національної політики», юрист і громадський діяч Іван Белецький. Він втік із Росії через політичні переслідування та отримав притулок в Україні. Був одним з організаторів «Русского марша» та співзасновником антипутінського руху «Артподготовка».
28 грудня 2020 Белецького викрали та жорстоко побили під Києвом.
«Останні три місяці мені погрожували люди Коротких, — розповідає Белецький Забороні. — Приблизно тоді ж ми почали активно збирати досьє на Сергія. Вони відстежували мої зв’язки в Росії, моє минуле, мої закриті фірми. Кошмарили, що піймають коло будинку. Що матінку викопають [з могили] — вона давно померла», — пояснив Іван.
28 грудня чоловік вирішив зустрітися з переслідувачами в людному місці. Погодили супермаркет на Кільцевій дорозі. Та коли Іван приїхав, ніхто його не зустрів. Чоловік почекав кілька хвилин і вирішив викликати таксі. «У мене чомусь Uber заглючив, аж тут під’їжджає срібляста машина із наклейкою «Уклон». Я зрадів і пригнув у неї. Поруч із водієм сидів спортивний хлопець. Я спитав, хто це. Водій сказав, що в нього інша адреса, — попутник. Я розгубився: не очікував такого». Івана відвезли в закуток на Софіївській Борщагівці й побили. Коли отямився, машини із нападниками вже не було. Іван вийшов на дорогу, де люди викликали швидку й поліцію. У нього виявили злам щелепи, численні гематоми й садна.
У розпорядженні редакції Заборони є медичний висновок щодо побиття Белецького.
«Вони коли мені ще до викрадення погрожували, то казали, що підняли мою справу в Росії за 2009 рік, — розповів Забороні Іван Белецький. — І вони знали її в деталях. Звідки вони отримали доступ до інформації, яка зберігається в Слідчому комітеті РФ і ФСБ? Наша доповідь якраз може пояснити цю підозрілу деталь».
Ми намагалися зустрітися й поговорити із Сергієм Коротких, аби перевірити деякі твердження досьє й дати герою дослідження змогу захистити свою репутацію. Сергій відмовився, але Заборона зберігає в силі пропозицію надати майданчик для висловлення позиції.
Школа КДБ
Сергій Аркадійович Коротких народився в Тольятті, у Росії, але згодом переїхав із батьками до Білорусі. З 1992 до 1994-го служив в армії в розвідувальному батальйоні. За словами Сергія, з дитинства йому подобалися книжки та фільми про шпигунів. Романтичні міфи й жага знань спонукали Коротких піти після армії в школу КДБ. Там він провчився два роки, поки його не виключили у 1996-му. За легендою самого Коротких, причиною стали сутички із міліцією під час ходи «Чорнобильський шлях», яку організувала опозиційна партія «Білоруський народний фронт».
Джерела Заборони в БНФ не пригадують Сергія на тій акції. Проте білоруська опозиція запам’ятала Коротких за іншим кейсом: в 1999 році критиків режиму Лукашенка Андрія Саннікова, Дмитра Бондаренка та Олега Бебеніна побили члени білоруського відділення ультраправої організації «Російська національна єдність» (РНЄ). Серед нападників був, зокрема, Сергій Коротких.
Побиття білоруських опозиціонерів Саннікова, Бондаренка й Бебеніна Сергій пояснював «звичайною субкультурною розбіркою». Натомість постраждалі стверджували, що напад організували білоруські спецслужби. Саму ж РНЄ дослідники ультраправих рухів підозрювали в тісній співпраці з російськими й білоруськими спецслужбами, а одного з ватажків організації, колишнього офіцера спецпідрозділу МВС «Алмаз» Валерія Ігнатовича, журналісти називали бійцем «ескадрону смерті» Олександра Лукашенка.
На думку авторів досьє, Сергія Коротких не виганяли із КДБ. Навпаки: він міг отримати від спецслужби завдання влитися в праворадикальне середовище Білорусі для збору інформації та боротьби з опозицією режиму Лукашенка.
Найбагатша організація неонацистів у Росії
Після розгрому РНЄ в Білорусі Сергій Коротких опинився в Росії. Разом із помічником депутата Держдуми від ЛДПР Дмитром Рум’янцевим він заснував у 2004 році правоекстремістську політичну організацію «Націонал-Соціалістичне Товариство» («Национал-социалистическое общество»). Організація «химерно поєднувала відкрите поклоніння Адольфу Гітлеру із симпатіями до Володимира Путіна», зазначає російський The Insider. НСТ займалася популяризацією науково-технічних і культурних досягнень гітлерівської Німеччини, гартувала бійців для «расової війни». Бойовим інструктором був Сергій Коротких. Він також завідував фінансовими операціями НСТ і навіть виплачував зарплатню Рум’янцеву й бойовикам «зі своїх власних коштів».
Як писала російська газета «Известия», НСТ була однією «з найвпливовіших і найбагатших неонацистських організацій у Росії». На рахунках керівництва організації на момент арешту її членів у 2010 році знайшли 200 мільйонів рублів, а через банківські структури НСТ нібито пройшли майже 1,5 мільярда рублів, що становило на той момент 55 мільйонів доларів.
Серед головних спонсорів НСТ був Максим Грицай, який заробляв на податкових схемах за участю людей з інвалідністю та переведенні коштів у готівку. На паспорти членів НСТ реєстрували банківські картки, куди приходили великі суми грошей невідомого походження. Хлопці знімали гроші з карток, віддавали їх людям Грицая й отримували за це винагороду, а вже з неї «жертвували» до 30% на потреби НСТ. «Ми займалися різними справами, зокрема переведенням грошей у готівку», — підтвердив сам Коротких в одному з інтерв’ю. Максим Грицай також надавав НСТ офіс і спортзал, підтримував кандидатів організації на муніципальних виборах.
У співзасновника організації Дмитра Рум’янцева були могутні покровителі: його брат-юрист Олег — один з укладачів Конституції РФ і розробник договору про Союз Росії й Білорусі, для якого відчинені двері до адміністрації президента Володимира Путіна. Сам же Дмитро Рум’янцев неодноразово заявляв журналістам, що в нього є друзі серед російських силовиків.
«Страта дага й таджика»
12 серпня 2007 в інтернеті з’явився відеоролик «Страта дага й таджика» («Казнь дага и таджика»). У ньому двоє зв’язаних чоловіків на камеру кажуть, що їх «заарештували російські націонал-соціалісти», після чого невідомі в балаклавах відрізають одному полоненому голову ножем, а іншого вбивають пострілом у потилицю, — усе це на тлі прапору зі свастикою. Вбивці назвали себе представниками «Націонал-соціалістичної партії Русі» (НСПР).
Спочатку правоохоронні органи Росії оголосили ролик інсценованим. Але через деякий час визнали справжнім, повідомляли навіть про затримання підозрюваних у вбивстві, але в підсумку справу спустили на гальмах.
Тоді ізраїльський режисер Владі Антоневич провів власне розслідування вбивства. Видаючи себе за американського журналіста, Антоневич багато років перебував серед російських неонацистів. Свою версію подій режисер виклав у документальному фільмі «Кредит на вбивство», що вийшов у 2015 році. Поспілкувавшись із російськими неонацистами й ретельно дослідивши відеозапис, Антоневич приходить до висновку, що ролик зі стратою знімав лідер угруповання «Формат-18» Максим «Тесак» Марцинкевич, здійснював обидва вбивства Сергій Коротких, а свідком був ватажок НСТ Дмитро Рум’янцев.
Антоневич підкреслює, що подвійне вбивство відрізнялося від інших атак націоналістів: воно «було продумане від початку до кінця». Причому, як каже режисер, планували його не Тесак, Коротких і Рум’янцев, а люди «в інших кабінетах». Антоневич стверджує, що замовники через страту хотіли «посадити на гачок» Рум’янцева — ватажка неонацистів.
Режисер дізнався точну дату зникнення одного з убитих — Шаміля Удаманова. Це сталося 4 квітня, а не в середині літа, як помилково писали російські ЗМІ. Дата руйнує досить популярний аргумент прихильників Тесака, які казали, що Максим не міг брати участь у вбивстві, тому що на той момент сидів у в’язниці. Якщо вірити словам батька Шаміля, хлопець зник приблизно за три місяці до того, як Марцинкевича заарештували 2 липня в Москві.
«Авангардам»
Через два дні після публікації ролика у 2007-му невідомі надіслали до редакції новинного сайту чеченських сепаратистів «Кавказ-центр» електронного листа. У ньому йшлося про те, що націоналісти оголошують «збройну війну проти чорних колоністів» і планують «виселити всіх кавказців і азійців із території Русі». Також вони вимагали звільнити своїх однодумців, припинити переслідування Максима Марцинкевича, якого російські силовики арештували 2 липня того ж року, і відправити Володимира Путіна у відставку. Владу в країні радикали хотіли передати націонал-соціалістичному уряду, «який має сформувати лідер Націонал-соціалістичного товариства Росії Дмитро Рум’янцев». Себе вони назвали бойовим крилом цієї організації, що діє самостійно, а також «авангардам» націонал-соціалістичної боротьби. Текст був написаний російською без орфографічних помилок, окрім одруку в слові «авангардом». Але білоруською це слово дійсно пишеться «авангардам».
Через кілька місяців після публікації ролику Сергія Коротких виключили із НСТ за «фінансові зловживання» та «розпалювання ворожнечі всередині організації». У квітні 2008-го пішов і Дмитро Рум’янцев, а відео «Казнь дага и таджика» стало закликом для багатьох неонацистів Росії: країною прокотилася хвиля вбивств на ґрунті ненависті. У 2010 році Верховний Суд РФ заборонив діяльність НСТ на території Росії, визнавши її екстремістською організацією. Російські силовики почали затримувати членів НСТ — багато з них отримали тюремні строки. Натомість засновників, Коротких і Рум’янцева, не переслідували, а Максим Грицай не проходив у справах як спонсор екстремістського угруповання.
16 вересня 2020-го лідера «Формат-18» Марцинкевича знайшли мертвим у челябінському СІЗО. Офіційна версія — самогубство. Представники Слідчого комітету Росії стверджували, що незадовго до смерті Марцинкевич зізнався в подвійному вбивстві «осіб неслов’янської національності» у 2007 році. За даними джерела газети «Комерсант», слідство припускає, що до вбивства також міг бути причетний Сергій Коротких, проте його не розшукують і не висувають підозр публічно.
Керований націоналізм Суркова
На думку авторів досьє й режисера Антоневича, замовлення на резонансне вбивство надійшло від Кремля. Ініціатором вбивства міг бути тодішній помічник президента РФ Владислав Сурков, який опікувався частиною російських націоналістичних рухів і партій. У цій версії Сергій Коротких — агент ФСБ, закинутий у російське неонацистське середовище, як і свого часу до білоруської філії РНЄ. «КДБ Білорусі та ФСБ РФ перебувають в найтіснішому співробітництві, пов’язані різними договорами про співпрацю, зокрема у рамках СНД і ОДКБ та іншими неформальними домовленостями, й передають своїх резидентів одне одному», — пояснюють автори. Коротких, на їхню думку, отримав завдання створити екстремістську організацію НСТ і організувати подвійне вбивство. Спричинена злочином хвиля насильства залякала російське населення перед президентськими виборами, і її приборкання збільшило авторитет влади, яка затримувала неонацистів і організовувала показові судові процеси.
У лютому 2013 року Коротких разом із Марцинкевичем, який відсидів 3 роки в російській колонії, побилися з антифашистами в Мінську. Марцинкевича облили сечею, у відповідь той відстрілювався із газового пістолета, а Коротких завдав кількох ножових поранень одному із нападників. Обох затримали й відпустили за десять днів.
Коротких в Україні
У 2014 році Коротких приїхав до України, де розвідником пройшов війну на Донбасі в складі «Азову». Свого часу батальйон формувався значною мірою з представників праворадикальних організацій і угруповань Лівобережної України, а також із футбольних фанатів. З часом «Азов» зазнав реорганізації й інтегрувався до Національної гвардії, що підпорядкована МВС.
У грудні 2014 року Сергій Коротких отримав українське громадянство, під час урочистої церемонії Петро Порошенко подякував йому за службу. Коротких виглядав як виняток із правил з огляду на жорстку політику надання громадянства іноземним добровольцям за каденції п’ятого президента.
Отримавши паспорт, Коротких зробив кар’єру в Нацполіції, зокрема, у травні 2015-го обійняв посаду начальника новоствореного Відділу поліції охорони об’єктів стратегічного значення, де працював до 2017 року. Згідно з декларацією за 2015 рік, Сергій Коротких купив собі в Києві дві квартири, навчально-бойовий літак Л-39 «Альбатрос» та мав загалом майже мільйон доларів. Також Коротких підтримує дружні стосунки із сином міністра МВС Арсена Авакова Олександром — цю інформацію Коротких підтвердив в одному з інтерв’ю.
Морський вузол
26 липня 2015 року ідеолога та юриста «Азова» Ярослава Бабича знайшли у власній квартирі повішеним на шведській стінці в дитячій кімнаті перед великими портретами трьох власних дітей. Офіційна версія слідства стверджує, що це самогубство, проте з нею не погоджуються вдова Лариса Бабич та колишній відомий представник «Азова» Олег Однороженко, які вважають, що йдеться про вбивство, здійснене Коротких.
За словами Лариси Бабич, причиною вбивства став фінансовий конфлікт у керівництві «Азова». Вона впевнена, що ймовірні вбивці її чоловіка недарма вирішили інсценувати самогубство саме в такий спосіб. З одного боку, зловмисники сподівалися дискредитувати чесного і принципового громадського активіста в очах побратимів, адже паталогоанатом стверджував, що Ярослав займався скарфінгом (різновид еротичного задушення) перед портретами своїх дітей. З іншого — хотіли бути впевненими в тому, що родичі загиблого відмовляться встановлювати істину, щоби не ганьбитися.
Опосередковано на користь цієї версії свідчать морські вузли на мотузці Бабича — за розповідями самого Коротких, він цікавиться яхтобудуванням. До того ж боцман — це посада старшинського складу на кораблях та суднах. Це прізвисько Коротких узяв, коли переїхав до України. Співвиконавцем вбивства називають іншого «азовця» Сергія Коровіна на прізвисько «Хорст».
Захар Лаврентьєв та Денис
У лютому-березні 2017 року Український кіберальянс опублікував листування громадянина Білорусі Олександра Усовського — ймовірного агента ФСБ і організатора проросійських і антиукраїнських акцій у країнах Східної Європи. Хактивісти, зокрема, злили його фейсбук-переписку в листопаді 2014 року із Сергієм Коротких, який вів акаунт під псевдонімом «Захар Лаврентьєв». Усовський пропонував Коротких здійснити новий державний переворот, але Сергій відмовився: «Саша ми вже полк. Ми вже керівництво міліції київ області. Навіщо нам революція якщо ми без бійні входимо у владу?», — писав Боцман. І додав: «Я більше зараз у районі Бессарабії контрабанду ганяю». В одному з інтерв’ю Боцман стверджував, що під цим реченням мав на увазі боротьбу із контрабандою. У червні 2015 року Усовський раптово пропонує Лаврентьєву зустрітися на території України, — Коротких погоджується.
«Там [у російському керівництві] постійно помиляються. Вкладали в Тягнибока, а він був мертвим проєктом, думали й ходили навколо Яроша, а я говорив Денису в травні, що він мильна бульбашка й мав рацію», — пише Коротких Усовському. Загалом ім’я «Денис» спливає в листуванні Усовського з різними людьми 885 разів. Майже завжди ім’я стоїть поруч із прізвищем «Логінов», яке згадується 786 разів.
Денис Логінов раніше очолював міжрегіональне відділення руху «Реструкт», який створив неонацист Максим «Тесак» Марцинкевич. Кілька учасників «Реструкта» розповіли російському виданню «Медуза», що вже після суду вони дізналися: Логінов працював у Центрі по боротьбі з екстремізмом, а його батько Андрій — заступник голови апарату уряду РФ, який відповідає за забезпечення законотворчої діяльності.
Як стверджують неназвані джерела авторів досьє, Логінов допомагав Коротких переправляти на територію України російських неонацистів із РФ для участі у воєнних діях на боці батальйону «Азов». Автори припускають, що Кремль був зацікавлений у наявності російських праворадикалів на боці України під час активної фази воєнної агресії, щоби використовувати це з пропагандистською метою.
Свинарчуки
Напередодні президентських виборів, 16 березня 2019 року, парамілітарна організація «Національні дружини», яку пов’язують із Сергієм Коротких, провела акцію «День гніву» біля адміністрації президента в Києві. Вони вимагали від Петра Порошенка відправити за ґрати ексзаступника секретаря РНБО Олега Гладковського і його сина Ігоря як головних фігурантів розслідування з розкрадання української оборонки. Кілька разів Нацдружини приїжджали до будинку Ігоря Гладковського, а також переслідували Петра Порошенка під час його передвиборчого турне в Житомирі, Полтаві та Черкасах. Сам Коротких виступав у телеефірах, де активно критикував тодішнього президента і СБУ.
На підставі багатьох фактів Заборона тоді припустила, що «Національні дружини», підпорядковані політичній партії творця полку «Азов» Андрія Білецького «Національний Корпус», виконували політичне замовлення очільника МВС Арсена Авакова, який не хотів перемоги Петра Порошенка на виборах. Автори ж досьє стверджують, що в Коротких міг бути ширший мотив: сприяння приходу до влади так званого «Дніпропетровського клану» на чолі з переслідуваним у США українським олігархом Ігорем Коломойським, який зробить політичний курс України лояльнішим до Росії.
Після перемоги Володимира Зеленського Сергій Коротких активно включився в антизахідну кампанію на телеканалах кума Путіна Віктора Медведчука і в проросійських ЗМІ. Зокрема, він підхопив тезу російської пропаганди про «зовнішнє управління країною», «соросят», і втрату Україною незалежності у випадку вступу до НАТО.
Рецепт успіху
Свою підозрілу вдачу в Білорусі й Росії Сергій Коротких пояснює так: «Я вчасно, коли потрібно, тікав, платив гроші, чималі гроші, щоби не сісти до в’язниці». Його друзі, зокрема Валерій Ігнатович і Максим Тесак, а також вихованці в РНЄ і НСТ, потрапляли до в’язниць. Російська влада оголошувала в міжнародний розшук послідовників Тесака й тих, хто воював на боці України на Донбасі. Натомість ані в Білорусі, ані в Росії Сергія Коротких не переслідують.
Автори підсумовують своє досьє тезою, що Сергій Коротких є агентом впливу Російської Федерації: «Упродовж 1993–2020 років […] невідомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності як підозрюваного ні у РФ, ні в Білорусі, ні в Україні, невідомі адміністративні арешти. Не оголошений РФ у міжнародний розшук за участь у заборонених правоекстремістських організаціях і за іншу активну праворадикальну діяльність, а також за участь у воєнних діях у зоні АТО в складі батальйону «Азов». [Все це] ознака покровительства персоні Коротких із боку РФ, ознака агента впливу РФ».
