З 8 січня український уряд запровадив жорсткий локдаун. Він подібний до карантину, введеного навесні 2020 року — працюють лише продовольчі магазини, банки та аптеки. Обмеження не зачепили і громадський транспорт. Але, як і навесні, всі місця дозвілля зачинені — отже, більшість людей знову проведе вдома щонайменше три тижні, нікуди не виходячи. Це складно для багатьох, особливо для тих, хто звик до насиченого соціального життя. Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька поговорила з тими, хто ледь пережив весняний карантин та разом із психотерапевткою розповідає, як зберегти ментальне здоров’я під час локдауну.
Перша «карантинна» панічна атака сталася з музиканткою Алею Шандрою вночі. З початку локдауну дівчина почала погано спати — тіло було втомленим, але мозок і далі працював, тому Аля лише провалювалася в напівмарення.
«Я пам’ятаю, що схопилася наскрізь мокра від поту, серце буквально відбивало ритм «Польоту джмеля», в голові був якийсь мерзенний, липкий туман і одна нав’язлива думка: а раптом я більше ніколи не побачу близьких, — згадує Аля. — Мені здавалося, що якщо я закрию очі, то або не прокинуся, або прокинуся як у фільмі «28 днів по тому» і піду розгрібати ногами сміття на мосту Патона. Я забилася в куток, тремтіла, хапала повітря (здавалося, що перестану дихати) і сиділа так, поки не почало світати».
Аля пішла до психотерапевта. Каже, що панічна атака стала не єдиною причиною цього візиту: на локдауні всі наявні проблеми загострилися. Зрозуміла, що їй дуже подобалося життя до карантину і саме неможливість усе повернути та хоч на щось вплинути сильно давила на психіку. Зараз, каже Аля, новий локдаун не викликає жаху. «Я хоча б мінімально знаю, до чого готуватися, — каже дівчина. — Ну а ще є надія на 2021 рік, бо дуже потрібно на щось сподіватися».
Карантин як тюрма
Всесвітня організація охорони здоров’я зазначала, що пандемія негативно вплинула на психічний стан людей. Ізоляція та соціальна дистанція, а також великий обсяг поганих новин призвели до того, що в людей загострилися або навіть з’явилися нові ментальні проблеми. Насамперед, кажуть вчені, виріс рівень тривожності.
Кризова психологиня Тетяна Назаренко працює у терапевтичному центрі «Структура», який спеціалізується на депресивних та тривожних розладах. Вона каже Забороні, що з початку пандемії навантаження на спеціалістів значно зросло.
«Українці зіткнулися з проблемами, які вимагають рішень: через ізоляцію збільшилася кількість конфліктів навіть у найміцніших сім’ях, — каже експертка. — З’явилася конкуренція за гаджети (вони всім зараз потрібні одночасно, й не всі мають змогу купити їх собі), жінки відчувають підвищене навантаження через те, що їм доводиться піклуватися про дитину й паралельно працювати, деякі члени сім’ї втратили роботу, тож добробут погіршився. Усе це призвело до того, що симптоми депресії, тривоги, навіть симптоми ПТСР трапляються все частіше й люди не можуть впоратися з ними самостійно».
Екстравертам, додає Тетяна Назаренко, було ще складніше, бо в них немає доступу до тієї кількості соціальних зв’язків, яка була до пандемії. Навіть якщо соціальний екстраверт перебуває з партнером, сусідом по кімнаті або іншою людиною вдома, цього недостатньо.
Фотографка й журналістка Катерина Ейхман своє життя до карантину називає «суцільною тусовкою».
«В мене рідко бувало, щоби ввечері я залишалася вдома сама, — каже вона. — Мені завжди потрібно бути десь у потоці. Коли тільки почали з’являтися новини про те, що можуть ввести карантин, мене вже трусило. Я розуміла, що просто не зможу сидіти одна в чотирьох стінах».
Коли карантин таки ввели, Катерина спочатку його заперечувала. Каже, що щодня виходила на вулицю і просто «намотувала круги районом», виїжджала на таксі в центр міста. Потім стало зрозуміло, що карантин — це надовго.
«Тоді в мене почав їхати дах. Кожного дня в чатик з подругами я записувала сотні відеоповідомлень, бо мені було потрібно бути з кимось на зв’язку. Декілька разів ми з друзями все ж зустрічалися, розуміючи всю небезпеку, але це мало допомогло. Потім на мене почали тиснути стіни. Я сиділа на підлозі, ридала годинами й не могла заспокоїтися. Я розуміла, що нічого не минеться, від мене нічого не залежить».
Роботи тоді теж не було — тому Катерина просто фотографувала вдома все, що бачила. У якійсь момент вона звернула увагу на те, що почала розмовляти з собою — не так, як зазвичай, а серйозно дискутувати на різні теми. У рослин та предметів побуту з’явилися імена: Катерина і з ними також почала розмовляти. Треба було шукати вихід — і дівчина знайшла його, заводячи нові знайомства в рідному районі та збільшивши фізичну активність.
Загроза депресії
За останніми даними, COVID-19 заразилися 90,9 млн людей, а померли 1,94 млн. Боротьба з пандемією триває і стає успішнішою — деякі країни вже почали вакцинувати своїх громадян. Але поки що про масову вакцинацію всього населення планети не йдеться: по-перше, багато вакцин ще проходять випробування, а по-друге, розвинені країни закупили більшість препаратів, що вже доступні. Це означає, що бідніші країни — а до них належить і Україна — отримають меншу кількість вакцин та пізніше. Тому карантини й локдауни, скоріш за все, залишаться як єдиний надійний спосіб стримувати розповсюдження інфекції. Наразі карантин діє в Австрії, Німеччині та ще низці європейських країн.
У 2018 році ВОЗ назвала депресію одним з основних викликів для сучасного світу. Від неї страждає приблизно 264 мільйони людей, щороку 800 тисяч закінчують життя самогубством і ВОЗ прогнозувала, що ця цифра зростатиме. Очевидно, що пандемія та карантин тільки пришвидшують цей прогноз. Крім цього, через пандемію люди стали споживати більше алкоголю та наркотиків. У країнах із низьким або середнім рівнем доходу до 85% людей із ментальними проблемами не отримують відповідного лікування. Усе це робить депресивні та тривожні розлади одним із найсерйозніших наслідків пандемії.
Тетяна Назаренко каже, що карантин буде простіше пережити, якщо організувати для себе ресурсні активності. «Пошук хороших новин, причетність до допомоги іншим, надія на позитивний розвиток подій у майбутньому, дотримання розкладу, фізичні вправи, медитація й духовні практики, визначення невеликих досяжних цілей, хобі, підтримання соціальних зв’язків зі збереженням дистанції є хорошими способами збереження психічного здоров’я», — говорить вона.
Як пристосуватися до нового життя
«Про новий локдаун мені дуже страшно думати», — каже Катерина Ейхман. Вона досі згадує весняний карантин як один із найскладніших періодів у житті. Але сподівається, що зараз буде трохи легше — хоча б працюватиме громадський транспорт. Окрім цього, дівчина вивела певні лайфхаки з минулого карантину — більше гуляти, займатися йогою, спілкуватися хоча б онлайн. «А ще я дуже сподіваюсь, що його дійсно введуть на три тижні, а не на три місяці», — додає вона.
У ВОЗ прогнозують, що пандемія триватиме до двох років. Та навряд чи життя після неї буде таким самим, як раніше. Соціальна ізоляція, дистанційна робота — усе це може залишитися з нами надовго. Тому, додає Тетяна Назаренко, важливо обирати настанови, які допомагають справлятися, а не погіршують психологічний стан.
«Багато хто сприймає ізоляцію як примус, який обмежує їхню волю. І часто це саме так і виглядає. З’являються думки, які приносять страждання і стрес: «я безсилий, я нічого не можу зробити, я в небезпеці». Потрібно прислухатися до себе і відстежувати такі негативні уявлення про себе. Ви можете думати про себе в позитивному сенсі: «я відповідальний, я вибираю безпечне поводження, зараз зі мною все ок». Такі думки дають більше впевненості. Наприклад, на дорозі ремені безпеки, рух своєю смугою, дотримання швидкісного режиму — це запобіжні заходи, які сприймаються як належне. Щодо COVID-19 також є запобіжні заходи, які є новими й незручними, але терпимими, коли ми до них звикнемо».
Якщо у вас є історія, ідея для тексту або ви хочете стати нашим партнером — напишіть на нашу пошту contact@zaborona.com або заступниці головної редакторки Заборони Юліані Скібіцькой y.skibitskaya@zaborona.com.
