В Україні створили Центр протидії дезінформації. Навіщо він потрібен та як працюватиме?

16 березня в Україні запрацював Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки та оборони. Основна задача новоствореного органу — захищати національні інтереси України в інформаційному просторі. Натомість про сам Центр наразі відомо небагато, а про його методологію моніторингу — взагалі майже нічого. Журналістка Заборони Поліна Вернигор зібрала все, що відомо про Центр, та розповідає про його нові можливості та ризики.

Що це за орган?

Центр протидії дезінформації — це нова інституція при РНБО, яка проводитиме моніторинг інфопростору на предмет фейків. Секретар РНБО Олексій Данілов розповів, що загалом протидією дезінформації займалися й раніше, але це робили штатні працівники Ради. Новий Центр працюватиме цілодобово й без вихідних, а до його роботи залучатимуть інші міністерства та західних партнерів, зокрема країни НАТО. Володимир Зеленський вважає, що він має стати міжнародним хабом протидії дезінформації та пропаганді в усьому світі. 

Штат Центру формували з людей, які раніше займалися подібним на базі РНБО, а керівника має призначати президент України. Очолила новий орган Поліна Лисенко. 

Хто така Поліна Лисенко?

Про керівницю нового Центру відомо небагато, до того ж перед призначенням на посаду вона видалила всі свої дописи у фейсбуці.

В Офісі президента розповіли, що Лисенко навчалася в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на юридичному факультеті. Там же закінчила аспірантуру. Нині Лисенко — кандидатка юридичних наук. 

З 2015 до 2019 року була помічницею першого заступника директора Національного антикорупційного бюро України. Перед призначенням Лисенко працювала в одному з департаментів Генеральної прокуратури. 

Від вересня 2020 року Поліна Лисенко працювала в Департаменті інформаційної політики та зв’язків із громадськістю АТ «Укрзалізниця». А ще директор Федерального бюро розслідувань США вручив їй подяку за спільну успішну операцію Офісу Генерального прокурора та ФБР.

Проте це неповна біографія чиновниці. Приміром, раніше вона носила прізвище Чиж та працювала в Офісі простих рішень та результатів під керівництвом Міхеїла Саакашвілі.

Як працюватиме Центр?

Попри те, що й сама Поліна Лисенко, і посадовці, які презентували проєкт, неодноразово говорили, що діяльність Центру буде повністю відкритою, Лисенко відмовилася відповідати на питання Заборони, сказавши лише, що всі деталі «будуть згодом». Тому про Центр відомо небагато: лише те, що розповідали на презентації Лисенко та Денісов.

Центр планує добирати спеціалістів — для цього незабаром відкриють конкурс. Щодо систем моніторингу, то їх купували раніше для роботи різних держорганів — все це теж перейде до Центру.

У контексті Центру найчастіше говорять про боротьбу проти російської пропаганди, проте моніторити будуть не лише цю галузь. Наприклад, відстежувати будуть інформацію про воєнний напрям, екологію, боротьбу зі злочинністю та корупцією, зовнішню та внутрішню політику, економіку, інфраструктуру, соціальну сферу, науково-технічну галузь та охорону здоров’я. 

Команда збиратиме дані в соцмережах, на телебаченні та в закритих джерелах. Після цього аналітики оцінюватимуть інформацію на предмет загрози, впливу на національну безпеку, поширення, прогнозів розвитку ситуації та можливої реакції на неї.

Сам Центр не може накладати санкції на канали інформації, але може написати подання до РНБО про такі дії. Це не означає, що блокуватимуть абсолютно всі канали поширення дезінформації. Здебільшого фахівці Центру контактуватимуть з медіа або авторами повідомлень, щоби ті або спростували неправдиву інформацію, або видалили її. Під час створення Центру орієнтувалися на приклади подібних органів у США, Франції, НАТО та ЄС.

Про методологію моніторингу та відбору інформації для дослідження відомо мало. Усе, про що сказали на презентації — Центр не займатиметься дрібними повідомленнями, наприклад, у фейсбуці, за винятком дуже популярних дописів або коментарів. Проте, знову ж таки, ступінь популярності, необхідний для того, щоби на це звернули увагу монітори, не встановлений.

Чим це відрізняється від Центру стратегічних комунікацій при Мінкульті?

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки з’явився приблизно одночасно із Центром протидії дезінформації. На презентаціях обох проєктів заявили, що їхня діяльність дійсно схожа за метою, проте відрізняється методами та результатами. На презентації Центру стратегічних комунікацій Міністр культури Олександр Ткаченко заявив, що проєкти співпрацюватимуть.

Однак якщо в Центра протидії дезінформації є можливість рекомендувати накладання санкцій РНБО, то в другого органу таких функцій немає. Їхній основний інструмент — комунікації. Працівники Центру при Мінкульті виявлятимуть основні російські наративи щодо України, які поширюються в нас і у світі, створюватимуть контент на противагу цим фейкам та комунікуватимуть із журналістами, політиками та громадянами. 

Одним із кінцевих продуктів Центру стратегічних комунікацій стане сайт. Контент створюватимуть на базі досліджень та аналізів Центру. 

Питання про цільову аудиторію сайту залишається відкритим. Адже подібною діяльністю не один рік займалися десятки громадських організацій та медіапроєктів, але це не здобуло широкої популярності серед населення. Втім, як говорить керівниця новоствореного органу Любов Цибульська, тепер це вийшло на державний рівень.

То створення Центру протидії дезінформації — це добре чи погано?

Важко сказати без результатів роботи. Ексзаступник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін вважає, що протидія дезінформації Україні потрібна, але процес має будуватися трохи інакше.

По-перше, тут важливо поєднувати тези та антитези. Поширення антитези має бути не менш потужним, ніж сама теза (фейкове повідомлення). Мало просто спростувати інформацію: вона однаково залишиться в головах в аудиторії. Зі споживачами треба комунікувати.

По-друге, на думку Золотухіна, сама ідея недопрацьована: щоби боротьба проти дезінформації була дієвою, у ній мають брати участь усі органи виконавчої влади. 

Водночас у разі відсутності адекватного контролю такі ініціативи ризикують порушувати свободу слова. Тільки згодом стане зрозуміло, чи не перейшов Центр протидії дезінформації межу між захистом націнтересів та порушенням основних свобод.

До цього моменту подібною роботою займалися здебільшого громадські організації та активісти. Але різниця в тому, що у них не було можливості якось впливати на процес. Центр же співпрацює із РНБО і може прямо впливати на інформповістку.

«Теоретично — звісно, це може скотитися до рівня Роскомнадзору. Але завдання громадянського суспільства — ретельно стежити за діяльністю цього органу і не допустити зловживань», — вважає Віталій Рибак.

Медіаекспертка та тренерка з безпеки Інституту масової інформації Ірина Земляна вважає, що через пробіли в інформуванні про роботу Центру все це дійсно може перерости в стійке втручання у свободу слова.