За сім років конфлікту на Донбасі були затримані сотні, якщо не тисячі людей. У підвалах самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» декого утримують уже понад чотири роки, а рідні в’язнів з останніх сил намагаються не втрачати надію. «Новини Донбасу» поговорили з родичами полонених і правозахисниками про те, що робити, якщо людину затримують бойовики. Заборона публікує цей матеріал із незначними змінами.
Звільнення полонених і незаконно засуджених людей на Донбасі — одна з ключових тем переговорів Тристоронньої контактної групи, але вже близько двох років процес не зрушується з мертвої точки. Українській стороні відомі імена як мінімум 285 утримуваних осіб, проте далеко не всіх із них «Л-ДНР» готові включити в списки на обмін.
Учасниця гуманітарної підгрупи в українській делегації ТКГ Тетяна Іванова підтверджує: щодо обміну полоненими новин поки немає. «Нічого нового з моменту передачі списків ОБСЄ сторонами не відбувається. На останньому засіданні ТКГ в основному обговорювали питання КПВВ», — сказала Іванова.
Тетяна Іванова
Точної кількості полонених не назве ніхто, до того ж незаконні збройні формування регулярно заявляють про затримання «шпигунів», «зрадників батьківщини» й так далі. Усе це — політичні справи проти неугодних жителів ОРДЛО, які попри бойові дії з різних причин не схотіли залишати дім.
«Суд» та «Ізоляція»
Переселенка з невеликого містечка Комсомольське на Донеччині Тетяна Матюшенко вже близько чотирьох років бореться за звільнення свого чоловіка Валерія.
Його засудили на 10 років нібито за шпигунство проти самопроголошеної «ДНР». 10 місяців він провів у сумнозвісній в’язниці «Ізоляція». Потім був так званий «суд». Після нього він провів ще один місяць в «Ізоляції», звідки був направлений у СІЗО. З травня 2018 року Валерій Матюшенко перебуває в 32-й Макіївській колонії.
«Так, у мене проукраїнська позиція, у мого чоловіка проукраїнська позиція — але не вбивати ж людей за те, що вони не змирилися з приходом «русского мира». 15 липня 2017 року, коли чоловіка затримали, я ще там пробула два тижні. Але коли я виїхала на підконтрольну територію, мені допомогли», — розповіла Тетяна Матюшенко.
Тетяна Матюшенко з чоловіком Валерієм
Жінка каже, що в боротьбі за звільнення людей із полону «ДНР» є маса особливостей. Вона озвучила кілька важливих правил.
«Чоловіка внесла до списків на обмін уже 6 серпня 2017 року. Але, виявляється, є кілька груп на обмін. Перша група — це люди, підтверджені з двох сторін: так званої «Л-ДНР» і України. Друга — люди, підтверджені Україною, тобто є офіційні документи й на той момент вважалося, що це люди, підтверджені «Мінськом». А третя група — це ті, у кого немає документів, тобто немає підтвердження перебування там, у полоні», — пояснила дружина полоненого.
Проти Тетяни навіть відкрили так звану «кримінальну справу», але членам «ДНР» не вистачило доказів бодай якоїсь вини жінки, і справу закрили. Вона вкотре поїхала в Донецьк, коли дізналася, що її чоловіка не включили в список на обмін у грудні 2017 року. Під час другої поїздки, коли Тетяна потрапила на «суд» у справі чоловіка, усе змінилося.
«2 лютого чоловікові переносять суд і я наважуюсь поїхати туди. Це була моя велика помилка, тому що після того, як мене побачили на суді, щойно я зайшла додому (мені пощастило, що вони не побачили, як я заходила), до мого будинку під’їхали кілька машин. Це було «МГБ» — вони оточили будинок. Й отак я сиділа чотири дні, не виходячи з дому. Тато приїде, включить світло — я там поїм. Так на підлозі й жила чотири дні», — згадує жінка.
Тетяна каже, що їй дивом вдалося покинути місто непоміченою. Відтоді вона не поверталася додому й зараз живе на підконтрольній Україні території. Чоловіка зрідка чує по телефону. Але жінка переконана, що всі розмови в’язнів прослуховують. Тому від Валерія складно дізнатися те, що так хвилює рідних: як він себе почуває, чи все гаразд зі здоров’ям, чи не застосовують до нього тортури. Але жінка знає напевно: її чоловікові потрібна медична допомога.
Валерій Матюшенко
Міжнародні організації
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Олександр Павличенко зазначає, що затримані бойовиками часто утримуються в набагато гірших умовах, ніж звичайні засуджені.
«Ці особи часто перебувають без суду і слідства в таких місцях, як «Ізоляція», і мають фактично покарання або поміщені в умови, які часто набагато гірші за умови у звичайних виправних установах — наприклад, у виправних колоніях або слідчих ізоляторах. Вони теж не є еталоном дотримання прав людини, але все ж там є рівень вимог і стандартів, яких дотримуються», — пояснив правозахисник.
Олександр Павличенко. Фото: Гонтар Володимир / УНІАН
Поки в ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста й українських організацій немає доступу до в’язниць на непідконтрольних територіях, неможливо в принципі відстежити, що відбувається з ув’язненими. Міжнародні правозахисники стежать за ситуацією віддалено. У ці організації також важливо звертатися, щоб угруповання «Л-ДНР» розуміли, що людина, яку вони затримали, перебуває у фокусі уваги.
Голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук уточнює, що звертатися в міжнародні організації мають саме родичі полонених.
«Важливо, що туди не можуть звертатися представники, знайомі, правозахисники. Тільки рідні безпосередньо, тому що вони [міжнародні організації] працюють, дотримуючись принципу конфіденційності. Комітет Червоного Хреста повинен мати доступ до всіх незаконно ув’язнених людей. Він його досі не має, але звертатися потрібно — тоді вони запросять цей дозвіл», — каже Олександра Матвійчук.
Олександра Матвійчук
Що робити?
Кожне затримання на непідконтрольній території — це унікальний випадок, хоч і «шиють» подібні справи за однією схемою. Правозахисники кажуть, що на початковому етапі, коли людину тільки затримали, є кілька обов’язкових дій, які потрібно зробити її родичам або близьким.
Учасниця гуманітарної підгрупи в українській делегації ТКГ Тетяна Іванова зазначає, що в першу чергу на непідконтрольній території треба постаратися знайти, хто затримав людину й де вона наразі перебуває. Тому що там досить багато структур, які можуть затримувати людей, і це не обов’язково «МГБ».
Після того як ви дізналися, де перебуває людина, потрібно передати їй усе необхідне. Часто затримані потребують насамперед ліків.
Потім треба звернутися в поліцію із заявою про викрадення людини, а також у координаційний центр при СБУ, щоби домогтися включення затриманого в списки на обмін. Від «Л-ДНР» теж доведеться домогтися письмового підтвердження про те, що затриманого включать у списки з їхнього боку.
Фото: Гонтар Володимир / УНІАН / Заборона
«Подібні списки існують на непідконтрольній території. Там теж треба звернутися, щоби «Л-ДНР» включили людину в списки на обмін», — додає Іванова.
Заарештовані або засуджені за так званими «політичними справами» в ОРДЛО — найскладніші. Але політичні погляди — далеко не єдина причина, з якої жителі Донецька й Луганська можуть опинитися за ґратами.
У травні цього року видання «Спектр» опублікувало історію звільнення, яка зовсім не схожа на десятки інших. Олена Захарова змогла витягнути з «Ізоляції» свого сина Руслана без допомоги спецслужб, Червоного Хреста, ООН і подальших обмінів. У її випадку допомогли гроші й численні переговори, хоча що було причиною викрадення молодої людини, до кінця не зрозуміло.
Тетяна Іванова каже, що для людей зі зброєю в ОРДЛО викрадення з метою викупу — поширена практика.
«Іноді тих людей, яких можна там забрати за гроші, притягають за економічними статтями. Якщо стаття економічна — значить, не дуже там тебе вважають злочинцем. Ти не потрібен для обміну. І, швидше за все, це питання може розв’язатися фінансово. Якщо ж це політична стаття і тобі при цьому закидають, що в тебе була зброя, що ти працював на СБУ, був координатором, то тут навряд чи можна буде вирішити все відкупом», — пояснює учасниця української делегації в ТКГ.
Зовсім інша справа — неугодні за політичними поглядами. Чоловік Тетяни Матюшенко — не єдиний в’язень ОРДЛО, якого угруповання «ДНР» уже кілька разів із невідомих причин не включило в списки на обмін. Олег Таран перебуває у полоні з березня 2017-го, Олександр Бондаренко — з травня, Сергій Мазуров — з липня, Станіслав Боранов — з вересня, Євген Ставцев та Ігор Назаренко — з жовтня того ж року. Андрій Сидоренко у полоні із січня 2018 року, Олена Пех — із серпня, Ігор Кір’яненко — з грудня, Сергій Курис — з вересня 2019 року.
Чому їх не включають у списки на обмін — невідомо. Усе, що залишається близьким — чекати і сподіватися на диво, адже вони вже зробили так багато для того, щоби їхніх рідних звільнили.
