Як працює рівність: Експертна думка

Українське суспільство вже давно веде діалог про рівність. І чисельність тих, хто вважає, що “місце жінки – на кухні”, останнім часом стрімко падає. Та все ж, прихильники патріархального суспільства не втрачають шансу зробити закид у бік статі, котру вони називають “слабкою”. Редакція Zaborona.com зібрала найпопулярніші із цих закидів і попросила феміністок та захисників прав жінок їх прокоментувати.

“Якщо жінки не хочуть, щоб до них чіплялись та об’єктивізували, то навіщо вони вдягать провокативний одяг? Для кого ці короткі спідниці і декольте, якщо не для чоловіків?”

Коментує Леся Ганжа, кураторка проекту “Жінки – це 50% успіху України”:

“Коли чоловіки ходять топлес в метро влітку чи одягають майки в сіточку – вони що тим самим натякають на те, щоб жінки їх трохи пооб’єктивізовували? Це жарт, але якщо серйозно, нам може не подобатися, як одягається та чи інша людина – надто коротка спідниця, надто довга, ультрамодна або надто олдскульна. Сфера моди, одягу – це взагалі поле провокацій і самовираження. Нам можуть не подобатися чиїсь тунелі у вухах чи майка без рукавів, але це не привід принижувати людину, яка це носить. У тому числі і пропозицією до негайного злягання”.

“Жінки стверждують, що у стосунках вони з чоловіками рівні, але у разі розлучення залишають дітей собі та вимагають аліменти від чоловіка”

Коментує Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, редакторка інформаційного ресурсу “Гендер в деталях”:

“В українських шлюбах поки що мало поширені партнерські стосунки і адекватний розподіл домашніх обов’язків. Діти частіше залишаються з матерями, оскільки ті краще знають їх потреби – від продуктів, на які алергія, до улюблених книжок. Аліменти витрачаються на утримання дитини. Чим більше чоловіки залучатимуться до хатньої праці і догляду за дітьми, тим менш гендерно забарвленими будуть рішення судів”.

“Чому жінки вимагають рівні заробітні платні з чоловіками, але при цьому хочуть мати оплачувану декретну відпустку? Жінка має виховувати дітей, а чоловік – заробляти гроші”

Коментує Оксана Дутчак, соціологиня та заступниця директорки Центру соціальних і трудових досліджень:

“Почну з кінця. По-перше, немає жодної раціональної причини, чому існує поділ на жіночу (догляд за дітьми) і чоловічу (заробляння грошей) сферу. Окрім того, що так історично склалося, так закладено у структури нерівності, і треба багато часу і зусиль, щоб вирівняти ситуацію. Єдине, чого не може робити чоловік у догляді за дітьми – це годувати грудним молоком. Все решта йому абсолютно під силу. Як і жінці – заробляти гроші (хоч у цьому, сподіваюся, ніхто не сумнівається). Аргумент “природності” такого поділу абсурдний – ви читаєте цей текст із абсолютно неприроднього пристрою, у абсолютно неприродньому вигляді, сидячи у абсолютно неприродньому приміщенні. У такому разі звернення до “природнього” дуже вибіркове, якщо не сказати – лицемірне. По-друге, жінки вимагають оплачувану декретну “відпустку” не для себе, а в принципі. Бо за законодавством у нас у цю “відпустку” може піти і чоловік. Але йдуть майже виключно жінки (1% “відпусток” беруть чоловіки) з двох причин: через гендерні стереотипи і через те, що вона не оплачується. Сім’ям доводиться вибирати, чию зарплату вони втрачають на кілька років. І оскільки жінки в середньому заробляють менше, у “відпустку” ідуть вони. Лише з введенням оплачуваної “відпустки” можна буде серйозно говорити про рівний розподіл доглядової праці у сім’ї. І по-третє, “відпустка” по догляду – це теж праця. Це праця по відтворенню людини. Вона має абсолютно ненормований робочий день, забирає багато енергії, ресурсів, часу. Упродовж якого жінка випадає з ринку праці, втрачаючи економічну незалежність, кваліфікацію, зв’язки, можливості кар’єрного росту. І саме через те, що “відпустку”, як репродуктивну працю загалом, вважають виключно жіночою справою, жінка часто стикається з дискримінацією при прийомі на роботу – адже вона потенційна “декретниця”. І на моє глибоке переконання, саме нерівний розподіл репродуктивної праці, лежить в основі переважної більшості аспектів гендерної нерівності”.

“Рівність руйнує стосунки. Жінки тепер приймають залицяння за домагання. Сьогодні чоловіки їх просто бояться і через це ми всі котимось до асексуального суспільтва” 

Коментує Артем Чапай, письменник, автор книги “Тато в декреті”:

“А може, це якраз нерівність руйнує стосунки, коли жінку вкурвлює все життя обслуговувати чоловіка? Може, проблема в чоловіках, які свої гопницькі домагання вважають залицянням? Колись я чергував як репортер із патрульною поліцією – жінка викликала патруль, коли п’яний гопник до неї на вулиці почав “залицятися”. Так, дуже сексуально було: перегар, наморщений лоб і “ти мне нравишься” в темному провулку. Чоловікам слід уміти залицятися без домагань – це значно сексуальніше. Але, звісно, потребує голови й серця”.