Читаєте зараз
Чим відрізняються сучасні війни від минулих? Чи можливий партизанський опір? Якою може бути велика війна? Заборона відповідає на тривожні запитання

Чим відрізняються сучасні війни від минулих? Чи можливий партизанський опір? Якою може бути велика війна? Заборона відповідає на тривожні запитання

Yuliana Skibitska
Війна Росії проти України: якою вона може бути і як протистояти

Понад місяць Україна живе розмовами про можливе повномасштабне вторгнення Росії. Йдеться про так звану «велику війну», коли РФ спробує окупувати нові частини України, і, можливо, навіть Київ. Слухати подібні сценарії тривожно — та ще тривожніше не розуміти, що нас може чекати і як цьому протистояти. Офіцер армії оборони Ізраїлю, військовий інструктор та аналітик Ігаль Левін відповідає на запитання Заборони про сучасні конфлікти, методи ведення війни та про те, як можна допомогти армії, якщо масштабне вторгнення таки трапиться.


Як змінилися сучасні війни? Чим війна зараз відрізняється від, наприклад, Другої світової?

Американський філософ [Елвін] Тоффлер пише, що критична точка неповернення сталася, коли змінилися епохи — це приблизно 80–90-ті роки минулого століття. Доти війна була явищем масовим, коли фронт йшов фронт. Це ті війни, про які ми звикли говорити, але в яких не брали участі. Тобто це не ми звикли до таких війн, а нам такі війни показали в кіно, комп’ютерних іграх, мистецтві. Тому в голові пострадянського обивателя війна закарбувалася саме так.

У 80–90-ті роки відбулася цифрова революція, з’явилися комп’ютери, які окрім цивільних сфер увійшли і в оборону. Інтернет розроблявся насамперед для армії. Після того як відбулася диджиталізація, у військових з’явилася можливість вести війну по-іншому, завдавати більш точних ударів. Сучасна війна стала характеризуватися можливістю низької інтенсивності. Це не означає, що вона обов’язково буде низькоінтенсивною [маються на увазі локальні конфлікти, які обмежені територією, кількістю військової техніки], але така можливість є.

Коли воювали проти нацистської Німеччини, таке було неможливо: тоді не скеровували бомбу у вікно до Гітлера, а просто армадами бомбардувальників знищували Дрезден та Гамбург. Це робили не тому, що американці були кровопивцями й хотіли знищити кожного німця — просто інших способів ведення бойових дій тоді не було.

Але водночас війна на Донбасі радше масова, ніж точкова. Чому так?

Не кожна армія може собі дозволити точкові удари, бо це недешеве задоволення. Почасти Україна та РФ є арміями старої формації. РФ, звичайно, вкладає більше грошей [в оборонку], військові потужності [Росії] з Україною не можна порівняти. Але все одно у 2014 році зіткнулися дві радянські армії: маленька та велика.

Як саме Росія може напасти на Україну?

Коли ми говоримо, що Росія може напасти, ми заводимо себе в смислову пастку: війна буде такою, як у радянському кінематографі, танки поїдуть у бік Києва. І пострадянські люди думають: це та війна, до якої треба готуватися. В такому разі є два варіанти: брати тривожну валізку й тікати в умовну Польщу або «де мій шолом і мій окоп». Але треба розуміти, що війна йде й зараз, і форматів може бути дуже багато. Може статися провокація на Донбасі, ескалація конфлікту. Може статися щось у Приазов’ї та Азовському морі, щось масштабніше. Можуть бути ситуації на Поліссі, на півночі, з білоруської сторони. Не просто так говорять, що Росія стягує туди війська й Лукашенко постійно розмахує кулаками. Можлива інтервенція в харківському напрямку.

У всіх випадках Росія, швидше за все, завдасть комбінованого удару: ракетами «Іскандер», авіацією та ракетами з моря. Україна не має жодних можливостей зупинити «Іскандери», у неї немає протиракетної оборони, а авіація в трохи більш ніж жахливому стані.

Ані ракети з моря, ані «Іскандери» ми не зможемо зупинити — це треба лише прийняти та пережити. І громадянам, і військовим, і головнокомандувачам, і [президенту Володимиру] Зеленському.

Швидше за все, на початку буде завдано комбінованого удару по каналах зв’язку, радарах, штабах, військових базах, мостах, логістичних центрах. У ракети «Іскандер» великий розліт — це не точна зброя, вона може влетіти й у вікно. Тобто якщо військова база розташована біля міста, може прилетіти й місту, можуть постраждати цивільні.

Мета таких ударів — посіяти паніку, деморалізувати та дезорганізувати керівництво, зламати дух. Зробити так, щоб громадянське суспільство саме офігіло від втрат та бомбардувань, щоб населення почало вимагати підписання умовних «третіх мінських угод» та припинення бойових дій. Тому що коли війна йде лише на Донбасі, це далеко. А коли по Києву стрілятимуть — це вже інша справа.

У чому тоді сенс тієї військової допомоги, яку нам надають західні країни? Вона ж не призначена для боротьби з авіацією?

Не призначена — крім «Стінгерів» [американський переносний ракетно-зенітний комплекс проти повітряних цілей, що низько летять — наприклад, вертольотів]. І якщо буде тільки [ракетний] удар, то від нього ця допомога нам не допоможе, але тільки ракетного удару не буде. Авіація працюватиме й далі, але коли почнуться бойові дії на землі, підуть танки, проти них це чудові та добрі системи [протитанкові гранатомети NLAW, які Україні передала Великобританія].

Зараз в Україні активно створюють загони територіальної оборони. Чи є в них сенс, якщо все вирішує авіація та ракети?

Територіальна оборона, простими словами, — це ополчення. Такі загони формуються в певній області — створюються бригади з жителів цієї області, які добровільно хочуть брати участь у бойових діях чи потрапляють туди з мобілізаційного резерву. Вони потрібні в разі великої війни — щоби не було ситуації, коли в тебе містом нишпорять російські бойовики зі своїми загонами, ведуть диверсії та захоплюють міста. Фактично це легка піхота, озброєна автоматами, кулеметами та легкими мінометами.

У сучасній війні можливий партизанський рух? Чи він теж залишився десь у минулому досвіді Другої світової?

Наше уявлення про партизанів теж із Радянського Союзу — ніби це діди, які в шапках-вушанках блукають лісом. Але насправді партизанський рух — це іррегулярні бойові сили, які уникають прямих зіткнень та добре підтримуються населенням. Регулярні сили — це, наприклад, контрактна армія, а іррегулярні — солдат, якого мобілізували під час війни, він відвоював і повернувся додому. У цьому плані партизанський рух залишився всюди — наприклад, курди воюють проти ІДІЛ, хусити — проти саудів.

По суті, тероборона теж може бути таким партизанським рухом. Наприклад, є такий батальйон, розпорошений по селах. Проходить колона техніки, батальйон розгортається та завдає ударів по тилу. Це приклад партизанського бою в реаліях війни Росії проти України.

Як допомогти країні, якщо триває війна? Що можна зробити?

Найпростіше — це волонтерство. Можна допомагати волонтерським фондам, наприклад, «Повернись живим». У цьому фонді я впевнений, і він працює з Міністерством оборони. Якщо людина готова піти воювати, вона може мобілізуватись у найближчому військкоматі. Можна піти в медкорпус. Можливостей багато — було б бажання.

Іти в ліс і звідти когось вбивати — погана ідея. Насамперед українські військовослужбовці стрілятимуть і вбиватимуть усіх, хто у військовій формі та зі зброєю, але не має відношення до українських військ. Якщо ви хочете захищати Україну, все це краще робити через офіційні структури.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій