Що не так зі справою про вбивство Павла Шеремета? Колонка розслідувача Олександра Гуменюка

20 липня 2016 року в Україні сталося одне з найгучніших вбивств за багато років. У центрі Києва підірвали автомобіль, за кермом якого перебував відомий в Україні та сусідніх країнах журналіст Павло Шеремет. Внаслідок отриманих травм Павло загинув у кареті швидкої допомоги. Розслідувач Заборони Олександр Гуменюк у своїй колонці розповідає про те, які висновки він зробив з останнього розслідування видання.

З моменту вбивства минуло майже 6 років, і якщо у 2019 році під час брифінгу МВС у багатьох з’явилося відчуття можливого наближення розкриття злочину, то зараз можна констатувати, що насправді ми ще більше віддалилися від встановлення істини щодо вбивства Павла Шеремета.

Видання Заборона, розуміючи можливі фальсифікації офіційного слідства, багато років проводило паралельне розслідування. Ми аналізували матеріали справи, які були нам передані певними людьми. Ми вже встигли опублікувати три тексти на цю тему. Наш останній матеріал ставить чимало запитань перед офіційним слідством та підтверджує той факт, що воно багато чого недоговорює суспільству.

Роль «Електрика»

Всі, хто цікавиться справою про вбивство Павла Шеремета, у 2019 році дивилися брифінг МВС за участі тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, президента України Володимира Зеленського та ексочільника Офісу генерального прокурора України Руслана Рябошапки. Багато хто пам’ятає так званого «Електрика», запис телефонної розмови якого продемонстрували на публіку: «Хочу піти застрелитись. Ну, все вже, немає смислу дальше жити». Тоді цей запис намагалися продати публіці як один з доказів того, що «Електрик» також міг бути причетним до вбивства Павла Шеремета.

Таємничим «Електриком» виявився Петро Кіян, цивільний чоловік Юлії Кузьменко — однієї з підозрюваних у справі про вбивство журналіста. Цікаво, що після оприлюднення записаних розмов на брифінгу подальших процесуальних дій щодо «Електрика» не було, на відміну від його дружини.

Журналісти Заборони проаналізували матеріали справи та з’ясували, що насправді Петро Кіян та його цивільна дружина почали фігурувати у справі ще у 2016 році. Тобто версія поліції про те, що на Петра Кіяна вони вийшли через зв’язки з сімейством Грищенків (ще одних фігурантів справи) не відповідає дійсності. Більше того, згідно з матеріалами справи, телефон Петра Кіяна за кілька годин до закладення бомби перебував у секторі поруч з місцем, де жив Павло Шеремет. Якщо вірити матеріалам справи, з телефонів усіх її фігурантів тільки телефон Петра Кіяна був зафіксований поруч з місцем вчинення злочину ввечері 19 липня 2016 року.

Але окрім даних про місцеперебування був іще один важливий момент. Згідно з даними прослуховування, що є у матеріалах справи, Петро Кіян мав зв’язки зі «службою божою» (виходячи з контексту розмов, можна зробити висновок, що так він називав Службу безпеки України). Тут одразу згадується спільне розслідування журналістів «Слідство.Інфо» та OCCRP, які також знайшли людину, яка перебувала поруч з місцем закладення бомби та працювала на СБУ. Окрім цього, у Петра Кіяна були й інші сумнівні історії, пов’язані з різного роду розборками та тісними контактами з органами поліції та прокуратури.

Так, наприклад, у січні 2016 року в готелі «Хата магната» на карпатському курорті Драгобрат відбулася перестрілка за участю бійців добровольчого угруповання «Правий сектор». П’ятьох її членів, включно з начальником штабу ДУК ПС, заарештували. У розмові з прокурором Кіян зізнається, що був шостим фігурантом справи, але під кримінальне переслідування не потрапив. При цьому саме він вів переговори з владою, а конкретно з Сергієм Князєвим, який на той момент очолював поліцію Закарпатської області.

І це далеко не єдина сумнівна історія, в якій брав участь Петро Кіян і про яку розповідається у матеріалах справи. Такий послужний список людини, що перебувала поруч із місцем вчинення злочину, точно міг зацікавити поліцію. Швидше за все, так і трапилось, адже, виходячи з того, що є в матеріалах справи, інформації про Петра Кіяна було зібрано чимало.

Усі ці факти можуть говорити про те, що насправді поліція вийшла на Андрія Антоненка, Юлію Кузьменко та Яну Дугарь не через Грищенків, які мали навички створення вибухівки й підривної справи, а через одну людину: Петра Кіяна, адже він був знайомий і з сімейством Грищенків, і з Юлією Кузьменко. В цьому моменті напрошується одне важливе питання: якщо версія поліції стосовно вбивства Павла Шеремета будувалася через людину, якій навіть не змогли «пришити» підозру по справі, то чи не означає це, що вся справа, яку сьогодні продовжують розглядати у суді, була зшита білими нитками?

Ми бачимо, як з кожним днем позиція підозрюваних посилюється. Станом на сьогодні вже ніхто с них не сидить у СІЗО, з усіх зняли електроні браслети. Одній із підозрюваних, Яні Дугарь, навіть особисто писав президент Володимир Зеленський та запевняв, що готовий буде вибачитися, якщо вона виявиться невинуватою.

Всі ці події та факти говорять про те, що у прокурорів майже немає шансів довести вину сьогоднішніх підозрюваних по справі. І тут виникає запитання: а що далі? Чи є у правоохоронних органів план дій щодо подальшого розслідування? Як рухається справа про замовників вбивства Шеремета? Якщо слідство не зможе довести вину підозрюваних, чи є шанси на те, що колись будуть знайдені люди, які вчинили цей злочин та вина яких буде доведена?

Будь-який досвідчений слідчий чи прокурор скаже вам, що чим більше минає часу з моменту вчинення злочину, тим менші шанси на його розкриття. Слідство вже втратило шість років, а тому чекати на встановлення винних у даному злочині — на жаль, занадто оптимістичний сценарій.