Now Reading
Підозрюваний без підозр. Що робив чоловік Юлії Кузьменко біля будинку Шеремета в ніч перед убивством?

Підозрюваний без підозр. Що робив чоловік Юлії Кузьменко біля будинку Шеремета в ніч перед убивством?

Подозреваемый без подозрений. Что делал муж Юлии Кузьменко возле дома Шеремета в ночь перед убийством?

У справі про вбивство журналіста Павла Шеремета — найгучніше вбивство постмайданної України — є фігурант, про якого ви навряд чи чули. Він пов’язаний із кримінальним світом і спецслужбами, а в ніч перед убивством журналіста перебував біля місця закладення вибухівки. З приходом до влади президента Володимира Зеленського про цю людину досить швидко забула поліція. Він так і не став підозрюваним, хоча мав на це всі шанси — більше, ніж будь-хто з підозрюваних, які опинилися за ґратами. Читайте подробиці в розслідуванні Заборони.

Поліція передала матеріали кримінальної справи про виконавців убивства Павла Шеремета до суду в грудні 2019 року. Те, як слідчі проводили розслідування та намагалися обмежити проникнення інформації про нього в ЗМІ, у багатьох, зокрема й у редакції Заборони, вкорінило недовіру до МВС та особисто до ексглави відомства Арсена Авакова. Тому ми вважаємо своїм обов’язком розслідувати вбивство нашого колеги та вивчити роботу поліції в цій справі під мікроскопом.
 
Команда розслідувачів Заборони проаналізувала 6,5 тисячі номерів і понад 2 млн телефонних та інтернет-з’єднань за 2016-й та частково 2018–2019 роки, що містяться в білінгах громадян, яких МВС вважало або причетними до вбивства, або такими, що мають значення для розкриття злочину. Це звіти про дзвінки, інтернет-дані та інші мобільні з’єднання, які мобільні оператори надають на запит правоохоронних органів. Також ми вивчили всю інформацію з доступних нам матеріалів кримінальної справи, які поліція у 2019 році передала на ознайомлення адвокатам підозрюваних.
 
Ми вимагаємо від МВС більш ретельного розслідування вбивства нашого колеги, відповідей на запитання та перевірки всіх фактів.

Рано-вранці 20 липня 2016 року журналіст Павло Шеремет підірвався в машині в центрі Києва. На момент убивства він був громадянином Росії з посвідкою на проживання в Україні, ведучим «Радио Вести», виконавчим директором видання «Українська правда» й цивільним чоловіком засновниці видання Олени Притули. Тодішній президент Петро Порошенко назвав розслідування смерті журналіста «справою честі», однак за його каденції офіційне розслідування не просунулося ні на йоту.

Щойно президентом України став Володимир Зеленський, він насамперед пообіцяв, що поліція дізнається імена вбивць, і це було частиною домовленості з тодішнім міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим — єдиним чиновником Кабінету Міністрів, який зберіг свій пост після парламентських виборів 2019 року. Лише через пів року після приходу до влади Зеленського поліція зібрала брифінг і повідомила про завершення гучного розслідування. У виконанні вбивства звинуватили трьох людей, пов’язаних між собою волонтерством на фронті. Андрій «Riffmaster» Антоненко служив у ССО (Сили спеціальних операцій Збройних сил України), Юлія «Лисиця» Кузьменко працювала дитячою кардіохірургинею і їздила на Донбас як волонтерка, Яна Дугарь служила військовою медсестрою.

Ще двом знайомим трійці підозрюваних не висунули офіційних обвинувачень, але представили їх як людей, причетних до організації вбивства, — це колишня співробітниця київського СІЗО Інна «Пума» Грищенко та її чоловік Владислав «Буча» Грищенко, неодноразово судимий за тяжкі злочини фахівець із вибухівки, який служив сапером у 95-й аеромобільній бригаді ЗСУ (про подружжя Грищенків та їхні зв’язки зі спецслужбами Заборона зробила велике розслідування).

Близько двох років Антоненко й Кузьменко — люди, яких поліція називає закладниками вибухівки під авто Шеремета, — провели під арештом у СІЗО, попри серйозні прогалини в матеріалах обвинувачення й суперечливі дані експертиз. Дугарь швидко випустили під цілодобовий домашній арешт, а влітку 2021-го послабили його до нічного і зняли електронний браслет. У серпні 2020-го під цілодобовий домашній арешт вийшла Кузьменко (пізніше арешт замінили на нічний), а у квітні 2021-го — Антоненко. Колишній президент Петро Порошенко публічно підтримував підозрюваних і навіть висунув Юлію Кузьменко кандидаткою в народні депутати від своєї партії «Європейська солідарність» у 50-му окрузі Донецької області.

«Пума» вийшла на свободу під заставу 2020 року, «Бучу» відпустили під домашній арешт у січні 2021-го.

Суди в справі про вбивство Павла Шеремета тривають, але вони вже давно перетворилися на демонстрацію протистояння політичних опонентів — обвинувачених, які декларують свою лояльність представникам опозиції (Петру Порошенку й партії «Європейська солідарність»), з одного боку, і поліції з прокуратурою, що представляють «партію влади», з іншого. У такій ситуації присяжним, які виноситимуть вердикт, важко бути неупередженими й розібратися у фактах і домислах сторін. І це точно не допомагає досягти справедливості для вбитого журналіста і його близьких.

Журналісти Заборони отримали доступ до матеріалів кримінальної справи, які показують, як поліція вела розслідування й на чому будувала обвинувачення. Ми вивчили всі матеріали, передані поліцією в прокуратуру й суд, зіставили їх із тими матеріалами, які були нам доступні до моменту передання справи, й отримали дуже цікаві дані. Виявилося, що поліція ретельно стежила за цивільним чоловіком Юлії Кузьменко — Петром Кіяном. І не просто стежила: слідчі вивчали його дзвінки, зв’язки й оточення з осені 2016 року, а також прослуховували його та встановили за ним стеження у вересні 2019-го.

Найімовірніше, особа Кіяна зацікавила поліцію тому, що він досить довго перебував біля будинку Павла Шеремета в ніч перед убивством. Однак йому не висунули обвинувачень, і в слідчих не виникало до нього запитань протягом розслідування й донині.

Хто такий Петро Кіян?

Петро Кіян — це людина, яку ви можете знати за прізвиськом «Електрик». Він цивільний чоловік підозрюваної в справі про вбивство Шеремета Юлії Кузьменко. Під час Майдану він був учасником 11-ї сотні Самооборони Майдану, відомої як «Нарнія».

Ім’я Кіяна фігурувало на брифінгу поліції в грудні 2019 року в нетривіальному контексті.

За півтора місяця до арешту Кузьменко і двох інших підозрюваних «Електрик» мав намір накласти на себе руки. Він повідомив про це свого друга Влада Грищенка на прізвисько «Буча», який на той момент уже перебував у в’язниці в справі про замах на івано-франківського підприємця і знав, що його розглядають як можливого учасника замаху на Шеремета (ми писали про це в розслідуванні Заборони ось тут). Між чоловіками відбулася така розмова:

Кіян: Хочу піти застрілитись. 

Грищенко: Шо такое? 

К: Ну все вже, немає смислу дальше жити. 

Г: Чего? 

К: Стільки всього начудив, шо… 

Г: Ало. 

К: Кажу, стільки всього наробив, що нема смислу вже дальше відкладати це.

Г: Шо такое, вы шо, подурели? Ваня, ты… Вы шо, але?

Шок Грищенка посилюється тим, що за кілька днів до цієї розмови наклав на себе руки Іван Вакуленко — його товариш, якого незадовго до брифінгу викликали на допит у справі Шеремета.

Під час брифінгу поліцейські розповіли, як влаштували цілу спецоперацію, щоби запобігти самогубству «Електрика».

Але депресія Кіяна не пов’язана безпосередньо з цією справою й загрозою в’язниці. Напередодні цієї розмови Юлія Кузьменко виявила зникнення половини золота, яке вона зберігала. З поліцейського прослуховування, долученого до матеріалів справи, стає ясно, що Кіян заклав його в ломбард, щоби розплатитися з боргами, а також профінансувати день народження самої Кузьменко.

Борги виникли через те, що 2018 року Кіян отримав під контроль піщаний кар’єр у Черкаській області. Але бізнесу завадили могутніші сили. «Влада піджала всьо під себе, ну, не влада, а Аваков, зробили фірму-прокладку через них, бо їм треба давати відкат. З кожної тонни вони забирають 45 гривень», — так пояснює ситуацію Кіян у розмові з іншим співрозмовником, йдеться в матеріалах справи. Ціна на пісок у підсумку стала занадто високою. Ніхто не хотів його купувати, і Кіян виявився банкрутом.

Але кар’єр — лише одна з численних сфер діяльності Петра Кіяна. Матеріали прослуховування дають гарне уявлення про цю багатогранну фігуру.

По-перше, він багато працює за своєю основною спеціальністю — як автомобільний електрик. Наприклад, за день до пам’ятної розмови з «Бучою» він ставив сигналізацію на машину дружини свого друга, Інни Грищенко, відомої як «Пума». Про неї ми теж писали в нашому розслідуванні.

По-друге, він взагалі багато займається машинами, їх продажем і переганянням. Крім того, він виконує роль посередника між представниками ветеранського руху, кримінальних угруповань, великого бізнесу та представниками влади, особливо правоохоронних органів і спецслужб.

У матеріалах прослуховування Кіяна неодноразово виникає тема СБУ. Сам він називає організацію «службою божою». Кіян займається посередництвом між співробітниками СБУ й бізнесменами або регіональними політиками з питань, далеких від безпеки країни. Він часто буває в будівлях, пов’язаних зі СБУ. Також у нього безліч друзів і в інших силових відомствах.

Наприклад, 26 червня 2019 року він, згідно з даними поліцейського прослуховування, розмовляє з Олександром Насонкіним, засновником компанії «Укр Транс Груп». Кіян передає від співробітника СБУ на ім’я Андрій, що того дня «служба» зустрітися не може, і призначає зустріч на наступний день. Він говорить своєму співрозмовнику, що зустріч, найімовірніше, відбудеться на Володимирській, «бо я не думаю, що вони будуть із кантори вибігати». На Володимирській розташоване Головне управління СБУ.

Темою зустрічі є пісок. «Вони сказали, що є озерний і річковий. Там треба сідати й говорити», — каже Кіян. Особливого пієтету до своїх бізнес-партнерів у СБУ Кіян, судячи з усього, не відчуває. «Я попередив, що ми хлопці прості й можемо послати на х*й», — говорить він.

В інших відомствах у Кіяна також безліч друзів, з якими він вирішує питання на досить серйозному для простого автоелектрика рівні. Наприклад, 30 жовтня 2019 року він розмовляє з Олексієм Поливачем, на той момент керівником експертної групи Міністерства інфраструктури України. Слідчі в справі Шеремета ідентифікують його як «Льоша Тінь». Під цим же прізвиськом він ідентифікується в контактах своїх телефонних абонентів.

Кіян запитує, чи може Поливач допомогти йому вийти на команду президента Володимира Зеленського. Поливач уточнює, чи стосується це оборонки. Кіян відповідає, що це стосується Генеральної прокуратури. Не пояснюючи суті справи по телефону, Кіян дає зрозуміти, що збирається своїм посередництвом із представниками влади заробити. «Тому що безплатно мені вже ніх*я не цікаво», — говорить він. Поливач відповідає йому, що добре його розуміє.

«Це треба типу Дубінського, б****, чи таких», — говорить Кіян. Мова, очевидно, про депутата Верховної Ради від партії «Слуга народу» Олександра Дубінського. «Ну, на Дубінського в мене є вихід», — відповідає йому Поливач. «Я думаю, що з ним це питання реально вирішити, правильно?» — уточнює Кіян. «Ну, думаю, так», — говорить йому співрозмовник.

Наступного дня, 31 жовтня, Кіян зустрічається з Поливачем, а також з Олексієм Петровим — мелітопольським волонтером, який не пройшов 2019 року в Раду за списком «Європейської солідарності». Зустріч відбувається біля штаб-квартири партії. Ще одним співрозмовником цього дня стає Сергій Саміляк — герой численних міжкланових розбірок на Закарпатті, якого на початку лютого 2022 року заарештували детективи НАБУ за давання хабаря в розмірі 120 тисяч доларів для отримання дозволу на будівництво. Це був лише один день із життя автоелектрика Петра Кіяна.

Петро Кіян та спілкування з правоохоронними органами

У вересні 2019 року, жаліючись на життя своєму земляку Петрові Паньківу, Кіян, судячи з матеріалів прослуховування, розповідає цікаву історію, яка красномовно описує характер його діяльності. Згідно з декларацією, Паньків працює в департаменті прокурорського нагляду над досудовими розслідуваннями Генпрокуратури України. Ще недавно він був сільським прокурором на рідній для нього й Кіяна Тернопільщині, де на районному тесті на знання законів і загальні здібності (його проходять, щоби зрозуміти, чи відповідає чиновник посаді) він посів останнє місце з 31. Результати тесту опубліковано на сайті обласної прокуратури.

Розмова прокурора з Кіяном починається з відставок ключових осіб Міністерства внутрішніх справ після приходу до влади президента Володимира Зеленського та його партії «Слуга народу». Паньків повідомляє, що був на якійсь зустрічі й дізнався там про майбутню відставку голови Національної поліції Сергія Князєва (його звільнили у вересні 2019-го).

«Ну і за*бісь, такий самий під*рас той Князь», — реагує Кіян.

«Такий самий, да», — погоджується Паньків.

«Він мені давав слово офіцера, [багато лайки], коли він був цим, б****, на Закарпатті був, б****, начальником», — пояснює свою позицію «Електрик», судячи з матеріалів справи.

У розмові розкривається така картина. У січні 2016 року в готелі «Хата магната» на карпатському курорті Драгобрат сталася перестрілка за участі бійців неформального добровольчого угруповання «Правий сектор». П’ятьох «правосеків», включно з начальником штабу ДУК ПС, заарештували. У розмові з Паньківим Кіян зізнається, що був шостим фігурантом справи, але під кримінальне переслідування так і не потрапив. При цьому саме він вів переговори з владою, а конкретно із Сергієм Князєвим, який на той момент очолював поліцію Закарпатської області. Ось як він описує їхній результат:

«Ми, б****, пішли, тіпа, [багато лайки] на, б****, на компроміс, кажу, б****, єслі даєш слово офіцера, абсолютно все, б****, то ми, тіпа, б****, спокійно їдемо на Ужгород, б*****, без всякого кіпішу, без всякого двіжа», — розповідає Кіян.

Але щось пішло не так. «Правосеків», які здалися, сильно побили й посадили на два місяці в СІЗО.

Сам же Кіян того разу в чудесний спосіб уникнув арешту. За його словами, у процесі переговорів йому раптово знадобилося відвезти невідому жінку в лікарню, і він просто покинув місце події. Однак поліція оголосила в розшук машину Кіяна, BMW X5. Це була крадена машина, яку він купив у центрі техобслуговування задешево, але використовував техпаспорт на інший, практично ідентичний автомобіль, вщент розбитий ним роком раніше. Коли він купував крадений «бумер», продавці пообіцяли йому, що поліція не зможе знайти оригінальний серійний номер його двигуна. Але коли Кіян повернувся до Києва, його зупинили за підозрою у використанні машини-двійника. Після довгих суперечок авто відвезли на штрафмайданчик. Звідти Кіян попрямував залагоджувати питання не з абиким, а безпосередньо з тодішнім начальником київської поліції Андрієм Крищенком — давнім знайомим, який, за словами Кіяна, сам зателефонував йому з пропозицією допомоги.

Але наступного дня Кіян зрозумів, що Крищенко його обдурив і машина потрапила на технічну експертизу. Експерти зробили змив стакана — верхньої частини бризковика — і там виявили оригінальний серійний номер двигуна. Машина значилася як викрадена за списками «Інтерполу» — міжнародної організації кримінальної поліції.

Можна було б подумати, що в цей момент над Кіяном нарешті завис меч правосуддя, та де там! Кіян спокійно віддав слідчому ключі від машини, сів у таксі й поїхав у той самий сервісний центр, де купив крадений «бумер». Там він показав експертний висновок і зажадав повернути 2 тисячі доларів, заплачені за авто. За його словами, які є в розшифруванні прослуховування в матеріалах справи, він дістав із кишені гранату і пригрозив співробітникам центру, що наступного разу «приїде з РПГ [ручним протитанковим гранатометом]» і рознесе СТО. Як він стверджує, співробітники СТО повернули йому гроші.

Сама історія характеризує не тільки Петра Кіяна і високопоставлених чиновників української поліції, а і співробітника Генеральної прокуратури Петра Паньківа, який спокійно вислуховує його розповідь про очевидне порушення закону. Судячи з усього, у Кіяна була солідна «криша» в правоохоронних органах.

Що кажуть білінги?

19 липня приблизно о 23:00 Павло Шеремет вийшов із дому на вул. Івана Франка, 12, щоби зустрітися з на той момент народним депутатом, засновником полку «Азов» і партії «Національний корпус» Андрієм Білецьким і його найближчим соратником Сергієм Коротких (прізвисько «Боцман» — Заборона писала про його зв’язки з російськими й білоруськими спецслужбами). Вони хотіли обговорити майбутню акцію «Нацкорпусу», заплановану на 20 липня. Білінги, які є в матеріалах справи (звіти про дзвінки, інтернет-дані та інші мобільні з’єднання, які мобільні оператори надають за запитом правоохоронних органів), підтверджують, що на зустрічі були присутні двоє лідерів «Азова» та четверо членів азовського руху. Вони коротко переговорили, і Шеремет пішов додому спати.

Судячи з запису з камери зовнішнього спостереження, о 00:22 хтось підійшов до автомобіля журналіста і провів маніпуляцію з ним. Що конкретно він зробив, на записі не видно через низьку якість картинки. Відео опублікував «Обозреватель» 22 липня з підписом «підготовка закладення вибухівки». Джерело Заборони стверджує, що цей запис «Обозревателю» передали слідчі МВС. Пізніше це відео не фігурувало ні в офіційному розслідуванні, ні на брифінгу поліції в грудні 2019-го. Про нього ніби забули. Його навіть не долучили до справи в процесі суду.

Саме в цей час неподалік від будинку Шеремета був Петро Кіян. У розпорядженні редакції Заборони є білінги телефонів Кіяна, Юлії Кузьменко та Андрія Антоненка з початку 2016 року до грудня 2019-го. Судячи з них, після обіду 19 липня Кіян став часто зідзвонюватися зі своєю знайомою Катериною Єрмак. На той момент Єрмак працювала адміністраторкою ресторану «Мафія», розташованого на вулиці Богдана Хмельницького, 27/1 — це за 130 метрів від місця, де наступного ранку вибухне машина Шеремета. Від входу до ресторану перехрестя з вулицею Івана Франка добре проглядається.

Катерина Єрмак явно була не чужою Кіяну людиною: протягом 2016 року він зідзвонювався з нею частіше, ніж зі своєю цивільною дружиною Кузьменко. Увечері 19 липня він відправився в центр Києва, продовжуючи телефонувати й переписуватися з Єрмак, а незадовго до півночі опинився за два кроки від її роботи на Богдана Хмельницького. Дивно, що після шквалу дзвінків Кіян і Єрмак якщо й зустрілися, то зовсім ненадовго, оскільки вони продовжували передзвонюватися, перебуваючи в безпосередній близькості одне до одного. Єрмак іноді використовувала не особистий, а корпоративний номер ресторану, за яким бронюють столики, що вказує на її присутність усередині ресторану.

Востаннє білінги зафіксували, що Кіян перебував у районі будинку Шеремета о 00:25. Після цього він відправився у свою квартиру на лівому березі Києва.

Протягом ночі телефон Катерини Єрмак був постійно ввімкнений — білінги показують, що вона перебувала або в «Мафії» на Богдана Хмельницького, або за 200–300 метрів від ресторану.

За даними, опублікованими поліцією, злочинці заклали вибухівку під машину Шеремета о 02:33. Вибух стався о 07:45. У цей час телефон Петра Кіяна був удома, на лівому березі. Єрмак, судячи з білінгів, працювала в нічні зміни й зазвичай ішла з ресторану після дев’ятої або приблизно о десятій ранку. Але 20 липня вона пішла з роботи о 08:05 — через двадцять хвилин після вибуху. А значить, вона точно бачила, що сталося.

Хто може стояти за Кіяном?

У матеріалах справи слідчі, які описують телефонні розмови Петра Кіяна, говорять про нього як про учасника «банди». Це досить гучне слово — й ось що нам вдалося з’ясувати.

Найближчий соратник Кіяна — Назар Дзявун, з яким він разом пройшов Майдан в 11-й сотні «Нарнія», а також його дружина Леся Шеповалова. Кіян разом із Юлією Кузьменко дружать із ними вже багато років — вони обоє підтвердили це в розмові з журналістами Заборони.

Дзявун і Кіян, за словами останнього, знайомі ще з Майдану. Обоє друзів неодноразово викладали спільні фотографії часів служби в добровольчому батальйоні «Київська Русь». Їхні подруги, Кузьменко й Шеповалова, тісно спілкуються між собою і їздять разом у зону АТО. У 2015 році Шеповалова отримала подяку та пам’ятний значок від голови СБУ Валентина Наливайченка «за значний внесок у справу утвердження та зміцнення державної безпеки України».

З матеріалів прослуховування видно, що в Кіяна і Дзявуна є шеф, який у численних розмовах із Юлією Кузьменко та іншими абонентами проходить під кодовим словом «37-й». Кіян постійно виконує завдання «37-го» і їздить у відрядження з ним або за його дорученням. Наприклад, у стенограмі прослуховування йдеться про те, що в червні 2019 року Кіян на прохання «37-го» починає з’ясовувати обставини смерті депутата і військового блогера Дмитра Тимчука через свої контакти в СБУ й ГУР (Головному управлінні розвідки України). Співрозмовники впевнені, що це було вбивство, імовірно пов’язане з оборонною промисловістю. Офіційна версія — самогубство.

Хто ж цей загадковий «37-й»? На імовірного шефа Кіяна і Дзявуна вказує, наприклад, те, як різні абоненти записують їх у своїх телефонних книжках. Бази даних телефонних номерів є в публічному доступі в інтернеті. Кіян фігурує в списках контактів своїх абонентів як «Петя Ведмідь», а Назар Дзявун — як «Марат Ведмідь». «Ведмідь» — це сотник 11-ї сотні Самооборони Майдану Анатолій Жорновой.

Дзявуна й Кіяна легко виявити в оточенні «Ведмедя» на фотографіях і відео, в основному зроблених під час різних розбірок за участю Самооборони Майдану вже після Революції гідності. Дзявун також значиться як співзасновник охоронної компанії «Міжнародний спеціальний сервіс», яку Жорновой створив за три місяці до Майдану.

Судячи з матеріалів прослуховування, пізно ввечері 31 жовтня 2019 року Петро Кіян очікує приїзду «37-го» до Києва, зокрема, і тому, що хоче розповісти йому про закладене в ломбард золото Юлії Кузьменко й пов’язану з цим особисту кризу. Наступного ранку об 11:16 Кіян обговорює майбутню зустріч із «37-м» із Кузьменко, і та радить йому «розповісти всю правду» — судячи з інших дзвінків, між подружжям уже відбулася вирішальна розмова.

О 12:57 Кіян приїжджає в район новобудов біля аеропорту «Жуляни» й запитує у свого співрозмовника, як до нього проїхати. Абонент ідентифікується як Анатолій Жорновой, «Ведмідь». Незабаром Кіян заходить у приватний будинок до Жорнового і, згідно з матеріалами стеження, проводить у нього приблизно сім годин. Увечері він їде додому й більше ні з ким не зустрічається. Тобто або Жорновой і є той самий «37-й», або він працює на когось ще більш авторитетного, хто міг перебувати з ним у приміщенні.

Але Жорновой і сам — птах досить високого польоту. Про це свідчить, наприклад, причина, з якої зустріч відбувається в новобудовах біля аеропорту.

Під час зустрічі із Жорновим Кіяну телефонує журналістка телеканалу СТБ. Кіян каже, що вздовж старої дороги, яку раніше використовувала пожежна служба аеропорту «Жуляни», триває будівництво житлового комплексу. Але один із місцевих жителів проти — тому він перекрив дорогу, виваливши на неї будівельне сміття. Журналістка запитує, чи все гаразд із документами на будівництво. Кіян відповідає, що цілком. Далі йде досить приголомшливе роз’яснення, ймовірно, додане оперативником, який вів прослуховування. Звучить воно так: «Сама історія давня, у 2015–2016-му «Ведмідь» у нас проходив по темі вбивства міліціонерів на Майдані. Після Майдану «Ведмідь» знюхався із селищною радою Жулян, і вони віджали режимну зону ЗПС аеропорту «Жуляни». Частину роздали майданівцям, а частину розпродали. Ось, зараз нові забудовники між собою конфліктують. Раніше «Ведмідь» усі питання закривав сам, але потім його банда розбіглася».

«Банда»

Повідомлення про існування 11-ї сотні Майдану стали надходити ближче до кінця революції. В основному вони були пов’язані з конфліктами між учасниками Самооборони. Наприклад, сотник 12-ї сотні Ростислав Якубик звинувачував «Ведмедя» у викраденні майданівців.

Після Майдану сотня «Ведмедя» брала участь у захопленнях різного роду нерухомості, наприклад, будівлі банку, що належав синові Януковича.

А найяскравішим сюжетом, у якому «засвітилася» сотня «Ведмедя», стало викрадення автомобілів із парку президента-втікача Віктора Януковича в «Межигір’ї». Журналісти «Радіо Свобода» виявили автомобілі на стоянці біля штаб-квартири «Ведмедя». Історія закінчилася нічим.

Після перемоги Майдану Анатолій Жорновой почав фігурувати в новинних повідомленнях як командир Самооборони Майдану. У цій ролі він керував розгоном «третього Майдану» на площі Незалежності у 2016 році, діючи від імені міської адміністрації Києва. На відео, де задокументовані ці події, поруч із «Ведмедем» з’являється Назар Дзявун. Він же розмовляє з журналістами, називаючись своїм позивним «Марат». «Нарнія» також брала участь у розгоні залишків Майдану в серпні 2014-го.

У липні 2014 року Жорновой стає учасником конфлікту через автомобіль, нібито придбаний його соратниками для потреб військових на Донбасі. У пресі він заявив, що їм продали браковану машину і вони зажадали повернути гроші, а продавці викликали міліцію. На фотографіях, зроблених відразу після події, побитий «Ведмідь» з’являється в компанії Петра Кіяна.

Про участь Жорнового в бойових діях на Донбасі нічого не відомо. Зате відомо про його бізнес-проєкти до й після Майдану. Спеціалізацією «Ведмедя» є створення двійників різних організацій і компаній.

Наприклад, за пів року до Майдану він створив громадську організацію під назвою «Антикорупційне бюро України». Згідно з повідомленнями в пресі, людей із посвідченнями цієї псевдодержавної структури спіймали на контрабанді бурштину в Польщі. Під час арешту вони заявляли, що є співробітниками СБУ. Разом із Жорновим співзасновником «Антикорупційного бюро України» є Сергій Каплін — колишній народний депутат і кандидат у президенти у 2019 році.

Також Жорновой створив компанію під назвою «БОГ» — вона імітує однойменну охоронну фірму, яка охороняє олігарха Ігоря Коломойського.

Права рука сотника Назар Дзявун пішов по стезі свого «шефа». У 2017 році він створив компанію ТОВ «Украгро НПК», яка мімікрує під велику агрофірму олігарха Дмитра Фірташа — ПрАТ «УкрАгро НПК». Назви компаній були настільки схожі, що компанію Дзявуна вписали в рішення Вищого арбітражного суду України, яке стосується холдингу Фірташа. На запит Заборони в Національному антикорупційному бюро відповіли, що суд припустився технічної помилки. Як і її прототип, компанія Дзявуна з офісом в історичному центрі Києва займається продажем азотних добрив — сировини подвійного призначення, яку також використовують у виробництві вибухівки.

Діяльність угруповання «Ведмедя» заслуговує не одного, а багатьох окремих розслідувань. Слідчі знають, що мають справу з тим, що самі ж називають «бандою». Вони знають, що член цього угруповання був поруч із місцем злочину за кілька годин до вибуху, а також мають на руках і включають у справу матеріали прослуховування одного з цих людей.

«Мафія»

У розмові з Забороною Петро Кіян сказав, що не пам’ятає ніякої Катерини Єрмак — і це дивно, адже за 2016 рік вони зідзвонювалися і списувалися з нею приблизно дві тисячі разів. Проте він визнав, що часто ходить у ресторани мережі «Мафія», оскільки, за його словами, це «найближча точка до місця мого проживання, яка працює ввечері».

Однак, судячи з білінгів, проживав він на той момент далеко від цієї точки — на лівому березі — хоча, за його власними словами, часто ночував у готелі «Україна» або в офісі на Михайлівській, 13 у районі Майдану. «Мафія» на Богдана Хмельницького розташована майже за два кілометри від Майдану, і, звичайно, це далеко не єдине місце в центрі, що працює пізно ввечері. Тим більше, що є «Мафія» безпосередньо біля Європейської площі, на вулиці Хрещатик, 6. Кіян додав, що знає «майже весь» персонал ресторанів «Мафія» в центрі Києва, але Катерину Єрмак він за іменем не пригадує. Крім того, він взагалі рідко бував у районі Богдана Хмельницького — за літо 2016-го він, судячи з білінгів, побував там лише двічі: проїздом 9 червня та з 11:28 до 12:46 1 липня.

Як білінги Петра Кіяна і його цивільної дружини Юлії Кузьменко опинилися в матеріалах справи? У розмові з Забороною вони пояснили це тим, що 2019 року, намагаючись поспіхом сфабрикувати справу, слідчі нібито хотіли заднім числом відстежити когось з оточення подружжя Грищенків («Пуми» й «Бучі»), яких розробляли як можливих учасників злочину — і шукали тих, хто міг перебувати в районі місця злочину. Таким чином, вважають Кузьменко й Кіян, слідчі вийшли на них.

За словами Кузьменко, вони опинилися в списках запитів на білінги, тому що за два дні до вбивства Шеремета їхали через центр Києва, повертаючись з Одеської області. «Мій номер, якби не було затору, не потрапив би туди», — сказала Кузьменко Забороні. Судячи з білінгів, Кіян і Кузьменко дійсно їхали з Вилкового 18 липня і проїжджали через центр Києва, проте в той момент базові станції не фіксували їхніх телефонів поруч із місцем злочину.

Так чи інакше, білінги Кузьменко дійсно не показують її присутності поруч із місцем, де стався вибух — у ніч на 20 липня її телефон визначався під Києвом, де мешкали її батьки. Така сама історія і з білінгами Андрія Антоненка: напередодні підриву Шеремета його телефон визначався в нього вдома.

А от із Кіяном, як ми вже розповіли, історія складніша.

Базова станція мобільного зв’язку, яка фіксувала дзвінки Петра Кіяна, розташована за адресою Володимирська, 49а. Ні офіс на Михайлівській, 13, ні готель «Україна», де, як пояснював Кіян, він перебував у той період, у сектор виявлення сигналу не потрапляють. Натомість потрапляють місце вбивства Шеремета, місце закладення бомби на вулиці Івана Франка, 12 та ресторан «Мафія», де працювала Катерина Єрмак. Судячи з білінгів, Кіян приїхав у цей район із проспекту Героїв Сталінграда (Оболонь) 19 липня о 23:37.

Забороні вдалося зв’язатися з Катериною Єрмак телефоном. Вона сказала, що не пам’ятає людину на ім’я Петро Кіян і нічого не знає про вбивство Павла Шеремета. За її словами, у районі «Мафії» «постійно щось відбувалося», тому вона нібито не звернула увагу на вибух за 130 метрів від ресторану. Також Єрмак повідомила Забороні, що слідчі не викликали її на допит і що ніхто з правоохоронних органів із нею не зв’язувався.

Назар Дзявун відповів на дзвінок журналістів, але сказав, що не буде нічого коментувати й що ми його «з кимось переплутали».

Про що нам говорять матеріали справи?

Наразі Петро Кіян є єдиним із відомих фігурантів справи Шеремета, чию присутність на місці злочину в ніч перед убивством чітко підтверджують наявні в справі білінги.

Більше того, слідчі під час брифінгу стверджували, що вийшли на Юлію Кузьменко та двох інших офіційних підозрюваних — Андрія Антоненка та Яну Дугарь — у 2019 році через подружжя Влада та Інни Грищенків, яких називають учасниками організації убивства. Однак матеріали справи свідчать про інше. Телефони Кіяна й Кузьменко, а також пов’язаних із ними Катерини Єрмак і Назара Дзявуна, є в запитах, які слідчі відправили мобільним операторам по гарячих слідах подій у вересні 2016 року. Усі четверо значаться в цих запитах як особи, що були поруч із місцем злочину. Телефонів Антоненка й Дугарь ми в цих запитах не знайшли, так само як і телефонів подружжя Грищенків.

На відміну від своєї цивільної дружини Юлії Кузьменко, Кіян ніколи не був на лаві підсудних. І це дивно, враховуючи, що напередодні арештів підозрюваних і оголошення про розкриття злочину на брифінгу за участю президента Зеленського поліція за вказівкою головного слідчого слідчої групи Василя Бірка вела стеження саме за Кіяном, а не за його співмешканкою та іншими фігурантами справи.

До речі, згідно з матеріалами стеження, у день арешту Андрія Антоненка та Юлії Кузьменко, 12 грудня 2019 року, Петро Кіян був далеко від своєї співмешканки — в Івано-Франківську. Він багато розмовляв по телефону зі своїми товаришами і просив їх провести журналістів до нього додому, де на той момент відбувалися обшуки, а його товариш, командир батальйону «Київська Русь» та заступник голови Київської обласної адміністрації Андрій Янченко повідомив йому, що його можуть заарештувати. Того ж вечора Кіян відключив телефон.

За пару тижнів Кіян, мов нічого не було, з’явився в суді, де вирішували питання про запобіжний захід для Кузьменко. Питання про його власний арешт на той час, мабуть, було вже знято. Тоді ж перериваються стеження і прослуховування. І це — одна з багатьох дивних речей у цій справі. Можливо, йому допомогли його високопоставлені зв’язки у МВС і СБУ?

Сам Кіян у розмові з Забороною припустив, що йому не висунули обвинувачень, оскільки він не підходить за зростом під опис чоловіка, якого камера засікла разом із жінкою о 02:33 на місці встановлення вибухівки під машиною Шеремета.

Що все це означає?

З моменту вбивства журналіста Павла Шеремета минуло вже більше як п’ять років. Кримінальна справа на нібито виконавців злочину очевидно розвалюється в суді: усіх підозрюваних випустили на свободу, а саме розслідування політизувалося настільки, що багато хто називає підозрюваних героями, а справу проти них — політичним переслідуванням. При цьому не чути будь-яких просувань щодо розкриття організаторів і замовників убивства: навіть свідчення про можливий «білоруський слід», передані в поліцію у 2020 році, поки що ні до чого не привели.

Досі залишається незрозумілим мотив злочину. Спочатку поліція називала організатором убивства Андрія Антоненка, а його мотивом — захоплення ідеєю вищості «білої раси», тобто расизмом. Але незабаром після того, як цей мотив став відомий громадськості, слідчі поміняли його на більш розпливчастий — «спроба дестабілізації соціально-політичної ситуації в країні», і представили Антоненка як усього лише виконавця. При цьому колишній прессекретар МВС Артем Шевченко в приватному листуванні з подругою Юлії Кузьменко Василиною Мазурчук обмовився, що до організації вбивства журналіста причетні «контрики» — контррозвідка СБУ, а самого Шеремета він назвав «російським агентом». А на початку 2020 року заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко заявив, що десять співробітників СБУ перевіряються на наявність зв’язків із підозрюваними й організацією вбивства. Однак після цієї заяви ніхто публічно так нічого й не підтвердив.

З моменту офіційного завершення досудового розслідування вбивства Павла Шеремета пости у МВС втратили всі високопоставлені правоохоронці, які були відповідальні за розслідування. У вересні 2019-го у відставку пішов голова Національної поліції Сергій Князєв (той самий, з яким вирішував питання Петро Кіян) після того, як його дружину затримали на кордоні з Польщею з незадекларованою готівкою в сумі 650 тисяч євро.

У липні 2021-го у відставку пішов глава МВС Арсен Аваков, слідом за ним голова Нацполіції Андрій Крищенко, а невдовзі — заступник голови Національної поліції, начальник кримінальної поліції Євген Коваль. Прессекретар МВС Артем Шевченко також пішов зі своєї посади на початку 2022 року. Тепер на місці глави МВС — Денис Монастирський, якого називають близьким соратником Авакова, а першим заступником глави МВС став виходець зі СБУ Євгеній Єнін, теж людина з близького оточення колишнього міністра.

Пішов і генеральний прокурор Руслан Рябошапка, який на брифінгу в грудні 2019-го заявив, що в прокуратури претензій до зібраної поліцією справи немає. Фактично з усіх, хто виступав на тому брифінгу, при владі залишилася тільки одна людина — президент Володимир Зеленський.

Матеріали, зібрані за ці роки слідством, могли б стати відправною точкою для відкриття паралельних справ про інші злочини, про які, зокрема, йдеться в цьому розслідуванні, але жоден із цих фактів досі не ставав надбанням громадськості. Про що це може говорити?

По-перше, може йтися про свідомий «злив» справи за сценарієм, випробуваним у справах про політичні вбивства в різних країнах колишнього СРСР, перш за все в Росії — наприклад, у справах про вбивство журналістки Анни Політковської й політика (і, до речі, друга Павла Шеремета) Бориса Нємцова. Слідство на початковому етапі ведеться професійно, але врешті-решт на лаві підсудних опиняються дрібні виконавці, які, можливо, мали стосунок до злочину, але й це не точно. Розслідування й судові засідання затягуються, слідчі приховують ключову інформацію. Минають роки, вбивство забувається, і, нарешті, настає момент закінчення строку давності для організаторів.

По-друге, справа могла бути повністю сфабрикованою, а її матеріали слід розглядати як відображення боротьби за владу між МВС і СБУ. Тим більше, що тема можливої причетності СБУ звучала в заявах самого Авакова і президента Володимира Зеленського. Крім того, участь СБУ знаходить підтвердження і в якісному журналістському розслідуванні, яке 2017 року провела команда «Слідства.інфо» спільно з міжнародною мережею розслідувачів OCCRP.

А головне, політичне керівництво країни й силові відомства, найімовірніше, мають дуже добре уявлення про те, хто й навіщо вбив Павла Шеремета. Але вони воліють про це мовчати.

У громадськості залишається дуже багато питань до поліції та прокуратури. Наприклад, чому прослуховувати потенційних підозрюваних слідчі почали лише у вересні 2019 року, якщо дехто з них, судячи з матеріалів справи, становив інтерес для слідства ще восени 2016-го? Чому поліцейські не допитали Катерину Єрмак? Адже вона спілкувалася з Петром Кіяном, яким цікавилася поліція, безпосередньо в період, коли відбувалася можлива підготовка закладення вибухівки, і могла б розповісти, про що говорила з ним і що він робив поряд з будинком Шеремета. Чим займалися слідчі цілих три роки між періодом, коли вони з’ясували, хто перебував на місці злочину у 2016 році, та початком прослуховування у 2019-му?

На запит Заборони у МВС відповіли, що керівництво міністерства вирішило передати питання до управління Національної поліції України. Щойно ми отримаємо відповіді, Заборона опублікує їх на сайті. Ми сподіваємось, що на факти, оприлюднені в нашому матеріалі, і на питання до слідства відреагують також прокуратура та суд.

Автори: 
Роман Степанович 
Леонід Рагозін 
Олександр Гуменюк 

Розслідування створено за підтримки:
Фонд Justice for Journalists («Справедливість для журналістів») 
Open Society Foundation 
National Endowment for Democracy
Патрони і донатери Заборони 

Приєднуйтеся до спільноти Заборони та підтримуйте наш відділ розслідувань тут.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top