«А нащо мені жити?». Як коронавірус позбавляє смаку до життя - Заборона
Читаєте зараз
«А нащо мені жити?». Як коронавірус позбавляє смаку до життя

«А нащо мені жити?». Як коронавірус позбавляє смаку до життя

Коронавірусна хвороба впливає на смак до життя — через це низка пацієнтів вкоротили собі віку. Заборона публікує матеріал українського англомовного видання Kyiv Post, який вийшов в оригіналі англійською, з дозволу редакції. 


Коронавірус позбавив 38-річну кухарку Марту Савчин її головного професійного інструменту. Тепер вона лише здогадується, як пахнуть та смакують її страви.

Минуло вже вісім місяців відтоді, як вона видужала від хвороби, але відновити здатність відчувати смаки та запахи Савчин не може й досі.

«Раніше я відчувала запах хліба й тішилася. Завжди пекла паски на Великдень, — пригадує мешканка села Білі Ослави на Івано-Франківщині. — Тепер у духовку пхаєш той торт, а він тобі не пахне».

Але хвороба мала й інші довготривалі наслідки. 

Незабаром після одужання від COVID-19 Марта Савчин почала відчувати, що разом із втратою смаку їжі вона втратила і смак до життя. 

«Я просто не хотіла жити, — зізнається вона. — Я запитала себе: «А нащо мені жити?». Але потім подивилася на дітей та подумала: «А кому вони потрібні, як не мені?».

Страждаючи від безсоння, думок про самогубство та слухових галюцинацій, у жовтні Савчин звернулася до психотерапевта. Він діагностував депресію, спричинену коронавірусом, та призначив антидепресанти.

Про руйнівний вплив коронавірусу на психічне здоров’я пацієнтів стало відомо майже одразу після того, як пандемія накрила світ у грудні 2019 року. Тоді вчені забили на сполох щодо так званого «довготривалого ковіду».

Цей термін охоплює цілу низку тривалих наслідків коронавірусу — таких, як, наприклад, порушення роботи серця та легенів, погіршення психічного здоров’я. 

У кожного п’ятого пацієнта з COVID-19 розвивається психічний розлад впродовж двох місяців після зараження — про це свідчить опубліковане в листопаді 2020 року дослідження британських вчених з Оксфордського університету.

Тривожність, депресія та безсоння — симптоми, які з’явилися й у Савчин — найпоширеніші серед тих, хто зазнав впливу коронавірусу на психічне здоров’я.

Прописані лікарем антидепресанти допомогли Марті та стабілізували психічний стан. Сон покращився, депресія вщухла, а думки про самогубство припинили її турбувати. 

Однак для деяких хворих вплив коронавірусу на психіку мав трагічні наслідки. За повідомленнями ЗМІ, щонайменше десять пацієнтів із COVID-19 вкоротили собі віку в Україні від червня 2020 року. Майже всі ці випадки сталися в лікарняних палатах.

Лікарі, з якими спілкувався Kyiv Post, пов’язують самогубства своїх пацієнтів із психічними розладами, які спричинив коронавірус. 

Самогубства пацієнтів з COVID-19 сталися в Запоріжжі, Дніпрі, Харкові та Києві. Журналісти повідомляли про подібні випадки на Філіппінах, в Індії, Албанії, Пакистані та інших країнах.

Світ виявився так само неготовим до хвилі «смертей із відчаю», як і Україна.

Деякі країни організували гарячі лінії психологічної підтримки для всіх, кому морально важко впоратися з новими реаліями пандемії. В Україні таку мережу створили волонтери. 

Наразі невідомо про бодай якісь урядові заходи, спрямовані на психологічну підтримку хворих на коронавірус.

МОЗ не надсилав лікарням жодних інструкцій — не роз’яснював, як вчиняти в разі виявлення ознак депресії в пацієнта з коронавірусом або у випадку, коли той демонструє суїцидальні наміри.

Міністерство не відреагувало на запит про коментар від Kyiv Post.

Деякі лікарні розробили протоколи з превенції суїцидів за власною ініціативою. Щоправда, вони вдалися до такого кроку лише після того, як декілька пацієнтів вистрибнули з вікон своїх палат.

«Познімали ручки з вікон»

Після того, як у вересні двоє хворих на коронавірус пацієнтів вистрибнули з вікон реанімаційного відділення Київської міської клінічної лікарні №4, адміністрація медзакладу вдалася до дій.   

З вікон зняли усі ручки та встановили решітки.

«Забрали ручки — познімали їх. Спеціальним ключем персонал тепер може відкрити вікно на провітрювання», — каже Георгій Аксютін, заступник головного лікаря з медичних питань.

Після інциденту штатній психологині додалося роботи. Тепер вона спілкується з усіма пацієнтами, хворими на коронавірус, каже Аксютін. 

Раніше вона допомагала підготуватися до виписки тим, хто пережив серцевий напад або завершив стаціонарне лікування від ВІЛ/СНІДу. Тож від початку пандемії, коли лікарню перепрофілювали для прийому хворих на COVID-19, психологиня майже не була зайнята. 

«Жоден із цих пацієнтів не стояв на обліку в психіатра, — каже Аксютін. — Звісно, ці випадки стали для нас несподіванкою».

За словами Аксютіна, в лікарні й раніше траплялися самогубства, але вкрай рідко та лише серед пацієнтів з онкологічними або психічними захворюваннями. В реанімації ж такого не траплялося ніколи — дотепер.

Це сталося 21 вересня о сьомій ранку. Медсестра традиційно обходила пацієнтів та збирала їхні зразки для аналізу, зокрема й у 68-річного Валентина. Прізвища пацієнтів не розкривають через лікарську таємницю.

Родичі Валентина саме чекали на його зразки біля лікарні, щоби відвезти їх до лабораторії для аналізу.

Поки вони чатували зовні, він вистрибнув з вікна другого поверху та загинув.

«Раптово хворий піднявся з ліжка, зняв лицеву маску, підбіг до вікна та відчинив його. До нього кинулася медсестра, — розповідає Аксютін. — Він схопив металевий предмет — спеціальну лінійку для вимірювання венозного тиску — і почав від неї відбиватися. Вона намагалася його схопити, відтягнути — він був таким досить огрядним чоловіком — але той викинувся з вікна».

За словами Аксютіна, у момент стрибку пацієнт закричав: «Мене там чекають».

Це сталося на очах трьох інших пацієнтів реанімаційної палати, які перебували на кисневій підтримці, але були при тямі. Один із них, 42-річний Віктор, у той же день став почуватися пригнічено. 

Штатний психолог його не відвідував. Лікарі, однак, дали йому адаптогени — ліки від стресу.

Рано вранці наступного дня Віктор викинувся з того самого вікна, що і його сусід по палаті. За словами Аксютіна, він викрикнув ту саму фразу.

Лікарі кажуть, що у Віктора залишилася дружина.

Ліжка Віктора та Валентина стояли поруч. Вони могли спілкуватися один з одним у проміжках між сесіями інвазивної вентиляції легенів. В обох була пневмонія — розповсюджене ускладнення коронавірусу. 

Та самогубства цих пацієнтів не підштовхнули інші лікарні вдатися до превентивних заходів. 

Місяць потому ще два хворих на коронавірус пацієнти вистрибнули з вікон інших київських шпиталів.

Хвиля

Наступною вкоротила собі віку 60-річна Лариса. 19 жовтня вона вистрибнула з вікна четвертого поверху Олександрівської лікарні в Києві. 

Лариса потрапила до лікарні у важкому стані з пневмонію, ураженням нирок та надниркових залоз.

Незабаром її самопочуття погіршилося. Її перевели до реанімації, де вона провела майже три тижні. 

Лікарям вдалося стабілізувати стан Лариси та повернути її до загального інфекційного відділення. Але кілька днів потому вона вистрибнула з вікна й загинула.

Це сталося рано вранці, коли всі інші пацієнти окрім сусідки Лариси спали.

«Вона вийшла в коридор, відчинила вікно, встала на підвіконня, і…[вистрибнула], — каже Олексій Куценко, завідувач відділення реанімації та інтенсивної терапії для інфекційних хворих. — Це було абсолютно непередбачувано. Ніхто навіть і подумати не міг, розумієте? Тим більше, що до цього таких випадків у нас не було на ковіді».

За словами лікаря, Лариса не стояла на обліку в психіатра. 

Її вчинку було складно запобігти, каже Куценко. У жовтні лікарня була переповнена. Пацієнтів було вдвічі більше, ніж медзаклад був у змозі вмістити, тож доводилося використовувати додаткові ліжка. Персонал лікарні не міг приділяти багато уваги кожному пацієнту.

«Якщо важкий хворий, то всі лікарі біля нього. А всі решта — зараз нагляду немає», — каже Куценко. 

Зізнається, що коли дізнався, що Лариса вкоротила собі віку, був шокований. 

«Ми її таку хвору тяжку витягнули — і тут на тобі. Все дарма», — зітхає Куценко.

Донька Лариси, 36-річна Тетяна, не вірить у версію лікарів про те, що її мати вистрибнула з вікна внаслідок впливу коронавірусу на психіку. Втім, пояснити свою позицію Kyiv Post вона відмовилася.

В лікарні кажуть, що не можуть гарантувати, що їм вдасться запобігти подібним випадкам самогубств у майбутньому. За словами Куценка, у них немає ресурсів, щоби запровадити превентивні заходи.

Спеціальне відділення  

На наступний день після смерті Лариси 68-річний Василь вистрибнув із вікна Восьмої клінічної лікарні в Києві та розбився. 

20 жовтня о дев’ятій ранку Василь запитав у свого сусіда по палаті, чи можна відчинити вікно — подихати свіжим повітрям. Той погодився. Тоді Василь попросив його вийти з кімнати — сказав, хоче побути наодинці. 

«Коли пацієнт через якийсь час повернувся до палати, його сусіда вже не було. Вікно відчинене, а сусіда немає», — розповідає Сергій Вєтров, завідувач відділення психосоматичних розладів.

Адміністрація лікарні доручила Вєтрову надати психологічну допомогу сусіду Василя по палаті. Після пережитого той почав страждати від тривожного розладу та депресії.

«Це було неочікувано і для цього пацієнта теж, — каже Вєтров. — Йому теж було незрозуміло, що сталося. Ніщо не віщувало про те, що сусід захоче це зробити».

За словами лікаря, Василь не стояв на обліку в психіатра.

У лікарні знали, що в столиці це вже четвертий за місяць випадок самогубства серед пацієнтів, хворих на коронавірус. Тож після інциденту вирішили відкрити спеціальне відділення для тих хворих на COVID-19, у яких через вірус розвинулися психічні розлади.

У новоствореному відділенні 20 ліжок — зараз третина з них зайнята. Керує ним Вєтров. За його словами, від жовтня у відділенні пройшли лікування 46 пацієнтів, ще 163 отримали психологічну консультацію. 

«Якщо тут щось йде не так, як треба, і ми не можемо впоратися з цими пацієнтами, тоді вже вирішується питання про переведення в психіатричну лікарню», — каже Вєтров. За його словами, таких випадків було декілька.

Це підтверджує й коментар жінки на ім’я Олена Ващенко на форумі Київської міської державної адміністрації. Вона скаржиться на Восьму лікарню за те, що її  хворого на коронавірус чоловіка перевели звідти до психіатричної лікарні після появи в нього суїцидальних думок. 

Втім, якщо дві з трьох столичних лікарень зуміли відреагувати на проблему та знайти рішення, навряд менші шпиталі у регіонах України зможуть зробити те саме.

Як ковід впливає на мозок

Усі лікарі, з якими спілкувався Kyiv Post, погоджуються: коронавірус може суттєво впливати на судини, пошкоджуючи мозок.

«Чи може це призводити до емоційних порушень? Цілком. Тому що в головному мозку є анатомічні структури, які відповідають за наші емоції. Багато пацієнтів скаржаться на критичний рівень тривоги, неконтрольовані сльози та самообвинувачення, — каже Вєтров. — І якщо вчасно не надати допомогу, це може призвести до суїцидальних думок, а надалі й до суїцидальної поведінки».

Є декілька причин впливу COVID-19 на психіку, вважають лікарі.

Перша — це нейротоксичність вірусу або, іншими словами, його вплив на центральну нервову систему. За словами Куценка, на момент інтерв’ю в усіх п’яти пацієнтів реанімації, якою він завідує, були певні пошкодження мозку, спричинені коронавірусом.

Друга причина — гіпоксія або брак кисню, які часто трапляються в пацієнтів із коронавірусом. 

«Мозок харчується глюкозою. Більше клітини мозку нічим живитися не можуть. Для окислення глюкози потрібен кисень», — пояснює Куценко. Брак кисню, каже він, призводить до порушень поведінки.

Третя причина — психологічний вплив пандемії, або паніка перед невідомим.

Люди переймаються через своє здоров’я та добробут. Бояться втратити роботу. Сумують, бо не можуть зустрітися з близькими. Деякі стикаються з сімейними проблемами під час ізоляції вдома. 

Помітивши у своїх пацієнтів ознаки тривожності та депресії, психотерапевт Спартак Субота вирішив запустити платформу для підтримки тих, хто бореться з психологічними проблемами на тлі пандемії.

Субота, науковий керівник Інституту когнітивного моделювання, закликав своїх колег долучитися до ініціативи. Багато хто відгукнувся. 

В травні 2020 року проєкт «Розкажи мені» розпочав свою роботу. Кожен пацієнт отримує три безкоштовних сеанси з психотерапевтом. На сьогодні спеціалісти провели вже 15 тисяч годин таких прийомів, каже Субота. 

«Багато людей не можуть собі дозволити психотерапію: це недешево, — каже він. — У коронавірусу багато негативних наслідків. Деякі кажуть, що «ловлять» психотичні епізоди. Дуже поширена зараз історія — те, що через коронавірус в людей сильно погіршується когнітивна сфера — пам’ять, увага, мислення, мова — і починаються психотичні епізоди з галюцинаторним синдромом і маячінням».

Це саме те, що сталося із Савчин, кухаркою з Івано-Франківщини. 

Після одужання від коронавірусу вона зрозуміла, що хвороба і далі отруює її життя. Вона втратила 13 кілограмів, бо не мала апетиту до їжі, що не пахне та не смакує. 

Савчин страждала від галюцинацій та безсоння, допоки не почала приймати антидепресанти в жовтні.

«Бачила такі реальні містичні сни, жахи, що вони мені не давали спати. Боялася людей, було страшно виходити на вулицю, — каже Савчин. — В мене ніколи в житті такого не було».

Зараз це в минулому, але нездатність відчувати смаки та запахи непокоїть її досі. 

«Я дуже люблю готувати. У мене кожного тижня напечено, наварено. А зараз я не хочу це варити: більше немає радості».

Нагору