«Мої шрами – карта мого виживання»: Відвертий фотопроект

Британська фотографка Софі Майан фотографує людей, які отримали шрами найрізноманітнішими шляхами: від пожеж і вогнепальних поранень до самоушкодження. За її словами, навіть загоєні рани на тілі залишаються з нами ще надовго у вигляді душевного болю.

Ідея проекту з’явилася, коли Софі зустріла модель зі шрамами, яка не побоялася розповісти про свій сумний досвід. Подібні люди часто стають об’єктами пильної уваги й незручних запитань – це, на думку фотографки, має змінитися. Люди не повинні соромитися своїх ран, ховати їх і відчувати зніяковіння. Це не тільки частина нашого життя, але й демонстрація можливостей людського тіла.

«Коли ви бачите когось зі шрамом, ви ставите питання? Питаєте, що з ними не так? Це й повинно змінитися. Немає нічого поганого в рубцях, вадах, хвороби шкіри», – фотографка Софі Майа. За кожним таким знімком стоїть власна, особиста розповідь про біль. І це є свого роду терапією.

«Впевненість і висока самооцінка не для мене. Велику частину часу я витрачаю на догляд за шкірою. Але зараз, більш ніж коли-небудь, я повинна нагадувати собі, що я прекрасна», – Майян (бульозний епідермоліз).

«У 2014 році мені поставили діагноз: рак кісток. За два роки мені зробили 11 операцій», – Адель (рак кісток).

«У серпні 2016 року вантажівка наїхала на мою руку: колесо зупинилося на лікті, перш ніж знову розвернутися й потягло кістку і шкіру. За рік у мене було п’ять операцій», – Анна (аварія).

«Частина процесу лікування включала заміну стегнової кістки титаном, що і призвело до утворення шраму», – Біллі (саркома кісток).

«Я ношу цей шрам, бо він частина мене. Це всього лише шкіра», – Бинту (опіки)