Артрезиденція запрошує митців взяти участь у проєкті з осмислення майбутнього після контрнаступу
Філософи все частіше використовують термін «постлюдяність». Майбутнє, як здається, пропонує апокаліптичні — принаймні, для людства, — сценарії: техногенні та екологічні катастрофи, ядерну зиму, шосте вимирання, глобальний геноцид тощо. Чи ми приречені обмірковувати майбутнє в археологічних термінах, де людина буде похованим артефактом, чи нові часи ще мають простір для людської думки? Війна в Україні загострила ці проблеми: можливість виживання багатьох людей поставлено під питання. Водночас можливий контрнаступ дає змогу говорити про модель умовного завтра. Зв’язка виживання/смерті, перемоги/поразки, буття/апокаліпсису змушує нас замислитися про те, яким буде майбутнє. Обміркувати його запрошують друзі Заборони, куратори артрезиденції у Хаті-Майстерні — просторі, де митці працюватимуть над проєктами уявлення майбутнього.
Заборона розповідає, як подати заявку, хто може взяти участь, та публікує кураторський текст резиденції. Також ми радо опублікуємо найцікавіші матеріали про горизонти майбутнього як від наших читачів, так і від учасників резиденції (пишіть на contact@zaborona.com).
Де розташована резиденція: у просторі Хати-Майстерні в селі Бабин Івано-Франківської області
Для кого це: для митців, художників, письменників і взагалі всіх, хто може поділитися футурологічним баченням умовного післязавтра
Що треба робити: взяти участь у воркшопі, артіст-току та будь-якій іншій інтеракції; протягом останніх днів учасники презентують результати роботи — індивідуальної або колективної
Коли розпочнеться: в серпні
Хто в команді: Катя Бучацька, Борис Філоненко та Анна Потьомкіна
Які умови: гонорар за участь 10 тисяч грн; 3-разове харчування; проживання, їжа та проїзд оплачуються організацією
Де більше інформації про резиденцію: тут
Як подати заявку: просто
Скільки в мене часу на подання: заявку можна подати до 23:59 27 липня
Що треба знати про саму програму: достатньо прочитати ось цей кураторський текст від арткритика і куратора резиденції Бориса Філоненка:
на після контрнаступу
І до 24 лютого ми знали, що з майбутнім є проблеми. А відтоді ми окреслювали горизонт планування перервами між тривогами, десятьма-п’ятнадцятьма хвилинами, годиною, сьогоднішнім днем, десятьма вирішальними днями, максимум двома-трьома тижнями, порами року, цим роком. Тепер ми маємо 10–31 серпня, щоб замислитись про те, як ми думаємо про майбутнє.
Кінець історії, розладнаний час, історіографічний поворот, шосте масове вимирання — є багато способів не думати про проєкт майбутнього, адже там, попереду, лишається лише пережити одну з версій фіналу: ядерну війну, кліматичну катастрофу, геноцид, теракт, голод тощо. Найчастіше майбутнє постає перед нами в одній зі своїх викопних форм — як палеомайбутнє, як низка скам’янілих уявлень про завтра, які радше унеможливлюють рух, аніж виглядають добрим набором стратагем. Серед цього каміння можна знайти численні модерні проєкти, світле майбутнє, чудесний світ новий, антивоєнні візії Джона Леннона або виконання гарантій Будапештського меморандуму.
Водночас видається, що сьогодні недоречність питання про майбутнє співіснує з можливістю радикально його поставити — і персонально, і колективно. У мовному звороті «після перемоги», в підготовці до контрнаступу, у щоденній розбудові соціальних зв’язків і нових сценаріїв взаємодії ми наважуємось надавати форму майбутньому, або точніше — надавати форм різним майбутнім. У ситуації, коли воєнна оптика маркує наші тіла і середовища нашого існування, скепсис щодо майбутнього трансформується у стани перманентних підтримувальних дій та підготовки до завтра. Контрнаступ може відбутися і в історії ідей про майбутнє.
Ми, Катя Бучацька і Борис Філоненко, підходимо до цієї резиденції з кількома сюжетами, що можуть мати розвиток або загубитись в новостворених маршрутах. Серед них є рядок з нашої нещодавньої приватної переписки: «Не розумію, до чого готуватися: до смерті чи до життя». Є також слова з роману Ласло Краснагоркаї «Сатантанго»: «Не читай Книгу Буття, читай Апокаліпсис». А також кілька думок про бездіяльність, створення музею, апокаліптицизм проти катастрофізму, майбутнє художніх практик та інші поступи, характер яких потребує перевірки.
Цей текст я редагую в парку, у черзі за кавою, доки чекаю нагоди пройтися порожніми залами музею Ханенків. «Ваша кава. І, будь ласка, чек з передбаченням», — каже бариста. Передбачення на чеку коротке: «Чекайте на зміни». Eventually, we need to check it out.
