'
Читаєте зараз
Азербайджан і Вірменія намагаються зупинити нову війну: чому питання миру лежить у площині лише кількох сіл

Азербайджан і Вірменія намагаються зупинити нову війну: чому питання миру лежить у площині лише кількох сіл

JAMnews
Автор:

Азербайджан та Вірменія домовилися про узгодження кордону двох країн на його північній ділянці по лінії на момент розпаду СРСР. Вірменські землі в Азербайджані й азербайджанські села у Вірменії — багаторічний біль мешканців та тонкий лід на карті Південного Кавказу.

Чи з’явиться на ній остаточна лінія кордонів без нової крові, передбачити складно: дуже багато залежить від хиткої позиції влади та настроїв місцевого населення. Що думають експерти й жителі сіл про ситуацію та перспективи життя в анклавах і прикордонних селах по обидва боки неуточненого кордону, розбиралися журналісти JAMnews.


Вірменія, Азербайджан: які мають анклави 

Внаслідок Другої карабаської війни 2020 року та зіткнень у вересні 2023-го територія колишнього Нагірного Карабаху й семи прилеглих до неї районів, які перебували під контролем вірменських сил понад 30 років, перейшла до Азербайджану. При цьому невирішеним залишився тільки один пункт щодо територіальних суперечок між Азербайджаном і Вірменією — анклави та чотири прикордонні села.

На території Вірменії вісім азербайджанських сіл: Юхари-Аскіпара (вірменська назва — Верін-Воскепар), Ашаги-Аскіпара, Бархударли, Софулу, Баганіс-Айрум, Кизил-Гаджили та Хейрімлі Газахського району, а також село Кяркі (вірменська назва — Тігранашен) Нахічеванської Автономної Республіки. Чотири з них азербайджанська сторона вважає неанклавними селами, оскільки вони розташовані на прилеглій до Азербайджану території на кордоні з Вірменією. Інші ж повністю оточені землями Вірменії.

Вірменія на території Азербайджану має один анклав — Арцвашен. Азербайджанці називають це село Башкендом.

Згідно з домовленістю комісій двох країн із делімітації, уточнення кордону розпочнеться з «окремих ділянок» Тавуської області. Це означає, що чотири неанклавні села, які з початку 1990-х перебували під контролем Вірменії, перейдуть до Азербайджану.

Поступки, щоб не спровокувати нову війну: на що йде Єреван

Про те, що Вірменія та Азербайджан на порозі ухвалення важливих рішень, стало зрозуміло після візиту прем’єр-міністра Нікола Пашиняна до прикордонних сіл Тавуської області в березні 2024 року. На зустрічі з жителями він повідомив, що Вірменії, можливо, доведеться віддати Азербайджану села Кизил-Гаджили, Хейрімлі, Ашаги-Аскіпара, Баганіс-Айрум. Зараз там ніхто не живе — залишилися самі кістяки та руїни будинків.

Вірменський прем’єр заявив, що це азербайджанські поселення, які перейшли під контроль Вірменії через бойові дії в 1990-х роках. При цьому якщо Єреван відмовиться почати процес делімітації і не поверне ці села, Баку розв’яже нову війну. «Якщо відмовитись, це означатиме, що наприкінці тижня розпочнеться війна, — сказав Пашинян. — І я знаю, що буде наприкінці цієї війни. Потім, коли зустрінемося десь на площі Республіки [головна площа Єревана], ви скажете мені: нехай ми, прості селяни, не мали інформації, але ж ви всі знали».

Заява викликала хвилю обурення всередині країни. Стало зрозуміло, що за понад три роки після війни 2020-го Вірменія не відновила свої захисні ресурси. І влада готова піти на болісні поступки, щоб за будь-яку ціну уникнути нових бойових дій.

Протести після рішення про делімітацію

Пізніше комісії з делімітації вже офіційно заявили про рішення, яке анонсував Пашинян. Вперше сторони конфлікту домовилися про те, як пролягатиме частина кордону між країнами.

«Республіка Вірменія в цьому процесі отримує зниження ризиків, пов’язаних із делімітацією кордону та безпекою», — заявляють в апараті прем’єр-міністра Вірменії. Але в місцевих жителів ці заяви не викликають довіри.

Одразу після оголошення про рішення комісій з делімітації місцеві жителі розпочали акції протесту та перекрили автомагістраль, що пов’язує Вірменію з Грузією. До них приєдналися активісти з Єревана, а також деякі опозиційні депутати. Люди вважають, що у разі зміни кордону їхні будинки опиняться на відстані кількох десятків метрів від позицій азербайджанських збройних сил. Влада намагається пояснити протестувальникам, що Баку погодився на делімітацію згідно з Алматинською декларацією 1991 року — тобто Азербайджан готовий визнати кордони Вірменії, якими вони були за часів СРСР.

Воскепар та Кіранц: гарантій безпеки немає

Щобільше, влада заявляє, що з чотирьох сіл, які Єреван збирається віддати Азербайджану, під фактичним контролем Вірменії перебувають лише два з половиною населені пункти. Втрата передбачає певні проблеми для Вірменії. По-перше, це призведе до зміни розташування бойових позицій двох країн: Єреван утратить вигідніші точки, що може відіграти важливу роль для просування збройних сил Азербайджану вглиб Вірменії у разі продовження конфлікту. «Делімітація також не гарантує безпеку, проте відмова від того, щоб адресувати питання, гарантує збільшення безпекових загроз. І насамперед потрібно нейтралізувати цей гарантовано негативний сценарій», — заявляє Пашинян.

Зміна бойових позицій призведе і до того, що незахищені вірменські поселення, наприклад села Воскепар і Кіранц, опиняться під прямим прицілом. Якщо зараз будинки мирних жителів від позицій азербайджанських ЗС відокремлює територія протяжністю кілька кілометрів, то після зміни кордонів відстань скоротиться до кількох десятків метрів.

Втрата зв’язку з Грузією

Однак головний аргумент проти поступок — це втрата зв’язку з Грузією. Саме через територію спірних сіл, причому в кількох місцях, пролягає траса, яка пов’язує Вірменію з Грузією. Щоб забезпечити функціонування цієї магістралі, владі доведеться будувати об’їзну дорогу, що доволі проблематично в умовах місцевого гірського рельєфу.

Приїзд Пашиняна у Воскепар став провісником майбутніх проблем, розбурхав людей і посіяв неспокій. Після його від’їзду чоловіки з похмурими й задумливими обличчями щодня збиралися в центрі села, щоб поспілкуватися один з одним та зрозуміти, що робити далі. Вони заявляли, що не погоджуються з таким розвитком подій ще до рішення комісій з делімітації.

«Влада намагається подати ситуацію так, ніби передавати ці території Азербайджану збирався ще президент Кочарян, — каже житель Воскепара Карен Папян. — Хто і що хотів робити раніше, для нас зовсім не важливо. Тепер це проблема нашого села та всієї Вірменії. Якщо це все-таки трапиться, чоловіки, що живуть тут, залишаться в селі. Але ж не наші діти. Через 20 років села вже не буде».

Карен упевнений, що Вірменія не має йти на чергові територіальні поступки Азербайджану, попри загрозу початку нової війни, про яку їм говорив Пашинян: «Якщо азербайджанці заселять ці території, нам тут залишатися абсолютно безглуздо. Тому ми маємо стояти на своєму до кінця».

Жителі сіл бачили кілька війн. Багато з них чи їхні сини були учасниками бойових дій. Наперекір жаху війни вони кажуть, що й зараз готові взяти до рук зброю та разом з армією захистити право свого села на існування.

Вірменія та Азербайджан обговорюють цю тему вже кілька років. За цей час розглядали різні варіанти розв’язання питання. Найбільш прийнятний для Вірменії — обмін територіями.

Але, з огляду на логіку переговорного процесу, зараз можна припустити, що в Баку на це не погодяться. Експерти припускають: швидше за все, в якийсь момент Єревану доведеться відмовитись і від цих чотирьох сіл, що загрожує додатковими проблемами.

Якщо влада країни піде на поступки, Вірменія втратить ще одну міждержавну дорогу — цього разу ту, що пов’язує країну з Іраном.

Повернення своїх анклавів та неанклавних сіл: вимоги Баку

«Ті чотири села, які не є анклавними, мають беззастережно повернути Азербайджану. Щодо тих сіл, які є анклавними, — оскільки анклавне село Вірменії також розташоване на території Азербайджану, — має бути створена окрема експертна група та розпочато обговорення», — заявив у січні 2024-го азербайджанський президент Ільхам Алієв, пише JAMnews.

Нікол Пашинян стверджує: «Наша логіка така: анклав має бути обміняний на анклав. Те, що перебуває під їхнім контролем, залишається під їхнім контролем. Те, що контролюємо ми, залишається за нами». Однак нещодавно прем’єр заявив, що Арцвашен є частиною незалежної Республіки Вірменія.

Башкенд: що це за анклав

Населений пункт Башкенд розташований у Гедабекському районі Азербайджану. Рішенням керівництва СРСР його було передано під контроль Вірменської РСР у зв’язку із сільськогосподарськими потребами. На той час населення села складалося переважно з вірмен. Назву села площею 61 м² було змінено 1978 року на Арцвашен (у перекладі з вірменської — «Орлине село»).

Внаслідок військової операції 6–8 серпня 1992 року під час Першої карабаської війни територія перейшла під контроль Азербайджану. Після відходу вірмен Башкенд не заселили, мешканці навколишніх сіл займаються там сільським господарством.

На в’їзді облаштовано кілька військових постів. Хоча місцеве населення суворо не перевіряють, певний контроль, зважаючи на все, є. За словами тутешніх, на військових постах обстежують зазвичай чужих, а також встановлено постійне спостереження з відстані. Усі будинки в селі порожні, більшість із них розвалюється.

53-річний Велі, мешканець села Шиних Гедабекського району, має тваринницьке господарство в сусідньому Башкенді. Чоловік каже, що відколи Башкенд, який Вірменія вважає своїм анклавом, перейшов під контроль Азербайджану, він годує свою сім’ю завдяки худобі, яку тримає саме тут.

Оскільки прилеглі села розташовані нижче від вірменських військових постів, жителі цих населених пунктів не можуть обробляти там землю та тримати худобу. Географічне положення Башкенда безпечніше, тому вони господарюють тут, а не у себе в селі.

«Крім того, ґрунт Башкенда більше придатний для випасання худоби й землеробства, — пояснює Велі. — Я не один такий, люди з навколишніх сіл годуються звідси. Ми тримаємо тут тварин. Ніхто з нас не має роботи. Безробіття скрізь. Ми тримаємо овець, а потім продаємо їх, купуємо корм для тварин і живемо на ці кошти. З такими труднощами, клопотами ми заробляємо свій хліб. Якщо цього села не стане, ми втратимо останню можливість для існування. Вимушені будемо забрати свої сім’ї та виїхати звідси».

Башкендська операція: повторення

Талія Мамедова, мешканка села Дюзрасуллу, колись працювала медсестрою в Башкенді. Вона каже, що досі пам’ятає поранених солдатів, чиє життя намагалася врятувати під час Башкендської операції. Тому жінка не хоче передання територій вірменській стороні. Вона боїться, що всі ці події повторяться.

«Під час війни, коли Башкенд був у руках вірмен, ми зазнали великих утисків. Вся громада різними іншими шляхами возила своїх хворих до Товуза та Шамки, — згадує Талія. — Якщо вірмени сюди повернуться, то нічого доброго не буде. Вони знову вдаватимуться до провокацій. Це місце, яке з’єднує Шиних та всю Гянджу. Пустимо, щоб вірмени знову стали посередині?»

За словами жінки, її село може померти, якщо анклав повернуть Вірменії.

Референдум щодо анклавів

Один із лідерів партії «Республіканська альтернатива» (РеАл) Натіг Джафарлі говорить про дві причини, з яких у Башкенді нікого не поселили: «Перша — юридична. Вірменія могла б сказати, що це її територія, а ми там оселилися і маємо виплатити за це компенсацію».

Також, за його словами, є економічні та соціальні обмеження. «Чи є нормальні поселення на 80% території Азербайджану, які не перебувають під окупацією? Люди стікаються до Баку вже понад 30 років. Якби вели нормальну економічну й соціальну політику, притоку до Баку не було б. Будівництво соціальної інфраструктури та створення економічних можливостей у Башкенді — не таке вже й просте завдання через природні умови», — каже Джафарлі.

Він вважає, що в обох країнах необхідно провести референдуми для взаємного обміну анклавами.

«Я не думаю, що Азербайджан погодиться повернути вірменській стороні Башкенд, що розташований за 30 кілометрів, — каже він. — Бо це додасть проблем у майбутньому. Навіть якщо залишити їх осторонь, у логістичному плані рух між Вірменією та цим селом може спричинити масу труднощів».

За його словами, якщо це питання буде розв’язано в концепції територіального обміну, то не обійтися без конституційної реформи. Бо і Конституція Азербайджану, і Конституція Вірменії встановили можливість територіальної зміни лише шляхом референдуму.

Мир та співпраця

З чотирьох сторін Башкенд оточують азербайджанські села. За такого розкладу, навіть якщо Азербайджан передасть цей населений пункт під контроль вірменської сторони, незрозуміло, як тут налагодити життя людей. Тому, на думку Натіга Джафарлі, це не дуже переконливий сценарій.

«Як ви можете собі уявити, що вірменська поліція, армія та офіційні представники, розмахуючи руками, ніби так і має бути, проходять територією Азербайджану близько 30 кілометрів, прямуючи до Башкенда? Звучить, щиро кажучи, непереконливо», — каже він.

Такою ж нереальною бачиться і ситуація з передачею азербайджанських сіл усередині Вірменії.

«Так, вони близькі до нашого кордону: якихось 5–15 кілометрів. Але в будь-якому випадку ми маємо пройти ці 5–15 кілометрів через Вірменію і забезпечити, наприклад, мешканців продовольством, банківськими послугами, послугами зв’язку, газом, електрикою та водою. Це здається дуже важким і навіть неможливим», — вважає Натіг Джафарлі.

Керівник дослідницького центру «Атлас» Ельхан Шахіноглу вважає, що на початковому етапі йдеться лише про повернення чотирьох сіл, які азербайджанська сторона називає «неанклавними». «Навіть розв’язання питання лише щодо чотирьох азербайджанських сіл на території Вірменії вже має стабілізувати ситуацію в регіоні. Після їх повернення підписання рамкової угоди пришвидшиться. Нам потрібні мир та співпраця. Я думаю, що це корисно і для Вірменії», — резюмує політолог.

Матеріал створено та опубліковано за підтримки Медіамережі.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій