Читаєте зараз
Бабин Яр дав нацистам план масових убивств. Аушвіц став продовженням — розповідаємо про головні меморіали Голокосту

Бабин Яр дав нацистам план масових убивств. Аушвіц став продовженням — розповідаємо про головні меморіали Голокосту

Yevheniia Kostina
Бабий Яр и Аушвиц: самые ошеломляющие мемориалы памяти жертвам Холокоста

80 років тому в Бабиному Яру нацисти розстріляли людей і продовжували це робити впродовж всього часу окупації Києва. Тільки 29–30 вересня 1941 року вбили майже 34 тис. осіб — більшість з них були євреями. В Україні річниця пам’яті проходить в обговореннях навколо проєкту меморіалу Бабиного Яру. Ми вже детально писали про те, як цей проєкт став скандальним і чого від нього чекати. А в цьому тексті шеф-редакторка новин Євгенія Костіна розповідає про меморіали в Німеччині, США, Ізраїлі, Польщі та на пострадянському просторі.


Бабин Яр як скринька Пандори

Згідно з переписом населення, 1939 року в Києві проживало 224 236 євреїв (26,5% від загальної кількості жителів). До початку окупації багато хто залишився в місті, відмовившись або не зумівши евакуюватися. Річ у тому, що радянська пропаганда дуже яскраво і барвисто розповідала про звірства нацистів у Європі щодо євреїв, натякаючи, що в Союзі безпечно і допомагати ворогові не варто. Хтось залишався з сімейних причин, молодь часто була лояльна до «совєтів» і приєднувалася до армії. Зрештою, багато киян (не лише євреїв) не вірили, що Червона армія не стане захищати до кінця таке важливе для СРСР місто, як Київ.

Вартовий Вермахту на дзвіниці Києво-Печерської Лаври наступного дня після окупації Києва. На тлі — вид на палаючий міст через Дніпро. Фото: Wikimedia Commons / German Federal Archive

Київ окупували 19 вересня 1941 року. В цей час у місті залишалося ще приблизно 400 тис. жителів (у середині 1941 року з 930 тис. осіб орієнтовно 200 тис. призвали в Червону армію і 325 тис. евакуювали). Першого ж дня окупанти видали указ про затримання і перевірку всіх місцевих чоловіків призовного віку. Але через брак людиноресурсів виконання наказу розтягнулося на кілька діб. В один із днів сталося кілька вибухів мін, встановлених НКВС. Нібито заради помсти за численні жертви німецькі командувачі закрили євреям можливість самостійно покинути місто.

27 вересня було додатково виділено 100 тис. патронів.

— Того ж дня почалися розстріли євреїв, заарештованих у першу добу окупації, а також спеціально привезених з розподільних таборів військовополонених.

— Того ж дня були роздруковані оголошення трьома мовами (українською, німецькою, російською): всім євреям Києва та околиць з’явитися з речами і документами на вулицю Мельникова.

— Того ж дня містом пустили чутку, що євреїв переселяють.

О 6-й ранку 29 вересня євреїв почали збирати і зганяти на єврейське і військове кладовища. Там їх сортували, роздягали, обкрадали й били — готували до смерті. У Бабиному Яру жертв змушували спочатку лягти на землю чи на трупи вже вбитих або стати на коліна, зігнутися і нахилити голову для пострілу. Стрільцям давали алкогольні напої.

Впродовж першого дня масової розправи було вбито 22 тис. осіб, а впродовж другого — орієнтовно 12 тис. Серед них був 33 771 єврей. Увечері 30 вересня солдати 113-го саперного батальйону підірвали краї яру, щоб приховати тіла, а потім, як свідчить низка німецьких фотографій, приблизно сотня радянських військовополонених вирівняла поверхню місця поховання.

Радянські військовополонені закопують братську могилу після масового вбивства в Бабиному Яру, 1 жовтня 1941 року. Фото: Wikimedia Commons / Johannes Hähle

Чому саме Бабин Яр? Все просто: місце було розташоване далеко від житлової забудови (а значить, не чути ні пострілів, ні стогонів, хоча тисячні колони людей, що йшли з пожитками, бачили всі) і максимально спрощувало супутні роботи. Не потрібно було відразу копати могили — людей страчували в природних ямах. До того ж тут уже кілька років була величезна могила. У Бабиному Яру не ховали — сюди скидали тисячі тіл померлих від голоду людей. Скільки загинуло жителів і селян, які з’їхалися до Києва під час Голодомору 1932–33 років, намагаючись вижити, досі точно не встановлено.

Трагедія 29–30.09.1941 стала першим, але не останнім масовим убивством у Бабиному Яру. Практика розправлятися з євреями, військовополоненими, партизанами саме там продовжилася в жовтні. Так, 18 жовтня 1941 року відбулися перші розстріли пацієнтів Павлівської лікарні. Того дня загинуло 308 євреїв. Напередодні директор лікарні Павло Чернай переконував своїх колег: «Хворі не діляться на нації. В історії людства не було випадку, щоби розстрілювали хворих». Пізніше кількість жертв збільшилася до 800.

Фото: Andreas Stein/picture alliance via Getty Images

За словами американського історика Тімоті Снайдера, Бабин Яр надав нацистській Німеччині метод вбивства. До Бабиного Яру плану не було.

«Після Бабиного Яру вони зрозуміли, що можуть влаштувати різанину. Наприкінці вересня 1941 року у них з’явився зразок: розстріл, проведений німцями за допомогою місцевих жителів. Таким чином вони винищили 95% євреїв, які перебували під їхнім контролем на окупованій території Радянського Союзу. Аушвіц був пізніше. Там просто змінили технологію на використання газових камер. Саме Бабин Яр показав, що Голокост можливий», — пояснював історик.

Аушвіц-Біркенау. Освенцим, Польща

Аушвіц-Біркенау в польському місті Освенцим (нацисти перейменували його на Аушвіц) став найбільшим і найстрашнішим табором з усіх. Сьогодні він відкритий як меморіал і музей, щоб кожен міг побачити звірства, які там відбувалися.

Освенцим, відкритий 1940 року після анексії Польщі нацистами, спочатку задумувався як в’язниця для величезної кількості місцевих арештантів. Саме в Освенцимі й почали випробування з отруєння газом «Циклон Б», а до 1942 року, щоб задовольнити, так би мовити, попит, гігантський табір складався вже з трьох частин (адміністрація, суцільна газова камера і трудовий табір). Аушвіц-Біркенау взяв на себе роль головного табору смерті в місії Гітлера зі знищення євреїв як народу, відомої як «Остаточне розв’язання», або Голокост.

Товарні потяги прибували сюди з усієї Європи, доставивши за чотири роки 1,3 млн євреїв. В Освенцимі померло понад 1,1 млн ув’язнених. «Совєти» прибули 27 січня 1945 року — вони виявили 7000 ще живих, але хворих і понівечених експериментами в’язнів.

Підбірка особистих фотографій в’язнів, які прибули до табору смерті Освенцим II Біркенау, з виставки 12 листопада 2014 року в Освенцимі, Польща. Фото: Christopher Furlong / Getty Images

Державний музей Аушвіц-Біркенау створили постановою польського парламенту 2 липня 1947 року. На 191 гектарі (20 в Аушвіці I і 171 — в Аушвіці II Біркенау) залишилися кілька сотень табірних будівель та руїни газових камер і крематоріїв, понад 10 км огорожі табору, дороги і залізнична гілка в Біркенау. У музеї відкрито кілька виставок: про історію винищень, умови життя ув’язнених і так звані національні виставки — передусім вони зображують долі в’язнів з конкретних країн.

Фото: DIMITAR DILKOFF/AFP via Getty Images

У 1979 році місце концентраційного табору Аушвіц-Біркенау було внесено до міжнародного списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Меморіал жертвам Голокосту, Меморіал убитим євреям Європи, Берлін, Німеччина

Фото: Gerald Matzka/picture alliance via Getty Images

По суті, меморіал не пропонує відвідувачам нічого, крім їхніх власних уявлень і відчуттів. Індивідуальний досвід без зовнішніх втручань — такою є концепцією пам’ятника.

Memorial to the Murdered Jews of Europe побудували на місці садів міністерства Гітлера — там, де збиралися влаштовувати масову страту євреїв. Плити з підземним виставковим залом розташовані в політичному центрі Берліна — в пішій доступності розміщені Бранденбурзькі ворота, засідає уряд Німеччини (Рейхстаг і Бундесрат).

Меморіал складається з 2711 бетонних плит різної висоти, які стоять на відкритій вітрам території площею 19 тис. м². Плити розташовані на невеликому схилі — завдяки цьому, де б ви не стояли, буде видно хвилю.

Що хотів сказати автор? Хоч меморіал максимально лаконічний і трактування віддається внутрішньому відчуттю відвідувача, є кілька поширених версій. Одна з них — що це надгробні плити, які складаються в кладовище для непохованих або скинутих у безіменні могили жертв. І відсутність написів виражає мовчання жертв.

Меморіал жертвам Голокосту в Берліні — це перша національна спроба Німеччини визнати систематичні вбивства європейських євреїв. Про необхідність такого пам’ятника ініціативні громадяни (зокрема, журналістка Леа Рош та історик Еберхард Якел) почали вголос говорити наприкінці 1980-х років. Лише 25 червня 1999 року Федеральний парламент Німеччини ухвалив рішення побудувати меморіал за проєктом Нью-Йоркського архітектора Пітера Ейзенмана, який виграв конкурс, і заснувати національний фонд для його управління. Будівництво почалося 1 квітня 2003 року, а сам пам’ятник відкрили 12 травня 2005 року.

Фото: Christoph Soeder/picture alliance via Getty Images

Після внесення поправки 3 липня 2009 року Федеральний фонд «Меморіал убитим євреям Європи» тепер також відповідає за Меморіал гомосексуалам, переслідуваним за націонал-соціалістичного режиму, і Меморіал убитим сінті та ромам Європи.

Меморіал Голокосту Маямі-Біч, Маямі, Флорида

Фото: Hoberman Collection/Universal Images Group via Getty Images

США — одна з країн, яка не переживала Голокост на своїй землі. Євреї втекли сюди, особливо в штати з теплим кліматом, від погромів ще в 1930-ті роки. Тут усе ж було безпечніше, ніж в Європі, хоча антисемітизм був поширений: чого варті таблички на кшталт «NO DOGS OR JEWS».

Штати прийняли велику кількість євреїв, що вижили під час Другої світової війни. Ці люди згодом заснували кілька великих меморіалів, які є яскравими символами наслідків фізичного прояву ненависті, — у Вашингтоні, Нью-Йорку, Г’юстоні.

У Південній Флориді Holocaust Memorial Miami Beach, створений євреями, що пережили Голокост, представляє історію 1933–1945 років. Тобто починаючи з приходу до влади Гітлера, створення гетто й імплементації антисемітських законів, кульмінацією яких стали масові вбивства, — і закінчуючи перемогою союзників.

Меморіал є одним з найбільш впізнаваних пам’ятників жертвам геноциду завдяки скульптурам Кеннета Трейстера. Територія музею складається з одинадцяти своєрідних областей, покликаних передати катастрофу від утрати мільйонів людей.

Яд Вашем, Ізраїль

Фото: Andrew Shiva / Wikipedia / CC BY-SA 4.0

Ізраїльський Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем був створений з подачі міністра освіти Ізраїлю, полтавчанина Бен-Ціона Дінура (перший президент комплексу) і став першим у своєму роді. 19 серпня 1953 року Кнесет ухвалив спеціальний закон, яким увічнюється пам’ять 6 млн євреїв, убитих нацистами, їхніх зруйнованих громад, Праведників народів світу — людей, які ризикували своїм життям, рятуючи євреїв.

Ідея створення місця пам’яті про всесвітню катастрофу Голокосту належить Мордехаю Шенхаві — свій проєкт він презентував на засіданні директорату Єврейського національного фонду у вересні 1942 року. Він запропонував назвати майбутній меморіал «Яд Вашем». Це вислів з книги Ісаї 56:5: «Я їм дам у Своїм домі та в мурах Своїх місце і ймення (Яд Вашем), яке не понищиться».

Розташований на 45 акрах мальовничої Хар Хазікарон (гора Пам’яті в Єрусалимі), меморіал спочатку включав склеп з вічним вогнем, який горить поруч з назвами великих концентраційних таборів.

Початковий комплекс також складався із саду скульптур, музею, чудового архіву та дослідницького центру. Зараз комплекс охоплює кілька музеїв, Стіну пам’яті на площі Варшавського гетто, синагогу, виставкові зали з унікальними експозиціями — чого вартий Дитячий меморіал (по суті, печера, занурена в темряву, в якій горить одна свічка і звучать імена, рік і місце народження загиблих у Голокості дітей).

Фото: yadvashem.org

Яма, Мінськ, Білорусь

Фото: Linda D. Epstein/Tribune News Service via Getty Images

У Мінську, так само як у Києві, з перших же днів окупації почалися арешти, погроми, переслідування євреїв і взагалі всіх людей з незручних категорій. Було організовано гетто, яке за лічені роки переварило у своєму котлі приблизно 800 тис. людей. Серед живих залишилося 13 (!) в’язнів.Історія Ями — немов глумлива калька з Бабиного Яру. Протягом трьох днів до яру зганяли групи жителів, 2 березня 1942 року було розстріляно понад 5 тис. євреїв, серед них — 200 сиріт з дитячого будинку разом з медперсоналом і вихователями. Приблизно 500 трупів звалили в яму, розташовану біля перетину нинішніх вулиць Заславської та Мельникайте.

Фото: Wikimedia Commons / Vasiliy Efremov

В 11947 року на цьому місці було встановлено обеліск із написом «Євреям — жертвам нацизму» на ідиші. Це перший і дуже довгий час єдиний (!) пам’ятник, присвячений трагедії Голокосту, в СРСР. У радянські часи сюди приходили родичі розстріляних. Ось що згадує музикант Роман Мордохович: «2 березня, в день того самого страшного погрому, на Яму приходили люди. […] Там рідко можна було зустріти і людину, яка пережила гетто. Я б назвав цих людей «друге покоління». Діти тих, хто був ТАМ. Іноді вже зі своїми дітьми. На цій зустрічі не обмінювалися плітками, та й говорили взагалі-то мало. Можна не повірити, але люди, які пережили гетто, часто нестерпно соромилися цього».

Фото: Wikimedia Commons / Hanna Zelenko

Зараз Яма — це глибокий яр, до його викладеного чорною бруківкою дна ведуть 17 сходинок зі скульптурами людей, які йдуть на смерть. Також на меморіалі встановлений невеликий обеліск і висаджена алея Праведників.

За весь час окупації тут стратили приблизно 130 тис. євреїв, велика частина з них були білоруськими євреями.

Калеві-Лійва, Естонія

Фото: Wikimedia Commons / Kristjan Lust

Місце масових убивств Калеві-Лійва вперше привернуло увагу громади в 1960/61 році через судовий процес, який проводили в ЕССР проти колишніх естонських поліцейських. Перший меморіал було встановлено 1961 року, проте факт того, що більшість жертв були євреями, на меморіалі не було згадано.

1 червня 1995 року міністр культури незалежної Естонії поставив дюни Калеві-Лійва під особливу охорону держави як місце вбивства і братську могилу. Наступного року з ініціативи єврейської громади було відкрито новий Memorial to the Jews Murdered at the Kalevi-Liiva. На ньому є такий напис естонською та англійською мовами: «6000 євреїв із Чехословаччини, Польщі та Німеччини були вбиті тут у 1942–1943 роках». Число базується на радянських даних і не може бути перевірене.

Тут також є меморіальний камінь про приблизно 2 тис. убитих ромів і з написом ромською та естонською мовами. Однак дослідження показали, що під час німецького вторгнення в Естонії проживало всього близько 750 ромів.

Колишні в’язні фашизму біля меморіального комплексу Калеві-Лійва III.
Фото: Kalevi-Liiva memoriaalkompleks III. Ekskursioonil endised fašismivangid. , ERM TM Fk 1446, Eesti Rahva Muuseum, http://www.muis.ee/museaalview/1726712

До кінця 1941 року члени айнзатцгрупи А і колаборанти розстріляли приблизно тисячу євреїв. Згодом СС оголосило країну judenfrei — вільною від євреїв.

У 1942 році німецька окупаційна влада створила кілька виправно-трудових таборів в Естонії, один із них — в Ягалі. Метою цих таборів була насамперед розробка сланцевої нафти. Багато з підневільних робітників були євреями: місцевими або депортованими з гетто Терезієнштадту (Терезін — про нього читайте нижче), Франкфурта-на-Майні і Берліна. Німецька поліція безпеки провела відбір: до 250 жінок і чоловіків були відібрані для примусових робіт, решта — понад 1600 євреїв — були розстріляні естонськими поліцейськими в дюнах. Трупи засипали піском. У наступні місяці таким же чином у Калеві-Лійва було вбито багатьох євреїв, а також естонських ромів.

Терезін, Чехія

Напис на воротах табору: «ARBEIT MACHT FREI» — «Праця звільнює». Фото: Reiher/ullstein bild via Getty Images

Чехословацкое гетто Терезиенштадт создавалось как вип-лагерь. Сначала в бывшей крепости и гарнизоне селили евреев определенных категорий — зажиточных, известных в научных кругах, талантливых в искусстве. Оккупанты демонстративно создавали образцовое «поселение» евреев, решая таким образом задачи внешней коммуникации и пережидая, пока будут готовы лагеря дальше, на востоке (об этом, конечно, умалчивалось). Возможно, поэтому чешские евреи поддержали организацию Терезина, веря, что здесь можно будет жить.

Стара фортеця на вході до концентраційного табору Терезін, Чехія. Фото: Wolfgang Kaehler/LightRocket via Getty Images

Завдяки високій концентрації інтелігенції тут дійсно можна було вчитися і навіть жити. Але недовго: наприклад, лікарня на території з’явилася тільки на третьому році утворення поселення. Гетто з його жахливими умовами насправді служило перевалковим пунктом — звідси людей не відразу, але розвозили по концентраційних і трудових таборах або в місця страт. Через Терезін пройшли близько 140 тис. єврейських чоловіків і жінок, дітей і людей похилого віку з усієї Європи. 88 тис. людей були депортовані (з них вижили 3 тис.), 35 тис. в’язнів гетто померли від голоду, стресу і хвороб (19 тис. вдалося залишитися серед живих).

Ось показова історія, описана в документах Яд Вашем: «До кінця 1943 року зовнішній світ став проявляти тривогу щодо того, що відбувається в нацистських таборах. Внаслідок цього німці дозволили комісії Міжнародного Червоного Хреста відвідати Терезієнштадт. До візиту ретельно підготувалися: німці зменшили перенаселеність гетто, депортувавши в Аушвіц побільше в’язнів, побудували фальшиві кафе, магазини, банк, дитячі садки і школи. Крім цього, вони розбили сади і зняли пропагандистський фільм, що зображав життя в Терезієнштадті ідилічним і комфортним. Комісія прибула 23 липня 1944 року. Ув’язнені, які зустрілися з членами комісії, були строго проінструктовані, як поводитися і що говорити. Візит був успішним — СС вдалося обдурити комісію».

Після деокупації і закінчення WWII з єврейського гетто зробили табір для німецьких військовополонених. З ініціативи нового чехословацького уряду в 1947 році на місці Терезієнштадту було відкрито Національний меморіал мученикам. Пізніше його перейменували на Меморіал-музей Терезіна.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій